1.5. Економіко-управлінські проблеми формування раціональної охорони навколишнього природного середовища на підприємствах

Завдання охорони природи визначає вимоги до управління на підприємствах. Ефективне вирішення питань можливо лише при комплексному підході до налагодження збалансованих систем економіка – середовище. Перед сучасним виробництвом стоять дві важливі проблеми. Перша – виробництво зобов’язане повністю знешкодити другорядні продукти своєї діяльності. Друга – продукти виробництва після використання по своєму прямому призначенню мають бути знову перетворені в продук­ти виробництва. Крім того, мають бути вирішені завдання щодо збереження і підвищення природного ресурсу з метою кінцевого вживання, зменшення росту відходів виробництва шляхом зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Такий підхід пов’язаний безпосередньо із удосконаленням господарського механізму в природокористуванні, покращенням планування, посиленням економічних важелів і зміною орга­нізаційних форм господарювання.

Дуже важливим моментом є удосконалення організації при­родоохоронної роботи на державних і на приватних підпри­ємствах, вона зобов’язана охоплювати всі служби підприємства.

По ступеню відповідності функцій управління природо­охоронної діяльності всі державні підприємства можна розді­лити на чотири групи:

1. підприємства, на яких спеціальний орган управління охо­роною навколишнього середовища відсутній, а його роль вико­нують підрозділи управлінського апарату, що не відносяться до елементів природоохоронного комплексу;

2. підприємства, де в штатному розкладі передбачені посади інженерів з охорони природи;

3. підприємства, де виділені підрозділи, які мають відно­шення до охорони навколишнього природного середовища;

4. підприємства, в яких створені спеціалізовані управління природоохоронним комплексом. У виді такої служби виступає відділ (бюро) охорони природи, підпорядкований головному інженерові чи його заступнику. Спеціалізовані цехи і лабора­торії підпорядковуються начальнику відділу з охорони при­родного середовища.

На приватних підприємствах служби з охорони природного середовища відсутні, а їх керівники питаннями охорони при­роди майже не займаються.

Оперативне управління природоохоронним комплексом включає організацію спостереження за якістю природного сере­довища; поточне контролювання за правильним проведенням виробництвами технологічних режимів, пов’язаних з впливом на навколишнє середовище; контролювання за екологічною якістю продукції; загальне контролювання за роботою локаль­них очисних споруд; керівництво спеціалізованими цехами.

Важливою функцією природоохоронного управління є пла­нування. У минулому план з охорони природи розроблявся у вигляді самостійного розділу в поточних, п’ятирічних і довго­строкових планах промислових підприємств (об’єднань). Всі заходи по охороні природи і раціональному використанню ресурсів групувались за напрямками: охорона і раціональне використання водних ресурсів; охорона повітряного басейну; охорона і раціональне використання земель; охорона і вико­ристання мінеральних ресурсів.

Були досягнуті значні результати в природоохоронному плануванні на рівні промислових підприємств і об’єднань. Аналіз природоохоронної роботи на підприємствах [5] хімічної промисловості, чорної металургії, хімічного машинобудування свідчить про те, що були вжиті деякі позитивні дії в організації планування охорони природи, в методичному забезпеченні розробки планів.

Була підвищена комплексність планів, плануванням охоплю­вались всі напрямки природоохоронної діяльності. На окремих підприємствах були досягнені співрозміри витрат і одержаних результатів, була оцінена ефективність запланованих заходів. Значно була покращена методична база для розробки поточних і перспективних планів, була підвищена обґрунтованість плано­вих показників технічними розрахунками. Досягнені успіхи на підприємствах у природоохоронному плануванні дали змогу суттєво підвищити ефективність природоохоронної роботи на підприємствах і цим самим покращити стан навколишнього середовища у районах їх розташування.

Практика природоохоронного планування на підприємствах хімічної промисловості, чорної металургії показує, що незва­жаючи на позитивні зміни, існує ряд недоліків, які можливо поділити на три групи: недоліки в організації природоохо­ронного планування і управління на підприємстві; недоліки в методичному забезпеченні планування охорони природи; недоліки в структурі і в змісті показників планів.

Відомо, що питаннями планування природоохоронних захо­дів і розробки планових показників з охорони природи займа­ються різні підрозділи і служби, котрі функціонально поєднані з організацією і управлінням природоохоронної роботи на підпри­ємстві. Так, на Бердянському орендному підприємстві «Півден­гідромаш» розробкою планових показників по охороні природи, доведенням їх до цехів, формуванням заводського плану приро­доохоронних заходів на основі цехових займалось бюро по охо­роні природи та служба головного енергетика. На Слав’ян­ському ВО «Хімпром» раніше вела цю роботу санітарна лабораторія.

У чорній металургії природоохоронна робота і її планування зосереджені у різних підрозділах. Так, на Маріупольському металургійному комбінаті «Азовсталь» питаннями планування займається лабораторія охорони повітряного і водного басейнів, яка знаходиться в структурі відділу головного енергетика, на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча – сані­тарно-технічна лабораторія. На Авдєєвському коксохімічному заводі плани охорони роботи розробляються зональною лабора­торією, а на Донецькому коксохімічному заводі ім. С. М. Кірова – центральною заводською лабораторією і службою відділу головного енергетика [5]. Плануванням природоохоронної діяльності займаються також групи з охорони природи, служби головного технолога по охороні природи, а також окремі пра­цівники різноманітних підрозділів, що існують на підпри­ємствах.

У цих підрозділах працювало від 1 чол. (ВО «Донбас-антрацит») до 26 (металургійний комбінат «Азовсталь»). При такій різноманітності служб з охорони природи, їх структури і складу навіть у межах однієї галузі немає єдиного підходу до організації природоохоронного планування і розподілу функцій між окремими групами і виконавцями. Як бачимо, під час ста­новлення ринкової та змішаної економіки планування природо­охоронної роботи на підприємствах «розкидано» по різних службах.

На нашу думку, доцільно було б виконувати цю роботу пла­ново-економічною службою підприємства, до штату працівників якої б входили фахівці-екологи. Для підвищення організа­ційного рівня у питаннях планування щодо зменшення викидів та скидів до навколишнього середовища належало б розробити у межах кожної галузі структуру підрозділів по плануванню природоохоронної роботи з регламентованою їх чисельністю і виконанням функцій з урахуванням специфіки виробництва. Це надасть можливість піднести природоохоронну роботу і її планування на більш високий рівень, забезпечити єдині вимоги на підприємствах і в галузі.

Існуюче методичне забезпечення природоохоронного плану­вання на рівні підприємства також вимагає подальшого удоско­налення. Не всі галузі промисловості розробили методичні рекомендації щодо складання планів охорони природи. В ре­зультаті багато підприємств розробляють плани у необґрун­тованій формі, традиційно утвореній у процесі організації і плануванні природоохоронної роботи (чорна металургія, коксо­хімічна промисловість, машинобудування та ін.). Нерідко захо­ди, які включаються в план, не досить обґрунтовані технічними і економічними розробками.

У природоохоронному плануванні на підприємствах не пов­ністю застосовуються такі методи, як нормативний, економіко-математичний метод системного підходу та ін. Відсутність відповідних методичних розробок, не достатньо надійна нор­мативна база стримує широке застосування персональних комп’ютерів.

Суттєвим недоліком системи природоохоронного планування є відсутність комплексного взаємозв’язку між показниками основної і природоохоронної діяльності. Не ураховується пози­тивний вплив природоохоронної діяльності на показники роботи підприємства при складанні розділів бізнес-плану. Заходи, які плануються, трактуються здебільшого тільки як природоохо­ронні і не пов’язані з основною діяльністю підприємства. Ви­пуск продукції планується без урахування можливостей знешкодження викинутих забруднюючих речовин, утворених під час випуску цієї продукції, існуючих або вдосконалюючих очисних споруд, пристроїв тощо. Крім того, якщо підприємство (цех) виконало планову кількість продукції у поточному році, то йому на наступний рік обов’язково належить збільшувати ви­пуск тієї або іншої продукції також без урахування фактичного валового викиду, а він збільшується із збільшенням випуску продукції забруднюючих речовин і можливостей їх знешко­дження. Отриманий соціально-економічний ефект, як на самому підприємстві, так і в народному господарстві, не враховується при плануванні собівартості випускаючої продукції, продуктив­ності праці, при розробці норм і нормативів по обслуговуванню обладнання, використанню сировини, нормативів трудоміст­кості. Таке становище характерне переважно для галузевої промисловості і приватних підприємств.

Однією із значних і актуальних проблем економічного дос­лідження в області природокористування є удосконалення сис­тем показників плану охорони природи, обліку і контролю. Головним недоліком існуючої системи є те, що вона не утримує інтегрованих показників якості довкілля, узгоджених з показ­никами інших розділів плану розвитку підприємств.

Важливим напрямком у підвищенні узгодженості показників плану охорони природного середовища з показниками інших розділів, як вважає О. Ф. Балацький та ін. [5], є відображенням в указаних розділах планів наслідків підвищення якості навко­лишнього середовища. Наприклад, у результаті зниження забруднення атмосферного повітря, скорочуються гострі респі­раторні захворювання, що приводить до зменшення витрат робочого часу. Але цей фактор підвищення продуктивності праці не ураховується, як при оцінці фактичних результатів ро­боти підприємств, так і при плануванні їх роботи на перс­пективу. Таким чином, необхідно переглянути нормативну базу планування виробничої сфери так, щоб в нормативах затрат і результатів роботи підприємств відображався стан навколиш­нього середовища, в якому вони функціонують.

Дослідження авторів [5, 236] в галузі природоохоронного планування на рівні підприємств свідчать про наявність значних недоліків.

Пропонується в умовах ринкової економіки вдосконалити організаційну структуру по охороні природи на підприємстві за рахунок природоохоронного маркетингу і менеджменту та регламентувати функції служб, які працюють по збереженню природи; удосконалити існуючі і розробити додаткові показ­ники, які б характеризували кінцеві результати природоохо­ронної роботи; урахувати вплив природоохоронних заходів при розробці показників інших планових розділів економічного і соціального розвитку підприємств; уніфікувати джерела фінан­сування природоохоронних витрат і удосконалити їх плану­вання; удосконалити методи природоохоронного планування, зокрема ширше використовувати систему норм і нормативів у цій галузі; удосконалити методичну базу природоохоронного планування для розробки методик, які б дали можливість оцінити економічну ефективність природоохоронної діяльності на підприємстві, її вплив на техніко-економічні показники; розробити діючу систему економічного стимулювання природо­охоронної роботи на підприємстві, яка б також передбачала винахідницьку і раціоналізаторську роботу по збереженню навколишнього середовища.

У реалізації цих напрямків були досягнуті окремі результати. Так, ще у Луганському філіалі Інституту економіки промис­ловості АН колишнього СРСР були розроблені методичні основи визначення показників ефективності природокорис­тування у промисловості з одночасною експериментальною апробацією їх у машинобудуванні [5, с. 74]. Були проведені роботи по удосконаленню системи показників плану охорони природи і раціонального використання природних ресурсів і на Сумському ВО «Хімпром», Північнодонецькому ВО «Азот». Основна їхня мета – орієнтація природоохоронної діяльності на кінцевий результат. Це здійснюється шляхом введення додат­кових показників, які відображують економічну результатив­ність природоохоронної діяльності підприємства в плановому періоді.

На думку професора О. Ф. Балацького [5], першу групу показників можна розділити на натуральні, соціальні і еко­номічні. До натуральних відносяться показники, що відобра­жають ступінь забруднення навколишнього середовища, яку можна подати в умовних одиницях, наприклад в балах (надзви­чайно небезпечна, небезпечна, підвищена, нормальна), а також в одиницях кратності перевищення ГДК по кожному інгредієнту. До соціальних відносяться ті, що відображають зміни якості у навколишньому середовищі з соціальної сторони: зниження загального і професійного захворювання промислово-виробни­чого персоналу, відтоку кадрів, травматизму у тій мірі, в якій вони залежать від рівня забруднення. Показниками якості навколишнього середовища з економічних позицій є значення залишкового внутрішнього і зовнішнього економічних збитків. Ці показники найбільш повно характеризують вплив забруд­нення на ефективність господарчої діяльності. Основною перевагою показників економічного збитку у порівнянні з природними і соціальними показниками є можливість порівняти рівень економічних результатів покращення якості природного середовища і витрат необхідних для цього.

Позитивний результат від природоохоронних заходів, як правило, оцінюється за зниженням надходжень відходів у навко­лишнє середовище. Наприклад, ефективність атмосфероохо­ронних заходів визначається відношенням зниження викидів шкідливих речовин до величини капітальних вкладень. Такий підхід не дає можливості оцінити економічну ефективність капі­тальних витрат. Тому необхідна економічна оцінка тих позитив­них змін, які мають місце при здійсненні природоохоронних заходів [5, с. 25–90]. Найбільш припустимими в цьому випадку, на думку О. Ф. Балацького, є показники внутрішнього і зовніш­нього зліквідованого збитку, який можна визначити як різницю між збитком при якості навколишнього середовища базового періоду і залишковому збитку при якості середовища планового періоду.

(1.13)

де Р – результат ліквідованого збитку, тис. грн;

З_Б.П. – збиток від забруднення довкілля в базовому періоді, тис. грн;

З_П.П. – збиток від забруднення довкілля в плановому періоді, тис. грн;

При цьому заходи, які призначені для захисту навколиш­нього середовища, крім зменшення забруднення навколишнього середовища, в більшості випадків надають можливість раціо­нально використовувати матеріальні ресурси, що характери­зуються зменшенням матеріального збитку на виробництві.

Під економічним результатом треба розглядати попереджену економічну шкоду від забруднення навколишнього середовища. З переходом до переважно економічних, мотиваційних методів управління та впровадження ринкових відносин у природоко­ристування, першочергової значущості набуває проблема забез­печення максимально можливої якості навколишнього середо­вища при обмежених ресурсах. Одним з важливих завдань у цьому напрямі саме і є удосконалення механізму нормування викидів у атмосферу. В основі вирішення завдання мають ле­жати принципи програмно-цільового планування, системного аналізу та оптимізаційного моделювання [209, с. 63, 64]. Як на нашу думку, не індивідуальний проект гранично допустимих вкладів (ГДВ) повинен визначати природоохоронну роботу на підприємстві, а науково обґрунтована та економічно аргумен­тована цільова комплексна програма охорони навколишнього середовища у регіональних населених пунктах. Ключовими блоками такої програми є: аналіз існуючих і прогностичних перспективних проблемних екологічних ситуацій; ранжиру­вання цілей та вибір пріоритетів природоохоронної політики на розрахунковий період; виявлення мінімального обсягу фінан­сових ресурсів, достатніх для досягнення поставленої мети; визначення джерел фінансування та відшкодування затрат; розробка комплексу адресних середовище охоронних заходів, які мають повне ресурсне забезпечення; оптимізація черговості капіталовкладень та оцінка їх ефективності.

З введенням цінових показників економічної результатив­ності заходів, по покращанню якості ліквідованого і відвер­нутого економічного збитку, виникає можливість оцінити народногосподарчу госпрозрахункову економічну ефективність запланованих екологічних витрат. Впровадження таких показ­ників у практику природоохоронного планування надасть мож­ливість економічно обґрунтувати планові завдання по охороні природи, планувати економічну ефективність капітальних вит­рат екологічного призначення. Прикладом реалізації пропозицій по удосконаленню показників плану охорони довкілля може бути така структура плану з охорони повітряного та водного басейнів на виробництві, яка ув’язана з випуском продукції:

• план випуску продукції за видами виробів;

• кількість шкідливих речовин, утворених при здійсненні виробничого процесу для кожного виду продукції, тис. т;

• із них потрапляє в атмосферу (пилу, газу, тис. тонн) і в водойми (нафтопродукти, хімікати, зважені речовини, тис. т.);

• можливість на підприємстві уловлення та знешкодження при виготовленні продукції шкідливих речовин, які забруд­нюють повітря і водний басейн, тис. т; в примітці необхідно вка­зати на спосіб знешкодження шкідливих речовин, тобто за допо­могою пристроїв або завдяки безвідхідних технологічних циклів;

• продуктивність існуючих або вдосконалюючих очисних установок (пристроїв), які діють або будуть діяти при виконанні технологічних процесів на підприємстві під час випуску кожного виду продукції;

• кількість шкідливих речовин, які знешкоджуються за без­відходними технологіями (в чисельнику необхідно вказати кіль­кість за найменуванням, а в знаменнику кількість в об’ємних значеннях);

• кількість джерел забруднення атмосфери та водоймі (слід показувати окремо) при виконанні технологічних процесів по кожному виду планової продукції;

• обсяги шкідливих речовин, які відходять від стаціонарних джерел забруднення атмосфери за рік і окремо водойм з ураху­ванням відходів, що утворюються поза випуском планової продукції (ремонтні, аварійні і інші роботи), тис. т;

• обсяги за рік шкідливих речовин, які потрапляють на очисні споруди по захисту атмосфери, з урахуванням забруд­нень, що утворюються позатехнологічними процесами планової продукції (ремонтні, відновлюючі, аварійні процеси і інше), тис. т;

• обсяги шкідливих речовин, які потрапляють на очисні споруди за рік по захисту водойм, тис. т;

• знешкодження речовин від загальної кількості шкідливих речовин, які відходять від всіх стаціонарних джерел забруд­нення атмосфери і окремо водойм з урахуванням відходів, що утворюються позатехнологічними процесами планової продукції, %;

• обсяг шкідливих речовин, які потрапляють без очистки в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення за рік (органі­заційних і неорганізаційних), тис. т;

• об’єми шкідливих речовин, які потрапляють в атмосферу і окремо водойми за рік від пересувних джерел забруднення, тис. т.;

• кількість пересувних джерел забруднення, шт.;

• кількість пересувних джерел забруднення оснащених нейтралізуючими пристроями вихлопних газів автомобілів і тракторів, шт.;

• обсяг шкідливих речовин, які потрапляють у водойми за рік від стаціонарних і пересувних джерел забруднення, тис. т;

• обсяг води, потрібної на використання у технологічних процесах по випуску планової продукції, тис. м³;

• обсяг забраної підприємством води на потреби для випус­ку планової продукції, тис. м³;

• обсяг забраної підприємством води всього за рік, тис. м³;

• обсяг скинутої використаної умовно чистої води у во­дойми, тис. м³;

• обсяг води, який використано у повторному циклі, тис. м³;

• зменшення (–), збільшення (+) кількості шкідливих речо­вин, які викидаються в атмосферу за рік (по відношенню до попереднього року), тис. т;

• зниження (–), збільшення (+) кількості шкідливих речо­вин, які скидаються у водойми за рік (по відношенню до попереднього року), тис. т;

• якість атмосферного повітря на підприємстві та в санітар­но-захисній зоні:

• якість скинутої використаної підприємствами води оці­нюють за рівнем задоволення загальних вимог щодо складу і властивостей води у водному об’єкті (біохімічної потреби в кисні – БПК повн., концентрації розчиненого кисню, мінераль­ного складу, колі-індексу, температури, реакції рН, запаху, при­смаку, забарвлення), а також допустимих концентрацій шкід­ливих (нормованих) речовин, тобто речовин, які мають ГДК;

• обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт на охорону атмосферного повітря і окремо на охорону водойм, тис. грн;

• поточні витрати на атмосфероохоронну діяльність, тис. грн;

• відвернутий економічний збиток внутрішній, зовнішній, тис. грн;

• госпрозрахункова економічна ефективність капітальних вкладень на заходи по охороні водних об’єктів, тис. грн/грн;

• госпрозрахункова економічна ефективність капітальних вкладень на заходи по охороні атмосферного повітря та окремо водного басейну, тис. грн/грн.

Таким чином, представлена структура показників охорони навколишнього природного середовища надає можливість прогнозувати валову кількість викидів шкідливих речовин у атмосферу або у водний басейн в залежності від плану випуску продукції. Це дасть можливість передбачити знешкодження шкідливих викидів або скидів при випуску тієї або іншої продукції.

Застосування пропонованої структури показників може під­вищити комплектність плану охорони довкілля на підприємстві в умовах ринкової економіки.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ ЕКОНОМІКО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА У ЗБЕРЕЖЕННІ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1. Формування системи управління охороною навколишнього середовища на підприємствах, її сутність, функції, принципи і методи організації

Відмітимо насамперед, що за умов вiльної ринкової еконо­мiки, коли науково-технiчний процес є суттєвим фактором забезпечення інтенсивного розвитку промисловостi, дається взнаки тенденція до прискореного вилучення природних ресурсів, з одного боку, i можливого серйозного збiльшення викидiв дуже шкiдливих вiдходiв виробництва в навколишнє середовище, з другого. В зв’язку з цим особливо гострою стає проблема пiдвищення рівня природоохоронної дiяльності на пiдпрiємствах, а відтак і керування цим процесом.

Речовини, ресурси, які безперервно використовуються люди­ною у промисловому виробництві розподіляються на дві групи: природні та природно-ресурсні. Природні процеси характе­ризуються безперервністю, циклічністю і замкненістю круго­обігу речовин і енергії. Природно-ресурсні, вимагають цілеспря­мованого і ефективного регулювання, їм також властива цикліч­ність щодо природного середовища. В узагальненому вигляді вони здійснюються за такою спрощеною схемою: вилучення із природи її ресурсів, виробництво із них суспільно корисної продукції і водночас виділення в навколишнє середовище відходів та викидів при виробництві цієї продукції.

В активно функціонуючих взаємопов’язаних біологічних і геологічних кругообігах речовин і енергії в природі в зрос­таючій кількості можуть знаходитися і штучні, раніше не існуючі в природному середовищі і здебільшого шкідливі для суспільства і природи антропогенні речовини, пов’язані з технологічно-промисловою діяльністю. Вже настала необхiд­нiсть регулювання на промислово розвинених територiях всiх процесiв у суворій вiдповiдностi з природними резервами як за природними ресурсами, так i за природними умовами, щоб не заподіяти незворотної шкоди з часом життєво важливим природним процесам.

Ранiше вважалось, що оскiльки природнi ресурси в соцiалiс­тiчному суспiльствi є загальнонародною власнiстю, то й немає необхiдностi давати їм грошову (вартісну) оцiнку, можливо обiйтись іншими характеристиками, наприклад, безлiччю атмос­ферного повiтря, запасами i концентрацiєю руди в мiсцях її знаходження, продуктивністю ниви i т.iн. Однак такий пiдхiд в контексті безкоштовності ресурсiв призвiв до марнотратства щодо ресурсів природи.

Відомо, що одним із дуже потрібних природних ресурсів є атмосферне повітря, яке використовують і в якості засобів праці (динамічного елементу в пневмосистемах, транспортного засо­бу, теплоагента, ізолятора і т. ін.) і предмету праці (джерела енергії, азоту і кисню в хімічних реакціях, змащуючого агенту і т. ін.). Одночасно воно ж служить і виробничим живильним середовищем для транспорту, радіозв’язку та ін., а також для біологічного ресурсу для людини, тваринного і рослинного світу.

Деякий час атмосферного повiтря у промислових центрах було вдосталь i очищалось воно вiд антропогенного забруд­нення своїм природним шляхом. Збiльшення масштабiв промис­лового виробництва i концентрацiя населення в мiстах призвели до того, що технологічні викиди в атмосферному повiтрi перевищили можливостi його природного очищення. Ось чому, очищення атмосферного повiтря для суспiльно-господарської дiяльностi людини, а також для збереження i покращання системи її життєвого забезпечення стає дедалі більше важливою соцiально-економiчною i виробничою задачею: ранiше безкош­товне атмосферне повiтря перетворюється у об’єкт економiчних вiдносин.

Вартiсть 1 м³ атмосферного повiтря можна виразити формулою:

(2.1)

де С₁ – вартiсть 1 м³ повiтря пiд час його забору механiчними засобами для застосування у виробництвi, грн;

С₂ – вартiсть 1 м³ повiтря, використаного на очищення в спеціальних установках при органiзованих викидах його у виробництвi, грн;

С₃ – вартiсть 1 м³ повiтря, потрiбного для санiтарного повiтряобмiну примiщень, грн;

С₄ – вартiсть 1 м³ повiтря для очищення його вiд неорганiзованих джерел викидiв, грн;

С₅ – вартiсть 1 м³ повiтря потрiбного для вживання в оздоровчих комплексах, грн.

При вживаннi значної кiлькостi повiтря цей вираз можна записати у слiдуючому виглядi:

(2.2)

де Q_1...5 – вiдповiдна кiлькiсть повiтря необхiдного для вживання в м³/рiк.

Iз всiєї рiзноманiтностi складних за часом i в просторi природних i природно-ресурсних процесiв, що відбуваються при взаємодiї i взаємозв’язку на конкретнiй територiї в результатi промислового забруднення атмосферного повiтря, особливої уваги заслуговує оцiнка несприятливих наслiдкiв шкiдливих речовин на здоров’я дiючих i потенцiйних виробникiв суспiльно корисної продукцiї, суттєвого зменшення цих наслiдкiв, аж до повного знешкодження.

Такий пiдхiд лежить в основi планування природоко­ристування i природоохоронної дiяльностi, система якого, як i в цілому, народно-господарського планування в теперiшнiй час (i, мабуть, довгий час ще буде так) переживає значнi змiни.

Перш за все цi змiни зобов’язанi торкнуться взаємоув’язки iнтересiв галузевих i територiальних планiв з охорони природи i рацiонального використання природних ресурсiв. Потреба такого підходу диктується здебiльшого регiональним харак­тером природокористування, що з свого боку, вимагає систем­ного ставлення до оцiнки ефективностi виробництва з ураху­ванням взаємозалежностi виробничих підприємств i навколиш­нього середовища, в тому числі приодного.

Раціоналізація природокористування зумовлює потребу перш за все в розробцi науково обгрунтованих норм, якi б давали змогу визначати якiсть навколишнього середовища, межі допус­тимих викидiв шкiдливих речовин виробництвами; норми дер­жавного, цивільного i карного права, якi забезпечували б економне, ощадливе використання ресурсiв. Для кращої кiль­кiсної оцiнки небезпеки забруднення i подальшого планування природокористування першочергове значення має розробка систем норм i нормативiв ступеня забруднення середовища шкiдливими речовинами, визначення мiри, запобiгання забруд­нень, усунення його наслiдкiв.

Нинi нормування промислових викидiв на територiї України здiйснюється переважно за методологiєю, розробленою ще Держкомгiдрометом колишнього СРСР [133].

Як відомо, пiд час перебудови в колишньому Радянському Союзi (1985–1991 рр.) в Українi для захисту атмосферного повiтря були розробленi допустимi викиди (ГДВ) на багатьох пiдприємствах. Під час розробки нормативів ГДВ були розроб­лені і заходи для їх досягнення. Граничнi нормативи викиду розраховувались практично для всiх забруднюючих речовин, по яких визначено лiмiтуючi показники шкiдливостi. Таких речо­вин у промисловостi намiчується кiлька тисяч найменувань.

За кожним iнгридiєнтом пiд час розробки проекту ГДВ були розробленi комплекси органiзацiйно-технiчних заходiв для тих шкiдливих речовин, потужнiсть фактичного грам-секундного або рiчного викиду яких перевищує вiдповiдальний норматив ГДВ. У свiй час автору дисертації приходилось брати безпо­середню участь в розробцi проекту ГДВ на одному iз маши­нобудiвних виробництв у курортному мiстi Бердянську. Тому iз практичної дiяльностi добре вiдомо, що заходи, якi були намiченi, не виконуються iз рiзних обставин. Нормативи викидiв на виробництвах формально дотримуються за рахунок того, що здебiльшого машинобудiвнi пiдприємства зупиненi i не пра­цюють, а працюючi виробництва продовжують порушувати санiтарно-гiгiєнiчнi норми.

З переходом до переважно економiчних, мотивацiйних методiв управлiння та впровадження ринкових вiдносин у природокористуванні першочергового значення набуває питання забезпечення високої якостi навколишнього середови­ща при обмежених ресурсах. Одним з важливих завдань у цьому напрямi є удосконалення механiзму нормування викидiв до атмосфери чi скидiв у водний басейн. Установлено, що не iндивiдуальний проект ГДВ повинен визначати природоохо­ронну роботу на пiдприємствi, а науково обґрунтована та еко­номiчно аргументована цiльова комплексна програма охорони навколишнього природного середовища у регiонi [75]. Пропону­ється оптимiзацiя зниження викидiв у межах одного пiдпри­ємства i зменшення номенклатури нормованих шкiдливих речо­вин. У загальному виглядi критерiєм оптимальностi будь-якого природоохоронного рiшення вважається максимум економiч­ного ефекту, що дорiвнює рiзницi мiж економiчним результатом i затратами, якi його зумовили за умовами, що це рiшення забезпечує додержання екологiчних стандартiв. Як економiчний результат розглядається попереджена економiчна шкода вiд забруднення навколишнього середовища.

В середині 80-х років в Україні було виконано чимало заходів для покращання навколишнього природного середо­вища. Так зокрема було введено в дію споруди для очистки стічної води потужністю 3,8 млн м³/добу, системи зворотного водозабезпечення 31,3 млн м³/добу, установки для уловлювання і знешкодження шкідливих речовин із вихідних газів 21,8 млн м³/г [5]. Практично було завершено роботу з розробки нормативів гранично допустимих скидів забруднюючих речовин у водойми.

Як засвідчує життя, воду i повiтря неможливо виразити в цiновiй формi. Для iснування живих органiзмiв на Землi – вода є безцiнним середовищем. Ще вiдомий

французький письменник, гуманіст Антуан де Сент-Екзюперi образно писав: «Вода! У тебе нема нi смаку, нi запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не вiдаючи, що ти таке. Не можна сказати, що ти необхiдна для життя, ти – саме життя... Ти як раз є найбiльше багатство на свiтi...».

Та все ж людство бере воду з природи на рiзнi потреби, використавши її повертає природi у виглядi пару або в звичайному забрудненому станi. Для вживання i реалiзацiї такої води потрiбна очистка, знешкодження забруднюючих речовин з витраченням необхiдних коштiв. В мiських населених пунктах реалiзацiєю води, яка береться з водоймищ займається вироб­ниче управлiння водо-каналiзацiйного господарства (ВУ ВКГ).

Вартість одного кубічного метра реалізованої чистої води можна виразити формулою:

(2.3)

де С_в – ціна одного кубічного метра води, грн;

D – доходи від реалізації води, грн;

Q – об’єм реалізованої води, м³.

В залежностi вiд кiлькостi забраної якiсної води на пiдприємствi грошовi затрати можна визначити за формулою:

(2.4)

де З_в – грошовi затрати на пiдприємствi вiд кiлькостi взятої води у мiськводоканалi, грн;

С_в – цiна одного кубiчного метра води, грн;

– установлений цiльовий тариф на один кубiчний метр вiдпрацьованої каналiзацiйної води.

Природоохоронна робота в рiзних галузях промисловостi стала активізуватись, але при переходi України до ринкових вiдносин i в результатi зупинень багатьох виробництв ця робота майже не проводиться iз-за вiдсутностi коштiв i економiчного фонду на державному, регiональному i галузевому рiвнi. Вiдо­мо, що природоохороннi заходи всi не виконуються. Вироб­ництво не зацiкавлене в удосконаленнi природоохоронних заходiв. На значнi строки затримується будiвництво природо­охоронних споруд i об’єктiв. Так, нариклад, на Бердянському заводi «Пiвденгiдромаш» станцiя нейтралiзацiї стiчної води цеху з виготовлення торцевих ущiльнень для глибинних насосiв будувалось понад 20 років, починаючи з 1975 року. У самому Бердянську ще не розпочате будiвництво заводу для переробки вiдходiв виробництва та смiття. Подібні явища є і в інших регіонах України.

Приклади нерацiонального використання природних ресурсiв i пов’язаного з цим забруднення навколишнього природного середовища можна знайти в робочiй практицi виробництв бага­тьох галузей промисловостi, в тому числi i в агропромисловому комплексi. Руйнівний вплив шкiдливих речовин на природне середовище вже добре вiдомий. Тим часом у природi все взаємопов’язано, а тому можна сформулювати тезу збереження навколишнього природного середовища.

В кожному разi взятому у природному середовищi визна­ченої кiлькостi ресурсiв має бути повернуте йому в тiй же кiль­костi в якiй брали, або у перетвореному станi без шкiдливого впливу на оточуюче нас середовище.

Це можна виразити формулою:

(2.5)

де – запаси ресурсiв iснуючих у природi;

– кiлькiсть ресурсiв, якi забранi в природi;

m – кiлькiсть ресурсiв у перетвореному станi вiдданих природi.

Із практичного досвіду вiдомо, що на стан природного середовища впливають рiзного роду виробництва, приватнi підприємства, комерцiйнi структури при транспортуваннi рiзних забруднюючих речовин як по сушi, так i по водних шляхах. Природозахиснi функцiї в природоохоронному управлiннi кож­ного виробництва мають виражатись в дотримуваннi норм i правил екологiчних законiв, збереження природних ресурсiв, зменшення економiчного збитку, вдосконалення природоохо­ронних заходiв, зацiкавлення колективiв виробництв до активної працi з охорони навколишнього природного середовища, про­ведення адмiнiстративно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних, соцiально-психологiчних та інших заходiв.

Iз практичного досвiду вiдомо, що створенi вiддiли з охорони природи на заводах i пiдпорядкованi головному енергетику чи безпосередньо головному iнженеровi підприємств не дають ви­соких результатiв в запобiганнi забруднень навколишнього середовища чи збереження природних ресурсiв вiд марно­тратства.

По-перше, служба з охорони навколишнього середовища знаходиться в прямiй залежностi вiд директора заводу, котрий своєю владою може давати дозвiл виробничникам грубо пору­шувати вимоги до запобiгань в збереженнi навколишнього природного середовища для виконання плану виробництва продукції, одночасно принижувати людську гiднiсть та роль пiдпорядкованої заводу служби з охорони природного сере­довища. По-друге, iснуючi методи виховання та стимулювання, якими керується служба заводу з охорони навколишнього природного середовища, малоефективнi i не дають бажаного результату. Отже потрiбні бiльш дiючi засоби екологiчного виховання та зацiкавлення як працюючих на виробництвi, коо­перативах, фермах, так i всього населення України.

Для бiльш ефективних дiй щодо зменшення та припинення шкiдливих викидiв до атмосферного повiтря та до водних басейнів, необхiдно вводити на великих підприємствах державні природоохороннi вiддiли (бюро), до складу яких, в обов’яз­ковому порядку, мають бути введенi добре оснащенi природо­охороннi лабораторiї. Керувати цими вiддiлами, як на нашу думку, могли б обласнi та районнi управління з охорони навколишнього природного середовища. На виробництвах, з середньою чисельнiстю працюючих до 3 000–5 000 чоловiк, мають працювати тiльки державнi природоохороннi лабораторiї, в штатi котрих повиннi бути iнспектори з охорони атмосферного повiтря та водного басейну. Поряд з державними природо­охоронними службами, за умов ринкової економiки на підпри­ємствах, корисними могли б стати служби екологічного марке­тингу та менеджменту. Цi служби доцільно пiдпорядковати головному iнженеру чи його безпосередньому заступнику з питань охорони навколишнього природного середовища.

Важлива функція державних служб з охорони навколиш­нього природного середовища на пiдприємствах – контроль якості природного середовища на виробництвах, де вони пра­цюють, та повинні складати статистичнi звiти за формами 2-тп (повiтря) та 2-тп (водгосп) та звiти перед державою. Статистичнi данi повиннi направлятись статистичними управлiннями до банку даних викидiв та скидiв до природного середовища.

Державні служби з охорони навколишнього середовища на промислових об’єктах мають оперативно керувати природоохо­ронною роботою, яка охоплює: організацію спостережень за якістю природного середовища; систематичний контроль за дотриманням технологічних режимів, пов’язаних з впливом на навколишнє середовище; контролювання роботи очисних споруд. Один раз в декаду спільно з керівництвом підприємств служба обстежує, перевіряє дотримування екологічної безпеки, по знайденим порушенням видаються письмові накази для їх усунення. Спільно з керівництвом та фахівцями повинні роз­роблятися і заходи з охорони навколишнього природного сере­довища та контролюватися їх виконання підприємством. В процесі природоохоронної діяльності беруть участь і екологічні експерти проектів, скажімо, при будівництві об’єктів, нала­годженні природоохоронних устаткувань, запровадженні пас­портизації природоохоронних об’єктів та споруд, беруть також участь у розробках гранично допустимих викидів та скидів, тримають під контролем проведення інвентаризації, шкідливих викидів. При цьому підтримуються взаємозв’язки з юридичним відділом (бюро) і іншими службами підприємства.

Безумовно, що це далеко не весь перелік функціональної діяльності державної природоохоронної служби на підпри­ємстві. Багато різних непередбачених ситуацій можуть виникати у процесі трудової діяльності в період створення ринкових відносин. У своїй практичній діяльності, підприємства і дер­жавні природоохоронні структури, мають керуватись Законом України «Про охорону атмосферного повітря» та водним Кодексом України. Та все ж органiзацiя управлiння приро­доохоронною дiяльнiстю на пiдприємствах, як нам уявляється, повинна належати головному iнженеру заводу. Не слід недооцінювати і ролі служб маркетингу i менеджменту, до складу яких має входити природоохоронний сектор.

Маркетинг в економiцi природокористування має перед­бачати і розв’язування проблем, що виникають в сучасних умовах пiдприємства з приводу (у процесі) рацiонального використання природних ресурсiв. Основним завданням приро­доохоронного маркетингу, за сучасних умов господарювання, є процесі інтеграції, спрямування зусиль підприємства на випуск товарів і надання послуг без збитку для навколишнього сере­довища з використанням відходів виробництва і раціональним використанням природних ресурсів, збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього сере­довища, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. В переробній галузі відходів виробництва, а також при переробці сільськогосподарчої продукції має бути проводитись випуск товарів та продуктів харчування, в яких зацікавлений споживач, перебуває в екологічно небезпечному стані.

Загальна схема маркетингової діяльності може бути пред­ставлена за допомогою моделі, яка відома як система «4-Р» [116].

Відповідно представленої схеми (рис. 2.1) перший рівень складають споживачі екологічно безпечної продукції, збіль­шення кількості якої є метою зусиль маркетингу. На другому рівні виступає сукупність природних ресурсних і витратних факторів і природоохоронних показників діяльності підпри­ємства, які здійснюють вплив на чотири елементи системи, а саме:

Вiдомо, що маркетинг має декiлька значень, може викону­вати важливi природоохороннi функцiї, серед яких можуть бути такi як: формування природоекономiчного процесу вироб­ництва; забезпечення дiлової природо-охоронної функцiї; виз­начення робочої концепцiї в природокористуваннi; органiзацiя наукової дiяльностi в рацiональному природокористуваннi.

Екологічно безпечний товар, ціна, ринок та прибуток. Зазначимо, що без прибутку не зможе існувати сам виробник, а відповідно не будуть задоволені і споживачі.

Наступний рівень показує основні організаційні, стратегічні і тактичні способи маркетингової діяльності з охорони навко­лишнього природного середовища.

Рис. 2.1. Систематизація природоохоронного маркетингу на мікрорівні

Система маркетингової інформації – це постійно діюча система взаємного зв’язку людей, устаткування, методичного прийняття збору, класифікації, аналізу, оцінки і розповсю­дження актуальної і достовірної інформації для оптимального вибору і здійснення маркетингових заходів.

Система планування природоохоронного маркетингу має уяву собою стратегію і тактику діяльності в статиці і динаміці будь-якої виробничої структури, існуючої у системі ринкової економіки.

Система організації природоохоронного маркетингу стано­вить собою будову управління маркетинговою діяльністю, що встановлює підпорядкованість і відповідальність за виконання природоохоронних заходів. Структура екологічного маркетингу – це конкретне поєднання його елементів для досягнення поставленої природоохоронної мети і задоволення цільового (екологічного) ринка. Структурна схема екологічного марке­тингу запропонована автором дисертації і представлена на схемі (рис. 2.2) цього параграфа.

Рис. 2.2. Структурна схема екологiчного маркетингу у системі маркетингу на підприємстві

Наступний рівень маркетингової природоохоронної схеми включає елементи, за допомогою яких підприємства сполучені із зовнішнім середовищем здійснюють свою комерційну діяль­ність у екологічному бізнесі.

Постачальники – фірми і окремі особи, що забезпечують підприємство-виробника і його конкурентів природними, фінан­совими та іншими ресурсами. У ринковій економіці вони діють виключно на договірній основі.

Посередники – юридичні і фізичні особи, що допомагають підприємствам (фірмам) у просуванні, збуті і розповсюдженні природоохоронних товарів або просто товарів виробництва серед клієнтури.

Контактні аудиторії – до них відносяться будь-яка соціаль­на група, що проявляє реальне або потенційне зацікавлення до виробника або сприяє досягненню поставленої мети, а в нашому випадку – природоохоронної мети.

Конкуренти – підприємства (фірми) суперники, що виготов­ляють аналогічну природоохоронну та екологічно безпечну для споживача продукцію.

І, нарешті, існує зовнішнє середовище, тобто світ, в якому існують і споживачі продукції, і виробники. Умовно вона поділена на чотири групи, які вивчаються різними науками.

Природоохоронний маркетинг характеризується своїми функціями, задачами, стратегією і тактикою. Дамо коротко і їм визначення.

Основними функціями природоохоронного маркетингу є:

• комплексне вивчення екологічного ринку і в цілому ринку, планування товарного асортименту, політика цін на екологічно безпечну продукцію та природо захисні товари,

• реклама і стимулювання збуту продукції чи відходів виробництва для переробки, управління збутом і післяпродаж­ним обслуговуванням природоохоронної продукції.

Стратегія природоохоронного маркетингу – це формування і реалізація мети по збереженню навколишнього середовища і природоохоронних задач по кожному окремому екологічному ринку (сегменту ринку) і кожному екологічно безпечному товару (довгостроковий, середньостроковий) для здійснення виробничо-комерційної діяльності у певній відповідальності з ринковою ситуацією і можливостями підприємства. У залеж­ності від прийнятої стратегії формуються заходи маркетингових програм з охорони навколишнього середовища на мікрорівні.

Тактика маркетингу – формування і реалізація задач підприємства на кожному ринку і по кожному товару в конкрет­ний період часу (короткостроковий) на основі природоохорон­ного маркетингу і оцінки поточної ринкової ситуації при постійному корегуванні задач в залежності від зміни кон’юнк­турних та інших факторів (зміна індексу цін, загострення кон­курентної боротьби, сезонне падіння попиту, зменшення інте­ресу покупців). Тактика природоохоронного маркетингу має забезпечувати стійкий рівень прибутку, швидке реагування на зміну ринкової ситуації і т. д.

В залежності від ситуації на екологічному ринку (та інших ринках), тобто стану попиту на екологічно безпечний товар, різними будуть задачі маркетингу і відповідно види марке­тингової діяльності. Для природоохоронної маркетингової діяльності на мікрорівні задачами маркетингу будуть: створити попит, стабілізувати попит і підтримувати попит. Видами при­родоохоронного маркетингу будуть: стимулюючий, розвиваю­чий, підтримуючий.

Приведемо розгорнутий зміст природоохоронного мар­кетингу на мікрорівні.