2.2. Економічні підвалини охорони і збереження навколишнього природного середовища на підприємствах, завдання, складові та основні напрями ефективної організації

Природа є одночасно об’єктом праць, об’єкт перетворення суспільством, пристосування природних сил до потреб людей, джерело одержання засобів виробництва. Процес праці виступає як взаємодія між суспільством і природою. Праця є передусім процес, що здійснюється між людиною і природою. Людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін між собою і природою. Праця людини спрямована на привлас­нення речовин природи у формі, придатній для її життя.

Високий рівень забруднення природного середовища відхо­дами, нераціональне використання і вживання природних ресур­сів, енергії, погіршення стану екологічних систем і ландшафту, зникнення окремих популяцій рослин і тварин – це явища, які примушують всерйоз задуматися про стан біосфери в Україні.

Виробництво і вживання кожного продукту характеризується перетворенням одного виду ресурсів в інші. Але в виробничої діяльності в процесі вживання ресурсів, котрі спрямовуються на задоволення матеріальних, енергетичних і духовних потреб лю­дини, залишаються різні відходи, які в свою чергу, є джерелом ресурсів для подальшої переробки і використання у народногос­подарській відтворювальній діяльності.

В сучасних умовах формується економіка природокорис­тування на підприємствах як загальноекономічна наука, що використовує дані інших економічних наук, зокрема економіки агропромислового комплексу, металургії, машинобудування, будівельної індустрії та ін., а також природничих наук – гео­логії, біології, ґрунто- та лісознавства, метеорології та ін.

Економіка довкілля покликана давати конкретні рекомендації щодо вирішення двох основних взаємопов’язаних груп питань: по-перше, як найбільш раціонально використовувати природні ресурси (воду, повітря, природний газ, лісоматеріали, руду та ін.), зберігати їх; по-друге, як захистити навколишнє середо­вище від забруднення і знищення.

Ресурси, використовувані підприємствами, виступають як енергетичні, сировина для отримання конструкційних матеріалів виробничого призначення, продуктів іншого призначення (наприклад, різного роду технічних мастил, сировини для виробництва предметів безпосереднього вживання (вода, нафта, нафтопродукти)). У невиробничій сфері підприємств викорис­товуються природні ресурси прямого вживання, побічного використання, естетичного призначення.

Велике розмаїття сфер застосування природних ресурсів ро­бить складним завданням їх економічну класифікацію. Однак така класифікація необхідна для планування і прогнозування народного господарства України і безпосередньо на підпри­ємствах.

Так, у чорній металургії використовуються мінеральні ресур­си (залізні руди, марганцева руда, флюси), паливно-енергетичні ресурси (природний газ, кокс, мазут, кисень), водні ресурси. У кольоровій також використовуються мінеральні ресурси (мідні руди, боксити, карналіт, магнезит, доломіт, рутил, перовскіт), кисень, повітря, земельні і водні ресурси, паливно-енергетичні ресурси (газ, нафтопродукти). У машинобудуванні широко ви­користовують паливно-енергетичні ресурси (газ, нафтопродук­ти, вугілля), водні ресурси і земельні ресурси. В агропромис­ловому комплексі – земельні та водні ресурси, повітря, паливно-енергетичні ресурси, блага рослинного світу, сонячну енергію. Сільське господарство використовує грунтові та водні ресурси, продукти рослинного і тваринного світу, сонячну енергію, паливно-енергетичні ресурси (газ, вугілля, нафтопродукти, торф, дрова), енергію вітру.

Як бачимо, народне господарство України використовує зде­більшого вичерпні ресурси. До практично невичерпних ресурсів можна віднести: сонячну енергію, енергію вітру, енергію морів і океанів. У всіх галузях економіки використовуються водні та паливно-енергетичні ресурси, ресурси кисню у повітрі. Зауважи­мо, що людство перетворює ресурси лісу для палива на дрова, спалюючи тим самим символ життя. Тут треба як найшвидше впроваджувати біологічне паливо, що надасть можливість продовжити життя лісу, а людству дихати чистим лісовим повітрям.

Варто сказати, що існує декілька робочих класифікацій при­родних ресурсів. Найбільш проста – розподіл ресурсів на енер­гетичні та неенергетичні по застосуванню і характеру використання.

Природні ресурси з позиції відтворення їх поділяються на вичерпні та невичерпні. До перших належать ресурси надр, що складають основу промислового виробництва. Вичерпність цих природних ресурсів зумовлює особливу необхідність бережли­вого ставлення до них.

Важливою ознакою класифікації природних ресурсів є їх відновлюваність. Вичерпні природні ресурси поділяють на відновлювані та невідновлювані. До перших належить ліс, вода, грунти. Відновлюваність ресурсів є відносним поняттям. Існують межі вичерпання природних ресурсів, за якими вони втрачають самовідновлюваність, внаслідок чого переходять до невідновлюваних природних ресурсів. Відновлення природних ресурсів, звичайно пов’язано із значними витратами.

Природні ресурси за ознакою їх замінюваності поділяють на замінювані і незамінювані. До перших відносять різні види енергії, палива, сировини; до других – повітря, без якого просто неможливе життя.

На їх використання впливає діяння закону вартості. Що закон вартості – один із об’єктивних економічних законів, що має враховуватися в управлінні природокористуванням на підпри­ємствах. Прагнення отримати більше продуктів без урахування, якою ціною дається їх виготовлення і чи економно при цьому використовуються ресурси, веде нерідко до пуску неефективних підприємств, цехів, розпорошеності виробництва, вкрай низької роботи заводів і фабрик, а це робить їх непідготовленими до збереження довкілля.

Предметом вивчення з боку економіки природного середо­вища є раціоналізація природокористування, суспільні еконо­мічні відносини з приводу цього. Раціональне природокорис­тування покликане забезпечувати економну експлуатацію при­родних ресурсів та найбільш ефективний режим їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку галузей і збере­ження здоров’я промислово-виробничого персоналу на підпри­ємствах. Економіка природокористування причетна і до вторин­ного ресурсовикори-стання. Тому одним із актуальних завдань на підприємствах постає оптимізація взаємозв’язків матеріаль­них потоків, ефективності пошуків найкращих шляхів управлін­ня ними з метою сприяти дотриманню екологічних параметрів як на самому підприємстві, так і в регіонах.

Важливою умовою ефективного, економного природокорис­тування на підприємствах є поєднання ринкових відносин з плануванням. Для того, щоб запрацював по справжньому меха­нізм ринкових відносин в природокористуванні виникає велика потреба у виробленні економічною наукою методології ціноут­ворення на природні ресурси і вдосконалення її в природоохо­ронній діяльності підприємств. І тут конче потрібні: належна екологічна освіта фахівців, старанне, наукове відпрацювання моделі екологічної освіти для навчальних закладів і виховання населення в дусі раціонального природокористування та збере­ження навколишнього природного середовища. Без здорової екологічної психології в колективах і екологічного образу мислення, про вирішальні зміни в економіці природокорис­тування не може бути й мови.

Тому до основних та першочергових напрямків розвитку еко­номіки охорони навколишнього середовища перш за все нале­жить віднести екологічну освіту та ефективніше виховання насе­лення України в дусі екологічного природокористування. На підприємствах екологізація виробництва – це процес неухиль­ного і послідовного впровадження передових організаційно-технічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів, поліпшувати чи зберігати якість природного середовища на локальному, регіональному і народногосподарському рівнях.

Термін «екологізація» має багато визначень, різні тлумачення серед науковців. Загальний процес екологізації, на думку ряду науковців, означає різноплановий, системний підхід до бачення об’єктивного світу і більш глибоке усвідомлення ролі природи в житті людини. Екологізації технологій досягають за рахунок впровадження маловідхідних технологій чи технологічних зв’яз­ків, що потребують мінімум шкідливих викидів.

Наступним напрямком забезпечення екологічного природо­користування має стати модернізація та реконструкція заводів і фабрик, в тому числі і відновлення роботи тих підприємств (а їх в Україні біля 130 тисяч), які прийшли у повну непридатність.

Суттєва роль у зростанні економічної ефективності та цілеспрямованості екологічних процесів належить інвестиціям.

До приоритетних напрямків у подальшому розвитку еконо­міки охорони на підприємствах можуть бути віднесені такі:

1. Розробка і освоєння технологій, що обмежують утворення залишкових продуктів, насамперед, це технології повної і комп­лексної переробки. Технологічні відходи виробництва і спожи­вання можуть слугувати джерелами палива, сировини, матеріа­лів і розвиток цього напрямку варто забезпечувати відповідним інвестуванням.

1. Розширення масштабів використання тих відходів, що утворюються на підприємстві або вже нагромадились.

2. Обгрунтування практичного використання вітчизняних наукоємних еколого-економічних ідей і на їх базі освоєння новітніх технологій. Якщо вдосконалювати лише наукоємні еколого-економічні технології західних або східних держав, то Україна може втратити зовнішні ринки, оскільки там ці технології уже удосконалені і їхні ринки уже насичені. Україні краще відпрацювати власні еколого-економічні технології та ідеї і здійснювати їх продаж на зовнішні ринки. Продаж наукоємних еколого-економічних технологій на зовнішніх ринках дасть можливість створити матеріальну базу для подолання екологічної кризи в Україні.

3. Створення на підприємствах контрольованих екологічних фондів за допомогою, яких підприємства матимуть змогу поліпшувати стан довкілля на своїй території і в санітарно-захисній зоні.

4. Випуск підприємствами екологічних акцій. Це спосіб мобілізації фінансових ресурсів на підприємстві для розв’язання питань щодо поліпшення екологічної ситуації.

5. Вдосконалення нових та існуючих конструкційних мате­ріалів, що відкриває перспективу вирішення сировинних проблем.

6. Комплексність використання на підприємствах кожного виду ресурсів, в тому числі і природних.

7. Заборона вивозу з України і продажу за кордоном кольорових металів, оскільки він завдає великої шкоди еконо­міці України, раціональному використанню дорогоцінних металів, зокрема міді.

Тим часом мідь – один із важливих металів, а мідних руд в Україні немає. Поки що існують прогнози спеціалістів, що на Волині є поклади міді в розмірі 28 мільйонів тонн, яких вис­тачить Україні майже на сто років. Але то ще прогнози і потрібні більш ґрунтовні пошуки родовищ міді. В природі всі мідні руди є бідними і звичайно мають 1–2 %, а інколи і менше 1 % міді, що потребує значної кількості руди для її переробки. Отримання чистої міді – це дуже складний металургійний процес, на виконання котрого витрачається велика кількість електричної енергії, чистого стиснутого повітря, самого кисню та ін. На отримання однієї тонни чистої (99,95 %) високоякісної міді витрати електроенергії складають 200–350 кВтг.

Багато міді витрачається у металургійних технологічних процесах за рахунок переходу міді в пил, котрий виноситься із технологічного устаткування технологічними і вентиляційними газами [158, с. 26]. Металургійне одержання міді та її сплавів – це дуже шкідливе виробництво для живої природи і насамперед для людини. Під час технологічного отримання міді виді­ляються сірчистий і сірчаний ангідриди, хлористий водень, хлор, фтор, свинець та інші інгредієнти [158, с. 24–29]. Пе­ревищення значень гранично допустимих концентрацій цих речовин в робочій зоні і в атмосфері призводить до тяжких [31, с. 20, 23] і небезпечних для людей захворювань.

Таким чином, в результаті вивезення з України міді й інших кольорових металів, за кордоном значно дешевше отримують цей стратегічний метал, зберігаючи навколишнє природне сере­довище за рахунок обмежень у себе металургійного отримання міді й інших дорогоцінних металів.

2. Співпраця підприємств України з підприємствами близь­кого і далекого зарубіжжя у справі раціонального використання природних ресурсів. Створення і вдосконалення ресурсозбе­рігаючих і екологічно чистих технологій виходячи з тих пози­цій, що небо, а відповідно і атмосферне повітря, є спільними.

3. Активізація на підприємствах інвестиційної політики, спрямованої на раціоналізацію природокористування, залучення й зважене використання зарубіжного досвіду, в тому числі і на створення екологічного фонду та державних дотацій на екологічні потреби.

За нашим досвідом роботи відомо, що для успішної роботи підприємств, екологічні дотації мають використовуватися за такими основними напрямками:

• прямі інвестиційні субсидії, що покривають частину витрат на розробку нових технологій захисту від забруднень;

• кредитні позички на встановлення устаткування для запобігання забрудненню, відновлення якості навколишнього середовища, чи субсидії на виплату процентів для погашення здійснення позичок;

• податкові пільги – зменшення податку на механічні транспортні засоби, безпечні для навколишнього середовища; необкладання податками процентів, отриманих за облігаціями, прибуток від яких використовується на створення промислового устаткування для запобігання забрудненню, податкова знижка на прискорену амортизацію на це устаткування;

• субсидії для нарощування капіталовкладень в енергозбе­рігаючі і безвідходні технології з метою скорочення обсягів використання органічного палива.

Продовжуючи розпочату розмову, деталізуємо її у бік висвітлення економіко-управлінських проблем, що можуть виникати в ринковий економіці.

[Вгору] [Вниз]