Соціальна диференціація.
Соціальна диференціація - процес і стан подрібнення певної соціальної цілісності (суспільства, організації, групи) на складові частини чи елементи (інституції, сегменти, індивіди).
Соціальна диференціація – структурний поділ відносно однорідного соціального цілого чи його частини на окремі якісно відмінні елементи (частини, форми, рівні, класи). Соціальна диференціація означає як процес розчленування, так і його наслідки.
Як процес соціальна диференціація означає подрібнення певного соціуму в ході його змін, історичного розвитку, коли шляхом відокремлення, розділення, уособлення тощо утворюються нові соціальні елементи, які набувають певного статусу, виконуючи нові функції та ролі.
До вимірів соціальної диференціації належать: поділ праці, професійна спеціалізація, соціально-статусне розшарування, розрізнення інтересів, соціо-культурні відмінності.
Соціальній диференціації сприяють такі чинники, як майнове, освітнє, вікове розшарування соціуму, етнічна, мовна та конфесійна різнорідність суспільства, його локально-регіональні відмінності тощо. Їй також сприяє відносний поділ суспільних форм життєдіяльності людей (політика, економіка, культура, повсякденне життя), уособлення міського й сільського стилів життя, існуючих субкультур тощо.
Соціологи розрізняють диференціацію
макросоціальну (виникнення нових соціальних верств, стилів життя, культурних форм),
мезо-соціальну (особливості соціальної диференціації у локально-регіональному контексті - в центрі, на периферії, в містах, селах тощо);
мікро-соціальну (розрізнення типів домогосподарств, культурно-дозвільних занять, ціннісних орієнтацій, вірувань тощо).
Творець теорії соціальній диференціації – англійський філософ Г. Спенсер.
Описавши первинну диференціацію, Спенсер сформулював дві закономірності цього процесу. Перша – залежність у взаємодії соціальних інституцій від рівня організації суспільства загалом низький рівень визначається слабкою інтеграцією частин, високий – більш сильною залежністю кожної частини від усіх інших. Друга – пояснення механізму соціальної диференціації та походження соціальних інституцій як наслідку того, що «в індивідуальному, як і в соціальному, процес агрегації постійно супроводжується процесом організації», причому останній підпорядкований в обох випадках одному загальному закону, який полягає в тому, що послідовна диференціація відбувається завжди від більш загального до більш спеціального, тобто перетворення однорідного на різнорідне супроводжує еволюцію.
Французький соціолог Е. Дюркгейм розглядав соціальну диференціацію як наслідок поділу праці, як закон природи і пов'язував диференціацію функцій в суспільстві зі зростанням густоти населення та інтенсивності міжособистісних зв'язків.
Німецький філософ і соціолог М. Вебер розглядав соціальну диференціацію як наслідок процесу раціоналізації цінностей норм і відносин між людьми.
Тенденції в розвитку соціальних відносин.
Соціальна структура, як і інші сторони життя суспільства, піддана змінам. Високою соціальною динамікою відрізняються суспільства, які вступили в епоху індустріалізації і модернізації. Там зміцнюються групи, пов'язані з великим промисловим виробництвом, зростає кількість міського населення.
Значні соціальні зрушення відбуваються в розвинутих країнах Заходу. Однією з тенденцій є ріст "нового" середнього класу. До нього відносять більшість інтелігенцій, керівників середньої і нижчої ланки, висококваліфікованих робітників. Доходи цих верств, у більшості випадків працюючих за наймом, не нижчі, ніж у середньої і дрібної буржуазії ("старий" середній клас). Ріст середнього класу зменшує соціальну диференціацію, робить суспільство більш стійким у політичних відносинах.
Менше стає самостійних селян (фермерів). Під впливом науково-технічної революції зростає значення висококваліфікованої розумової праці. Гострою соціальною проблемою, як і раніше, залишається безробіття.
Певний регулюючий вплив на соціальні відносини прагне робити державна влада. У ряді випадків держава підтримує ідеї соціальної рівності, а в крайніх проявах - і зрівняльності. Це відноситься, приміром, до колишніх соціалістичних країн, нинішньої Куби, Північної Кореї.
У західних країнах однією з головних турбот держави є запобігання соціальним конфліктам. Багато чого робиться для підтримки найбільш уразливих в умовах конкурентної економіки верств населення - людей похилого віку, інвалідів, багатодітних сімей.
Люмпени і маргінали
Ці дві групи населення, причому кожна по-своєму, ніби випадають зі стійкої соціальної структури суспільства.
Слово люмпен походить від німецького lumpen - лахміття. До люмпенів відносять людей, що опустилися на "дно" суспільного життя,- жебраків, бомжів, волоцюг. Як правило, це вихідці з різних соціальних верств і класів.
Люмпен-пролетаріат - декласовані й деморалізовані верстви населення, які опинилися на «дні» суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії. Часто люмпен - це особа, що не має ніякої власності і живе випадковими заробітками.
Люмпени - декласовані елементи, люди без соціальних коренів, морального кодексу, готові нерозважливо коритися сильному, тобто володіє в даний момент реальною владою.
Люмпенізація суспільства означає збільшення частки цих шарів у населенні і поширення психології люмпенів в умовах соціального кризи. Збільшення чисельності цієї групи (люмпенізація населення) небезпечна для суспільства, тому що вона служить живильним середовищем для різних екстремістських організацій.
Інше становище й інша соціальна роль у маргінальних. До них відносять групи, що займають проміжне становище між стійкими спільностями. Один з основних каналів маргіналізації - масова міграція із села в місто.
Маргінал — поняття, що широко використовується в сучасному суспільствознавстві — соціальній філософії, культурології, соціології, психології, політології.
В індивідуальному сенсі — це особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації. Поняття традиційно використовується для аналізу граничного положення особистості стосовно до якоїсь соціальної спільноти, що при цьому накладає певний відбиток на її психіку та спосіб життя.
У соціології маргіналізація це процес соціального падіння або знаходження у невисокому і заздалегідь програшному соціальному статусі. Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.
Категорія маргіналізації була введена американським соціологом Р. Парком з метою виявлення соціо-психологічної неадаптації мігрантів до умов міського середовища. У такій ситуації виявляються так звані «культурні гібриди», балансуючі між домінуючою в суспільстві групою, що повністю ніколи не приймає маргіналів, і групою, з якої вони виділилися.
У тому числі маргінал це:
Той, хто втратив колишні соціальні зв'язки і не пристосувався до нових умов життя.
Той, хто не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Представник специфічних субкультур, політичних течій, релігій, тощо.
Такий процес відбувався, наприклад, наприкінці 20-х - у 30-і pp. XX ст. в нашій країні. Індустріалізація, що розгорнулася, вимагала все нових і нових робочих рук. Колишні сільські жителі, утративши зв'язок із сільським укладом життя, із труднощами вживалися в міське середовище. На довгий час вони стали людьми з обірваними соціальними зв'язками, зруйнованими духовними цінностями. Такі верстви населення, "неукорінені", з хитливим суспільним становищем, прагнули до твердого, установленого державою порядку, до "сильної руки". Це створювало соціальну базу для антидемократичного режиму знижувало революційне очікування змін.
Зміни соціальних відносин в нашому суспільстві
Зміни, що охопили всі сфери громадського життя в нашій країні, мабуть, найбільше зримо виявляються в соціальній сфері. їхній характер дуже складний і суперечливий. Розглянемо деякі проблеми.
Однією з особливостей останніх років стало зростання соціальної диференціації населення. Це виражається, в першу чергу, в істотному збільшенні розриву в доходах різних соціальних груп, а отже, у рівні споживання.
Актуальною залишається проблема "витоку мізків": багато фахівців шукають застосування своїм силам за рубежем. Зміни в економіці ведуть до появи нових соціальних груп: підприємців, фермерів.
Активні соціальні переміщення посилюють маргіналізацію суспільства. Це викликано і припливом біженців з інших республік СНД, і скороченням Збройних сил.
Важке становище зберігається в найменш захищених груп населення, так званих "групах соціального ризику". До них відносяться багатодітні сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні.