Спільні риси основних моделей ринкової трансформації.
Ринкові перетворення в постсоціалістичних країнах обумовлені кризою соціалізму як економічної системи. Криза соціалізму носила повсюдний характер. Однак причини її трактувалися по-різному, чим і визначався різний підхід до її подолання. Так, в КНР, яка першою з соціалістичних країн вступила на шлях "перетворень, подібних революції" причина кризових явищ вбачалася в авантюристичній політиці її лідерів. Проте проведена тут з 1978 р. "Революція» носить чітко виражений ринковий характер. Її суть полягає в синтезуванні кращих рис планової та ринкової економік з метою зведення "соціалістичної планової ринкової економіки". У всіх інших соціалістичних країнах криза була сприйнята як криза соціалізму,подолання якої можливо не шляхом оздоровлення соціалізму, але шляхом його повного демонтажу та зведення принципово іншої економічної системи - ринкової, капіталістичної. Таким чином, різний підхід до пояснення кризи зумовив і різні способи і методи ринкових перетворень. У постсоціалістичних країнах його пояснюють органічними вадами соціалізму, а тому останній не підлягає реанімації.
У КНР протилежний погляд: соціалізм цілком перспективна економічна система, що вимагає лише значних зусиль для оздоровлення шляхом подолання викривлень природи соціалізму в попередній період розвитку внаслідок проведення помилкової політики "великих стрибків» і «культурної революції" мала нищівні наслідки для національної економіки. Отже, ситуація в різних соціалістичних країнах складалась по-різному, але необхідність радикальних змін назріла повсюдно. У зв'язку з цим і виникла проблема моделі реформування економіки. Різне бачення причин кризи соціалізму, а отже, і способів його вирішення породило різноманіття моделей перетворень, але базовими з'явилися дві: ліберальна в усьому національному різноманітті її реалізації за окремими країнами та градуалістської. Перша була закладена в основу перетворень у постсоціалістичних країнах, до числа яких належать країни ЦСЄ, Балтії та СНД, друга - в КНР, Угорщині. Кожна з них має різне теоретичне обгрунтування, що й обумовлює їх досить істотні відмінності. Проте можна виділити загальні риси, породжені ідентичністю вихідного і кінцевого пунктів руху. Назвемо найважливіші з них:
здійснення реформи з ініціативи та під керівництвом держави в особі правлячої еліти;
перетворення відносин державної і кооперативно-колгоспної форм власності і відповідних їм інститутів, чим досягається роздержавлення економіки;
перетворення механізму господарювання;
становлення інститутів ринкової інфраструктури;
докорінна зміна соціальної структури суспільства.
2.Особливості ліберальної моделі.
Першу модель радикального, або “прискореного”, розвитку обрали майже всі країни Центральної, Південно-Східної Європи та СНД. Друга модель передбачає здійснення поступової, еволюційної трансформації суспільства (“градуалістський підхід”) і базується на інноваціях та інвестиціях у пріоритетні галузі. Натомість азійські країни – Китай, В'єтнам, Узбекистан – пішли шляхом поступових перетворень за активного втручання і керівництва з боку держави. Теоретичним фундаментом моделі шокової терапії є ідеологія неолібералізму і ринкового фундаменталізму, за якої держава розглядається як невідворотне джерело корупції, неефективного розподілу ресурсів, довільного перерозподілу багатства і перешкода економічному прогресу. Ця стратегія ринкової трансформації ґрунтувалася на таких засадах:
негайна лібералізація цін;
лібералізація зовнішньої та внутрішньої торгівлі;
уніфікація валютного курсу, що підтримує конкурентоспроможність економіки;
жорстка монетарна та фінансова політика;
делегування економіки;
закріплення прав власності та приватизації;
податкова реформа в напрямі розширення податкової бази; соціальний захист населення;
різке скорочення соціальних витрат;
швидке усунення бар'єрів на шляху транскордонного переміщення товарів і капіталів.
Концепція радикального переходу ґрунтується на швидкому, широкому й рівнобічному проведенні системних економічних реформ. Радикальний перехід здійснюється, насамперед, через швидкий демонтаж централізованого планування і заміну його економічними методами регулювання (особливо фінансовими, тобто грошово-кредитними та податково-бюджетними), швидку лібералізацію цін внутрішньої й зовнішньої торгівлі.
Один із найбільш відомих варіантів концепції радикального переходу – це заснована на ідеях монетаризму , яка з метою швидкого вивільнення ринкових сил передбачала різкий відхід держави з економічного життя й одномоментну лібералізацію цін, а також активну боротьбу через тверді бюджетні обмеження за стійку фінансову систему (особливо боротьбу з інфляцією), руйновану одномоментною лібералізацією цін.
Позитивною особливістю радикальної концепції є швидка побудова сучасної ринкової економіки. Якщо дивитися з позицій теорій економічного циклу, то відбувається скорочення “хвилі” на тій стадії економічного розвитку, на якій опинилася країна в даний момент, невеликий поворот назад або одномоментний спад, але потім повільне, але стабільне поліпшення економічної ситуації, а отже, й розвиток економіки.
Негативними сторонами є дестабілізація фінансової системи країни в процесі одномоментної лібералізації цін і великий, часто тривалий, спад виробництва через активну боротьбу з інфляцією, зростання безробіття, зниження рівня життя та інші соціальні проблеми. Дана концепція переважає на пострадянському просторі, хоча лише в країнах Балтії вона реалізувалася з високою швидкістю, широким розмахом і одночасним проведенням реформ у всіх напрямах. У деяких пострадянських країнах концепція радикального переходу поєднувалася і поєднується з концепцією еволюційного переходу. Вибір цієї програми був зумовлений низкою внутрішніх та зовнішніх чинників (рис. 1.).
Рис. 1. Внутрішні та зовнішні чинники “шокової терапії”
Польща. У Польщі було проведено першу реалізаційних моделей трансформації постсоціалістичної економіки, більш відомої як “шокова терапія”. Вона була запропонована польським економістом Л. Бальцеровичем за участю відомого американського економіста Джеффрі Сакса, що передбачала рішучу лібералізацію цін, антиінфляційні заходи та стабілізацію курсу злотого. Загальним наслідком цього плану було радикальне зменшення державного контролю над економікою, запровадження пріоритету ринку над ціноутворенням та дохідністю. Майже одночасно понад мільйон працівників державних підприємств втратили робочі місця. Однак за два роки до 700 тисяч нових робочих місць було створено в приватному секторі. Після свого піку до 600% у 1990 р. інфляція зменшувалась протягом наступних десяти років. Критики “шокової терапії” запевняють, що політика, яка асоціювалася з іменем Л. Бальцеровича, була занадто жорсткою і могла бути втілена більш поступовими кроками. Вони також додають, особливо останнім часом, що при Бальцеровичу Центробанк занадто переймається зниженням інфляції через вищі, аніж потрібно, кредитні ставки, замість того, щоб стимулювати зростання. Порівняти рівень інфляції та безробіття за роками можна на рисунку.
Рис.2. Рівні інфляції (1985–2001 рр.) та безробіття (1990–2002 рр.) у Польщі
Прихильники “шокової терапії” переконують, що план заклав підвалини для нинішнього відносного економічного успіху Польщі. І хоча на початок 2007 р. рівень безробіття був найвищим порівняно з країнами Європейського Союзу (на 15%), економічне зростання, однак, є значним – у середньому (до 2005 р.) 5,8% ВВП на рік. Нинішній рівень інфляції є одним з найнижчих в Євросоюзі (на 15%). Польська економіка сьогодні удвічі за обсягами перевищує економіку комуністичної Польщі 1989 р. Результати могли б бути кращими, якби урядові вдалося зменшити податки та лібералізувати трудове законодавство. “Шокова терапія” викликала суперечки в сусідніх країнах також. Чеська Республіка та Угорщина пристали на більш поступовий підхід до монетарної та фінансової реформ. Можливо, тому, що їх економіки були в дещо кращому стані, аніж польська, на момент падіння комунізму. У Росії політика в стилі Бальцеровича часто критикувалася за економічну анархію та фінансові кризи 90-х рр. Прихильники цього плану вважають, що польська економіка в 1989 р. перебувала в надзвичайно занедбаному стані і потребувала радикального втручання, але соціальне та культурне сприйняття вільного підприємництва в Польщі є ширшим, аніж у Росії.
Реформи у Польщі не сприймаються як провал ще й тому, що їх наслідком були такі важливі події в житті країни, як вступ з 1 травня 2004 р. до Європейського Союзу та вхід з 21 грудня 2007 р. до шенгенської зони. У 2006 р. зростання ВВП у Польщі становило 6,2%, у 2007 р. – 6,5%.
Рис.3. Економічні показники Польщі.
У промисловості темпи зростання ще вищі: у 2006 р. – 11,3%, у 2007 р. – 12%. Після вступу до ЄС значно збільшилися обсяги інвестицій: у 2006 р. вони зросли на 15,6%, у 2007 р. – на 22%. Крім того, слід звернути увагу і на те, що економічне зростання відбувається при дуже низькому рівні інфляції. У 2005 р. вона була 2,1%, у 2006 р. – 1,4%, 2007 р. інфляція зросла до двовідсоткової відмітки. Причини цього польські експерти вбачають у зростанні цін на продовольство в інших країнах. Важливість економічного зростання полягає у формуванні умов, які сприятимуть поліпшенню життя населення, відповідальності людини за власний добробут. Це так само важливо не тільки для Польщі, а й для всіх країн, що пережили болісний перехід до ринкової економіки. Аналізуючи показники бідності від наслідків економічного зростання протягом періоду 1998–2003 рр., у звіті Світового банку відзначається, що в Польщі перерозподілу доходів на користь бідних не відбулося, до речі, як і в Україні і бідність фактично зросла. Слід зазначити також, що Україна у звіті Світового банку згадується як виняток серед країн, що демонструють швидке економічне зростання і водночас неспроможні створювати нові робочі місця, що означає зменшення рівня зайнятості. Звичайно, досвід будь-якої країни не можна механічно переносити на Україну, але наскільки це можливо його необхідно враховувати у вирішенні своїх проблем. Проблемі соціального та економічного розвитку Польщі у складі ЄС польські дослідники приділяють значну увагу. Зокрема, проблемі безробіття, яка постала перед Польщею на початку 90-х рр. ХХ ст. І хоча рівень безробіття зменшився з 19,8% працездатного населення в 2004 р. до 11,6% у 2007 р., польські дослідники вважають цей показник дуже високим, тим паче, що зниження відбувається у тому числі і за рахунок зростання еміграції та трудової міграції останніми роками, можливості для якої розширив польським громадянам вступ їхньої країни до ЄС. Якщо в 2004 р. у країнах ЄС працювало приблизно 650 тис. громадян Польщі, то в 2007 р. вже близько 1 млн. Поляки здебільшого працювали у Німеччині, Великобританії, Ірландії, Голландії, Іспанії, Італії. У 2006 р. трудові мігранти переказали в Польщу коштів майже на 3,5 млрд. євро. Щоправда, трудова міграція загострила деякі інші проблеми, наприклад, дефіцит медичного персоналу в країні: щороку майже 5% лікарів від’їжджали працювати за кордон. Коефіцієнт Джіні у 2007 р. у Польщі дорівнював 34,5; а в Україні – більше ніж 0,35, що свідчить про глибоку диференціацію населення в обох країнах. Потрібно відзначити, що становлення малого підприємництва в Польщі, на відміну, наприклад, від України та Росії, починалося не з нульової точки. Внесок цього виду приватного бізнесу в польську економіку і при комуністах становив близько 20%. Ліберальні ринкові реформи і нові можливості, що відкрилися завдяки їм стали потужним стимулом для польського малого підприємництва. До часу вступу до Євросоюзу частка малого бізнесу у ВВП становила понад 40%. У ньому було зайнято – постійно або за сумісництвом – близько 70% робітників. Середній і дрібний бізнес сьогодні становить основу польського суспільства. Ще Арістотель вбачав опору афінської демократії в масовому шарі середньодостатніх селян. На сьогодні можна додати: і середньодостатніх городян. І якщо такі селяни і городяни, тобто середній клас, у країні домінують, якщо середній і дрібний бізнес становить його основу (а в Польщі це саме так), то, крім такого надважливого чинника, як поліпшення добробуту громадян, ще й відпадає загроза впливу іноземного капіталу на національну ідентичність країни. У Росії ж основна небезпека полягала не у відході від реформ, а в ослабленні їх послідовності і внутрішньої єдності, а також у зниженні їх темпу. У певний момент більшість суспільства відвернулася від реформ, які не принесли відчутних покращень. Як у Польщі, так і в Росії, перші посткомуністичні уряди одержали надзвичайний кредит суспільної довіри, який у Польщі був значною мірою використаний, а в Росії – здебільшого розтрачений даремно. При цьому постраждав сам образ ринкових реформ, оскільки суспільству пояснили, що саме ця політика – непослідовна і половинчаста – і є тією шоковою терапією, яка оздоровить російську економіку. Звідси виникло загальне переконання, що шокова терапія не вдалася, і що Росія не може користуватися західними зразками.
Чехія. Свій шлях переходу обрала колишня Чехословаччина, де наприкінці 80-х років відбулася так звана "оксамитова революція". Спираючись на традиції ринкового розвитку, нові й старі методи державного регулювання економікою, кооперування тощо, країна повертається до ринкових відносин цивілізовано. Поділ її з 1993 р. на дві незалежні країни - Чехію і Словаччину - відбувся так само цивілізовано, як і розподіл серед населення державної власності. Основна маса середніх та великих підприємств через акціонування їх перетворена на корпорації. Дрібні підприємства можуть переходити в індивідуальну власність. Кожний громадянин одержав право на свою рівну частку загальнодержавної власності у формі спеціальних купонів, на які він придбає акції підприємств, що приватизуються. Для того, щоб купони не могли стати предметом купівлі-продажу, спекуляцій, махінацій тощо, розроблено соціальний механізм захисту. До Чехії та Словаччини залучається іноземний капітал на розробленій взаємовигідній правовій основі, створюються спільні з ним фірми й у третіх країнах.