Фінансування геологорозвідувальних робіт в Україні в 1995–1999 рр. [136, c. 33]

(млн грн)

Показники	Роки
	1995	1996	1997	1998	1999 (бюджет)
Затверджене бюджетне фінансування геолого­розвідувальних робіт (ГРР)	–	359,0	337,0	362,8	–
Надходження від зборів з добувних підприємств за геологорозвідувальні роботи	102,2	176,5	201,6	151,7	381,9
Фактичне фінансування геологорозвідувальних робіт	124,8	160,3	162,2	149,8*	–

Примітка. ^* За даними Мінфіну України. Для довідки: обсяг фінансування в 1991 р. номінально склав 704 млн крб.

Встановлення платежів за геологорозвідувальні роботи (ГРР) у формі фіксованих «потонних» нормативів відрахувань забез­печить створення сприятливих умов для стягнення платежів у повному обсягу й рівномірно в часі незалежно від поточних фінансових показників діяльності гірничодобувних підприємств, а також від форм розрахунків. При цьому контролюватимуться ощадливе ставлення до використання запасів та запобігання їх втратам через «прив’язку» плати до обсягів погашення (а не видобутих) корисних копалин. Стійкість і рівномірність над­ходжень коштів забезпечуватимуться незалежністю від обсягів реалізації та стягнення плати за фактом видобування чи погашення запасів.

Витрати на роботи загальнодержавного призначення (з прогнозування землетрусів, геоекологічного спрямування тощо) виключаються з складу власне витрат на ГРР. Джерелом коштів для їх фінансування має стати державний бюджет, зокрема, в частині надходжень від плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Така практика вже почала вико­ристовуватися при геоекологічних роботах.

З урахуванням реформування нормативної бази платежів за ГРР нами виконана оцінка їх частки у вартості мінеральної продукції. Відповідні дані для найголовніших видів корисних копалин наведені у таблиці 4.3, з якої видно, що за своїм абсо­лютним рівнем платежі за ГРР, за окремими винятками, не можуть справляти суттєвого впливу на економічне становище підприємств. Більш показовою є їх порівняльна характеристика. Питома вага витрат на ГРР у товарній продукції гірничодо­бувних компаній розвинутих країн в останні десятиріччя має стійку тенденцію до зростання і нині складає від 3–4 % до 10–15 %. Рівень же платежів, який склався на сьогодні в Україні, є, принаймні, вдвічі нижчим.

Таблиця 4.3

Оцінка частки відрахувань за геологорозвідувальні роботи у вартості мінеральної продукції* [136]

Вид корисних копалин	Вид товарної продукції	Частка відра­хувань за ГРР у вартості товарної продукції (%)
Нафта	Нафта (т)	8,5
Природний газ	Природний газ (тис. м3)	6,0
Кам’яне вугілля	Вугілля (т)	0,7–0,8
Буре вугілля	Вугілля (т)	0,4–0,5
Залізна руда для збагачення	Концентрат (т)	1,5–1,6 до 1,8
Залізна руда багата	Мартенівська руда (т)	2,4
Марганцева руда	Концентрат (т)	0,7–0,8
Титанова руда	Ільменітовий, концентратовий (т)	1,3–1,4
Титано-цирконієва руда	Ільменітовий, рутиловий і цирконовий концентрати (т)	0,5–0,6
Флюсові вапняки	Фракційна щебінь (т)	1,25
Сірчана руда	Гранульована (т)	1,2
Калійно-магнієва сіль	Калімагнезія (т)	3,5
Гіпс	Гіпс (т)	0,3
Цегельно-черепична сировина	Цегла (тис. шт. умовної цегли)	0,25
Будівельний камінь	Щебінь (м3)	0,5

Примітка. ^* За реформованими платежами за ГРР, виходячи з нормативів відраху­вань до одиниці погашення у надрах запасів (видобутку) корисних копалин.

Таким чином, в Україні вже на нормативному рівні (саме на нормативному) відбулося значне скорочення обсягу фінансу­вання геологічної служби. При цьому фактичне надходження коштів внаслідок неплатоспроможності підприємств із деяких інших причин є, принаймні, вдвічі меншим від нормативного. Ситуацію, що склалася, можна охарактеризувати як таку, при якій фінансування ГРР із загальнодержавних джерел значно скоротилося, а недержавне – з боку гірничодобувних підпри­ємств – не почалося. Останні продовжують працювати на старо­му «капіталі запасів», а відтворювальний процес значно загаль­мувався. Виснаженість найбільш якісної частини «старих» запа­сів разом із зменшенням масштабів видобування та появою власних інвестиційних ресурсів у підприємств мають стати поштовхом до постановки нових ГРР (зокрема, на невеликих родовищ з високою якістю сировини тощо). Цей процес відбува­тиметься паралельно з подальшим скороченням джерел держав­ної підтримки ГРР і з обмеженням функцій останньої лише сфе­рою регіональних та інших загально геологічних робіт з вив­чення та оцінки мінерально-сировинного потенціалу країни.

Разом з розвитком власної активності добувних підприємств щодо свого мінерально-сировинного забезпечення кількість платників за ГРР і розмір відповідного фонду поступово змен­шуватимуться. Цей процес уже фактично почався і податкові органи зустрічаються з численними спробами уникнення плате­жів за ГРР.

Таким чином, відрахування за ГРР не вирішують проблеми створення сталого цільового джерела фінансування відтворення мінерально-сировинної бази в частині загально геологічного вивчення надр. Вони є явищем перехідного етапу розвитку економіки, і з урахуванням сукупності наведених обставин їх застосування поступово обмежуватиметься і наближатиметься до нуля. Звідси не викликає сумніву своєчасність постановки питання про створення альтернативних або додаткових джерел фінансового забезпечення загально геологічного вивчення надр і оцінки мінерально-сировинної бази.

Одним з шляхів вирішення даної проблеми могло б стати встановлення для всіх гірничодобувних підприємств спеціаль­них цільових відрахувань, які б не залежали від того, за чиї кошти – держбюджету чи підприємства – виконана розвідка запасів корисних копалин. Проте розмір таких відрахувань має обмежуватися лише завданнями загально геологічного вивчення території країни.

Іншим шляхом, більш далекоглядним і таким, що відповідав би загальній практиці країн з ринковою економікою, є пере­орієнтація відповідних витрат на загальнобюджетне забезпе­чення (мається на увазі їх відшкодування за рахунок платежів за користування надрами, рентної плати, акцизних зборів тощо). При цьому геологічне вивчення надр здійснюватиметься за державними програмами і без прямого зв’язку між обсягами їх фінансування та обсягами доходів бюджету за вказаними статтями надходжень.

Обидва шляхи можуть поєднуватись у рамках нормативної інтеграції платежів за користування надрами і платежів за загольногеологічне вивчення надр, що сприятиме як спрощенню системи оподаткування, так і її наближенню до загально­прийнятих стандартів.

Зазначимо, що поряд з підвищенням «рівня захисту» бюджет­них статей з фінансування геологорозвідувальних робіт, акту­альним є формування повноцінної системи платежів за корис­тування надрами для видобування корисних копалин [140].

Гарантією максимальної екологічної безпеки при проведенні геологорозвідувальних і гірничодобувних робіт, а також пере­робних виробництв, могли б стати детально розроблені і прий­няті у законодавчому порядку, норми виплат та відрахувань на охорону навколишнього середовища, розміри штрафів і компен­сацій за завдану шкоду, забруднення та ін. Те ж саме стосується і сфери охорони надр – за заподіяну надрам шкоду, втрати цінних компонентів при видобуванні і переробці корисних копалин.

Зазначимо, що впровадження платежів типу роялті дозволяє виробити нову концепцію встановлення економічних санкцій за порушення законодавства про надра – в одних випадках через стягнення роялті у кратному розмірі, а в інших – через облік недоотриманих платежів.

Необхідно передбачити серйозну відповідальність юридич­них осіб, діяльність або рішення яких призводять до обмеження можливостей держави щодо розробки покладів корисних копалин або до погіршення їх якості. У цьому випадку компенсація за економічні втрати держави, які виражаються у формі додаткових витрат і втрат держави, які викликані діями державних чи місцевих органів, повинна робитися за рахунок коштів відповідного бюджету.

У видобувних галузях промисловості за аналогією із світо­вою практикою доцільно застосовувати такі економічні важелі з регулювання доходів і цін, як митні збори на експорт або імпорт сировини, а також податки на надприбутки видобувних підп­риємств. Останні практикуються за відсутністю адміністра­тивної регламентації рівня цін. У загальному вигляді такий податок можна уявити як різницю між фактичною ціною про­дажу та бажаним рівнем цін на відповідну мінеральну продукцію.

Загалом пропонована система рентних та інших платежів покликана забезпечити однакові умови господарювання для видобувних підприємств незалежно від природно-технологічних факторів родовищ, що розробляються. При цьому питання, пов’язані з цією системою, повинні розглядатися урядом у рамках єдиної податкової і цінової політики.

У зв’язку з глибокою економічною кризою в Україні, центра­лізоване фінансування заходів на збереження природного сере­довища щодо державних підприємств, які не підлягають прива­тизації, ще довгий час не буде здійснюватись. Тому саме в умовах екологічної самостійності, держава своїм законо­давством, повинна надавати можливість підприємствам з різною формою власності створювати в себе спеціальні фонди, які мають бути звільнені від оподаткування і витрачатись тільки на природоохоронні заходи без права залучення їх на інші потреби. За витрати цих фондів в інших напрямках керівники підпри­ємств повинні притягатись до кримінальної відповідальності. Для цього Верховна Рада України має доповнити природо­охоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємництво, зокрема такими законами: «Про екологічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програ­ми охорони навколишнього середовища», «Про підтримку техн­ологій і досліджень для збереження навколишнього середови­ща», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах».

В Україні настав час переходу до екологічного страхування. Для цього мають бути створені відповідні фондові і банківські структури.

Різні джерела фінансування природоохоронних заходів при­пускають різний порядок і умови фінансування, що зумовлює необхідність розробки методичних рекомендацій, які регламен­тують порядок надання кредиту на природоохоронні заходи.

Відокремленість у плануванні різних джерел фінансування природокористування призводить до відповідних диспропорцій у структурі коштів, призначених для цієї мети. Значною мірою така відокремленість усувається завдяки створення системи фінансування природокористування шляхом об’єднання одно­рідного кола економічних відносин, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням цільових грошових фондів, що забезпечують фінансування природоохоронних заходів. Понад лімітні платежі за забруднення навколишнього природного сере­довища, які повертаються на підприємство у вигляді інвести­ційного податкового кредиту, розглядаються як джерело фінан­сування діяльності підприємства, а не як штрафні санкції, і у такому разі сприяють прирощенню прибутку підприємства, оскільки вилучаються зі складу прямих збитків.

З метою планування і контролю обсягів і структури фінан­сових ресурсів на природокористування важливо розробити баланс взаємовідносин між природокористувачем і державою. Даний баланс можна використовувати як на рівні підприємства, так і на рівні регіону чи вільної економічної зони.

[Вгору] [Вниз]