- •Розділ XV. Здійснення активної державної регіональної політики
- •Зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності
- •Стратегічні орієнтири
- •1.2 Стратегія подолання соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку
- •1.3. Стратегія вдосконалення міжбюджетних відносин
- •Стратегічні орієнтири
- •1.4. Розвиток транскордонного і міжрегіонального економічного співробітництва
- •Стратегічні орієнтири
- •1.5. Відновлення економічної бази малих населених пунктів
- •Цілі та завдання розвитку
- •Забезпечення зайнятості населення
- •Розвиток промислового виробництва в малих містах
- •Розвиток соціальної сфери малих міст
- •Розвиток селищ міського типу
- •Малі сільські поселення
- •1.6. Основні засади адміністративно-територіальної реформи
- •Цілі та завдання розвитку
Стратегічні орієнтири
Стратегічною метою подолання диспропорцій у розвитку регіонів є створення ефективної системи міжбюджетних відносин, їхнє узгодження із загальною логікою змін на регіональному та місцевому рівнях, а також із пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України. Досягнення стратегічної мети передбачає удосконалення нормативно-законодавчої бази, прискорення адміністративно-територіальної реформи.
До кінця 2011 р. необхідним є вирішення наступних завдань.
У сфері проведення адміністративно-територіальної реформи:
– створення адміністративно-територіальних одиниць із необхідною інфраструктурою;
– об’єднання фінансових можливостей територіальних громад для вирішення своїх соціально-економічних проблем, що дозволить зменшувати видатки на забезпечення діяльності органів управління.
У сфері реформи бюджетної системи:
– включення до Державного бюджету України спеціальної бюджетної програми щодо розвитку регіонів;
– поступовий перехід до взаємовідносин державного бюджету безпосередньо з бюджетами місцевого самоврядування.
У сфері зміцнення доходної бази місцевих бюджетів:
– формування ресурсного мінімуму (мінімальної ресурсної бази) в органах місцевого самоврядування, що включає місцеві податки і збори та комунальну власність;
– запровадження механізмів зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні місцевих фінансів шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі частки загальнодержавних надходжень;
– визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів на основі диференційованих коефіцієнтів, що враховують місцеві особливості, рівень розвитку регіону;
– надання місцевим органам влади більших прав щодо регулювання ставок, закріплених за місцевими бюджетами, податків, розширення податкової бази місцевих бюджетів за рахунок уведення податку на майно і спадщину.
У сфері визначення видаткових повноважень місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування:
– удосконалення нормативів соціальних видатків, які повинні враховувати регіональну і місцеву специфіку.
У сфері міжбюджетних відносин:
– вироблення чітких критеріїв надання державної підтримки розвитку регіонів;
– забезпечення на конкурсній основі процедур фінансування регіональних програм;
– упровадження механізму надання бюджетних трансфертів для забезпечення виконання делегованих повноважень;
– запровадження формульної системи розподілу державних централізованих капітальних вкладень (інвестиційних субвенцій) за визначеними критеріями.
Реалізація таких заходів дозволить забезпечити закріплення автономії регіональної й місцевої влади із розподілом податкових і витратних повноважень. Це конкретизує витратні зобов’язання кожного рівня управління і гарантуватиме їхнє автономне фінансування за рахунок достатньої власної ресурсної бази.
1.4. Розвиток транскордонного і міжрегіонального економічного співробітництва
Нинішні темпи розвитку транскордонного співробітництва, активного залучення до нього центрально- і східноєвропейських держав, свідчать про відставання України в цій сфері. Це вимагає здійснення цілісної загальнодержавної політики, яка має бути підкріплена відповідною правовою базою, а також зусиллями всіх зацікавлених сторін як на державному, так і на регіональному та місцевому рівнях.
У вирішенні питань організації співробітництва регіонів України з прикордонними територіями сусідніх держав необхідно враховувати досвід транскордонної взаємодії регіонів Європейського Союзу, зокрема принципів утворення і напрямів діяльності єврорегіонів. Йдеться про перетворення єврорегіонів на самостійні об’єкти територіальної структури світового ринку з відповідним розвитком прикордонної інфраструктури і формуванням сприятливих умов інтенсифікації співробітництва з суміжними країнами. В межах єврорегіонів, як організаційної форми прикордонних відносин, місцеві органи влади мають можливість розробляти спеціальні програми економічного, культурного і гуманітарного співробітництва, реалізовувати конкретні проекти, вирішувати проблеми зайнятості населення, інфраструктури і екології. В цілому організація єврорегіонів у країнах ЄС, Центральної та Східної Європи є потужним поштовхом для економічного піднесення прикордонних територій.
Правове підґрунтя для транскордонного співробітництва створюють ратифікована Україною Європейська хартія місцевого самоврядування (1985р.) та Декларація про транскордонне співробітництво в Європі (1989 р.), які в концептуальному плані мають позитивний вплив на розвиток транскордонного співробітництва та єврорегіонів, здійснення реформ місцевого самоврядування в Україні, а також сприяють удосконаленню правових механізмів співпраці між органами самоврядування прикордонних міст і районів.
Нині регіони України входять до 4 єврорегіонів на західному та південно-західному кордонах: “Карпатський”, “Буг”, “Нижній Дунай”, “Верхній Прут”. У 2003 р. створено єврорегіон “Дніпро”, до якого увійшла Чернігівська область разом з регіонами Російської Федерації та Республіки Білорусь. Співробітництво у рамках діючих єврорегіонів здійснюється у напрямах поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктур, будівництва та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної мережі, наукової та культурної співпраці, охорони навколишнього природного середовища тощо.
Проте нині переважна частина виробничо-коопераційних зв’язків між суб’єктами господарювання прикордонних областей здійснюється на рівні локальних угод. Розвиток транскордонного співробітництва гальмується відсутністю комплексного підходу до вирішення проблем організації взаємодії, побудованого на балансі національних, регіональних і підприємницьких інтересів. Особливо позначається правова невизначеність повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у транскордонному співробітництві, передусім розвитку єврорегіонів, внаслідок чого недостатньо використовуються можливості співпраці з асоціаціями європейських регіонів, участі в європейських програмах прикордонного економічного і соціального розвитку, екологічних програмах тощо.