Соціальна структура суспільства
Структура (латин. – побудова, порядок) – відносно стала єдність елементів, їх відношень і цілісності об’єкта.
Соціальна структура – це категорія соціальної філософії, з допомогою якої визначається упорядкованість і взаємозумовленість зв’язків між елементами соціальної системи.
Соціальна структура суспільства може розглядатись у трьох аспектах: функціональному, організаційному, орієнтації соціальних дій.
Функціональний аспект. При функціональному підході аналізується система форм соціальної діяльності, яка забезпечує функціонування і розвиток цілого. Тут одиницями аналізу виступають окремі галузі суспільного розвитку праці й соціальні інститути.
Розподіл праці. Суспільний професійний розподіл праці або розподіл занять означає диференціацію в суспільстві як цілому різноманітних соціальних функцій, які виконуються певними групами людей. У зв’язку з цим розподілом виокремлюються різні сфери суспільства (промисловість, сільське господарство, управління, наука, сфера обслуговування, армія, поліція і т.ін.).
Виявом розподілу праці є обмін діяльністю в її якісно різноманітних історично зумовлених формах. Технічний розподіл праці означає її градацію відповідно до виконання часткових функцій, операцій, які виконуються різними людьми. Між суспільно-професійним і технічним розподілом праці існує взаємозв’язок, хоча вони й відрізняються походженням та характером.
Поняття “розподіл праці” вживається для означення спеціалізації виробництва в межах країни і між різними країнами – територіальний і міжнародний розподіл праці.
Розвиток розподілу праці залежить від розвитку і зміни продуктивних сил і виробничих відносин3. Він також залежить від демографічної ситуації, виникнення в суспільстві нових потреб і загальних функцій, які викликають ускладнення структури суспільства. Розподіл праці є необхідним процесом, який утворює зв’язки і залежності між людьми і викликає обмін діяльністю між ними. Виявом розподілу праці є виникнення держави, протилежність між містом і селом, між розумовою і фізичною працею.
У сучасному постіндустріальному суспільстві ці протилежності “знімаються”, стають все менш помітними. Автоматизація, комп’ютеризація праці робить її універсальною, інтелектуальною, висвітлюючи вузький професіоналізм. Проте і сьогодні актуальною проблемою є гуманізація процесу праці, його змісту і форми.
Соціальні інститути. Специфічними утвореннями, які забезпечують відносну сталість соціальних зв’язків і відносин у межах соціальної організації, структури суспільства, є соціальні інститути. Вони можуть бути схарактеризовані з погляду як їх зовнішньої, так і внутрішньої діяльності.
Зовнішньо соціальний інститут являє собою сукупність індивідів, установ, які володіють певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію. Із змістового боку – це заданий набір доцільних орієнтованих стандартів поведінки певних осіб у конкретних ситуаціях. Наприклад, якщо юстиція (як соціальний інститут) зовнішньо може бути схарактеризована як сукупність осіб, установ і матеріальних засобів, що здійснюють правосуддя, то зі змістовної – це сукупність стандартизованих взірців поведінки уповноважених осіб, які забезпечують дану соціальну функцію. Вказані стандарти поведінки реалізуються в певних соціальних ролях, характерних для системи юстиції (суддя, прокурор, адвокат і т. ін.). Соціальний інститут, крім того, – це певна організація соціальної діяльності й соціальних відносин, яка здійснюється за допомогою стандартів поведінки, виникнення, і групування яких у систему зумовлені розв’язанням цим інститутом певної задачі.
Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, які забезпечують її досягнення, відповідними соціальними позиціями і ролями, типовими для даного інституту, а також системою санкцій, які забезпечують стимуляцію бажаного і застерігають відхилення поведінки.
Основними соціальними інститутами є:
1. Політичні інститути, які забезпечують встановлення і підтримку політичної влади (держава, політичні партії, армія, суд і т. ін.).
2. Економічні інститути, які забезпечують процеси виробництва і розподілу благ і послуг (підприємства, сфера послуг, фінансові установи і т. ін.).
Важливим соціальним інститутом є сім’я, чия діяльність (відносини між батьками, батьками і дітьми, методи і форми виховання і т. ін.). визначаються системою правових і моральних норм.
Поряд із перерахованими вище істотного значення в житті суспільства набувають соціально-культурні інститути (система освіти, охорони здоров’я, культурно-освітні, наукові установи, інститути релігії тощо). Наприклад, вища школа як соціальний інститут включає працівників міністерства, викладацький склад, адміністрацію й громадські організації навчальних закладів, студентів та органів студентського самоврядування і т. ін. Основною соціальною функцією вищої школи є задоволення суспільної потреби у підготовці спеціалістів високої кваліфікації.
Основою взаємодії соціального інституту є задоволення конкретних соціальних потреб. Проте може виникнути ситуація, коли соціальні потреби не знаходять адекватного віддзеркалення в структурі та функціях відповідних соціальних інститутів. В результаті такої невідповідності в діяльності того чи іншого інституту можуть виникнути явища дисфункції. Ці явища можуть позначатися як у сфері зовнішній, формальній (організаційній), так і в характері, у змісті їх діяльності.
Зовнішні дисфункції соціального інституту можуть виражатися недоліком підготовлених кадрів, матеріальних засобів, в організаційних непорозуміннях і т. ін. Зі змістовної точки зору дисфункції в діяльності соціального інституту виражається в непевності, невизначеності діяльності, втраті авторитету, престижу.
Такі дисфункції, наприклад, у діяльності економічних інститутів спричиняють тіньовий елемент в економіці, спекуляцію, крадіжки, махінації і т. ін.
2. Організаційний аспект. Організація – це система зв’язків, які утворюють різноманітні типи соціальних груп, характерних для даної соціальної системи. Одиницями аналізу тут є колективи, організації та їх структурні елементи. Тут важливо вивчити міцність субординаційних і координаційних зв’язків (по вертикалі й горизонталі). Наприклад, сім’я як один із найважливіших елементів держави руйнується, оскільки порушуються зв’язки між батьками, батьками і дітьми. Негативно на цей процес впливає держава, яка в даний час не забезпечує на належному рівні потреби розвитку сім’ї. А це дуже небезпечно. Справа в тому, що на сім’ю як соціальний інститут покладається надто важливі функції:
створювати умови для відтворення людини; народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання;
задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб, головною серед яких є потреба щастя;
бути не лише формою спільного життя людей, але й дійсним виміром життя особистості, у якому вона реалізує важливі особистісні якості й т. ін.
Якщо суспільство належним чином не забезпечує організаційно, матеріально, духовно розвиток сім’ї – воно позбавлене майбутнього.
Отже, суспільство організаційно представляє державні й недержавні установи; законодавчу владу і громадські товариства; виконавчу й організаційну; судову владу й громадську.
3. Аспект орієнтації соціальних дій (колективних та індивідуальних). Одиницями аналізу тут визначають елементи соціальної дії: цілі й засоби; мотиви і стимули; норми і взірці; програми, підпрограми і т. ін.
Кожний із трьох зазначених вище аспектів має розглядатися не окремо, а в діалектичній єдності, взаємозв’язку. Кожен із них допускає теоретичні й емпіричні рівні.
Історичне віддзеркалення соціальної структури суспільства відбувається таким чином:
1. На першому етапі здійснюється аналіз окремих одиниць і колективів (керівників, адміністрацій).
2. На другому етапі здійснюється аналіз окремими типами соціальної організації (політичних партій, класів).
3. На третьому етапі суспільство аналізується як інтегративна єдність (сучасний період).
Історичні форми суспільства людей (класифікація за соціально-економічними формаціями): первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична; соціалістична.
Соціально-етнічні спільноти людей:
1. Рід базується на кровно-родинних зв’язках, виникає у первісному людському стаді (первісний колективізм, панування спільної власності). Чисельність родових родин у середньому становила 30-50 чол.
2. Плем’я утворюється з сукупності близьких одна одній родових общин (єдина мова, племінна самосвідомість, спільна первісна культура).
3. Народність характеризується спільністю території, єдиною мовою, елементами єдиної культури. Народність формується за територіальною ознакою.
4. Нація виникає в процесі ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв’язків між окремими народностями, об’єднання місцевих ринків тієї чи іншої держави в загальнонаціональний та ін. фактори.4.
Таким чином, соціальна структура суспільства має об’єктивний характер, проте на її утворення й функціонування значний вплив здійснює і суб’єктивний фактор.