Стратегічні орієнтири

Стратегічною метою подолання диспропорцій у розвитку регіонів є створення ефективної системи міжбюджетних відносин, їхнє узгодження із загальною логікою змін на регіональному та місцевому рівнях, а також із пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України. Досягнення стратегічної мети передбачає удосконалення нормативно-законодавчої бази, прискорення адміністративно-територіальної реформи.

До кінця 2011 р. необхідним є вирішення наступних завдань.

 У сфері проведення адміністративно-територіальної реформи:

– створення адміністративно-територіальних одиниць із необхідною інфраструктурою;

– об’єднання фінансових можливостей територіальних громад для вирішення своїх соціально-економічних проблем, що дозволить зменшувати видатки на забезпечення діяльності органів управління.

 У сфері реформи бюджетної системи:

– включення до Державного бюджету України спеціальної бюджетної програми щодо розвитку регіонів;

– поступовий перехід до взаємовідносин державного бюджету безпосередньо з бюджетами місцевого самоврядування.

 У сфері зміцнення доходної бази місцевих бюджетів:

– формування ресурсного мінімуму (мінімальної ресурсної бази) в органах місцевого самоврядування, що включає місцеві податки і збори та комунальну власність;

– запровадження механізмів зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні місцевих фінансів шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі частки загальнодержавних надходжень;

– визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів на основі диференційованих коефіцієнтів, що враховують місцеві особливості, рівень розвитку регіону;

– надання місцевим органам влади більших прав щодо регулювання ставок, закріплених за місцевими бюджетами, податків, розширення податкової бази місцевих бюджетів за рахунок уведення податку на майно і спадщину.

 У сфері визначення видаткових повноважень місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування:

– удосконалення нормативів соціальних видатків, які повинні враховувати регіональну і місцеву специфіку.

 У сфері міжбюджетних відносин:

– вироблення чітких критеріїв надання державної підтримки розвитку регіонів;

– забезпечення на конкурсній основі процедур фінансування регіональних програм;

– упровадження механізму надання бюджетних трансфертів для забезпечення виконання делегованих повноважень;

– запровадження формульної системи розподілу державних централізованих капітальних вкладень (інвестиційних субвенцій) за визначеними критеріями.

Реалізація таких заходів дозволить забезпечити закріплення автономії регіональної й місцевої влади із розподілом податкових і витратних повноважень. Це конкретизує витратні зобов’язання кожного рівня управління і гарантуватиме їхнє автономне фінансування за рахунок достатньої власної ресурсної бази.

1.4. Розвиток транскордонного і міжрегіонального економічного співробітництва

Нинішні темпи розвитку транскордонного співробітництва, активного залучення до нього центрально- і східноєвропейських держав, свідчать про відставання України в цій сфері. Це вимагає здійснення цілісної загальнодержавної політики, яка має бути підкріплена відповідною правовою базою, а також зусиллями всіх зацікавлених сторін як на державному, так і на регіональному та місцевому рівнях.

У вирішенні питань організації співробітництва регіонів України з прикордонними територіями сусідніх держав необхідно враховувати досвід транскордонної взаємодії регіонів Європейського Союзу, зокрема принципів утворення і напрямів діяльності єврорегіонів. Йдеться про перетворення єврорегіонів на самостійні об’єкти територіальної структури світового ринку з відповідним розвитком прикордонної інфраструктури і формуванням сприятливих умов інтенсифікації співробітництва з суміжними країнами. В межах єврорегіонів, як організаційної форми прикордонних відносин, місцеві органи влади мають можливість розробляти спеціальні програми економічного, культурного і гуманітарного співробітництва, реалізовувати конкретні проекти, вирішувати проблеми зайнятості населення, інфраструктури і екології. В цілому організація єврорегіонів у країнах ЄС, Центральної та Східної Європи є потужним поштовхом для економічного піднесення прикордонних територій.

Правове підґрунтя для транскордонного співробітництва створюють ратифікована Україною Європейська хартія місцевого самоврядування (1985р.) та Декларація про транскордонне співробітництво в Європі (1989 р.), які в концептуальному плані мають позитивний вплив на розвиток транскордонного співробітництва та єврорегіонів, здійснення реформ місцевого самоврядування в Україні, а також сприяють удосконаленню правових механізмів співпраці між органами самоврядування прикордонних міст і районів.

Нині регіони України входять до 4 єврорегіонів на західному та південно-західному кордонах: “Карпатський”, “Буг”, “Нижній Дунай”, “Верхній Прут”. У 2003 р. створено єврорегіон “Дніпро”, до якого увійшла Чернігівська область разом з регіонами Російської Федерації та Республіки Білорусь. Співробітництво у рамках діючих єврорегіонів здійснюється у напрямах поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктур, будівництва та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної мережі, наукової та культурної співпраці, охорони навколишнього природного середовища тощо.

Проте нині переважна частина виробничо-коопераційних зв’язків між суб’єктами господарювання прикордонних областей здійснюється на рівні локальних угод. Розвиток транскордонного співробітництва гальмується відсутністю комплексного підходу до вирішення проблем організації взаємодії, побудованого на балансі національних, регіональних і підприємницьких інтересів. Особливо позначається правова невизначеність повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у транскордонному співробітництві, передусім розвитку єврорегіонів, внаслідок чого недостатньо використовуються можливості співпраці з асоціаціями європейських регіонів, участі в європейських програмах прикордонного економічного і соціального розвитку, екологічних програмах тощо.