2.Погіршення соціально-економічного і політичного становища українського народу після Люблінської унії. Формування українського козацтва.

Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Лівонська війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське потребувало значної військової та фінансової допомоги.

Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії Литви та Польщі.

1 липня 1569 р. було затверджено польським і литовським сеймами, Люблінську унію:

- Польща і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу – Річ Посполиту (дослівно з польської мови — спільна справа). ;

- на чолі держави стояв монарх, який титулувався королем польським і великим князем литовським, обирався на спільному польсько-литовському сеймі і коронувався в Кракові;

- спільними були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця;

- Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони – Литовський статут, судову систему, військо, уряд, адміністрацію;

- Король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою.

Наслідки Люблінської унії:

Негативні: 1)вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії.

2) поляки утворювали фільварки ( у перекладі з німецької – хутір,ферма), віддавалися кращі землі, вводилася панщина. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років, заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

3) більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками, українцям заборонялося займати вищі державні посади, в установах панувала тільки польська мова та латинь як мова освіти, судочинства, діловодства.

Позитивні: Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.

У 1596 р. у Бресті була проголошена церковна унія – об’єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилася нова – уніатська церква (греко-католицька).

У Богослужіннях зберігалася слов’янська мова та православні обряди, але визнавалися догми католицької церкви. Уніатська церква переходила під владу Папи римського. Проти унії виступали народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким.

Створювалися братства (громадські організації міщан, для захисту православної церкви).

Це змусило Польщу у 1632 р. дозволити існування православної церкви.

Ще у Х-ХІ ст. Закарпаття входило до складу Київської Русі. У І пол. ХІ ст. почалося загарбання Закарпаття Угорським королівством. Першими були підкорені Ужгород, Мукачево, Хуст. Остаточно ці території були включені до складу королівства у сер. ХІІІ ст., аж до ХХ ст.. Закарпаття було поділене на комітати (жупи). У Х-ХІ ст., Буковина перебувала у складі Київської Русі, а потім Галицько-Волинської держави. У 40-50 рр. ХІV ст. ці землі потрапили під владу Угорщини. Після утворення Молдавського князівства Буковина перейшла під його владу і перебувала там аж до кін. ХVІІІ ст., потрапивши під владу Австрійської імперії. З 40 рр. ХV ст. швидко зростає могутність Московської держави.

Іван ІІІ проголосив свої права на землі Київської держави, що спричинило литовсько-московську війну. Наслідком війни стало приєднання на поч. ХVІ ст. до Московського царства Чернігово - Сіверських земель.

Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ.

Термін „ козак ” вперше згадується в Початковій монгольській хроніці під 1240 р. і означав самотню людину „ схильну до завоювання ”. У словнику половецької мови це слово під 1303 р. трактувалося як „ страж ”, „ конвоїр ”. Що до українських козаків, то перше письмове повідомлення про них міститься у „ Хроніці ” М. Бєльського, який під 1489 р. повідомляв про козацьку допомогу війську сина польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині.

Теорії виникнення українського козацтва:

- «татарська» теорія — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

- «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військовослужбові формування, підпорядковані великому литовському князю;

-«болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

- «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

- «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

- «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

- «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами;

2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін.;

3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.