249 Пінчук. Ю. А. Визвольна війна 1648— 1654 рр. І возз'єднання України з Росією в оцін­ці м. І. Костомарова//Український історичний

журнал.— 1971.—№ 2.—С. 28.

го товариства часто бачився з Шевченком, захоплювався його творами, з яких багато було ще недрукованих. У «Воспоминании о двух малярах» своє враження від цих творів критик передає так: «Тарас Гри-горьевич прочитал мне свои ненапечатан-нне стихотворения. Меня обдало страхом: впечатление, которое они производили, на-помнило мне Шиллерову балладу «Зана-вешенньїй санский истукан». Я увидел, что муза Шевченко роздирала занесу народ-ной жизни. Й страшно, й сладко, й боль-но, й упоительно бьіло заглянуть туда!!! Поззия всегда идет впереди, всегда реша-ется на смелое дело; по ее следам идут история, наука й практический труд... Тарасова муза прорвала какой-то подзем-ннй заклеп, уже несколько веков запер­тий многими замками, запечатанньїй мно-гими печатями, заснпанньїй землею, на-рочно вспаханною й засеянною, чтобьі скрьіть для потомства даже память о мес-те, где находится подземная пустота» ²⁵°.

Значення Шевченка Костомаров не об­межує рамками української літератури: «Его родина — Малороссия — видела в нем своего народного позта; великоросси-яне й поляки признавали в нем великеє позтическое дарование. Он не бнл позтом тесной, исключительной народности: его поззия приняла более високий полет. Зто бмл позт общерусский, позт народа не малорусского, а вообще русского наро­да...» ²⁵¹ Цю ж думку Костомаров висло­вив у своєму «Слові над труною Шев­ченка».

Відповідь на те, що забезпечило Шев­ченкові почесне місце серед найбільших поетів слов'янського світу, Костомаров дає у рецензії на «Кобзар» (1860), стат­тях «Воспоминание о двух малярах» (1861), «МалОрусская литература» (1871). У цих матеріалах порушується широке ко­ло питань, однак головною виступає про­блема народності літератури. В них кри­тик не тільки подає інформацію про жит­тя і творчість великого поета, а й нама­гається змалювати його психологічний портрет. Він вважає характер Шевченка типово народним, національним, що склав­ся під впливом конкретних історичних умов. За постаттю Шевченка стоять

404.

Костомаров М. І. Твори.— Т. 2.— С. 403— Там же.— С. 405.

115

мільйони художників з народу за покли­канням, з яких несправедливі обставини зробили бондарів, двірників, лакеїв та ін­шу панську челядь.

Саме соціальне походження Шевченка стало, на думку Костомарова, вирішаль­ною умовою глибокої народності його творчості. Тоді як твори «панів» і «пани­чів» — попередників Шевченка в українсь­кій літературі — більшою чи меншою мі­рою були віддзеркаленням народного по­буту, Шевченко висловив те, що глибоко лежало на дні душі народу, те, що хотів, але не вмів сказати сам народ. Як народ­ний обранець він стоїть вище кожного окремого представника народу: «Такой позт. как Шевченко, єсть не только живо-писец народного бьіта, не только воспева-тель народного чувства, народних дея-ний — он народний вождь, возбудитель к новой жизни, пророк» ²⁵². Роль і значення Шевченка Костомаров порівнює з подви­гом Прометея, який приніс людям життє­дайний вогонь. Він став першовідкрива­чем правди про багатовікове страждання народу, про тогочасне підневільне його життя, борцем проти кріпосницького ярма, яке викликало в поета особливо велике обурення. Бачити народ вільним було го­ловним помислом Шевченка ²⁵³.

Важливою думкою Костомарова, вис­ловленою ще в статті «Воспоминание о двух малярах», була думка про нероз­ривність змісту творчості Шевченка як українського народного поета з літерату­рою російською ²⁵⁴. У статті «Малорусская литература» критик розширює і поглиб­лює цю думку, вона набуває значення ме­тодологічного принципу, суголосного су­часним нашим уявленням про нерозрив­ність національного й інтернаціонального у справді великих творах мистецтва²⁵⁵.

З іменем Шевченка Костомаров пов'я­зує не тільки питання про найвищу міру народності в українській літературі, а й подібно до Чернишевського сам факт ут­вердження її у світі як явища історично

²⁵² Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова.—К., 1928.—С. 244.

²⁵³ Споминки про Шевченка // Т. Шевченко. «Кобзар» з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина.— Прага, 1876.— С. VI—XII.

²⁵⁴ Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова.— С. 91.

²⁵⁶ Там же.—С. 244.

закономірного й оригінального. Характер­но, що в рецензії на «Кобзар» 1860 р. ця проблема набуває в нього виразного су­спільно-політичного забарвлення. Колись поява української книжки викликала зди­вування і застереження: чи слід марнува­ти час на «переряживание в мужицкую свитку й усвоение необразованной речи грубнх плугаторей й свинопасов с гряз-ньіми руками в заплатанньїх чоботах? При зтом, разумеется, забивалось, что грязь на руках зтой черни бьіла земля, которую зти руки заставляли производить хлеб, упитнвающий нравоучителей» ²⁵⁶.

У концепції народності літератури до­сить виразно проявився вплив на Косто­марова просвітительських ідей. Поворот до народної мови в літературі, яка в ста­ре письменство вривалася тільки спонтан­но і спорадично, він зв'язує з «распро-странением просвещения». Однак при «малом количестве образованньїх людей в сравнении со всем народонаселением, ли-шенньїм всяких средств к образованию», відмінність між мовою освічених класів і народу була та є неминучою. Поширення освіти дало можливість побачити живість, простоту і правильність народної мови, її форм, створених «безискусственной при­родою, свободннм течением народной жизни» ²⁵⁷. Суто просвітительською є і те­за про моральність простого народу. Саме Шевченкові судилося ввести в українську літературу незіпсований цивілізацією світ простого народу, «содержащего в себе на-чатки нравственно благородние й ожи-дающего лучших условий»²⁵⁸. Проймаю­чись поезією Шевченка, ми дістаємо на­дію на відродження народних мас. У дусі просвітительського оптимізму Костомаров стверджує: «Народ расширит свой круго-зор сведениями, добнтьіми наукою, а сама наука может заимствовать от народа бо-лее простой й живой способ вьіраже-ния»²⁵⁹. При всій утопічності цих споді­вань така думка критика була прогресив­ною.

До появи І. Франка, який дав досі не перевершений ніким за глибиною і діалек-

²⁵⁴ Костомаров М. 1. Твори.—Т. 2.—С. 421.

²⁵⁷ Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова.— С. 241.

²⁵⁸ Костомаров М. І. Твори.— Т. 2.— С. 428

²⁵⁹ Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова.— С. 241.

^т Костомаров М. .

116

тичною складністю аналіз творчості Шев­ченка, сказане М. Костомаровим про ве­ликого українського поета слід поставити за проникливістю й актуальністю на пер­ше місце у тогочасній літературно-критич­ній думці. Це не означає, однак, що на судженні Костомарова про Шевченка не позначилися риси буржуазного лібераліз­му і політичної поміркованості. Зокрема, він не бачить ідейно-художньої еволюції у творчості Шевченка та вважає, що ос­танні роки талант поета почав слабнути, що Шевченко був у житті й творчості тільки поетом і ніколи не мріяв про полі­тичну самостійність українського народу.

У рецензії на «Кобзар» Костомаров у зв'язку з творчістю Шевченка порушив питання про естетичну природу комічного. Цілком слушно він вказував, що гумор І. Котляревського аж ніяк не можна зво­дити до пародіювання Вергілія; сміх Кот­ляревського відіграв роль конструктивно­го, освіжаючого елемента в українській літературі. Великий вплив народна худож­ня стихія мала на творчість М. Гоголя. Це, на думку Костомарова, видно не стільки у творах на українську тему, скі­льки в тих, що торкаються побуту вели­корусів («Мертві душі», «Ревізор», «Ши­нель», «Невський проспект»). «Зтот ко-мизм, из-под которого автор не изьемлет й себя наравне с другими, комизм, спо-собннй рассмешить задумчивую натуру й заставить задуматься й загрустить весе­лую. Смех над горем й печаль над весе-льем — зто чертьі малороссийского взгля-да на жизнь» ²⁶°. Не можна не відзначити, що подібне розуміння ідейно-естетичної функції сміху у Гогойя в останній час склалося й у радянському літературознав­стві (М. Бахтін, Л. Жаравіна, І. Карта-шова, В. Казарін та ін.).

50—60-ті рр. у творчій діяльності Кос­томарова були досить плідними. Він ви­ступає в «Основі» (хоч і досить рідко) як літературний критик, історик і публіцист, розвиває свою ідею федералістського на­чала в історії слов'янських народів («Мьісли о федеративном начале в древ-ней Руси»). Лишаючись у цілому на де­мократичних позиціях, Костомаров живо цікавиться питаннями розвитку літерату­ри, народної освіти і шкільного вихован-

ня, організацією недільних шкіл та про­світницької роботи на селі. У статті «Мнс-ли южнорусса» (1862) Костомаров, розви­ваючи ідею слов'янського федералізму, сформульовану в «Книгах буття українсь­кого народу», знову висуває питання про відновлення в межах федерації самобут­ніх рис внутрішнього життя народів, зок­рема забезпечення права національних мов на вільний розвиток²⁶¹.

Виступи Костомарова з питань історії, культури, мови і літератури мали позитив­ний вплив на вироблення національно-культурної програми журналу «Осно­ва» ^2б2. Послідовно наголошуючи на кров­них зв'язках українського народу з росій­ським, позитивно оцінюючи возз'єднання України з Росією, вказуючи на плідність культурного співробітництва двох братніх народів, Костомаров у цих виступах наполегливо відстоює ідею вільного на­ціонально-культурного розвитку україн­ського народу. Так, наприклад, в одному з листів до А. Д. Блудової він писав: «В политическом отношении всякое со сто­рони великоруссов заявление покушения на прекращение развития литературного движения южнорусского язнка вредно бу-дет отзьіваться у других славянских на-родов. А мн должньї работать для буду-щего соединения славянских племен»^2И.

Актуальним питанням національно-куль­турного розвитку присвячені й такі поле­мічні виступи М. Костомарова, як «Ответ на вьіходки газети «Сгаз» й журнала «Кеуие Сопіетрогаіпе»» (1861), «Правда полякам о Руси: по поводу статьи в «Ке-уие Сопіетрогаіпе»» (1861), «Правда москвичам о Руси» (1861), «Мьісли южно­русса» (1862), «О преподавании на на-родном язьіке в Южной Руси» (1863), «О некоторьіх фонетических й граммати-ческих особенностях южнорусского (ма-лорусского) язнка, несходньїх с велико-русским й польским» (1863).

В цілому, ці виступи Костомарова мали прогресивний характер, оскільки спрямо­вувались проти реакційної політики ро-

²⁶⁰ Костомаров М. І. Твори.— Т. 2.— С. 426.

²⁶¹ Див. листи М. Костомарова 1859—1870 рр. до О. Котляревського: Україна.— 1929.— № 10—11.

^ж Бернштейн М. Д. Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50— 60-х років XIX ст.— К., 1959.

²⁶³ Україна.— 1926.—№ 5.— С. 84.

117