Розгорнутий зміст природоохоронного маркетингу на мікрорівні

За своїм соціальним змістом, природоохоронний маркетинг має бути спрямований на оптимальне недопущення еколо­гічного збитку від роботи підприємства. Маркетингове приро­доохоронне дослідження, як поняття, включає наукові методи, спрямовані на ґрунтовне вивчення запасів природних ресурсів та раціональне їх використання на підприємстві, а також шляхи переробки відходів виробництва та реалізацію їх переробним галузям «НОУ-ХАУ» з новітніх ресурсозберігаючих технологій, дослідження викидів та скидів, що приносять збитки природі; шляхи знешкодження шкідливих речовин, що надходять в природне середовище від діяльності виробництва та інші заходи.

Iнструментом маркетингу, в органiзацiї природоохоронної роботи на виробництвi, має бути товар, уловлений продукт (наприклад, цементовий пил, пил борошна на млинах, пил вiд заточки рiзального твердосплавного iнструменту, який включає частинки кобольту, вольфраму, молiбдену та iнше), або вiдходи виробництва, якi зможуть бути переробленi на спецiальних виробництвах. Товаром можуть виступати залишки викидiв в «банках» залишкiв скорочення викидiв та продаж їх зацiкав­леним організаціям, господарюючим суб’єктам.

Доречi, треба зазначити, що в сiльському господарствi, в агропромисловому комплексi стоки вiд тваринницьких ферм часто попадають в рiки, озера та водосховища, отруючи прiснi води. Тут може бути iнструментом перегнiй, який можна реалiзовувати та використовувати для отримання паливного бiологiчного газу для населення. Iнструментом маркетингу може бути випуск машинобудiвним виробництвом природо­захисних пристроїв, вирощування садженцiв дерев та кущiв для озеленення територiї та санiтарно-захисних зон. Другим, за чергою i за рангом, iнструментом екологiчного маркетингу має бути цiна на природнi ресурси i товари, якi пiдлягають реалiзацiї через екологiчний ринок. Цiни у своїй основi відбивають принципи економiки природокористування, правила i критерiї на екологiчному ринку, якi служать базою для прийняття конкретних рiшень з цiнової полiтики в механiзмi управлiння екологiєю на пiдприємствi.

Інструментом екологiчного маркетингу виступає і реклама, що спрямовується на встановлення контактiв з потенціальними покупцями та з споживачами вiдходiв виробництва, природоза­хисних виробiв, тощо. Добре, вміло організована реклама переробки та продажу, пов’язаного з захистом природного середовища, товару зможе давати помітний прибуток вироб­ництву.

В сучасних умовах в Україні є значні проблеми з транспор­том, а тому інструментом маркетингу може бути дистрибуція.

Відомо, що дистрибуція як інструмент економічного мар­кетингу, має охоплювати ту діяльність, якою охоплено транс­ферт товару від місця видобутку із надр потрібної сировини, відходів виробництва, природоохоронних виробів, садженців для санітарно-захисних зон та інше. З точки зору концепції маркетингу вибір каналу дистрибуції, через який буде потрап­ляти на екологічний ринок, має велике значення. Вибираючи його, необхідно враховувати всю діяльність екологічного маркетингу і менеджменту, на основі якої приймаються рішення про залучення до участі в дистрибуції посередника. Фактори, що впливають на вироблення такого заходу, можуть бути різно­манітними. Найбільш важливі – це природа і склад товару, його кількість, надійність посередника та інше. Служба менеджменту виробництва повинна знайти і здійснити вибір посередника як форми дистрибуції екологічного товару.

Для визначення конкретних дiй у системi екологiчного маркетингу можна використати рiзнi методи, зокрема моделi маркетингу для кiлькiсного i якiсного вiдтворення реальних процесiв у природному середовищi.

Головним завданням, яке стоїть перед економіко-еколо­гiчним моделюванням та перед маркетингом, є скорочення ступеня ризику в економiко-екологiчному плануваннi дiяльностi пiдприємства. Гомогеннiсть пiдприємства i екологiчного ринку є основою глобальної концепцiї екологiчного маркетингу, оскiль­ки система маркетингу встановлює межі, в яких вiдбуваються змiни, спрямованi на задоволення вимог екологiчного ринку i навколишнього природного середовища в цiлому (див. схему).

На схемi (рис. 2.2) показана структурна модель екологiчного маркетингу.

Як видно із моделi, пiдприємство (фiрма) поставляє еколо­гiчному ринку природнi ресурси, вiдходи виробництва для переробки в рiзнi екологiчні місця (зони) або вироби для захисту навколишнього середовища. Пiдприємство одержує вiд ринку грошовi кошти, що поступають в екологiчний банк i знаходяться на рахунку цього ж пiдприємства.

Структура вiдносин розвивається у двох кругообiгах: внутрiщнє коло представляє товарно-грошовий обiг, зовнiшнє – обмiн iнформацiєю.

Структура моделi екологiчного маркетингу, дiючого на пiдприємствi, яка показана на (рис. 2.2) може характеризувати основнi вiдносини i взаємозалежнiсть елементiв у сферi екологiчного маркетингу.

Рис. 2.3. Фактори впливу функціювання економіко-екологічного маркетингу

Зазначимо, що на функцiювання економiко-екологiчного маркетингу можуть впливати не лише навколишє природне середовище, а й чинники економiчного оточення i фактори в межах пiдприємства.

Рис. 2.4. Фактори впливу на економіко-екологічний маркетинг, що діють на підприємстві

На рис. 2.4 представлено фактори, щодо економіко-еколо­гічного маркетингу, які діють на підприємстві.

До факторiв навколишнього природного середовища нале­жить вiднести: загальнодержавна політика зацiкавлення в збереженнi природних ресурсiв (води, повiтря, лiсiв), а також флори i фауни; наявнiсть та дiя природоохоронних законiв на території Українi; контролювання дотримування законодавства; виховання i екологiчна освiта населення, в тому числі й фахiвцiв народного господарства; зацікавленість в збереженні навколиш­нього природного середовища; полiтика i реклама природоза­хисного товару та зацiкавлення в його застосуваннi; стратегiя природоохоронного маркетингу в сферi конкуренцiї.

До факторiв навколишнього економiчного середовища слiд вiднести: економiко-екологiчну полiтичну систему; формування та наявнiсть екологiчного фонду на державному, галузевому i мiсцевому рiвнях та безпосередньо на підприємствах; суспiльнi заходи щодо охорони навколишнього природного середовища; технологiчнi змiни; стратегiю економiко-екологiчного марке­тингу в сферi конкуренцiї.

Фактори екологiчного маркетингу, що дiють на пiдприємствi як система, відбиваються через прийняття рiшень, пов’язаних iз стратегiєю i програмою виходу на екологiчний ринок, в тому числi i на мiжнародний екологiчний ринок.

До факторiв, що дiють на пiдприємствi належить видiлити такi як: полiтика i реклама збереження навколишнього сере­довища; заходи щодо переробки вiдходiв виробництва та продажу зацiкавленим виробникам; полiтика цiн i умов продажу товарiв та вiдходiв виробництва; встановлення контактiв з екологiчним ринком i середовищем вцiлому.

Прийняття рiшення по кожному фактору справляє великий вплив на саму систему маркетингу в екологiї. Цей прогрес можна представити схематично таким чином.

Ми розглянули зв’язок виробництва з екологічним ринком та навколишнім природним середовищем. Тепер же нам належить розглянути організацію управління охороною навколишнього середовища на підприємстві, тобто менеджментом

Управління – це процес, планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти мети організації.

Як вже вiдмiчалось, управлiння екологiєю на пiдприємствi має здiйснюватись за допомогою служби менеджменту i марке­тингу, а контроль за дотримуванням збереження, охорони навколишнього середовища має виконуватись природоохо­ронною iнспекцiєю, яка дiє на пiдприємствi, але не залежить вiд керiвництва на пiдприємствi, тобто виведена iз штату цього пiдприємства. Нам довгий час прийшлось працювати керів­ником служби з охорони навколишнього середовища на одному з стабільно працюючих підприємств міста Бердянська і тому добре відомо ставлення посадових осіб до збереження навко­лишнього середовища, аналогічне ж ставлення і рядових працівників на підприємствах. Як правило видаються сотні наказів з екології, а виконується їх обмаль, оскільки керівництво підприємства не зацікавлене у їх виконанні. Це не поодинокі випадки. Автору неодноразово приходилось бувати з інспектор­ськими перевірками на інших підприємствах, обмінюватись досвідом і можна було бачити негативне ставлення до охорони навколишнього природного середовища зі сторони керівного складу підприємства. В спеціальній літературі з природо­охоронної роботи на пiдприємствах [5] наведенi схеми струк­турних взаємозв’язкiв служби охорони природи з пiдроздiлами виробництва, що торкаються питань контролю охорони навколишнього середовища, але з практики вiдомо, що все те, що було виявлене при контролюваннi, приховувалось i не виконувалось. Треба зазначити, що органiзацiйна природоохо­ронна робота на підприємствах була органiзована по-рiзному. Розробкою заходiв з охорони навколишнього природного сере­довища i планових показникiв з охорони природи займаються рiзнi пiдроздiли виробництв, а тому немає i єдиного пiдходу в органiзацiї природоохоронного планування i розподiлу функцiй мiж окремими групами i виконавцями. Тому для покращання роботи потрiбний новий, бiльш ефективний пiдхiд. Він має бути єдиним для всiх пiдприємств i проводитись за допомогою менеджменту i маркетингу. Вся робота по управлiнню охороною навколишнього середовища на виробництвi має вестись голов­ним iнженером за допомогою комунiкацiй. Комунiкацiї являють собою обмiн iнформацiєю з охорони навколишнього природного середовища i економiки природокористування. Якiсть обмiну iнформацiєю впливає на ступiнь реалiзацiї мети у процесі пiдвищення ефективностi збереження навколишеього природ­ного середовища. Ефективно працюючi керiвники у напрямку збереження навколишнього природного середовища – це тi керiвники, котрi ефективнi в комунiкацiях. Поєднування таких засобів комунікації, як наради з питань охорони навколишнього природного середовища, службові записки, телефонні перегово­ри, звіти, видестрічки і бесіди віч-на-віч сприяють одержанню ефективних досягнень у збереженні навколишнього природного середовища. До ефективних комунікації належать міжрівневі комунікації, комунікації по висхідній, тобто знизу вверх, в результаті чого робиться повідомлення верхів про те, що ро­биться в низах з питань екології, природоохорони. До ефектив­них комунікацій можна віднесті комунікації між різними відділами, котрі безпосередньо зобов’язані брати участь у поліп­шенні екологічної ситуації, комунікації «керівник-підлеглий», комунікації між головним інженером і директором підприємства і робочою групою, котрі займаються питаннями екології і раціонального природокористування, неформальних комуні­кацій (канал розповсюдження чуток про екологічні кризовні ситуації).

Безумовно, що займатись питаннями неформальної комунiка­цiї i вдосконаленням iнших комунiкацiй, має займатись служба екологiчного менеджменту. Питаннями, як саме використо­вувати неофіційну інформацію, (чутки) має також займатись на підприємстві служба менеджменту.

З іноземної літератури відомо, що лише 50 % спроб обміну інформацією не сприяє обопільному погодженню справ спіль­нуючих між собою [116]. Частіше всього, причиною такої невисокої ефективності, є забуття того, що комунікація – це обмін. Для того, щоб обмін став більш ефективним, необхідно, щоб підлеглі мали можливість повідомляти як вони розуміють екологічну задачу і очікування стосовно результатів їх еколо­гічної діяльності. Успіх обміну інформацією наступає тільки у тому випадку, коли одна сторона «пропонує» інформацію, а друга сприймає її. Щоб було саме так, належить приділяти більше уваги комунікаційному процесу в управлінні охороною навколишнього природного середовища.

Екологічний комунікаційний процес – це обмін інформацією між людьми.

Основна мета його – забезпечення розуміння інформації, яка є предметом обміну тобто повідомлень.

В обміні екологічною інформацією можна виділити чотири базових елемента.

1. Відправник, особа, генеруюча ідеї, яка збирає інформацію і передає її.

2. Повідомлення, особиста екологічна інформація, закодо­вана за допомогою спеціальних символів.

3. Канал, засіб передачі екологічної інформації.

4. Одержувач, особа, котрій призначена інформація і яка інтерпретує її.

Зворотний зв’язок в екологічний інтерпретації значно сприяє підвищенню ефективного обміну управлінської інформації.

При наявності нормального екологічного зв’язку відправник і отримувач мають мінятися комунікативними ролями. На рис. 2.5 показана модель обміну інформацією з екологічної ситуації.

До еколого-організаційних комунікацій можна віднести: спотворення повідомлень, інформаційні перенавантаження, не­задовільна організація екологічної роботи, регулювання еколо­го-економічних потоків, еколого-економічні управлінські дії, системи зворотнього зв’язку, системи збирання еколого-еконо­мічних пропозицій, інформаційні бюлетні з еколого-економіч­них розробок та розробок нової техніки з охорони навколиш­нього природного середовища, сучасні інформаційні технології з питань захисту навколишнього природного середовища. В організаційній роботі з екології на підприємстві часто прихо­диться приймати відповідальні рішення. Зупинимося на їх сутності і управлінській специфіці.

Формує або відбирає

Кодує і вибирає канал

Передає по каналу

Декодує

Рис. 2.5. Схема простої моделі процесу обміну інформацією з екологічної ситуації

Організаційне рішення – це вибір, який має зробити керівник, щоб виконати службово-посадові обов’язки, визначені зайнятою ним посадою. Мета рішення з охорони довкілля – це забезпе­чення руху до поставлених перед виробництвом завдань. Тому найбільш ефективним організаційним рішенням з питань охо­рони навколишнього природного середовища є вибір, який буде дійсно реалізований і внесе найбільше корисного в досягення кінцевої мети.