Юрченко в.І. Етнопсихологічні чинники формування „Образу-я” особистості
Юрченко Віктор Іванович, завідувач кафедрою практичної психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат психологічних наук, м.Київ
У статті аналізується процес формування „Образу–Я” особистості через механізм активізації ментального функціонального простору. Розглядаються найважливіші етнопсихологічні чинники реалізації ментального потенціалу: сімейно-родинне середовище, рідна мова.
В статье анализируется процесс формирования „Образа–Я” личности посредством механизма активизации ментального функционального пространства. Рассматриваются наиболее важные этнопсихологические факторы реализации ментального потенциала: семейно-родственная среда, родной язык.
Поступ демократичного суспільства неможливий без утвердження поваги і почуття власної гідності самоцінної особистості, морально-духовним ядром якої з позиції психологічної науки є „Я-концепція” як результат самосвідомості.
Для формування національної самосвідомості дітей і підлітків замало обладнати українську світлицю, придбати самобутній національний одяг чи організувати ансамбль бандуристів. На наш погляд, потрібно максимально використати „безплатний” психологічний матеріал: активізувати благотворний сімейно-родинний виховний вплив, запровадити бездоганне виконання рідномовних обов’язків, розв’язувати психолого-педагогічні шкільні проблеми через оптимізацію технології, взаємин – одну з основних технологій життєдіяльності українців.
Зміст [сховати]
|
Самопізнання в ментальному функціональному просторі
Відомо, що самоусвідомлення не є безпричинною первинною реальністю, а породжується як багаторівневою системою образу світу, так і взаємовідносинами між суб’єктом і цим світом. У соціальній психології на основі ідеї цілісності світу (Е. Гуссерль) стверджується, що психосоціальним тлом життєвого шляху особистості є соцієтальна психіка як „позаперсональна система, яка включає в себе дані не тільки відображувального, а й наслідково-відтворювального з покоління в покоління регулятивного характеру” [4, с. 114]. Ця своєрідна психокультура соціуму зосереджує як усвідомлену, так і неусвідомлювану частину інформаційно-духовної системи. Водночас, за К.Юнгом, людина народжується не тільки з біологічною, а й з психологічною спадщиною – колективним несвідомим, що є чи не найглибшим пластом нашої психіки. Воно „мов повітря, що однакове скрізь, яким дихають всі, але яке не належить нікому. Його зміст (що називається архетипами) – первинні умови або патерни психічного формування взагалі” [цит. за 11, с. 83]. Це колективне несвідоме майже цілком закладене в структурі соцієтальної психіки і може частково репрезентуватися в образах, що фіксуються в міфах, легендах, казках, пареміях, релігіях, соціальній енергії соціуму або виявляються в сновидіннях, фантазіях окремих індивідів. Способи ж такої репрезентації залежать, на наш погляд, від культурно-історичних особливостей спільноти і визначаються ментальністю етносу й духовними цінностями окремого його представника. Під етнічною ментальністю в цьому контексті розуміється „сукупність типових для даного етносу планів/проектів поведінки і життєтворчості, світоглядних орієнтирів та цінностей” (Б.Попов, 1997) [3, с. 6], які реалізуються через спільну мову, надбання культури, систему морально-етичних вартостей тощо.
Особистісне зростання людини передбачає передусім інтегрування нового ментального матеріалу в свідомості. „Чим більше ми усвідомлюємо себе шляхом самопізнання і діємо відповідно до цього, тим більше зменшуються шари особистого несвідомого, що накладаються на колективне несвідоме” (Дж.Фейдимен, Р. Фрейгер, 1991) [11, с. 93]. Колективне несвідоме при цьому виконує роль своєрідної інформативно-енергетичної матриці для соцієтального порівняння індивідом себе зі спільнотою, чим здобувається нове знання як про світ, так і про самого себе з дальшим інтегруванням у свідомість і самосвідомість. Гадаємо, що уявлення про себе („Образ-Я”) сучасної людини не є продуктом суто її власної життєдіяльності як результату інтеріоризації оцінних ставлень інших людей, зіставлення наслідків своїх учинків і дій із соціальне схвалюваними вартостями, особистої інтерпретації свого соціально-рольового статусу тощо. „Образ-Я” формується не без участі колективного несвідомого як глибинного структурного утворення особистості і, отже, є також результатом, на нашу думку, відбитку або „архетипу” багатовікового соцієтального досвіду людського самопізнання, акумулювання всіх тих „Образів-себе”, які створювались попередніми представниками етносу. Цей образ-„структура” несвідомий, через те він завжди неусвідомлено проектується за будь-якої спроби самопізнання, організує і спрямовує психічний матеріал. Скажімо, для українського колективного несвідомого, на думку О.Кульчицького, найхарактернішим є архетип „Магна Матер” – тип „доброї”, „ласкавої”, „плодючої” Землі українського чорнозему” [8, с.55]. Архетип „Магна Матер”, виконуючи інформативно-енергетичну функцію, формує такі ментальні бінарні опозиції, як „добрий–злий”, „ласкавий–неприязний”, „працьовитий–лінивий”, що починають працювати як завдані конструкти становлення „Образу–Я” представника українського етносу і оцінювання ним навколишнього світу.
Звичайно, не кожна людина має високий ступінь етнічної ідентичності й виявляється носієм усіх національних рис. Однак вона перебуває в ментальному полі соціуму незалежно від глибини інтеграції з ним: є носієм національної самосвідомості (володіє рідною мовою, засвоює і примножує досягнення національної культури, дотримується народних звичаїв тощо) чи, навпаки, це особа – такий собі „етнічний байстрюк”, який заперечує свою приналежність до етнічної спільноти, до якої споконвіку входили його предки. Достовірно встановлено, що однією з складових особистісної кризи є „втрата соціальної ідентичності, звичної тотожності себе, свого „Я” з певними соціальними об’єктами-орієнтирами – суспільством, професією, способом життя, мовою, національністю, політичною позицією і багато чим іншим” [4, с. 257].
Соцієтальна психіка, ментальний „генотип” індивіда трансформуються під впливом конкретних культурно-історичних умов, але видозмінюються значно повільніше за ті зміни, які простежуються в соціально-економічній сфері життя соціуму. Розвиток національної самосвідомості народу і окремої особистості визначається як поступом етносу на шляху самоутвердження в світовій спільноті, усвідомленням ознак своєї національної самобутності, подоланням комплексу національної меншовартості, плеканням рідної мови і національної культури, так і реформуванням системи освіти, управлінням процесом формування особистості на національно-ментальному підґрунті. Виняткове значення тут має досвід використання чинника ментальності для інтенсифікації навчально-виховного процесу. З огляду на це актуальним убачається активізація вчинку самопізнання підростаючого покоління у виховних системах саме на етнопсихологічній основі.