Р ис. 2.10. Збільшення екологічних витрат при збільшенні виробництва

Вона відповідає рівності граничних природоохоронних витрат і граничного збитку. Рух від точки V_o вліво економічно не вигідно, так, як у цьому випадку на відвернення з битку необхідно витратити більше коштів, ніж сама величина зни­ження збитку. Економія на природоохоронних витратах (рух вправо від точки V_o) приведе до виникнення збитку та пере­вищить цю економію, що також економічно недоцільно.

Сумарні економічні витрати, пов’язані з функціонуванням підприємства, як вже зазначалось вище, визначається сумою збитку і природоохоронних витрат. Їх залежність від об’єму викидів показана на рисунку 2.9 – крива 3.

При збільшенні об’ємів виробництва зростає об’єм відходів виробничого процесу. Крива граничних природоохоронних витрат паралельно зміщується вправо (рис. 2.10) із точки W у точку .

Одночасно переміщується вправо і точка, яка відповідає оптимальному об’єму забруднення, що значить зростання забруднення навколишнього середовища. На величину S збіль­шуються сумарні екологічні витрати. Зростання екологічної складової витрат виробництва є одним із можливих обмежувачів нарощування об’ємів виробництва.

Вплив природоохоронної діяльності на економіку підпри­ємства не обмежується прямим впливом на рівень екологічних витрат виробництва.

Раціональне використання природних ресурсів вигідно з точки зору отримання економії від знижки об’ємів енергії, яка споживається та від споживання інших видів ресурсів, від використання більш низьких ставок плати за ресурси, зниження витрат на ліквідування відходів, скорочення або повної ліквідації штрафів і компенсацій за нанесений збиток.

Менеджмент компаній промислово розвинених держав розглядає екологію як засіб підвищення конкурентоспромож­ності на ринку. За допомогою виробництва і реалізації еколо­гічно чистих товарів компанії мають більш широкі можливості виходу на нові ринки, збільшення долі ринку, зростання об’ємів продажу за рахунок більш високих цін за так звані «зелені» товари.

Стратегічна користь екологічно чистого виробництва вияв­ляється у можливості виходу на зарубіжні ринки збуту, у формуванні культури і філософії підприємства, в основі якої прихильність керівництва і співробітників до екологічних норм і цінностей, що у кінцевому рахунку сприяє створенню приваб­ливого іміджу підприємства і укріпленні «паблик рилешнз».

[Вгору] [Вниз]

2.4. Теоретико-методологічні та методичні основи визначення якості навколишнього середовища на підприємствах

Одним із ключових елементів державної системи управління якістю навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки є науково обґрунтоване нормування викидів забруднюючих речовин в атмосферу. Нині нормування промис­лових викидів на території України здійснюється за методо­логією, розробленою Держкомгідрометом колишнього СРСР [133]. При нормуванні викидів у атмосферу використовуються й ряд відомчих інструктивно-методичних матеріалів, у тому числі затверджених і узгоджених Міністерством екології та природ­них ресурсів України.

Критерій оптимального використання ресурсів і умов довкілля визначається екологічною допустимістю. Екологічна допустимість характеризується набором натуральних характе­ристик середовища і є об’єктом жорсткого нормування.

До недавнього часу в плануванні охорони довкілля основним показником чистоти природного середовища вважалось дотри­мання ГДК шкідливих речовин у воді, повітрі і ґрунті. Практика показала, що діючі ГДК забруднюючих речовин відповідають лише вимогам підтримки рівня безпеки їх утримання у відпо­відному середовищі. В кінці 80-х років у всіх галузях і відомствах колишнього СРСР були впроваджені обмеження у вигляді гранично допустимих викидів (ГДВ), як більш конт­рольованих показників діяльності підприємств, обчислених із існуючих ГДК і особливостей регіону. Основою для розробки проектів ГДВ стала Постанова Ради Міністрів СРСР від 16 груд­ня 1981 р. «О нормативах предельно-допустимых выбросов загрязняющих веществ в атмосферу и вредных физических воздействий на нее», а також ГОСТ 17.2.3.02-78 «Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выб­росов вредных веществ промышленными предприятиями».

Обсяг, структура і зміст проектних матеріалів ГДВ відповідає «Рекомендаціям щодо оформлення й змісту проекту нормативів гранично допустимих викидів у атмосферу (ГДВ) для підпри­ємства», розробленим ЗахСибНДІ Держкомгідромета СРСР і затвердженим 28 серпня 1987 року.

Зазначимо, що ГДК і ГДВ відбивають кінцеві результати природоохоронної діяльності суспільства в тому чи іншому регіоні, якість мешкаючого середовища. ГДК і ГДВ – санітарно-технічні показники, які не сполучні з кінцевими економічними результатами підприємства.

Слабкий зв’язок показників пояснюється перш за все тим, що кінцеві результати природоохоронної діяльності на рівні підприємства (мікрорівні) і суспільства (макрорівні) ще слабко зістиковані. В той же час поведінка на мікрорівні має залежати перш за все із стану якості навколишнього середовища.

Атмосферне повітря наприклад, є чистим за умов, коли концентрація а-ї шкідливої речовини в приземному шарі не перевищує середньодобової величини ГДК і якщо, сукупність шкідливих речовин не володіє сумацією дій, тобто

(2.7)

де С^а і ГДК^а – середньодобова концентрація а-ї шкідливої речовини в приземному шарі атмосферного повітря відпо­відно фактична і гранично допустима; при перетворенні в приземному шарі викинених шкідливих речовин в більш токсичні для здоров’я населення і живої природи атмосферне повітря вважається чистим, якщо для новоутворених речовин виконується умова (2.7).

При спільній присутності в приземному шарі декількох шкідливих речовин, які володіють сумацією дій, повітря визна­чається як чисте для кожної групи указаних шкідливих речовин однонаправленої дії за умови [36]:

(2.8)

де а – індекс шкідливої речовини ( ).

Складність оцінки гранично допустимої концентрації (ГДК) визначається постійною зміною складу і маси шкідливих речо­вин по висоті приземного шару і в часі. Варіабельність цих величин залежить від взаємодії багатьох факторів.

Для забезпечення якісним атмосферним повітрям населених територій вміст шкідливих речовин, які викидаються промис­ловим виробництвом на території, на рівні ГДК нормують гранично допустимим викидом (ГДВ) для кожного промислово­го джерела або їх групи, так і виробництва в цілому відповідно з «Тимчасовою методикою нормування промислових викидів в атмосферу (розрахунок і порядок розробки нормативів гранично допустимих викидів в атмосферу)».

Під ГДВ розуміють науково-технічну норму викидів, яка встановлюється за умови, щоб вміст шкідливих речовин, які викидаються в приземний шар повітря від початкового джерела і від усієї сукупності інших речовин конкретної території з урахуванням перспектив його промислового розвитку не пере­вищувала гранично-допустимої концентрації (ГДК) з кожного шкідливого елемента для населення, рослинного та тваринного світу. Визначення ГДВ робиться, виходячи із умов повного навантаження і нормальної роботи технологічної і газоочисної техніки.

Якщо при спільній роботі заводів промислового центру в атмосферне повітря викидаються шкідливі речовини в складі і кількості, що відповідають науково-технічним нормативам, то таке забруднення дає можливість вважати повітря чистим. Сьо­годні недостатньо мати в плані перелік тих або інших приро­доохоронних заходів. Необхідно знати про зміну в стані навко­лишнього середовища, які є під впливом конкретних заходів та які із них є найбільш ефективними і в які кошти вони обхо­дяться трудовому колективу. Завдання у тому, щоб спільно з плануючими органами розробити чітку систему управління якістю довкілля, здійснити комплекс заходів на рівні підпри­ємства. Соціальні нормативи якості середовища можна задавати не тільки технічними, але і економічними можливостями.

Показником оцінки ресурсу може бути величина диферен­ціальної ренти, що виникає при використанні того або іншого ресурсу за умов оптимально організованого виробництва. На практиці для визначення конкретних економічних оцінок при­родних ресурсів велике значення мають визначення величини замикаючих витрат, які з деякою умовністю можна розглядати як допустимі витрати на отримання продукції ресурсодобу­ваючих виробництв в умовах оптимізації виробництва. Знаючи величину замикаючих витрат на цю продукцію, можна виз­начити показник економічної оцінки природного ресурсу.

Найбільш прийнятим економічним еквівалентом міри якості навколишнього середовища і показником оцінки соціально-економічної ефективності природокористування можна вважати показник економічного збитку. В «Рекомендаціях по збільшеній оцінці економічного збитку від забруднення атмосферного повітря» [32] економічну оцінку збитку (У ), заподіяного річ­ними викидами забруднень в атмосферне повітря на підпри­ємствах, запропоновано визначати по формулі [36]:

(2.9)

(2.10)

де У – оцінка збитку, грн/рік;

γ – стале число, дорівнює 2,4 грн/ум. т;

σ_і – безрозмірна величина, яка характеризує відносну небез­пеку забруднення атмосферного повітря на території і-го джерела викиду;

f_і – безрозмірна величина, яка враховує характер розсіювання шкідливих речовин в атмосфері від джерела викидів;

– показник відносної агресивності а-ї шкідливої речовини в атмосферному повітрі;

– маса річного викиду а-ї шкідливої речовини із джерела викидів промислового підприємства.

Із формули (2.9) виходить, що при будь – якому значенні буде мати місце економічний збиток. Однак, уже при зниженні маси річного викиду до по кожній і-ій шкідливій речовині він стає рівним нулю. За цією умовою вираз (2.9) належить з’ясувати і розрахувати М_і для викидів із джерела, що діє на підприємстві, таким чином [36, c. 25]:

(2.11)

при сумації дії викинутих шкідливих речовин у атмосферне повітря [36, c. 25]

(2.12)

де – норматив викидів β-ї шкідливої речовини на якому-небудь підприємстві в умовах повного навантаження його потужності при випуску одиниці кінцевої продукції j-го виду при підсумовуванні діяння шкідливих викидів в атмосферу;

– гранично допустимий викид і-го джерела на якому–небудь підприємстві для β-ї шкідливої речовини;

– маса річного викиду а-ї шкідливої речовини із і-го джерела викиду в атмосферне повітря, т.

Для визначення соціально-екологічного критерію охорони атмосферного повітря промислового центру і екологічного збитку, заподіяного його продуктивним силам забрудненням атмосферного повітря викидами заводів, потрібні наступні вихідні дані: перелік найменувань кінцевої продукції і об’єми її випуску на протязі року; перелік найменувань шкідливих речовин і їх питомий викид в атмосферне повітря на одиницю указаної кінцевої продукції; гранично допустимий викид кожної розглядаючої шкідливої речовини в атмосферному повітрі по джерелам викидів із підприємств.

У широкому розумінні під нормуванням забруднення атмос­фери слід розуміти не тільки процедуру встановлення нормати­вів гранично допустимих викидів (ГДВ) і розробку комплексу атмосфероохоронних заходів (тобто проектний етап), але й період реалізації цих заходів (технологічний етап). Лише після досягнення нормативів ГДВ процедура нормування може вважатись завершеною.

Дуже важливим напрямком боротьби із забрудненням атмос­ферного повітря є система контролю промислових викидів в атмосферу, як з державних підприємств так і приватних, коопе­ративів, тощо. Контроль за викидами шкідливих речовин джере­лами підприємства виконується лаборантами державних лабора­торій державних підприємств, експрес-лабораторій санепідстан­цій, лабораторій з охорони навколишнього середовища держав­них інспекцій з охорони атмосферного повітря.

В основу системи контролю має входити визначення величин викидів шкідливих речовин в атмосферу від джерел і порівняння їх з нормативами ГДВ, нагляд за дотримуванням нормативів і перевірка виконання передбачених проектів заходів, спрямова­них на зменшення викидів. Контроль за викидами можна розділити на прямий контроль кількості виділених шкідливих речовин безпосередньо джерелом і на контроль забруднення атмосфери у визначених точках місцевості. Вимірювання мають проводитись за планом-графіком, узгодженим з обласним комі­тетом з охорони природи та затвердженим керівником підпри­ємства. Лабораторія, яка контролює стан забруднення атмосфер­ного повітря, має бути забезпечена апаратурою і необхідним устаткуванням відповідно до положення «О санитарной лабора­тории на промышленном предприятии», затвердженого Мініс­терством охорони здоров’я СРСР від 26.07.69 р., та сучасною комп’ютерною технікою. На кожному підприємстві має бути узгоджений з інспекцією з охорони атмосферного повітря перелік забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферу.

Фахівці визначили, що для будь-якого населеного пункту кількість інгредієнтів, на які припадає 95 % економічної шкоди, коливається від 4 до 10 найменувань [75].

Стаціонарний пост на підприємствах має бути призначений для забезпечення регулярного відбору проб повітря з метою регулярного аналізу, а також для безперервної реєстрації вмісту забруднюючих речовин автоматичними газоаналізаторами та внесення їх в комп’ютерний банк даних.

Збитки від забруднення водних джерел (У_в), завданні водоспоживачам, що здійснюють заходи для відновлення якості води, обчислюють за формулою [183]:

(2.13)

де m_і – кількість однотипних водопостачань;

W – об’єм водопостачання, м³/рік;

– додаткові питомі приведені затрати водо­споживача, пов’язані із забрудненням водного джерела, грн/м³;

n – кількість водоспоживання.

Загальні збитки (У_заг), завдані народному господарству забрудненням джерел води, становлять суму збитків, завданих окремим водоспоживачам.

Економічну оцінку збитку від забруднення в k-му водоймі визначають за формулою [183]:

(2.14)

де У – оцінка збитку, грн/рік.

Якість води – характеристика складу і властивостей води, яка визначає придатність її для конкретних видів водокористування. Критерії якості води – ознака, за якою визначається оцінка якості води за видами водовикористання.

Обмеження водовикористання, що зумовлені забрудненням небезпечним для здоров’я або погіршуючим санітарні умови життя населення, називається гігієнічним критерієм.

Для господарчо-питного водозабезпечення, культурно-побу­тових потреб населення і для рибогосподарчої потреби вико­ристовуються ріки, водосховища, озера, штучні канали. Відпо­відно «Правилам охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» СРСР 1974 р., водойми і водостоки, водні об’єкти вважаються забрудненими, якщо показники складу і властивостей води в них змінились під прямим або побічним впливом виробничої діяльності і побутового використання населенням, а також частково або повністю є непридатні для одного із видів водовикористання. Критерієм забруднення води є погіршення її якості внаслідок зміни органолептичних влас­тивостей і появи шкідливих речовин для людини, тварин, птахів, риб, кормових і промислових організмів, а також підвищення температури води, які змінюють нормальну життєдіяльність водних організмів. Придатність складу і властивостей поверх­невої води, яка використовується для господарчо-питного водозабезпечення і культурно-побутових потреб населення, а також для рибогосподарчої мети, визначається відповідними до них вимогами і нормативами, складеними з «Правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» (СРСР, 1975).

У випадках одноразового використання водного об’єкту або його дільниці для різних потреб народного господарства належить відходити із більш жорсткіших нормативів якості поверхневої води.

γ = 400 грн/ум. т; σ_к – безрозмірна константа, яка має різне значення для водойм України; М – річна маса забрудника в k-му водоймі, ум. т/рік.

(2.15)

де і – номер забрудника;

N – загальна кількість забрудників, які надходять у водойму;

А_і – відносна агресивність і-го забрудника у водоймі, ум. т/т;

m_і – загальна річна маса скидання і-ї домішки джерела, яка оцінюється, т/рік.

Якщо з джерела води скидаються стічні води кількох типів, що відрізняються рівнем очищення, то слід визначити загальну масу m_і річного складу і-ї домішки (у водоймі), яка скидається з усіма типами стічних вод, що випускаються:

(2.16)

де m_ij – маса i-ї речовини, що надходить за рік у водойму від даного джерела із стічними водами j-го типу, т/рік.

Якщо стічні води j-го типу скидаються у водойму тільки від одного джерела, яке оцінюється (без змішування із стічними водами інших джерел), концентрація і-ї домішки С (г/м³) в стічних водах j-го типу, що надходять у водойму протягом року, відносно постійна, то масу і-ої речовини, яка щорічно надходить із стічними водами j-го типу m_ij (т/рік), можна визначити за формулою

(2.17)

де V_j – обсяг річного скиду стічних вод j-го типу даним дже­релом у водойму, млн м³/рік.

А_і кожного забрудника рекомендується визначити за формулою:

(2.18)

де ГДК_р/хі – ГДК_і-ї речовини у воді водних об’єктів, які використовуються для рибного господарства.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у воді водних об’єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування приведені.

Належить зазначити, що ГДК є важлива складова частина водно-санітарного законодавства – гігієнічні нормативи шкід­ливих речовин у воді водоймищ. Дотримування ГДК забезпечує безпеку здоров’я населення і створює сприятливі умови для санітарно-побутового водовикористання. ГДК служить крите­рієм ефективності різних заходів з охорони водойм від забруд­нення, а також стимулами прогресу в галузі промислової технології. Гігієнічні ГДК необхідно ураховувати при затвердженні проектів, визначенні умов спуску стічної води у водойми і прогнозуванні його санітарного стану. Гігієнічні нормативи – важлива складова частина «Правил охраны поверх­ностных вод от загрязнения сточными водами» (СССР, 1974). В Правилах зауважено про заборону скидати у водойми стічні води «речовини, для яких не установлені гранично допустимі концентрації (ГДК). …При відсутності установлених нормтивів до початку проектування водокористувачі мають зебезпечити проведення необхідних досліджень для вивчення ступеня шкід­ливости речовин, що містяться у стічних водах і забезпечення для них ГДК у воді водних об’єктів» (п. 31). Наукове обґрун­тування гігієнічних нормативів має бути центральною ланкою в системі санітарної охорони водойм.

При надходженні у водні об’єкти декількох речовин з однаковим лімітуючим показником шкідливості і сумішей від випусків сума відношень концентрацій ( ) кожної із речовин у водному об’єкті до відповідних ГДК мусить не перевищувати одиниці:

(2.19)

Для рибогосподарчих потреб відрізняють дві категорії водойм рибогосподарчого використання. До першої категорії відносяться водні об’єкти, в котрих зберігаються і відтво­рюються цінні види риб, що володіють високою чутливістю до кисню. До категорії відносяться водні об’єкти, які викорис­товуються для іншої рибогосподарчої мети. Категорія рибогос­подарчого використання водойм визначається органами рибо­охорони з урахуванням майбутнього розвитку рибного госпо­дарства і промисловості. Склад і властивості води таких водойм мають відповідати рибогосподарчим вимогам.

У місцях масового нересту, нагулу риб з розташуванням зимувальних ям спуск стічних вод не дозволяється. Можливість скиду їх поблизу означених місць, а також за умови зміщення стічної води з водою водного об’єкту в кожному окремому випадку установлюються органами рибоохорони. Склад і властивості води рибогосподарчих водойм не за одним із показників не мають перевищувати нормативи ГДК шкідливих речовин для рибогосподарчих водойм. В колишньому СРСР ГДК було установлено для 137 речовин. У теперішній час Україна продовжує користуватись цими показниками ГДК.

При потраплянні у водні об’єкти рибогосподарчого значення декількох речовин з однаковими показниками лімітуючими показниками шкідливості і речовин від вище розташованих випусків сума величин концентрацій ( ) кожної із речовин в розрахунковому створі водного об’єкту до відповідних ГДК не повинна перевищувати одиниці:

(2.20)

Склад і властивості води рибогосподарчих водойм не за одним із показників не повинна перевищувати установлені Законами нормативи_.

При вирішенні питання про можливість спуску стічної води до водойм визначається оцінка його санітарного стану за формулою (2.20). Якщо більша за одиницю, то скидання промислових стоків у водний об’єкт у плануючій концентрації забороняється. Розрахунок концентрації забрудню­ючих речовин в контрольному створі здійснюється з ураху­ванням кратності розбавлення n, яка розраховується в залежності

(2.21)

де Q_p – середньомісячна витрата 95 %-ї забезпеченності, м³/с;

Q_cт – витрата промислових стоків, м³/с.

З урахуванням кратності розбавлення концентрація в контрольному створі (С_розр.) буде дорівнювати:

(2.22)

де С_ст – концентрація інгредієнту, який розглядується в стічних водах.

Розрахункова концентрація в контрольному створі зрів­нюється з ГДК для оцінки можливості або неможливості скинення промислових стоків у даний водний об’єкт. Невід­повідність С_розр. нормативним вимогам призводить до необхід­ності збільшення ступеня очистки, зменшення об’єму стічних вод, побудови накопичувачів і скиду при сприятливих гідро­логічних умовах та ін. Мережа спостережень, збору, обробки і управління даними в системах водопостачання на підпри­ємствах є складовою національного моніторингу. Під моніто­рингом розуміють систему послідовних спостережень, які дають можливість визначити зміну становища навколишнього середо­вища під впливом діяльності господарюючих суб’єктів.

В теперішній час робити висновки про якість характеристики води можливо тільки шляхом порівняння показників з норма­тивами, характеризуючими гранично допустиму концентрацію тієї або іншої речовини у воді стічної води і у воді водного об’єкту.

Система моніторингу на підприємстві є інформаційною і не містить елементів управління. Вона входить до системи управління навколишнього природного середовища (або водни­ми об’єктами) і регулювання її якості.

З підприємств стічні води поступають до центральної магістралі стоків, а звідти до підземних комунікацій, де є влаштовані каналізаційні колодязі. На кожному підприємстві має бути розроблена службою головного енергетика цехових та загальної підземної комунікації підприємства схема із розта­шуванням каналізаційних колодязів. Всі колодязі належить пронумерувати, слід мати стаціонарні таблички з нанесеними номерами і бути щільно закритими люками. Такі схеми мають бути у кожного начальника цеху і занесені в цеховий комп’ю­тер. Крім того цехова схема підземних комунікацій стічної води має бути розроблена у збільшеному масштабі і вивішена на видному місці. На виході комунікацій для стічної води із цеху мають бути влаштовані контрольні цехові каналізаційні колодязі звідки має відбиратись лаборантами для хімічного аналізу стічна вода із того чи іншого цеху. Вибір проб для хімічного аналізу має проводитись на початку і кінці зміни по затвердже­ному графіку. На сучасному етапі в контрольних цехових каналізаційних колодязях має бути установлена система авто­матичного контролю з передачею в комп’ютерний банк даних безпосередньо в цех, на центральний диспетчерський пункт, головному інженерові підприємства, державній природоохорон­ній лабораторії, розташованій на підприємстві, головному енергетикові, службі маркетингу і менеджменту з охорони навколишнього природного середовища, головному економісту підприємства для прийняття відповідних заходів та відшко­дування збитків від забруднення води.

Найменування приладів для забезпечення територіальних та центральних гідрохімічних лабораторій наводиться в таблицях [212, с. 156–162]. Загальна оцінка екологічної ефективності виробництва К, % (або критерій екологічності процесів), може бути визначена з рівняння [36, с. 27]

(2.23)

де М₁ і М₂ – маса привезеної і місцевої сировини та допоміжних матеріалів;

М₃ – маса готової продукції (один або кілька видів);

М₄ – маса відходів технологічних процесів.

Критерій К відображає рівень виробництва тільки у вигляді величини, протиставленої технологічному виходу продукції із одиниці сировини, і не дає дозволу на конкретну екологічну (і економічну) оцінку впливу промислового підприємства на навколишнє середовище з метою розробки заходів для досяг­нення умови тобто до екологічного виробництва. Од­нак, якщо продовжити перетворення рівняння (1.22), то отри­маємо:

(2.24)

і можна перейти до кількісної оцінки екологічної ефективності конкретного процесу з урахуванням складу і питомої кількості відходів відносно продукції, що випускається. В цьому випадку [36].

(2.25)

де – питомі маси і-го токсичного компоненту в рідинних і газоподібних відходах, т/т продукції;

С_Рі, С_гі, С_Ті – концентрація і-го компоненту в рідинних, твердих і газоподібних відходах, мг/м³;

ГДК_Рі, ГДК_гі, ГДК_Ті – відповідно гранично допустимі кон­центрації (рідинних, газоподібних і твердих) і-го компоненту у воді рибогосподарчих водойм і в повітрі населених місць, мг/м³.

Для оцінки токсичності твердих відходів пропонується використовувати ГДК_р тому, що при зберіганні цих відходів утримується їх розчин у атмосферних опадах, стічних і грун­тових водах. Питома маса і-го компоненту в рідинних відходах поодинокого джерела визначається слідуючим чином:

(2.26)

де V – обсяг рідких відходів, м³/г;

t – число робочих днів у поточному році, дн;

Q_ф – фактичний обсяг товарної продукції, т/рік.

Питома маса і-го компоненту в газоподібних відходах дорівнює

(2.27)

де V_Г – об’єм газоподібних відходів поодинокого джерела, м³/рік.

Питома маса і-го компоненту, викиненого з газоподібними відходами усіма поодинокими джерелами, визначається підсу­мовуванням g_Гі з урахуванням робочого часу:

(2.28)

Середню концентрацію і-го компоненту в газоподібних відходах можна визначити рівнянням:

(2.29)

Системний підхід до еколого-економічної оцінки ефектив­ності виробництва з урахуванням взаємовідносин підприємства з навколишнім середовищем, приводить до найважливішого висновку; максимальний приріст маси відходів припадає на долю поверхневих стоків, тобто в яке б природне середовище не були направлені відходи виробництва, вони неминуче внесуть свій вклад у забруднення водойм. Цей висновок дає підставу проводить всі розрахунки стосовно до гідросфери при умові проведення дії всіх забруднюючих речовин на еквівалентне забруднення середовища. Необхідність прийняття цього рішен­ня пов’язана з тим, що і в теперішній час в Україні є лише один економічний критерій для оцінки ефективності заходів по охо­роні навколишнього середовища – тариф на воду [36, с. 28]. Порівняти і виміряти різні джерела викидів в навколишнє сере­довище можна за допомогою індексу відносності токсичності

(2.30)

де ГДКі – гранично допустима концентрація умовної речовини, яка прийнята за еталон для водних об’єктів і дорівнює 1 г/м³ (мг/м³, мг/л);

ГДК – гранично допустима концентрація порівнюючого і-го компоненту (в тих же одиницях), який порівнюється. Звідси відносна токсичність джерела І_і або джерела І_n відходів дорівнює:

(2.31)

де С_і – концентрація і-го компоненту у викидах

Для знаходження умов приведення в дію всіх забруднюючих речовин на еквівалентне забруднення води рекомендовано [36, с. 29] розглянути залежність:

(2.32)

де – гранично допустимі концент­рації компоненту в атмосферному повітрі, повітрі промис­лових підприємств і водойм, г/м³ (мг/м³, мг/л).

Рішення системи рівнянь показує, що:

(2.33)

Підставивши в рівняння (2.33) значення еталонної величини, отримаємо приведене до води значення еталонної величини:

г/м³ (мг/м³).

Таким чином, з відомими допущеннями можна обґрунтувати взаємозв’язок між ГДК для водних об’єктів і ГДК для атмос­фери. Цей взаємозв’язок дає можливість спростити визначення відповідної токсичної маси викиду:

(2.34)

де V_i, V_n – об’єм поодинокого і загального викидів.

В якості загальної характеристики викиду в навколишнє середовище пропонується [36] прийняти одиницю відносної токсичної маси (ОТМ), яка характеризує забрудненість природ­ного або техногенного середовища об’ємом 1 м³ при значенні і вмісту 1 кг токсичної маси. Зіставлення конкретних джерел викидів і визначити приоритет будівництва природо­охоронних об‛єктів.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля – охоронниця природних багатств, основа рослинного і тварин­ного світу. Вона є операційною базою промисловості, населених пунктів і доріг, основний засіб виробництва у сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є обов’яз­ковою складовою комплексної системи експлуатації і охорони природних ресурсів.

Приведемо коротенькі дані про пестициди. В табл. 2.3 приведені ГДК пестицидів. Пестициди – загально прийнята складальна назва отрутохімікатів, які використовуються у сільському господарстві для захисту рослин і тварин і отри­мавших свою назву від pestis – зараза, руйнування, cido – вбивати. Це різноманітні хімічні з’єднання, які можуть знешко­джувати або припиняти розвиток живих організмів – комах, кліщів, ссавців (гризунів), бактерій, вірусів, спор, грибів, шкід­ливої рослинності й інших сільськогосподарських шкідників. Володіючи біологічною активністю пестициди спричиняють загибель не тільки шкідливих, але і корисних організмів.

Сила токсичної діяльності вимірюється дозою речовини, вираженою в мг/кг маси тварини, або концентрацією речовини у повітрі мг/л чи мг/м³ повітря. Для оцінення токсичності пести­цидів прийнято користуватись середньосмертельною дозою (ЛД₅₀), за якої гине 50 % піддослідних тварин при однократному надходженні препаратів у шлунково-кишечний тракт.

В залежності від величини ЛД₅₀ пестициди поділяються на сильнодіючі отруйні речовини, середньосмертельна доза яких менше 50 мг на 1 кг маси тварини, високоотруйні (ЛД₅₀ від 50 до 200 мг/кг), середньоотруйні (ЛД₅₀ від 200 до 1 000 мг/кг) і мало­отруйні (ЛД₅₀ 1 г і більше).

За ступенем леткості пестициди діляться на дуже небезпечні (концентрація більше або дорівнює токсичній), небезпечні (концентрація більше порогової) і малонебезпечні (концентрація не сягає пороговій дії).

Найбільш широко застосовуються хлороорганічні, фосфоро­гранічні і ртутьорганічні пестициди. Найчастіше у сільському господарстві як гербицид, для обробки плодових культур засто­совується ДНОК (динітроотртокрезол) – порошок яскраво-жов­того кольору, що є високотоксичним. Більш детально про хіміч­ні властивості пестицидів можна познайомитись в книзі М. М. Мельникова у співавторстві «Пестициды и окружающая среда» (1977).

Оцінку санітарного стану ґрунтів в Україні поки що можна проводити відповідно з «Оценочными показателями санитар­ного состояния почвы населенных мест», затверджених Мініс­терством охорони здоров’я СРСР 27 липня 1977 р. Як хімічний показник береться «санітарне число» – часткове відділення кількості ґрунтового білкового азоту (в мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту) на кількість органічного азоту (в тих же оди­ницях). В ґрунті, як відомо, утримується певна кількість азоту, який входить до складу білкових речовин. При надходженні до ґрунту забруднювачів збільшується вміст органічного азоту, а отже, змінюється і співвідношення між ним і білковим азотом.

Таблиця 2.3