Висновки

Україна – держава з високо розвинутою промисловістю та багатогалузевим сільським господарством. Основна спеціаліза­ція промисловості: паливне виробництво, добувна, металур­гійна, хімічна, машинобудівна галузі. Їх наявність, а також інтенсивне сільське господарство, що базується на нераціональ­ному природокористуванні, надмірна хімізація, застаріле облад­нання та технології – все це призвело до вкрай небезпечного стану довкілля.

Екологічна криза почала проявлятися ще з середини 50-х років [7]. Щорічно у природний обіг України вводилося близько 1,5 мільярда тонн первинної сировини. Це майже 30 тонн на кожного громадянина України. Обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галузей промисловості становить вже близько 15 мільяр­дів тонн. Набагато більше потрапило у воду і повітря, які є первинною основою життя. Причина цьому – відсутність приро­доохоронних інституцій та застарілі екологонебезпечні промис­лові технології.

В Україні найбільша у світі розораність земель, безконт­рольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. Близько 40 % усіх сільськогосподарських угідь мають надто слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речовин у життєво важливому шарі орного ґрунту. Все зростаючі руй­нівні дії антропогенних факторів на навколишнє середовище наблизили його до межі небезпечної кризи. Економіко-екологіч­ний механізм використання природних ресурсів і збереження довкілля в Україні практично не діє, вимоги щодо якості навко­лишнього природного середовища на підприємствах не дотри­муються. В Україні до цього часу не запущено економічний механізм виконання закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища». На підприємствах відсутня систематизація управління охороною навколишнього природ­ного середовища та моніторинг його стану, а також відсутнє прогнозування стану забруднення природного середовища. Існуючі методи виховання та стимулювання, якими керуються підприємства України для покращання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів малоефективні. У системі управління охороною навколишнього природного середовища значне місце має займати природоохо­ронний маркетинг. Спільно з екологічним маркетингом має діяти екологічний комунікаційний процес, який сприяє обміном інформації між людьми з питань екологічної ситуації на даному підприємстві чи в Україні. Для управління природоохоронною роботою на кожному працюючому підприємстві має бути затверджена до відома працюючих на виробництві структурна схема управління охороною навколишнього природного середовища на підприємствах (рис. 2.6).

На машинобудівних та металургійних виробництвах, хімком­бінатах, комбінатах будівельної індустрії, електростанціях і інших підприємствах де виділяються значні викиди в атмос­феру, поки що не установлені прилади автоматичного контролю забруднення атмосферного повітря. Звідсіль витікає, що регу­лярний моніторинг на підприємствах не проводиться. У техно­логічних процесах на виробництвах по очищенню забрудню­ючих відходів діє застаріле устаткування, яке не забезпечує ефективного очищення, а відповідно цього наноситься еколого-економічний збиток природному середовищу.

У природі все взаємопов’язане, а тому природне довкілля підлягає всезагальному правилу збереження навколишнього природного середовища: у кожному разі взяті у природному середовищі ресурси мають бути повернені йому в тій же кількості, в якій брали, або ж у перетвореному стані – без шкідливого впливу на оточуюче нас середовище.

Працюючі на виробництві мають не достатній рівень освіти і виховання з питань економіки природокористування та охорони навколишнього середовища. Давно назріла потреба в посиленні контролю за станом збереження природного середовища. Помітно порушились природні процеси, спостерігається повна деградація деяких територій та значно погіршився стан здоров’я населення України.

Природні ресурси знаходяться під діянням закону вартості. Важливою умовою ефективного, економного природокористу­вання на підприємствах є поєднання ринкових відносин з плануванням.

Бухгалтерський облік природоохоронної діяльності на підприємствах не ведеться, що явно є недостатнім заходом по збереженню природного середовища.

Одним із ключових елементів державної системи управління є якість навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, а також науково обґрунтоване нормування викидів та скидів забруднюючих речовин відповідно в атмос­феру і водойми.

Найбільш економічним еквівалентом міри якості навколиш­нього середовища і показником оцінки соціально-економічної ефективності природокористування необхідно вважати показник економічного збитку. Ліс – основний біологічний очищувач атмосфери від забруднення. У формуванні мікроклімату зв’язок лісу з природним середовищем має вирішальне значення. Зменшення лісових площ у Закарпатті призвело до екологічного лиха.

На підприємствах відсутнє екологічне страхування. Відсут­ність правового механізму здійснення екологічного страхування стримує створення дійового додаткового джерела фінансування природоохоронних заходів і додаткових гарантій відшкодування громадянам та юридичним особам збитків, завданих забруднен­ням довкілля чи природною стихією. Гарантом такого відшкоду­вання на державному рівні має стати закон України про екологічне страхування.

Економічний ефективний механізм охорони навколишнього природного середовища на підприємствах України відсутній. Не розроблена і не вдосконалена методика визначення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природ­ного середовища на підприємствах, що утруднює визначення екологічної рівноваги при виробничому навантаженні. Із проведеного огляду і аналізу вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, власних досліджень автора установлена проблема щодо удосконалення економіко-управлінського механізму раціонального природокористування на мікрорівні галузевих секторів економіки України. Кожне промислове підприємство істотно впливає на навколишню природу.

Найбільше викидів у атмосферний простір України здійс­нюється металургійною промисловістю та електроенергетикою. Нашими дослідженнями установлено, що на регіональних територіях України в її атмосферне повітря більше усього шкідливі викиди здійснюються у південній частині України та у її західній частині.

Забруднення навколишнього середовища утворюється під дією цілого ряду факторів. Визначення і прогнозування вели­чини економічного збитку від забруднення дає можливість отри­мати своєчасні матеріали для розробки довгострокової стратегії і тактики охорони навколишнього природного середовища. Екологічна оцінка матеріального виробництва ґрунтується на таких поняттях, як критерії і показники оцінки.

Цінним показником екологічності технологічних процесів є коефіцієнт ефективності використання природної сировини. Незмінним скарбом і джерелом збагачення людства є ґрунт. Вміст гумусу у ґрунті є одним із найбільших чітких показників впливу господарчої діяльності людини на ґрунт, на його родючість. Середньозважений вміст гумусу в ґрунтах Запо­різької області є набагато меншим ніж в інших регіонах України та сягає 3,31 %, що значно менше у порівнянні з попереднім періодом.

Основною причиною істотного зменшення ґрунтового гумусу є посилена мінералізація ґрунтів, втрата його при змиваннях верхнього, більш гумусового горизонту і недостатнє поповнення за рахунок надходження у ґрунт органічних речовин з перегноєм і рослинними залишками. Великої шкоди у збере­женні гумусу, а відповідно і врожаю, наприклад, у Північному Приазов’ї завдає вітрова ерозія.

Пилова ерозія ґрунтів розповсюджена у районах з недостат­ньою вологою (випаровується вологи більше, ніж випадає опадів), високою весняною і літньою температурою і відносно низькою вологою повітря.

До природних факторів, які впливають на зменшення по­тужності земельних горизонтів або їх знищення і порушення будови ґрунтового профілю, відноситься водна ерозія. Води підвищеної мінералізації і особливо лужні води викликають вторинне осолонцювання ґрунтів. Головною причиною дегра­дації ґрунтів є бездренажне зрошення, великі витрати води на фільтрацію, будівництво зрошувальних каналів у землі без гідроізолювання, зрошування мінералізованою водою. На півдні країни площа вторинно осолонцьованих ґрунтів сягає понад 1 млн га, а це свідчить про те, що поливні землі стають безплідними. Особливо значної шкоди землі завдають відкриті розробки корисних копалин та науково необґрунтована меліо­рація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені. Двадцять два відсотки території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені і непридатні до повного використання.

Велика кількість площ земельних ресурсів уражена забруд­ненням важкими металами, пестицидами і мінеральними добривами. 200 тис. гектарів родючих земель України насичені 10 мільярдами тонн шкідливих промислових відходів. Така ситуація значно погіршує умови життя населення, особливо негативно впливає на стан його здоров’я.

Вода користується великим попитом як для населення, так і для виробництва.

В Україні, на потреби виробництва найбільше використо­вувалося води у 1990–1996 рр., а найбільше водовідведення забрудненої води здійснювалось з 1993 по 1998 рр.

При зниженні валового внутрішнього продукту, що вироб­ляється підприємствами України, кількість забраної свіжої води зменшується, але кількість скидів забрудненої води, яка попадає у водойми, майже не зменшується. Тобто підприємства пока­зують менший обсяг забору води на потреби виробництва, але скиди забрудненої води увесь час залишаються високими. Це свідчить про те, що підприємства працюють у тіньовій еконо­міці та використовують водні ресурси на повну потужність.

На території України є 1 500 підприємств, залишками вироб­ництва яких є шкідливі відходи. В Україні (за офіційними даними) обладнано природоохоронним устаткуванням лише 50 відсотків джерел викидів. Повільно проводиться реконструк­ція й модернізація шкідливих виробництв. Найбільше забруд­нення атмосферного повітря характерне для півдня України, а також навколо обласних центрів. Одним із чинників зростання обсягу викидів шкідливих речовин у простір атмосфери є зростання кількості підприємств, які сприяють збільшенню викидів забруднюючих речовин при здійсненні виробничих процесів. Потрібно впроваджувати новітні екологонебезпечні технології, нові пило- і газоочисні пристрої і устаткування, а також здійснювати постійний моніторинг за станом навколиш­нього природного середовища. Сучасний рівень можливості в Україні зумовлений різноманітністю фізико-географічних умов і взаємодією суспільства з природою протягом певного історич­ного періоду, що становить у середньому 14,3 %. Лісистість, внаслідок впливу людини, зменшилась у 2–3 рази (зона лісостепу – в 4–5 рази).

Великої шкоди лісам завдають пожежі.

У степах України ліси займають всього 3,8 % території, що явно є недостатнім. Тут потрібно вирощувати засухостійкі дере­востої. Стійкість лісових насаджень до забруднення атмосфери при незмінному рівні забруднення значною мірою залежить від екологічних умов.

Кар’єри видобутку корисних копалин стають місцем накопи­чення поверхневих та дощових вод, побутових та промислових відходів і, як наслідок, – джерелом забруднення водоносних горизонтів. Потрібно здійснити комплекс заходів щодо захисту водоносних горизонтів від забруднення.

На підприємствах України відсутня систематизація управлін­ня раціонального природокористування. Суттєвим недоліком системи природоохоронного планування є відсутність комплекс­ного взаємозв’язку між показниками основної і природоохорон­ної діяльності. Не враховується позитивний вплив природо­охоронної діяльності на показники роботи підприємства при складанні бізнес-планів. Заплановані заходи трактуються зде­більшого тільки як природоохоронні і не пов’язані з основною діяльністю підприємства. Випуск продукції планується без урахування можливостей знешкодження забруднюючих речо­вин, що викидаються в атмосферу під час випуску продукції.

У природоохоронному плануванні на підприємствах не досить широко застосовуються такі методи, як нормативний, економіко-математичний, метод системного підходу та ін.

Однією із значних і актуальних проблем екологічного дослідження в області природокористування є удосконалення планових системних показників щодо охорони природи, обліку і контролю [115]. В умовах ринкової економіки господарювання виникає необхідність вдосконалити організаційну структуру з охорони природи на підприємствах та впровадження структури показників охорони навколишнього природного середовища, яка б давала можливість прогнозувати валову кількість викидів шкідливих речовин у атмосферу або у водний басейн в залежності від плану випуску продукції. Прогнозуванню стану навколишнього середовища в Україні, має надаватись першо­чергове значення місцевою владою, у регіонах і на державному рівні. На кожному підприємстві (фірмі) мають бути розроблені, узгоджені з трудовими колективами та затверджені поточні плани (на 1 рік) і довготривалі (на 5 років) плани з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Довготривалі (на 10 років) плани з охорони навколишнього природного середовища на підприємствах впроваджувати недоцільно в зв’язку з нанесен­ням довкіллю значного збитку, який виявиться не відтвореним, тому що підприємство може бути з часом ліквідовано, як банкрут, без компенсації завданого ж ним цього збитку. В природоохоронній роботі на підприємствах має передбачатись показник загальної економічної ефективності природоохорон­них витрат. При удосконаленні прогнозування природоохорон­них заходів на підприємствах необхідно визначати рента­бельність природоохоронних заходів. Для довгострокових прогнозів у регіоні і виконання природоохоронних заходів доцільно виконувати за допомогою комп’ютерних програм операцію по дисконтуванню. При розв’язуванні таких задач використовується коефіцієнт дисконтування, який оснований на складних процентах.

Для діючих підприємств має діяти перше правило збере­ження довкілля в Україні: кількість шкідливих відходів залежить від кількості перероблених природних ресурсів, необхідних для тієї або іншої продукції.

При прогнозуванні витрат природних ресурсів необхідно виконувати друге правило збереження довкілля: у кожному разі взяті у природному середовищі водні і повітряні ресурси або корисні копалини мають бути повернені йому в тій же кількості у відповідному стані без шкідливого впливу на оточуюче нас середовище.

Установлено, що валові викиди в атмосферу залежать від обсягу випуску валового внутрішнього продукту. Для прогно­зування викидів шкідливих речовин в атмосферу України можна здійснювати за рівнянням регресії (3.5).

Витрати води, як і електроенергії, свідчать про реальний випуск продукції, а відповідно збільшення скидів стічної забрудненої води дає підстави стверджувати про те, що реаль­ний випуск продукції знаходиться у тіньовому секторі еконо­міки. Витрати води були значно більшими, ніж було представ­лено у річних звітах по формі 2-тп (водгосп.).

Об’єми скидів забрудненої стічної води в Азовське море підприємствами дещо зменшувались з 1995 року. Це поясню­ється зупиненням більшості машинобудівних підприємств, що діяли на початок 1991 року та значним зменшенням обсягу випущеної продукції підприємствами, які працюють. Новітні технології по зменшенню скидів забрудненої стічної води в басейн Азовського моря та по зменшенню викидів в атмосферу підприємствами впроваджується дуже мало.

На всій території України частка вкритих лісом земель складає 15,6 %, що значно менше розрахунково-оптимального показника (21–22 %), необхідного для досягнення збалансова­ності між лісосировинними запасами, обсягами лісокористу­вання і економічними вимогами. Серед регіонів України най­менша ступінь заліснення у Запорізькій області, якої становить 3,9 % із всієї території області. Необхідно зупинити нищівну вирубку стиглих деревостоїв. Площі вирубки часто залежать від випуску валового внутрішнього продукту в Україні чи регіоні.

Стандартизація є одним із атрибутів державності. Основним результатом стандартизації є нормативні документи. На підпри­ємствах мають бути розроблені свої стандарти підприємств по збереженню та раціональному використанню довкілля. На кожному підприємстві мають бути розроблені нормативи гранично допустимих викидів в атмосферу (ГДВ) і заходи щодо їх досягнення. Обов’язковим для підприємств, цехів і дільниць мають бути екологічні паспорти. Для будь-якого населеного пункту кількість інгредієнтів, які забезпечують 95 % економіч­ної шкоди має бути не більше 10 найменувань.

Показники якості господарчо-питної води на підприємствах мають відповідати ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая» і ГОСТ 17.1.3.03-77 «Охрана природы. Гидросфера, Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственного питьевого водоснабжения» та затвердженим Міністерством охорони здоров’я України наказом № 400 від 15.05.2010 р. державні санітарні норми та правила, «Гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною» ДСані ПІН 2.2.4-400-10.

Первинною ланкою водного господарства країни є наявність малих річок. Особлива увага в Україні має бути приділена відродженню та оздоровленню малих річок. Єдиним власником і господарем водних ресурсів є держава, а їх розпорядником – Державний комітет України з водного господарства. Основу системи управління водогосподарською діяльністю суспільства має бути покладений не адміністративно-територіальний поділ, а басейновий принцип управління водними ресурсами та її регулювання.

В управлінні природокористуванням має бути покладена Кейнсіанська модель екологічної політики держави. В Україні ще немає чіткої моделі використання природних ресурсів і збереження довкілля. На підприємствах має діяти планове регулювання економіки, зокрема природокористування. Провід­ним і визначаючим має бути державне планування.

Правові методи управління природним середовищем на підприємствах стримують розбазарювання природних ресурсів, тому в системі організації охорони природного середовища на підприємствах мають діяти правові методи в управлінні охо­роною навколишнього природного середовища. Підприємства (фірми) мають забезпечувати екологічну безпеку в регіонах, а держава має здійснювати чітке регулювання у використанні природних ресурсів і зобов’язувати здійснювати компенсування витрачених природних ресурсів шляхом їх відтворення. Орієн­тація на розширення металургійної промисловості з викорис­танням застарілих методів виплавки сталі, чавуну є згубною для довкілля. Для ефективного очищення відхідних газів у техно­логічних процесах нами запропоновані порувані волоконні фільтри із текстурованого волокна, які підлягають багатократній регенерації. Розроблені фільтруючі установки впровадженні у ливарних виробництвах машинобудівних підприємств м. Бер­дянська. Названі установки можуть бути застосовані у техно­логічних процесах будівельної індустрії, харчової промисло­вості і давати економічний прибуток за рахунок повернення уловленого продукту у технологічний цикл. Економічний ефект від впровадження у ливарних виробництвах машинобудівних підприємств Приазовського регіону становив 420 тис. грн.

Нашими дослідженнями установлено, що на виробництві, у збереженні довкілля, часто становить поведінчата Я-концепція. До об’єктів природокористування часто допускаються працюю­чі з низькою освітою і особистою непорядністю. Самосвідомість проявляється рідко.

За допомогою психолога необхідно виявляти Я-концепцію кожного працюючого, щоб регулювати склад бригад. Працюю­чих необхідно періодично навчати. На підприємствах необхідно через визначений період проводити тестування працюючих по збереженню природного середовища та проводити атестацію і переатестацію працюючих відповідно до знань охорони навко­лишнього природного середовища і раціонального природоко­ристування. Річні плани підприємств по випуску продукції не комплектуються відповідними планами з охорони навколиш­нього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. На державному рівні і на підприємствах не існує єдиної методики і єдиних вимог щодо розробки заходів з охорони навколишнього природного середовища. Важливим напрямком удосконалення планування по збереженню природ­ного середовища при плануванні на державному рівні має бути функціонування економічного методу на основі контрольних цифр, гнучких економічних нормативів і державних замовлень. Контрольні цифри повинні відображати суспільні потреби і природоохоронної діяльності підприємств матеріального вироб­ництва і економічної сфери, а також мінімальний рівень еконо­мічної ефективності природокористування. Для регулювання природокористування на підприємствах мають діяти основні складові економічного механізму: розвиток ринку екологічних товарів і послуг; функціонування системи платного природоко­ристування середовища в процесі становлення ринкових відно­син; можливість введення системи екологічного страхування.

Держава повинна найближчим часом надати можливість підприємствам створювати у себе природоохоронні фонди, котрі доцільно звільнити від оподаткування і витрачати тільки на природоохоронні заходи без права залучення їх керівниками на інші цілі. Утворення природоохоронних фондів на підприєм­ствах і напрямки їх витрат повинні бути відображені у Статуті підприємства, чітко контролюватись за їх використанням. Верховна Рада України повинна найближчим часом доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємства, в тому числі законами «Про еколо­гічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програми про охорону навколишнього середовища», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навколиш­нього середовища», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах».

Створення екологічного банку в Україні надасть можливість тримати під контролем екологічні фонди на підприємствах та використовувати їх за призначенням.

В Україні має бути розроблений і діяти державний націо­нальний стандарт якості атмосферного повітря та постійний моніторинг. Установлено, що обсяги вилову риби у водоймах залежать від обсягу скинутої забрудненої води у водоймища. Обсяги вилову риби у рибних водоймах можна визначити за рівнянням регресії, що пропонуються у четвертому розділі. Землевласники і землекористувачі мають платити за викорис­тання земельних ресурсів згідно з економічною оцінкою земель. Ціна землі пов’язана з рентою.

При витратах води відсутня належна система обліку в житловому секторі, а на підприємствах – система обліку усере­дині підприємств. В основі взаємовідношень між споживачами і галуззю «водне господарство» має бути покладено комерційний розрахунок. Головними оцінюючими показниками діяльності має стати економія природної води і покращання її якості. Система платного водокористування передбачає плату за використання водних ресурсів та плату за забруднення. Ціни, тарифи на нормативне споживання водних ресурсів повинні диференціюватись за басейнами та ділянками річок з ураху­ванням розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів.

Відповідно до Лісового кодексу України всі ліси України без винятку декларуються як державна власність. Існує реальна потреба поступово перетворити нинішній Державний лісовий фонд у національний лісовий фонд України. Для використання лісових ресурсів та користуванням земельними ділянками лісового фонду в Україні має бути налагодженим ефективний фінансово-економічний механізм. Необхідно створити еколого-економічну орієнтовану систему плати за лісові ресурси на міжгалузевій основі. Аналізуючи сутність плати за лісові ресурси можна зазначити, що фактично вона прийняла форму фіксованого податку. Ціна лісу на корені, що відпускається на пні в даному випадку замінена ставкою податку, що суперечить чинному законодавству. Плата (орендна плата) за лісові ресурси повинна регулюватися не принципами податкового законо­давства, а визначатися ринковими важелями, зокрема попитом і пропозицією. Плата за лісові ресурси, як і за землі лісового фонду, має рентну основу і повинна встановитися за правилами ринку в процесі конкуренції. Найбільш досконалою мірою ціни деревини на корені є торги в умовах конкуренції. Перш ніж виставити деревину як товар на торг, потрібно визначити її стартову ціну, в даному випадку ціну лісопродукції та витра­тами на її виробництво з урахуванням нормативного прибутку представляє собою рентний доход, який є основою встановлення ціни лісу на корені. Така форма визначення ціни лісу на корені має стати основою організації раціонального лісокористування стосовно до умов ринкової економіки. Відповідно до ціни лісу на корені, встановленої за кінцевими цінами, замість існуючих лісових такс доцільно встановити два види платежів: рентні платежі та платежі за відтворення лісових ресурсів, що використовуються. Визначення ренти слід проводити від ціни кінцевої продукції, яка реалізується споживачам внутрішнього і зовнішнього ринку. Це дозволить уникнути не тільки диспари­тету цін, але і стане перешкодою проникнення ренти у тіньову економіку і до зарубіжного споживача. Така форма ренти хоч і ускладнена, але необхідність її впровадження в лісогоспо­дарське виробництво обґрунтована, це основне завдання державної лісової політики на новому етапі економічного розвитку.

Нормативи плати за користування лісом повинні бути науково обґрунтовані, оскільки їх зниження завдає шкоди лісовласникам, не сприяє раціональному лісокористуванню. Не всі ресурси лісу використовуються на платній основі. Одержані платежі за лісові ресурси не перекривають витрати на їх збере­ження, охорону і відтворення, в результаті постійно зростає збитковість лісового господарства. Лісове господарство стало дотаційним, безпосередньою причиною чого є недосконалість чинного законодавства з питань ведення лісової політики в Україні. У лісовому господарстві, крім основної плати за лісові ресурси є резерви для розширення джерел фінансування галузі. Це зокрема, такі джерела: запровадження плати за використання лісових насаджень природоохоронного призначення (протиеро­зійні, водоохоронні, водорегулюючі тощо); удосконалення плати за землі лісового фонду як територіально-просторової бази, що використовується для розвитку рекреації, туризму, мисливства, заготівлі природних рослинних ресурсів (дикоросла продукція, лікарсько-технічна сировина тощо); узаконення плати за землі лісового фонду; встановлення плати за деревину, одержану від рубок, пов’язаних з веденням лісового госпо­дарства; введення плати за перестійні лісові насадження, які не відповідають умовам місцезростання та нездатні в повній мірі виконувати природозахисні функції; справляння плати за забруднення лісів промисловими відходами підприємств і розміщення їх на землях лісового фонду; використання коштів за лісогосподарські заходи (лісорозведення, охорона і захист лісів тощо), відрахування частки прибутку підприємств лісового комплексу а інших організацій за право переробки продукції лісозаготівель (круглі лісоматеріали, дрова), платежів підпри­ємств за понадлімітне і некомплексне використання лісових ресурсів та одержання від них сировини; організації страху­вання лісів від екологічних катастроф тощо. Без реформування фінансової системи лісового господарства його подальший розвиток стає проблематичним. Проблема створення власної фінансової системи фінансування набуває особливої уваги. В найближчі роки в Україні повинна бути здійснена експеримен­тальна перевірка функціонування лісового господарства на принципах самофінансування і самоокупності, перш за все, на підприємствах Полісся, Карпат і окремих районах Лісостепу. Пільгове оподаткування прибутку підприємств з лісорозведення і лісовирощування можуть стати вагомим фактором зниження їх фінансової напруги. Економічна оцінка лісових ресурсів зараз не здійснюється, що є причиною зниження зацікавленості в їх охороні, відтворенні і раціональному використанні.

Платежі за видобуток корисних копалин типу роялті дозво­ляє виробити нову концепцію встановлення економічних санк­цій за порушення законодавства про надра – в одних випадках через стягнення роялті у кратному розмірі, в інших – через облік недоотриманих платежів. Виникнення екстерналій є одним з недосконалих явищ ринку. Ціни на ринку не передають точної інформації про рівень забруднення довкілля і споживання ре­сурсів суспільної власності. Для зменшення шкідливого впливу на довкілля підприємствами і суспільством держава має вида­вати приписи, стимулювати штрафами, здійснювати екологічне оподаткування на забруднення довкілля. Податки мають стимулювати або стримувати забруднюючі виробничі процеси. Важливим є постійний і жорсткий контроль за станом при­родного середовища, привчати населення до виконання вимог екологічного законодавства. Щоб подолати екологічну кризу, необхідно повсюдно перебудувати природокористування за соціоекологічним принципом, який дає змогу обмежувати господарську діяльність виходячи із реального стану природних (ресурсів) та антропогенно-природних територіальних комплек­сів – геоекосистем. Відповідно до цього головним завданням у системі природокористування на сучасному етапі розвитку економіки України стає розробка економічного механізму оптимізації природокористування. Нами установлено, що економічні важелі є значно ефективнішими ніж адміністративні методи регулювання природокористуванням.

Головним економічним важелем, спроможним перетворити нераціональне природокористування на раціональне, слід вважати не спорадичні штрафи, а постійну обов’язкову плату за природні ресурси та пошкодження навколишнього середовища. Ця плата повинна бути достатньо високою, щоб економічно змушувати підприємства впроваджувати у виробництво ресур­созбережні, мало- та безвідхідні технології, ефективні очисні споруди, пристрої тощо.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

РОЗДІЛ 5

ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ПІДПРИЄМСТВАХ

5.1. Сутність, функції та показники економічної і екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах

З політекономічної точки зору економічна ефективність проявляється двояко: як загальноекономічна та соціально-еко­номічна. Економічна і соціальна ефективність виробництва виражають рівні поняття. Перша означає ефективність функціо­нування матеріального виробництва без його соціальної визна­ченості. Вона відображає рівень і ступінь досягнення об’єктив­ної мети виробництва, здійснення його основних виробничих функцій. Економічна ефективність завжди проявляється як відношення вироблюваних і споживаних ресурсів, тобто як відношення затрат до одержаного ефекту [179, с. 13].

Соціальна ефективність у кінцевому підсумку пов’язана з особистими інтересами виробників: визначається головним чи­ном за характером вирішення двох важливих проблем: а) підви­щення народного добробуту, в тому числі споживання продуктів харчування; б) органічного поєднання промисловості і сільсько­го господарства, наближення умов життя селян до умов життя міських жителів. Водночас названі аспекти ефективності взаємо­пов’язані й не заперечують один одного.

Проблема підвищення ефективності виробництва повинна розв’язуватись у тісному поєднанні її економічних та соціальних аспектів. Безумовно, повніше задоволення зростаючих мате­ріальних і духовних потреб працюючих, всебічний розвиток їх особливості пов’язані з економією праці та ресурсів при досягненні найвищого соціально-економічного ефекту.

На сучасному етапі в Україні розвитку агропромислового комплексу має придаватись пріоритетне значення. Регіональний АПК як особливе системно-структурне утворення характери­зується тісною взаємодією із навколишнім природним середови­щем, що визначає ще один аспект ефективності його функціонування – економічний.

Екологічні проблеми в умовах інтенсифікації агропромис­лового виробництва, збільшення антропогенного навантаження на агроландшафти та природне середовище в цілому набули особливої ваги. Сьогодні вони розглядаються як одна з найваж­ливіших умов життя і навіть виживання людства. Головною ознакою розвитку підприємств повинен стати принцип екологі­зації всіх заходів з механізації, хімізації, меліорації, впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу.

В умовах становлення ринкових основ господарювання пріоритетності соціальної політики, інтенсифікації виробництва на ресурсозберігаючій основі потрібно переорієнтувати весь агропромисловий комплекс, металургійні підприємства, енер­гетику з техногенно-економічних пріоритетів функціонування на екологічні.

На відміну від можливостей одержання певного ефекту до­цільно виділяти види ефективності, виходячи з системи ведення господарства, що склалася у суспільстві: економічну (вклю­чаючи виробничо-технологічну), соціальну і екологічну.

Економічна ефективність виявляється в можливості одер­жання певного ефекту при використанні ресурсного потенціалу території за певний проміжок часу, зменшення витрат на віднов­лення нормального стану навколишнього середовища, в резуль­таті ефективності його охорони і можливості розширеного відтворення ресурсів.

Соціальна ефективність знаходить вияв у поліпшенні доб­робуту народу, зменшенні захворюваності, кількості мігрантів через забруднення навколишнього середовища, створення належних умов для життя населення.

Екологічна ефективність характеризується можливістю одержання ефекту в результаті зменшення витрат на ліквідацію наслідків інтенсивного антропогенного втручання в навколишнє середовище, створення належних умов для розширеного відтво­рення природних ресурсів.

Економіко-екологічна ефективність становить собою багато­факторну залежність. У загальному вигляді на макрорівні і регіоні може бути формалізована таким чином

(5.1)

де Е_е.-е. – економіко-екологічна ефективність, грн;

х₁ – збиток від забруднення атмосфери стаціонарними джерелами підприємства, грн;

х₂ – збиток від забруднення водойм неорганічними скидами підприємства, грн;

х₃ – збиток від забруднення земельних ресурсів підпри­ємством, грн;

х_n – збиток від забруднення біологічних ресурсів підпри­ємством, грн.

Розглянуті види ефективності ведення господарства можна охарактеризувати такими системами показників [73, с. 279].

1. Економічна ефективність розвитку підприємств України:

• можливий і фактичний рівень задоволення потреб насе­лення продукцією вітчизняного виробництва (в першу чергу продуктами харчування);

• фактичний приріст виробництва основних видів товарів на душу населення;

• темпи приросту національного доходу населення України;

• темпи зростання (зниження) продуктивності праці – виробництво чистої продукції на середньорічного працівника;

• структура і темпи зміни рівня ресурсовіддачі:

• землевіддачі (виробництво чистої продукції на 1 га сільськогосподарських угідь), грн;

• фондовіддачі (виробництво чистої продукції на 100 грн. Основних виробничих фондів), грн;

• витратовіддачі (виробництво чистої продукції на 100 грн виробничих витрат), грн;

• матеріаловіддачі (виробництво продукції на 100 грн матеріальних витрат), грн;

• коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

• показники якості продукції вітчизняної промисловості:

• загальний рівень якості продукції, частка продукції висо­кої якості, що відповідає світовим стандартам, у загальній кількості виробленої продукції;

• система показників інтенсивності розвитку вітчизняної промисловості, що мають певне значення для підвищення економічної ефективності:

• темпи приросту виробництва продукції в розрахунку на одиницю витрат живої та уречевленої праці;

• зниження собівартості виробництва продукції;

• частка приросту продукції за рахунок інтенсивних факторів;

• темпи зростання технологічного рівня виробництва;

• частка підвищення продуктивності праці, одержаної за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

• показники використання виробничих ресурсів на вироб­ництво одиниці продукції.

2. Соціальна ефективність розвитку вітчизняної промисло­вості:

• темпи підвищення продуктивності праці;

• рівень задоволення матеріальних і духовних потреб населення;

• динаміка рівня захворюваності населення (кількість професійних захворювань, види захворювань);

• ефективність і можливості використання вільного часу працівників;

• динаміка показників рівня життя населення (освіта, культура, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, житлове і комунальне обслуговування, транспортне забезпечення);

• структура одержання і використання доходів населення;

• коефіцієнт соціальної ефективності

• відношення нормативних показників, що характеризують рівень окремих соціальних послуг, до фактичних.

3. Екологічна ефективність розвитку вітчизняної промис­ловості:

• коефіцієнт екологічної ефективності;

• відношення науково обґрунтованих нормативів чи показ­ників екологічної ефективності заходів того самого призначення до фактичних показників;

• структура і ефективність капіталовкладень на відтворення природних ресурсів;

• кількісні показники:

• динаміка показників негативного антропогенного впли-ву на навколишнє середовище (забруднення, шум, вібрація, зміна ландшафту, радіоактивність, випромі­нювання);

• досконалість технологій (частка безвідходних і мало­відходних технологій у загальному технологічному процесі);

• темпи відтворення природного стану (якості) компо­нентів навколишнього середовища (відтворення ресур­сів, рекультивація земель, очищення водойм, створення заповідників);

• структура капітальних і поточних витрат на приро­доохоронні заходи.

Визначають також загальну (абсолютну) соціально-економіч­ну ефективність. Проте у більшості випадків, її обчислення утруднено як через недостатність інформації так і складність економічних розрахунків. Для підприємств з різною формою власності доцільно розраховувати загальну (абсолютну) соціаль­но-економічну ефективність екологізації з метою:

• визначення витрат на охорону навколишнього середо­вища, відтворення природного аграрного потенціалу, відтворення природної деградації антропогенного фактора (людини);

• виявлення динаміки ефективності витрат на охорону навколишнього середовища за видами і рівнями їх зростання (зменшення);

• воцінка екологічного стану регіонів і окремих галузей з метою перерозподілу капіталовкладень на еколо­гізацію;

• оцінка можливості освоєння капіталовкладень вихо­дячи з технологічних можливостей галузей;

• запобігання захворюваності населення, що пов’язане з споживанням екологічно небезпечної продукції та погіршенням якості природного середовища;

• оцінка соціально значимих результатів у зв’язку з під­вищенням продуктивності праці на промислових підприємствах в умовах поліпшеного стану навколишнього середовища.

В розділі 1.1 цієї праці ми вже зазначили, що в системі нату­ральних показників розрізнюють дві групи: показники чистоти навколишнього природнього середовища і показники екологіч­ності технологічних процесів. Нагадуємо, що основою будуван­ня показників чистоти навколишнього природного середовища є своєрідний норматив – гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (ГДК).

Якщо та інша шкідлива речовина на території підприємства є в одному числі і не перевищує гранично допустимої концент­рації і відповідає критерію (2.7) розділу І цієї праці, то це свічить про чистоту природного середовища:

У повітряному і водному басейнах, як правило знаходяться не одно, а декілька шкідливих речовин. Причому багато з них (сірчистий газ і двоокис азоту; сірчистий газ і сірководень і т. д.) володіють ефектом сінергізму. Сума концентрації речовин не повинна перевищувати одиниці при розрахунках по формулі (2.18):

де – фактичні концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, воді.

– відповідні величини ГДК цих речовин у атмосферному і водному басейнах.

Нагадуємо, що гігієнічні нормативи – ГДК та ГДВ є най­важливішими критеріями якості природного середовища які характеризують сутність екологічної ефективності підприємств матеріального виробництва.

Натуральним показником екологічності технологічних про­цесів є коефіцієнт ефективності використання природної сиро­вини, а значить і екологічністі матеріального виробництва.

Цей критерій можна визначити по одній із формул (2.26) або (1.1), що вже приведені у цій праці.

Ефективність роботи будь-якого виробництва характе­ризується екологічним коефіцієнтом який визначає кількість не перероблених відходів (В) виробництва [119].

Якщо вихідні матеріали, які необхідні для отримання виз­наченої продукції прийняти за одиницю, то різниця (1-В) є коефіцієнтом екологічності даного виробництва:

(5.2)

Якщо значення К_е коливається у межах від 0,9 до 1, то це вказує на його високу екологічну ефективність.

Екологічну ефективність на макрорегіональному рівні галузі можна визначити по формулі [179, с. 141]:

(5.3)

де С – відвірнені збитки внаслідок можливого порушення навко­лишнього середовища;

М – витрати на екологічні заходи, грн.

Рівень еколого-економічної ефективності природозабрудню­ючого виробництва можна виразити формулою [91]:

(5.4)

де Ч – чиста продукція природозабруднюючого виробництва, грн;

О_е.е. – екологічно-економічна оцінка відходів виробництва, грн;

П_е – продукція, яка випущена з порушенням екологічних норм, грн;

Ф – вартість основних виробничих фондів природозаб­руднюючого виробництва, грн.

Еколого-економічна ефективність природокористування (Е_е.е) на рівні регіону Північного Приазов’я або інших регіонів України можна визначтити по формулі:

(5.5)

де Е_с.п. – екологічна оцінка суспільного виробництва (продукція безвідходного(маловідходного) виробництва), грн;

П_п – продукція, що випущена з порушеннями екологічних норм (соціальний збиток від порушення навколишнього природного середовища);

С – поточні витрати на охорону, відновлення і експлуатацію природних ресурсів, грн;

Е_н – нормативний коефіцієнт еколого-економічної ефектив­ності природокористування;

К – одноразові витрати на охорону, відновлення і експлуа­тацію природних ресурсів, грн.

Якщо відходи виробництва утилізуються, тобто із них отри­мують яку-небудь продукцію, то це характеризує екномічну ефективність виробництва, яка визначається коефіцієнтом:

(5.6)

де С – вихідна кількість сировини, т (м³);

М – річна маса виготовленої продукції, т, (м³);

В – кількість неперероблених відходів, т (м³).

При зменшенні маси неперероблених відходів, які здібні забруднювати навколишнє природне середовище, зменшується екологічність і економічність виробництва. Цю залежність характеризує коефіцієнт утилізації:

(5.7)

де К_у – коефіцієнт утилізації відходів виробництва;

К_е – коефіцієнт екологічності виробництва.

Велике значення має характеристика відходності вироб­ництва (К₀):

(5.8)

де П – показник безпеки відходів,

С – маса вихідної сировини або маса продукції виготовленої із відходів, т (м³).

Таким чином, по цим простим формулам можна провести оцінки екологічності любого виробництва – від шкільної майстерні до крупного підприємства.

Економічна ефективність, а відповідно і екологічна, нових технологій, проектів, заходів визначається не тільки ціною в порівнянні з існуючими, а і шкодою якою може бути завдано природному середовищу. Витрати на застосування нових техно­логій (Н ) в порівнянні зі старими (С ) мають бути такими, щоб при показникові шкоди (Ш ), заподіяної природному середо­вищу, задовольнялось нерівність:

(5.9)

Ця умова свідчить про екологічну доцільність впровадження нових технологій нехай і навіть дорого коштує. За всіх умов екологічна безпека повинна бути критерієм будь-якої економіч­ної діяльності як у сфері виробництва, так і поза нею.

Рівень безпеки для навколишнього середовища можна охарактеризувати

(5.10)

де Н – обсяг реалізованої продукції, т (м³);

Q_p – обсяг використаних ресурсів, т (м³).

При використанні відходів перш за все визначається вели­чина народногосподарського ефекту [146]:

(5.11)

де Е₁ – економічний ефект переробки відходів у конкретний вид продукції, грн;

Е₂ – економічний ефект отриманий споживачем продукції із відходів, грн;

Е₃ – екологічний ефект використання відходів, грн.

Річний економічний ефект переробки відходів у конкретний вид продукції (Е₁) визначається за формулою:

(5.12)

де – сумарні приведені витрати на добичу (заготовку, ви­робництво) природної сировини і перероблення його в конкретний вид продукції з урахуванням перероблення у спряжених галузях, розрахунок яких здійснюється за фор­мулою [102, с. 127]:

(5.13)

де – витрати на одиницю продукції при кожному перероблені здобутку (заготовки, виробництва) природної сировини і її перероблення у конкретний вид продукції без урахування вартості вихідної сировини, грн;

– питомі капітальні вклади у виробничі фон­ди по кожному переробленні здобутку (заготовки, вироб­ництва) природної сировини і її переробки в конкретний вид продукції, грн;

a_і – внесена доля витрат у даний продукт у відповідності з його частиною, яка поступає на слідуючий етап комплексної переробки;

– кількість вихідної сировини або продукції по кожній переробці у розрахунку на одиницю кінцевої продукції;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефктивності капітальних вкладень (0,5);

– сумарні приведені витрати на збір і підготовку відходів до реалізації в джерелах їх утворення, заготовлення спеціалізованими організаціями, обробку (підготовку до виробничого споживання) і витрати на переробку відходів у конкретний вид продукції, грн.

(5.14)

де – витрати на одиницю продукції по кожній переробці зібраних відходів і підготовці до реалізації відхо­дів підприємств – джерел їх утворення, заготовки спеціалізо­ваними організаціями, оброблення і перероблення відходів у конкретний вид продукції без урахування їх вартості, грн;

– питомі капітальні вкладення у виробничі фонди по кожній переробці зібраних відходів і підготовці до реалізації відходів з підприємств – джерел їх утворення, обробки і переробки відходів у конкретний вид продукції, грн;

– доля витрат у даний вид відходів у відповідності з його частиною, що поступає на наступний етап комплексної переробки;

– кількість твердих відходів по кожній переробці в розрахунку на одиницю продукції із відходів.

Економічний ефект, який може отримати споживач продукції із відходів визначення за формулою:

(5.15)

де З₁, З₂, – приведені витрати на одиницю продукції, виробленої з використанням відповідно виготовлених із первинної сиро­вини відходів матеріалів, полуфабрикатів і виробів. Приве­дені витрати розраховуються (в гривнях) за формулою:

(5.16)

де С – собівартість одиниці продукції, виготовленої із відходів, грн;

К – питомі капітальні вкладення у виробництво продукції із застосуванням первинних матеріалів, полуфабрикатів і виробів, що виготовлено із відходів, грн;

А₂ – річний об’єм продукції, виготовленої із застосуванням матеріалів, полуфабрикатів і виробів із відходів у натураль­ному виразі

(5.17)

де А₀ – річний об’єм конкретного виду продукції виготовленої із застосуванням відходів у натуральному виразі;

Н₀ – питомі норми витрати на виготовлення із відходів матеріалу, полуфабрикатів і виробів на одиницю продукції яка використовується споживачем.

(5.18)

де С_о – вартість утворених відходів, що негативно впливають на природне середовище при сучасній технології переробки одиниці вихідної сировини, грн;

Е_н.е. – нормативний коефіцієнт екологічної ефективності, диференційований в залежності від шкідливості речовини;

Е_н.о. – галузевий норматив ефективності капітальних вкладень.

Ефективність використання відходів можна розрахувати за формулою:

(5.19)

де – сумарні приведені витрати на збір і підготовку відходів до реалізації на підприємствах, що є джерелами їх утворення, а також на заготовку спеціалізованими органі­заціями, обробку і перероблення відходів у конкретний вид продукції, грн;

– приріст (скорочення) приведених витрат підприємств – споживачів матеріалів, полуфабрикатів і виробів, виготов­лених із відходів, грн.

Госпрозрахункова ефективність використання відходів мож­на визначити за формулою [91, с. 129]:

(5.20)

де – збільшення (зменшення) прибутку: за рахунок реалі­зації вторинної сировини або за рахунок його використання для виробництва продукції на конкретному виробництві; зміна розмірів плати за забруднення навколишнього середо­вища і за природні ресурси, грн;

– сумарні капітальні вкладення у виробничі фонди по кожному переробленні при зборі відходів, заготовки, оброб­ки і переробки відходів у конкретний вид продукції, грн.

Річний економічний ефект, що визначає розмір прибутку, може бути отримано у результаті заміни первинної сировини відходами особистого виробництва або скорочення негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище.

Для їх здійснення необхідні відповідні капітальні вклади (виробничі фонди). Річний економічний ефект розраховується по кожному виду відходів за формулою [91, с. 130]:

(5.21)

де П – прибуток, отриманий в результаті використання одиниці відходів, грн;

Е_Н – нормативний коефіцієнт ефективності;

К – питомі капітальні вклади, що пов’язані із залученням відходів у господарчий оберт (включаючи збір і підготовку їх до реалізації продукції і інше), грн;

А_о – маса (об’єм) відходів, т (м³).

Коефіцієнт споживання ресурсів на підприємствах характе­ризуючи рівень інтенсивності виробництва, може виступати і як регулятор процесу природокористування, тобто визначати най­більш безпечний для навколишнього середовища тип інтенсив­ності виробництва.

Коефіцієнт споживання ресурсу можна визначити за такою системою формул [73]:

(5.22)

де Е_Ф – показник ефективності виробництва (коефіцієнт ефек­тивності);

Е_Л – ефект окремих заходів для досягнення ефективності виробництва;

І_Н – показник інтенсивності виробництва;

Е_р.м – можливий ефект від використання ресурсів;

В – витрати на виробництво і реалізацію продукції з використаних ресурсів;

k_с.р – коефіцієнт споживання ресурсу;

Q_р – обсяг використаних ресурсів.

Отже, коефіцієнт споживання ресурсів прямо пропорційний витратам на виробництво і реалізацію продукції.

Через нерозробленість системи цін на ресурси витрати на виробництво і реалізацію продукції в декілька разів вищі ніж вартість самої продукції, що робить її нерентабельною і неви­гідною виробку. Це найбільш характерно для продукції з вико­ристанням вторинних матеріальних ресурсів.

Аналізуючи можливий хід формул [73] матимемо:

(5.23)

тобто коефіцієнт споживання ресурсів безпосередньо залежить від ефективності виробництва, що дає змогу говорити про можливість максимального і економного використання природ­них ресурсів при високій ефективності виробництва.

Важливою умовою економічного забезпечення рівня безпеки для навколишнього середовища є пошук залежності між спо­живанням ресурсів і екологічністю виробництва. Дослідження показують, що коефіцієнт екологічності виробництва і рівень безпеки навколишнього середовища при використанні ресурс­ного потенціалу залежні.

Це підтвержує такий логічний ряд [73]:

(5.24)

В сучасній ситуації використання природних ресусрів коефі­цієнт екологічності прямо пропорційний витратам на вироб­ництво і реалізацію продукції [73]:

(5.25)

тобто коефіцієнт екологічності виробництва залежить від типу інтенсивності виробництва.

На галузевому рівні показники екологізації галузі можна обчислити за прикладом, запропонованим У. Я. Блехціним (Эколого-экономические аспекты предплановых исследований. – Л., Наука, 1984):

(5.26)

де r_е – рівень екологізації;

Ф_е – вартість галузевих фондів екологічного призначення;

– вартість фондів екологічного призначення всього комплексу;

Ф_п – вартість промислово-виробничих фондів галузі;

– загальна вартість промислово-виробничих фондів.

Соціальний коефіцієнт екологізації може бути розрахований за формулою:

(5.27)

де Q_ч – кількість виробленої екологічно чистої продукції в регіоні;

Q₃ – загальна кількість продукції;

Н₄ – кількість населення, що має можливість спожити екологічно чисту продукцію;

Н₃ – загальна кількість населення регіону.

Як показник загальної соціально-екологічної ефективності екологізації у регіоні пропонується відношення суми річного соціального ефекту за його галузями до суми витрат необхідних для його досягнення:

(5.28)

де С_е – загальна соціально-економічна ефективність екологізації в регіоні;

Е_ху – ефект екологізації, зменшення витрат х-го виду ресурсів за галузями від запобігання витратам продукції в у-й галузі, розміщеній у зоні інтенсивної екологізації;

З – витрати на екологізацію.

Показники загальної (абсолютної) соціально-економічної ефективності екологізації виробництва є відношення суми річного соціально-економічного ефекту в галузях до суми витрат, необхідних для його досягнення [73]:

(5.29)

У цьому випадку економічну ефективність капітальних вкла­день спрямованих на екологічні заходи, розраховують за формулою:

(5.30)

де К_л – капіталовкладення на ліквідацію непродуктивної, екологічно небезпечної діяльності, грн;

R – величина збитків, грн.

Ефективність природоохоронних заходів, що здійснюються на промислових підприємствах, визначають за формулою:

(5.31)

де П_ч.п. – загальна сума, одержана від виробництва екологічно чистої продукції, грн;

С_ч – засоби, витрачені на її виготовлення, грн;

Q_п.р. – сума загального приросту продукції, грн;

С – сума витрат на запобігання наслідкам від споживання неекологічної продукції, грн.

Загальний соціально-економічний ефект від зменшення захворюваності населення, що пов’язана з екологічними наслід­ками і споживанням екологічно небезпечної продукції, може бути визначений як сума таких результатів:

а) екологічних збитків від захворюваності внаслідок спожи­вання екологічно небезпечної продукції:

(5.32)

де Z – економічні втрати від захворюваності робітників, грн;

С – загальна вартість виробленої продукції, грн.

б) скорочення втрат у сфері охорони здоров’я на лікування хвороб, зумовлених забрудненням навколишнього середовища.

Отже, економічний механізм природокористування повинен грунтуватися на можливості комплексного підходу до проблем розвитку на галузевих рівнях, необхідне врахування як пози­тивних, так і негативних тенденцій розвитку. Лише тоді загаль­на соціально-економічна ефективність екологізації виробництва буде віідображатися в загальних соціально-економічних резуль­татах діяльності суспільства, пов’язаних з підвищенням суспільного виробництва і збільшенням багатства країни.

[Вгору] [Вниз]