29.2. Класифікація витрат, що включаються в собівартість продукції. Планування собівартості

Собівартість продукції, робіт, послуг являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

У собівартість виробництва та реалізації продукції включаються витрати, пов'язані:

• з безпосереднім виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

• використанням природної сировини;

• підготовкою та освоєнням виробництва;

• вдосконаленням технології та організації виробництва,

а також поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності та інших експлуатаційних властивостей

(витрати некапітальної характеру);

• винахідництва та раціоналізації, проведенням дослідно -

експериментальних робіт, виготовленням і випробовуванням моделей і зразків, виплатою авторських винагород тощо;

• обслуговуванням виробничого процесу - забезпеченням

виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом та іншими засобами і предметами праці, підтримкою основних виробничих фондів в робочому стані, виконанням санітарно-гігієнічних вимог;

• забезпеченням нормальних умов праці та техніки безпеки;

• управлінням виробництвом - змістом працівників апарату управління підприємства, фірми та їх структурних

підрозділів, відрядженнями, утриманням і обслуговуванням технічних засобів управління, оплатою консультаційних, інформаційних та аудиторських послуг, представницькими витратами, у зв'язку з комерційною діяльністю підприємств, фірм тощо;

• підготовкою і перепідготовкою кадрів;

• відрахуванням на соціальні потреби (єдиний соціальний податок) та ін

У вітчизняній практиці управління витратами для цілей планування, обліку і калькулювання застосовується наступна класифікація:

• по виду виробництва - витрати основні та допоміжні;

• за видом продукції - витрати на окремий виріб, групу

однорідних виробів, замовлення, переділ, роботи, послуги;

• по виду витрат - статті калькуляції (для калькулювання

собівартості продукції та організації аналітичного обліку) і елементи витрат (для складання проектного кошторису витрат і звіту по витратах на виробництво);

• за місцем виникнення витрат - ділянка, цех, виробництво,

госпрозрахункова бригада.

Для практичного використання в системі управління формуванням витрат і витрат доцільно виділити і розглянутий, класифікацію витрат за статтями калькуляції та елементами витрат.

Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу за видами продукції, робіт, послуг визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва.

В якості прикладу розглянемо калькуляційні статті витрат, що широко застосовуються на заводах машинобудування.

1. Сировина та матеріали (за вирахуванням відходів).

2. Покупні вироби, напівфабрикати й послуги кооперованих підприємств.

3. Заробітна плата основна виробничих робітників.

4. Заробітна плата додаткова виробничих робітників.

5. Відрахування на соціальне страхування з заробітної плати

основної та додаткової виробничих робітників.

6. Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

7. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання.

8. Цехові витрати.

9. Загальнозаводські витрати.

10. Втрати від браку.

11. Позавиробничі витрати.

Перші вісім статей витрат утворюють цехову собівартість. Цехова собівартість плюс загальнозаводські витрати і втрати від браку складають виробничу собівартість. Нарешті, всі 11 статей являють собою повну собівартість продукції.

На підприємствах промисловості застосовують такі основні методи калькулювання собівартості продукції:

• прямого рахунку;

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• параметричний.

Найбільш простий та найменш точний - метод прямого рахунку. Цим методом собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції. Застосування цього методу можливе лише на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію, у зв'язку з чим метод використовується дуже обмежено. Крім того, він не дає уявлення про витрати на окремі статті калькуляції.

Нормативний метод калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах, де чітко організований облік змін фактичних витрат кожного виду ресурсів на одиницю конкретного виду продукції масового виробництва. Він заснований на нормах і нормативах використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. При цьому норми і нормативи використання цих ресурсів повинні бути прогресивними та науково обгрунтованими. Їх необхідно систематично переглядати.

Найбільш точний і досконалий метод калькулювання собівартості продукції - розрахунково-аналітичний. У цьому методі насамперед здійснюється всебічний аналіз стану виробництва, можливих змін у ньому. Вивчається, які фактори і як впливають на собівартість продукції. В основу нормативів і норм закладаються техніко-економічні та організаційні умови роботи в проектований періоді.

При калькулюванні однотипних, але різних за якістю виробів застосовується параметричний метод. Він полягає у встановленні закономірностей зміни витрат виробництва в залежності від якісних характеристик продукції. Так, визначають собівартість виробу на підставі вартості одного кілограма, однієї тонни ваги машин і устаткування. Можуть застосовуватися й інші показники, найбільш характерні для даної продукції. Цим же методом можна визначати і додаткові витрати на поліпшення якісних характеристик продукції.

У сучасних умовах переходу до ринкової економіки на багатьох малих і середніх підприємствах використовують скорочену номенклатуру калькуляційних статей, що включає:

• матеріальні витрати (сировина, матеріали, паливо та енергія

на технологічні цілі) у прямому обчисленні;

• витрати на оплату праці (також у прямому обчисленні);

• інші прямі витрати;

• витрати з управління та обслуговування виробництва (непрямі).

Перед підприємствами стоїть завдання отримання швидкого і як можна більш достовірної інформації про витрати виробництва. Нерідко підприємцю доводиться складати калькуляції витрат на базі визначених пропозицій. Призначення калькуляції витрат - отримати інформацію індикативного характеру, що дозволяє виявити відхилення від заданих норм, планів, заздалегідь установлених стандартів, визначити причину цих відхилень і вжити необхідних заходів щодо усунення або скорочення подібних відхилень.

На відміну від статей калькуляції, угруповання яких носить рекомендаційний характер, витрати, які утворюють собівартість продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного змісту по наступним загальноприйнятих елементах:

• матеріальним витратам (за вирахуванням вартості зворотних

відходів);

• витрат на оплату праці;

• відрахувань на соціальні потреби;

• амортизації основних фондів;

• іншим витратам.

В елементі "матеріальні витрати" відображається вартість придбаних зі сторони для виробництва продукції сировини і матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива й енергії всіх видів, що витрачаються як на технологічні цілі, так і на обслуговування виробництва (опалення будівель, транспортні роботи і т.п .). З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів, під якими розуміються залишки сировини, матеріалів, теплоносіїв, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю або частково споживчі якості вихідного продукту й у силу цього використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До складу елемента «витрати на оплату праці» входять витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, що стимулюють і компенсують виплати, а також витрати на оплату праці не складаються в штаті підприємства працівників, зайнятих в основній діяльності .

В елементі "відрахування на соціальні потреби» відбиваються обов'язкові відрахування на соціальне страхування, медичне страхування, пенсійне забезпечення (зараз це єдиний соціальний податок).

«Амортизація основних фондів» включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, обчислену виходячи з їх балансової вартості і встановлених норм, включаючи і прискорену амортизацію їх активної частини.

Всі інші витрати, що не ввійшли в перераховані елементи витрат, відображені в елементі «інші витрати». Це податки, збори, відрахування в спеціальні фонди, платежі по кредитах у межах установлених ставок, витрати на відрядження, оплата послуг зв'язку та ін

Таким чином, угруповання витрат за статтями калькуляції відбиває місце виникнення цих витрат і застосовується для планування, обліку і калькулювання витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції, всієї товарної продукції. У багатьох випадках вона містить комплексні статті витрат.

Угруповання витрат по елементах витрат включає економічні елементи, витрачені незалежно від місця їх виникнення. Як правило, це прямі витрати. В умовах ринкової економіки класифікація витрат у вітчизняному господарстві спрощуватиметься і наближатися до закордонної практики.