Р ис. 4.1. Зміст і взаємозв’язок стратегічного і маркетингового планування природоохоронної діяльності на підприємствах

Впровадження еколого-стратегічного планування і маркетин­гового екологічного планування вимагає утворення на підпри­ємствах відповідних організаційних структурних підрозділів, про які було зазначено у першому розділі цієї роботи.

В останні роки надзвичайно ускладнилась проблема фінан­сування екологічних програм у регіонах. Уряд практично перек­лав вирішення цієї проблеми на місцеві органи влади. А вони, як відомо, не мають достатніх коштів навіть для фінансування соціальної сфери. Проте справа не тільки у нестачі ресурсів. Адже нерідко навіть кошти, що виділяються на реалізацію регіо­нальних екологічних програм, або не доходять до конкретних адресатів, або використовуються на інші цілі, або витрачаються неефективно. Ситуація значно ускладнюється тенденціями до посилення регіональної дезінтеграції, «механічної» зміни форм власності тощо. Тому ця проблема потребує першочергового вирішення.

Ґрунт і вода – це найважливіші природні ресурси, від яких залежить життя людини. Вони є основою існування людського суспільства як і взагалі всього живого на Землі. Саме тому дер­жава повинна турбуватися про їх всебічну охорону, збереження й відтворення, про поліпшення їх якості та екологічної чистоти, про підтримання на високому рівні їх відтвореного, віднов­леного і асимільованого потенціалу. Забезпечення екологічної безпеки України базується на створенні рівноваги між соціаль­но-економічними проблемами українського суспільства, з одно­го боку, і навколишнім природним середовищем з другого. У зв’язку з цим в основу формування екологічної політики Украї­ни закладено ідею пріоритетності екологічної безпеки, без якої не може бути й мови про національну безпеку. Це сформульо­вано в «Основних напрямах державної екологічної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, викорис­тання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки», розроблених і прийнятих у 1994 р. [84].

В межах цих «Основних напрямів» в Україні з’явився фінан­совий механізм для захисту навколишнього середовища. Одним із елементів його є плата за використання природних ресурсів, яка дає змогу концентрувати фінансові кошти для цільового фінансування програм щодо захисту природи. Другою складо­вою цього механізму є штрафні санкції за завдання шкоди навколишньому середовищу. Однак використання цих меха­нізмів не стане ефективним доти, доки в державі не з’явиться сучасна система моніторингу стану навколишнього середовища, оснащена необхідним устаткуванням та інтегрована у між­народну систему моніторингу.

Одначе навіть сучасна система моніторингу не зможе вирі­шити проблему екологічної безпеки України, якщо в державі і на її підприємствах не вдасться створити національної програми переробки відходів, яких в Україні накопичується до 2 млрд т. Неодмінною складовою цієї програми має стати механізм пере­робки радіоактивних і токсичних відходів, обсяг нагромадження яких за рік також перевищує сотні мільйонів тонн.

Дефіцит оборотних коштів на підприємствах не дає можли­вості забезпечувати розвиток вітчизняних виробництв, здійсню­вати природозахисні заходи на виробництвах, а це, безумовно, сприяє поглибленню екологічної кризи. В зв’язку з глибокою економічною кризою на Україні, централізоване фінансування державних підприємств ще довгий час не буде здійснюватись. Тому державі своїм законодавством важливо надати можливість підприємствам з різною формою власності створювати у себе природоохоронні фонди, які доцільно звільнити від оподатку­вання і витрачати тільки на природоохоронні заходи без права залучення їх керівниками на інші цілі. За витрати цих фондів в інших напрямках керівники підприємств повинні притягуватись до кримінальної відповідальності.

Для цього Верховна Рада України повинна найближчим часом доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємство, в тому числі законами «Про екологічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програми про охорону навколишнього середовища», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навко­лишнього середовища», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах» [84, с. 14]. Утворення природоохоронних фондів на підприємствах і напрямки їх витрат повинні бути відображені у Статуті підприємства.

Створення Екологічного банку в Україні буде давати можли­вість підприємствам отримувати кошти на здійснення природо­охоронних заходів та виконання цільових програм. Стягнені з підприємств платежі за викиди і скиди забруднених речовин до навколишнього середовища справді матимуть природоохорон­ний характер і будуть використовуватись за призначенням.

Дуже «модним» стало стягнення у містах України за в’їзд автотранспорту. На територію курортного міста Бердянська згідно з ухвалою на літній період з 15 травня 1998 року були виставлені такі тарифи стягнення: мопедів, мотоциклів, моторо­лерів по 2 грн, легкових автомобілів – 6 грн, мікроавтобусів до 12 місць – 8 грн, автобусів до 30 місць по 9 грн, автобусів більш 30 місць – 10 грн (Про організацію в’їзду до міста та на Бердянську косу // Південна зоря. – 1998. – 22 квітня). Вилучені кошти за в’їзд до міста було розподілено та переказано у такому співвідношенні: 70 % на рахунок МВ УМВС України в Запо­різькій області і 10 % на рахунок ЗАТ «Символ». За в’їзд до міс­та Бердянська без оплати стягувався штраф у десятикратному розмірі вартості в’їзду. Потрібно зазначити, що ці стягнення передбачаються у першу чергу начебто на відшкодування збит­ків довкіллю від автотранспорту, але скільки відсотків коштів буде виділено міськвиконкомом на покращання екологічних обставин, невідомо.

Отже, якби існував екологічний банк, то із 70 %, що залишає на своєму рахунку міськвиконком, значну частину можна було б переказати до відділення екологічного банку. Екологічний банк, у свою чергу, міг би надавати кредити підприємствам на впро­вадження природоохоронних заходів.

Збитки природному середовищу, які утворюються від ви­пуску продукції, що здійснюють підприємства з різною формою господарювання, можна б було включати у вартість і ціну виробленої продукції, а після її реалізації вилучити з доходів і направляти у фонди відновлення природи. Таким чином, плата, що вноситься як збиток внаслідок забруднення природного середовища від випуску продукції, виступає як амортизація природи та вписується в собівартість і ціну продукції. Ця плата не є відокремленим штрафом і буде направлятись за своїм прямим призначенням.

Значних успіхів у фінансуванні природоохоронних заходів на підприємствах можна досягнути завдяки залученню іноземних інвестицій для впровадження новітніх технологій виготовлення виробів із відходів виробництва. Слід впроваджувати найпри­вабливіші для іноземних інвесторів податкові стимули. Частину коштів, що залишаються від зменшення викидів чи скидів шкід­ливих речовин в природне середовище в результаті впрова­дження новітніх технологій або вдосконалення природоохорон­ного устаткування, пристроїв, належить направляти в екологіч­ний фонд підприємства. Підприємство, що зуміло скоротити об’єм викидів до рівня нижчевстановленого, може продавати право іншим підприємствам на розташування надлишків вики­дів у спеціальні «банки». Вилучені кошти мають направлятись у природоохоронний фонд підприємства, фінансування з якого може направлятись тільки на здійснення природоохоронних заходів.

В результаті приведеного обґрунтування по удосконаленню фінансування природоохоронних заходів на підприємствах нами пропонується модель фінансового механізму для впровадження названих заходів (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Модель природоохоронного фонду підприємства

[Вгору] [Вниз]