30 Украинский журнал.— 1824.— ч. 2.— с. 107— 108. Далі посилання на це видання подаються в тексті.

призму ідеальної моделі прекрасного — ще не реалістична типізація, але вже її передумова, 'шлях до неї, що прокладався в процесі осмислення сучасної художньої практики. Цікаво, що в статті Склабов-ського зустрічаються майже текстуальні збіги з антропологічною формулою Гете про призначення наслідування природі: виявляти головне, найхарактерніше і вті­лювати його в образі³¹.

У процесі художнього відображення по­винен Народитися не просто узагальнений образ, а й «единственннй... характер» — ця думка про зв'язок загального і кон­кретного, типового й індивідуального в художньому творі теж тяжіла до реаліс­тичної естетики. До .речі, у згаданій' статті Гете також йшлося про ідеалізацію як за­сіб не тільки узагальнення, а й втілення індивідуального в типі.

Деякі положення статті, зокрема про освітню й виховну функцію мистецтва, не тільки мали теоретичне значення, а й торкались практичних проблем літератур­ної творчості (хоча принцип «користі» трактувався в розумінні не соціального призначення мистецтва, а прямого повчан­ня, дидактизму).

Висловлені теоретичні міркування про властивості й призначення поезії, на дум­ку Склабовського, можуть стосуватися й інших видів мистецтва, хоч крім загаль­ного, спільного «каждьій род поззии имеет собственньїе свои особьіе положительньїе правила». -

Звичайно, стаття Склабовського, як і ряд інших виступів журналу, позначена еклектичністю й непослідовністю естетич­них принципів і рекомендацій, але це бу­ла історично обумовлена і закономірна хиба, властива переважній більшості то-дішніх виступів російських естетиків. Бу­ли підстави для авторитетного й обгрун­тованого твердження про те, що «у своїх статтях Склабовський перший в літера­турній критиці й естетиці на Україні роз­глянув питання про мету поезі%та призна­чення поета з урахуванням нових віянь, які в той час з'явилися в російській лі-

• 1^і)

тературі» .

Хоча Склабовський оперував у своїй статті лише прикладами з сучасної росій-

³¹ Гете Й. В. Об искусстве.— М., 1975.— С. 146.

³² Пархоменко М. В поисках реализма // Дружба народов.— 1965.— № 12.— С. 244.

19

ської літератури, цілком ймовірно, що сфера його спостережень включала й тво­ри університетського і літературного ко­леги, неофіційного співвидавця журналу П. Гулака-Артемовського та досить по­пулярного в тих краях І. Котляревського, які цілком «вписувались» у теоретичні міркування Склабовського про громадську функцію й призначення літератури.

Знаменно, що у тій частині статті, яка стосувалась однієї з важливих функцій поезії — виховання високих громадян­ських почуттів й патріотизму, Склабов-ський перегукується з вимогами громадян­ського служіння літератури, характерними для ідейно-естетичних настанов декабрист­ської критики.

Своєрідно поставлені в статті Склабов­ського й питання взаємозв'язку форми й змісту в художньому творі: виховне при­значення мистецтва передбачало першо­чергову роль змісту, якому повинна відпо­відати належна форма (с. 270—271).

Підкреслюючи цю ж думку в статті «О поззии й красноречии у древних й в особенности у греков й римлян», автор з

осудом говорить про тих письменників, які <нередко жертвовали... истиною мнсли красоте вираження». Твір такого письмен­ника «ослеплял блеском слов, блеском, обнаруживающим наготу мислей» (1825, ч. 8, с. 159—160). Характерно, що далі йшла порада критикам: передусім про­никати у зміст твору, оцінювати його, а не, говорячи словами Фенелона, «зани-маться с цензорскою величавостью иссле-дованием запятих й воспросительньїх знаков» (с. 170).

У цій статті зроблена спроба матеріа­лістичного пояснення високих злетів мис­тецтва у еллінів. Причина вбачалась не в якихось надприродних, містичних силах, а в «самой земле, на коей они жили... об­разе жи^ни, духе века й характере отече-ственности» (с. 141). Принципово важли­вою була вказівка на те, що в кожну нову епоху нові таланти «изменяли... по духу своего века» поезію, її зображальні засо­би (с. 161). Це сказано ще до теоретич­ного оформлення романтичною естетикою думки про зв'язок літератури з національ­ними особливостями народу, суспільним життям.

, У статті «О пользе й цели поззии» Склабовський по силі виховного впливу віддає перевагу літературі перед філосо­фією й історією, оскільки письменник не просто відтворює, .копіює дійсність, він може «не только повествовать о добрих й злих деяниях людей, как историк, но й определять одним награждения, а другим наказания», більше того, «расширяя пре-делн деятельности человеческой изобра-жением вьшьішленньїх случаев й происше-ствий, имеющих все признаки истинн», ніби творить власний идеал (1824, ч З* с. 183—184). '

Тільки література, наснажена високим громадянським пафосом і емоційним за­рядом, «помогала... утверждать спаса-тельние закони в обществах, заставляла трепетать тиранов, увенчивала почестями й бессмертною славою добрьіх правителей и неустрашимш воинов-героев, жертво-вавших жизнию для блага отечества» (с. 187).

Кілька теоретичних статей переклав для журналу з оригінальними власними до­повненнями й зауваженнями П. Гулак-Артемовський. Як слушно зауважував

20

М. Пархоменко, у цих статтях «наміти­лись перші" в українській естетиці, що­правда, ще дуже боязкі й непослідовні спроби теоретично висловити деякі вимоги й прагнення нового, реалістичного напрям­ку в літературі і мистецтві» ^м.

Художня вартість твору, підкреслюва­лось у статті «О поззии й красноречии», прямо залежить від його відповідності ре­альним об'єктам. Тому основне завдання критики — «глубокое исследование связи между изяществом образца й верностью подражания» (с. 71).

Цікаві міркування висловлені про -«ме­ханіку» народження художнього образу і його впливу на почуття, розум людини, а зрештою — і на її поведінку. За цією властивістю класифікуються різні види мистецтва та дається оцінка традицій лі­тератури різних епох — від античності до класицизму.

При всій своїй історично обумовленій непослідовності, хитання між ортодо­ксальним класицистом Баттьо і його кри­тиком Лессінгом, при певній термінологіч­ній невиразності естетичних постулатів П. Гулак-Артемовський у цій та інших статтях (зокрема, «О поззии й красноре-чии на Востоке») все ж зумів висловити зрілі думки про характер справжньої пое­зії і прози («красноречия») —від обох він вимагає істинності, зрозумілості й простоти.

-"Важливими особливостями справжньої поезії є її новизна, оригінальність, непо­вторність художніх образів І (1824, ч. 4, с. 218). Співзвучна часові, естетичним на­становам декабристських літераторів ви­мога високого громадянського пафосу, по­лум'яної пристрасті поезії. Як формула взаємної відповідальності народу, читачів перед своїми володарями дум — письмен­никами—звучало таке тонке й вірне спо­стереження: «Один только народний вкус, его утонченньїй слух, образованное серд-

це, его одобрение, его суд й приговор, на-конец, его удивление й рукоплескание тво-рят, образуют й совершенствуют витию» (с. 218). Це могло одночасно бути прак­тичною настановою для літературної кри­тики. В «Украинском журнале» з'явився і