29.3 Зарубіжний досвід визначення витрат виробництва

За кордоном в останні 35-40 років широко застосовується метод обчислення витрат на виробництво продукції з обмеженою, скороченій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати: сировина та матеріали, оплата праці, змінна частина непрямих витрат. Ці витрати розглядаються як функція обсягу виробничої діяльності. Цілком обгрунтовано вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з витратами виробництва окремих видів продукції. Відповідно до цього широко прийнято розподіл витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні.

На закордонних підприємствах також застосовується групування витрат виробництва за економічними елементами і за статтями витрат, близька вітчизняної. До угруповання витрат за економічними елементами включаються витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати на утримання персоналу (оплата праці працівників), амортизація основного капіталу (основних фондів), витрати з виплати відсотків та інші зовнішні витрати (оренда приміщень, страхові внески , транспортні витрати, послуги сторонніх організацій, реклама та інші витрати).

До складу угрупування витрат за статтями витрат входять наступні статті.

1. «Матеріали». Ці витрати складають найбільш важливу статтю

витрат. До них відносять витрати на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів. Витрати на матеріали безпосередньо залежать від обсягу виробництва продукції і

відносяться до змінних витрат підприємства. Вони змінюються

пропорційно обсягу виробництва продукції.

2. «Оплата праці». Сюди входить заробітна плата робітників та адміністративного персоналу. За кордоном, так само як і в нашій

країні, застосовуються два принципово відрізняються один від

друга форми оплати праці: погодинна і відрядна.

Погодинна оплата праці робітників застосовується там, де кількість продукції, виробленої робітником, не залежить від його індивідуальних зусиль, наприклад на конвеєрних лініях, а також там, де головну роль відіграє якість продукції, що випускається і де важко або неможливо розрахувати обсяг виконаної роботи. Погодинна оплата праці має як позитивні сторони, так і недоліки. Робочий має гарантований щоденний чи щомісячний дохід, що не залежить від коливань обсягу виробництва. Але погодинна оплата не стимулює підвищення індивідуальних зусиль робітника і не дає йому можливості підвищити свій заробіток. Погодинна оплата найбільш поширена за кордоном при оплаті праці робітників.

Відрядна оплата праці стимулює робочих домагатися більшої вироблення, що вигідно як самому робітникові, так і підприємству. Але при такій системі виникає ризик зниження якості продукції, що випускається.

Обидві форми оплати праці (і відрядна, і погодинна) можуть мати різновиди. Наприклад, за кордоном широко застосовується відрядна оплата з гарантованим мінімумом, відрядно-преміальна. Так, при відрядній оплаті з гарантованим мінімумом мінімальний розмір заробітної плати може бути встановлений у відповідності з погодинною заробітною платою. Така змішана оплата праці забезпечує робітникові мінімальний розмір заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати праці.

Формою оплати праці адміністративного персоналу на закордонних підприємствах служать, як і в нашій країні, посадові оклади. Крім твердих окладів таким працівникам у порядку стимулювання виплачуються премії, звичайно співвідносні з прибутком підприємства. Деякі підприємства укладають угоди зі своїми працівниками про тій чи іншій формі розподілу частини своїх витрат (прибуток).

3. «Плата за оренду приміщень». Нерідко це відносно

велика стаття витрат. Якщо підприємство або фірма орендують

приміщення, то витрати за цією статтею рівні загальної орендної

платі. Якщо ж приміщення належить самому підприємству, то

плата за його оренду складається з ряду статей: виплат по іпотечної

заборгованості, податків на нерухомість, страхування, експлуатаційних витрат, а також відсотків з власного капіталу,

вкладеного в дану нерухомість.

4. «Амортизація». Застосовуються кілька методів розрахунку

амортизації: лінійний, за залишковою вартістю, за обсягом виробництва і за сумою років.

Найближче вітчизняним методів бухгалтерського обліку ісчісленіеамортізаціілінейнимметодом.

5. «Інші витрати». Сюди відносяться витрати на експлуатацію та ремонт машин та інші елементи основного капіталу, витрати на різні види енергоносіїв, витрати на доставку

продукції покупцеві, телекомунікаційні витрати, поштовий збір і деякі інші.

На закордонних підприємствах під структурою витрат нерідко розуміється процентне співвідношення змінних і постійних витрат підприємства в рамках його валових витрат. За таким співвідношенням роблять певні висновки.

Так, наприклад, представимо структуру витрат,%, підприємств А і Б наступним чином:

Аналіз представленої структури витрат підприємств А і Б дозволяє зробити висновок про те, що підприємство А має менший рівень механізації та автоматизації виробництва і володіє більшою потребою у використанні малопродуктивного ручної праці. Унаслідок цього постійні витрати фірми А на амортизацію і виплату відсотків на капітал, використаний на придбання машинного парку, будуть відносно невеликі, а змінні витрати на оплату праці працівників підприємства А - відносно високими. На перед -

прийнятті Б картина зворотна: відносно високі постійні витрати на амортизацію і виплату відсотків на капітал і відповідно низькі змінні витрати на оплату ручної праці, обумовлені високим рівнем механізації та автоматизації виробництва.

На закордонних підприємствах планування та облік собівартості продукції в частині змінних витрат широко практикується за методом директ-костинг (від англ. Direct-costing). У цьому методі основними фінансовими показниками служать маржинальний прибуток і прибуток. Розрахунок ведеться за табл. 29.1 ':

Як справедливо вказують автори наведеної схеми, метод «директ-костинг» дає можливість встановити зв'язки і пропорції між обсягом виробництва і витратами на нього, отримати інформацію про прибутковість чи збитковість виробництва залежно від його обсягу, прогнозувати поведінку собівартості продукції при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва . А виділення постійних витрат цим методом калькулювання дозволяє показати вплив їх розміру на суму прибутку. При цьому зміна маржинального доходу дозволяє виявити більш рентабельні вироби та своєчасно внести зміни до асортименту продукції, що випускається. У результаті метод «директ-костинг» дає можливість визначити розмір прибутку і його коливання під впливом зміни змінних витрат, цін реалізації, структури продукції, що випускається і на основі такого аналізу вжити комплекс необхідних у цьому випадку заходів з управління витратами і підприємством.

Застосування такої системи особливо важливо освоєння ринкової економіки. Сьогодні важливо домагатися збільшення прибутку не підвищенням цін, а встановленням відносно невисоких цін на продукцію, роблячи її, таким чином, конкурентоспроможною. Завоювання і утримання ринків збуту можливе лише при реалізації більш дешевої та якісної продукції на основі зниження норми прибутку та отримання маси прибутку за рахунок великих обсягів продажу.

Нарешті, важливим показником для прийняття управлінських рішень є точка беззбитковості (критична точка) (див. гл. 28).