23 Успенский г. П. Опьіт повествования о древ­ностях русских.— Харьков, 1811.— с. VIII—IX.

ні статті, побудовані на матеріалах антич­ної і західноєвропейських літератур. Уже перша місцева газета «Харьковский еже-недельник» (1812) передрукувала статтю Ф. Шіллера «О предназначении лириче-ского стихотворства», а в наступних жур­налах подібних матеріалів з часом става­ло дедалі більше. Наскрізна й провідна тенденція полягала, по-перше, у послаб­ленні інтересу до класицистичної естети­ки, а по-друге, у посиленні уваги до ро­мантичної літератури та явищ вітчизняної культури.

Так, видавець «Харьковского Демокри-та», вихованець Харківського університету В. Маслович у докторській дисертації у традиціях класицистичної естетики писав про природу прекрасного і високого в ми-^стецтві, одночасно досліджуючи історію й особливості популярного у різних наро­дів жанру байки — від індійських байок Вішну-Сарма, арабських Бідпая до байок свого вітчизняного сучасника І. Крилева. Закономірним був і його наступний крок — професійно кваліфікований огляд поетичної спадщини популярного на Сло­божанщині Якима Нахімова — одного з найвидатніших у Росії байкарів початку XIX ст.

Подібними тенденціями позначені й ви­ступи «Украинского вестника». Вибір пе­рекладних статей диктувався певними теоретичними й практичними міркування­ми: статті, присвячені розгляду явищ ін-" ших літератур, могли спроектуватися й на явища вітчизняної літератури, а в ряді випадків перекладачі від себе додавали оригінальні ілюстративні матеріали. На­приклад, твердження про те, що Лафон-тен і Красіцький зробили байку «отрад-ною забавою й глубокою наукою нрав-ственности», доповнювалось спеціальною приміткою: «Читатель может беспогреши-тельно прибавить русских баснописцев Дмитриева, Крнлова, Хемницера»^м.

У перекладній статті «Взгляд на на-родньїе песни древних греков» О. Скла-бовський окремі положення про характер народної поезії греків теж підкріплює по­силаннями на російські й українські істо­ричні та обрядові пісні.

Одним із найцікавіших, найоригінальні-ших естетиків і літературних критиків на

"Украинский вестник.—1819.—ч. 15.—с. 147.

17

Україні початку XIX ст. був редак­тор «Украинского вестника», викладач Харківського університету Р. Т. Гонор-ський. Вже у першій статті — «О возмож-ности всеобщей теории подражательной гармонии слова» — він, хоч і користується традиційною термінологією класицистичної естетики, у теоретичних постулатах і прак­тичних настановах виходить за рамки ка­нонів класицизму. Природа, яку повинен наслідувати митець, включає, на його думку, й навколишню соціальну, суспіль­ну дійсність. Декартівський раціоналізм доповнювався метафізичним матеріаліз­мом, сенсуалізмом і антропологічною тео­рією суспільства. Особливо істотно кори­гувалася класицистична теорія тоді, коли нові літературні приклади не вкладалися у нормативні приписи, руйнували їх.

Естетичні позиції журналу яскраво про­ілюстровані у примітках до перекладу уривка з «Естетики» представника німе­цької ідеалістичної філософії І. Л. Ебер-харда. Видавці й перекладач (ад'юнкт уні­верситету М. Архангельський) солідари­зуються з критикою Еберхардом вимог Баттьо рабськи наслідувати і прикрашати природу, із запереченням послідовниками Готтшедської школи будь-якої умовності в літературі й мистецтві (навіть умовності байки, опери і т. п.). Але з такою ж рі­шучістю Архангельський заперечує і ви­сунуту Еберхардом настанову—>«подра-жай природе, созданной силой творящей фантазии». Як і Гонорський, Архангель- < ський вважає, що мистецтво — не пасивне копіювання природи. Мистецький акт пе­редбачає активність письменника, але та­ку, яка не суперечить природі, дійсності, а узгоджується з нею. Якщо фантазія ві­дірветься від дійсності і буде «произво-дить отменное от природи, то внходит фантазм, разве одному творцу понят­ими» ²⁵. Згодом аналогічні зауваження висловлював Т. Шевченко, критично огля­даючи книгу К. Лібельта з естетики.

Архангельський звернув увагу на супе­речність суб'єктивно-ідеалістичної естети­ки і критикував її, по суті, з точки зору сенсуалістичної гносеології. Заперечуючи можливість митця творити без зв'язку з дійсністю, Архангельський вважав, 'що не може бути такої «созданной силой фанта-

зии природи», яка б не була «похожею на природу» справжню. «Не великеє ис-кусство" представить тень вещи, но вели-кое — представить самую вещь,— твердить він,— верх искусства состоит в том, чтобн заставить зрителя забнть, что он видит только подражание, а не самую вещь». Досить прозора матеріалістична філософ­ська суть подібного твердження була основою формування реалістичного ідеалу мистецтва ²⁶. В такому ж дусі істотно ко­ригує Архангельський і міркування Ебер-харда про мету мистецтва (приносити «душе приятнейшее й чистейшее наслаж-дение»), вважаючи, що мистецтво не лише служить для втіхи, а й виступає «средством для успешнейшего произ-ведения полезного действия», виховання людини і спрямування її розумної діяль­ності ²⁷.

Належно спрямовувати саме мистецтво й літературу — обов'язок критики. В ре­цензії на «Сочинения Акима Нахимова в стихах й прозе» Р. Гонорський писав: «Критика показьівает погрешности й ошибки для того, чтобн воспользовался замечаниями тот, к кому они относятся. Притом справедливнй критик замечает й совершенства» ²⁸.

Оригінальні думки містили статті, Є. Філомафітського «Опьіт по двум спо­собам (аналитическому й синтетическому) судить й оценивать по достоинству зсте-тические произведения как древних, так й нових стихотворцев», Гесс де Кальве «О шуточном й смешном», І. Богданови­ча «Писатель в обществе й уединении», в яких підкреслювалась потреба життєвої достовірності, своєрідні вимоги правди і реальності в літературі. Показово, що свої поради, як бути корисним суспільству, як життєво правдивим твором вести читача до «исправления обстоятельств й людей», до здійснення високих ідеалів, І. Богдано­вич спирає на «Правила Ученой Респуб-лики» — так називало себе «Вольное об-щество любителей российской словеснос-ти», в якому визрівали політичні ідеали декабризму і з яким пов'язані важливі

²⁵ Там же.—Ч. 13.—С. 163.

²⁸ Каменский 3. А. Русская зстетика первой трети XIX века : Классицизм // Русские зстети-ческие трактати первой трети XIX века.—М., 1974.—Т. 1.—С. 46—47.

²⁷ Украинский вестник.—1819.—Ч. 1.—С. 34.

«Там же.—1816.—Ч. 1.— С. 138.

18

процеси формування передової вітчизня­ної естетичної думки ^м.

Проблеми зв'язку мистецтва з життям, принципів відображення життя в літера­турі, узагальнення і типізації життєвих явищ порушувались у ряді оригінальних і перекладних статей .«Украинского жур-нала».

Джерело тем, сюжетів і образів — на­вколишня дійсність. Така основна думка статті «О прекрасном- натуральним». Саме це, а не «тщетнне усилия ума» повинно бути критерієм оцінки художніх якостей твору. Причину того, що в літературі так мало «оригинальньїх, превосходннх пи-сателей», автор (очевидно, вихованець Харківського університету А. М. Паф-нутьєв) вбачає передусім у відході від життя, у сліпій гонитві за модою, хвилин­ним успіхом. Такі письменники кон'юнк­турне «внмьішляют характер», захоплюю­ться формальними пошуками, дають мерт-вонароджені твори ³⁰.

Ще глибше й послідовніше намагається пов'язати класицистичну теорію насліду­вання з сучасним розумінням характе­ру художнього відображення життя ре-дактор-видавець «Украинского журнала» О. Склабовський у статті «О подража-нии».

Художнє відображення — це не механіч­не копіювання дійсності, а за мистецькими законами відібрані її найхарактерніші ри­си: наслідуючи природу, письменник «из-бирает предмети й чертн самне разитель-нне». Це положення ілюструється не тіль­ки традиційним прикладом античного художника Зевксіса, а й методом створен­ня типів в «Недоросле» Д. Фонвізіна та «Квартете» І. Крилова.

У статті йдеться і про вірність життєвій правді, і про межі авторської фантазії, а по суті — про першу на Україні спробу теоретичного осмислення рис і методів реалістичного художнього письма. Тут на­віть домисел виступає як один із засобів систематизації й образного оформлення типових явищ дійсності, а отже, реаліс­тичного їх відтворення (1824, ч. 1, с. 261— 264). І хоча наслідування природи крізь

^м Базанов В. Ученая Республика.— М. ; Л., 1964.