17.Філософія життя

«Філософія життя» - напрямок, що склався в останній третині XIX -поч XX ст. головним чином у Німеччині і Франції. представники: Ф.Ніцше В.Дільтей , А.Бергсон, О.Шпенглер Джерелами "філософії життя" стали традиції німецького романтизму, Теоретики цього напрямку звернулися до життя як первинної реальності: у Ніцше вона виступає у формі «волі до влади», у Бергсона — як космічний «.життєвий порив», у Дільтея - як потік переживань. В усіх трактуваннях життя являє собою цілісний процес творчого становлення, розвитку, що протистоїть усім неорганічним утворенням, усьому визначеному і «сталому». Науковому раціональному пізнанню "філософія життя" протиставляє позаінтелектуальні, інтуїтивні, образно-символічні способи осягнення ірраціональної у своїй основі життєвої реальності: інтуїцію, переживання, розуміння.

Фрідріх Ніцше

Звертаючись до генези людського суспільства і культури, Ніцше виділяє інтелект і фантазію як головні властивості фізично слабкого «зоологічного виду» - тобто людини, за допомогою яких він вирішує практичні задачі виживання. Але логічне мислення, мова, наука ведуть до принципового перекручення дійсності, до мовної підміни життя закономірністю - певним стійким і регулярно повторюваним началом. Інший важливий компонент людської культури, що набагато ближче, ніж наука, стоїть до життя - це мистецтво - «добровільне прагнення до ілюзії», що втілює в собі конструктивне начало культури.

Своїм етичним вченням Фрідріх Ніцше здійснив радикальний розрив з класичною традицією європейського раціоналізму. Він був найбільш незвичайним з усіх моралістів, що стверджував мораль через її критику і навіть радикальне заперечення. Він вважав себе першим "аморалістом", "справжнім безбожником", "антихристом", динамітом, що покликаний підірвати болото звичних уявлень. Ніцше нещадно критикує цінності традиційного гуманізму, висуваючи гасло "переоцінки усіх цінностей". Ніцше проводить фундаментальну різницю між двома типами моралі: мораллю панів і мораллю рабів. Під мораллю рабів Ніцше має на увазі мораль, що сформувалась під впливом християнської релігії, яка поневолює душі людей, паралізує їх творчу енергію, перетворює їх на покірних долі і лицемірних. Рабська мораль, претендуючи на всезагальність, є мораллю юрби, а не особистості. Ця мораль тлумачиться Ніцше як "воля до заперечення життя", що виростає з рабського стану.

18.Філософія екзистенціалізму

Одним з впливових напрямків сучасної західної філософії є екзис­тенціалізм. Головна увага цією філософією приділяється духовній стійкості людини перед лицем ворожого світу. Основні представники екзистенціалізму: у Німеччині - Мартін Хайдеггер , Карл Ясперс ; у Франції - Габрієль Марсель , Жан-Поль Сартр , Альбер Камю , Моріс Мерло-Понті ; в Іспанії близький до цієї течії Хосе Ортега-і-Гасет . Систематичне впорядкування ідей екзистенці­алізму належить М. Хайдеггеру («Буття і час»), К. Ясперсу («Філософія»), Ж.-П. Сартру («Буття і ніщо»). В рамках екзистенціалізму склалися два напрямки: атеїстичний-— Хайдєггер, Сартр, Камю; християнський — Ясперс, Марсель. Вихідний принцип екзистенціалізму - розглядати лю­дину не іззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу. Екзистенціалісти підкреслюють, що людина не є річчю серед речей, до якої можна застосувати універсальні характеристики, такі ж категорії, як і до будь-яких інших речей.Екзистенціалісти підкреслюють, що людське «Я» не можна звести до тілесних і психічних процесів, до якихось універсальних психічних чи фізіологічних складових. Людина — особливе буття — єдине буття, що здатне запитувати про самого себе і про буття взагалі. Для опису буття екзистенціа­лісти вживають суб'єктивні, емоційно-забарвлені поняття — екзистенціали. Як основні категорії людського буття в екзистенціалізмі виступають «турбота», «покинутість», «відчуженість»,

«страх», «абсурдність», «смерть».

Екзистенціали характеризують не світ у відриві від людини, а єдність світу і людини.

Екзистенціалізм виходить з того, що людина створює сама се­бе, знаходить свою сутність, вже існуючи; в ній існування передує сутнос­ті.

Екзистенціалізм надає також великого значення питанню про те, як людині перебороти панування загального над особистістю в суспільно­му житті.