Особливості імунологічної реактивності у дітей

Стійкість організму до захворювання, захисно-пристосовні реакції при про-никненні мікроорганізмів чи вірусів пов’язані зі станом специфічної і неспеци-фічної імунологічної реактивності (тобто, з імунітетом).

Механізми природної імунологічної реактивності різноманітні. Вони про-являються:

• запальною реакцією;

• лихоманкою;

• виділенням із організму бактерій і їх токсинів нирками та легенями;

• змінами обміну речовин, кислотно-лужного стану;

• реакцією ендокринних залоз;

• активізацією ферментних систем;

• зміною функціонального стану ЦНС.

Неспецифічний захист пов’язаний також із захисною функцією шкіри, сли-зових оболонок, лімфатичних вузлів, фагоцитарною активністю гранулоцитів і макрофагів, а також субстанціями, які проявляють бактерицидну дію (компле-мент, пропердін, лізоцим, β-лізини, інтерферон).

Загальні механізми неспецифічного імунітету вмикаються в початковий пе-ріод хороби, функції специфічного імунітету - на більш пізніх термінах захворю-вання.

При народженні дитини фактори специфічного і неспецифічного захисту ма-ють деяку ступінь зрілості. Навіть глибоко недоношені діти здатні до імунної від-повіді на антигенні дії вірусного, бактеріального і харчового походження.

Імунна реакція плода і новонародженого залежить від стану імунологічної реактивності матері.

Одним з факторів неспецифічного захисту організму є пропердин. Це біо-логічно активна речовина, яка є медіатором (посередником) в імунних реакціях організму. Вміст пропердину особливо низький в сироватці пуповинної крові. Він підвищується з віком і досягає максимуму в 7 років, після чого його вміст трохи знижується і залишається таким у дорослих.

Пропердин з’єднується з полісахаридними комплексами мікробних клітин з утворенням комплексу "пропердин + полісахарид", який вступає у зв’язок з ком-плементом.

Комплемент являє собою комплекс білків сироватки крові, діючих у спів-дружності з іншими факторами імунного захисту організму.

В основі дії комплементу лежить цитоліз. Тітр комплементу при народженні найбільш низький, він підвищується на 2-7 день життя і залишається високим на протязі першого місяця.

З другого місяця тітр комплементу знижується і в подальшому не має віко-вої динаміки, що відповідає його кількості у дорослих.

Важливим засобом неспецифічного імунітету організму є лізоцим - білок , який визиває бактеріоліз. Він у великій кількості міститься у слині, сльозах,лей-коцитах і є ферментом, який руйнує мукополісахариди бактеріальних оболонок.

Існує зв’язок між лізоцимом, пропердином, комплементом і антитілами. Ак-тивність лізоциму висока у сироватці пуповинної крові, але уже в перший тиж-день життя знижується. В 14-15 років активність лізоциму відповідає активності його у дорослих.

β-лізини відносяться до субстанцій сироватки крові, які мають антибактері-альну дію шляхом порушень клітинних поверхень чутливих бактерій.

Концентрація їх низька у сироватці пуповинної крові і у дітей 1-го місяця життя. З віком концентрація β-лізинів підвищується і досягає максимуму в 4-12 місяців, залишається на одному рівні до 3-х років, потім знижується і у віці 8-15 років відповідає рівню у дорослих.

До клітинних захисних механізмів відноситься фагоцитоз.

Інтенсивність фагоцитозу залежить від самих клітинних факторів і від деяких гуморальних субстанцій, підсилюючих фагоцитоз. Вони називаються опсоніни.

До специфічних опсонінів відносяться нормальні (природні) і імунні антиті-ла, до неспецифічних - комплемент, пропердин, лізоцим, С-реактивний білок, гіс-тони, які виділяються клітинами організму. Процес внутріклітинного перетравлю-вання відбувається в присутності ферментів клітини.

При завершеному фагоцитозі бактеріальні антигени виходять з клітин, діють на лімфоїдні клітини, стимулюючи продукцію антитіл.

При незавершеному фагоцитозі мікроорганізм всередині фагоцита залишає-ться живим і навіть розмножується, що призводить до руйнування фагоцита і роз-сіювання інфекції.

Мікроорганізми всередині фагоцита можуть залишатися в латентному стані, тому при несприятливих для організму умовах можливе загострення інфекції.

Фагоцитарні показники і завершеність фагоцитозу у дітей перших років жит-тя знижені, вони підвищуються з віком.

У противагу природним неспецифічним факторам захисту набутий іму-нітет є пристосувальною реакцією на подразнення яким-небудь антигеном.

У відповідь на антиген лімфоїдними клітинами синтезуються специфічно ре-агуючі антитіла - імуноглобуліни. Вони є специфічними сироватковими протеїна-ми (білками).

У сироватці крові виявлено 5 класів імуноглобулінів (Ig), які відрізняються за хімічною структурою і біологічною функцією:

1. Імуноглобуліни G (Ig G). Їх вміст високий в момент народження дити-ни, потім знижується, з 4-х місяців - підвищується. У віці від 1-го до 3-х років спостерігається подальше його збільшення.

2. Імуноглобуліни M (Ig M). З’являються першими після антигенного по-дразнення. У деяких дітей у сироватці пуповинної крові відсутні. Уже в перші дні життя виявляються в крові у невеликій кількості. З віком спостерігається їх збіль-шення.

3. Імуноглобуліни А ((Ig А). Є важливим засобом захисту організму від ін-вазії мікроорганізмів через дихальні шляхи і кишечник. У більшості дітей виявля-ються лише з 10-го дня життя. Кількість їх з віком підвищується.

4. Імуноглобуліни Е (Ig E). Приймають участь у алергічних реакціях.

5. Імуноглобуліни D (Ig D). Виявляються в сироватці крові у невеликій кількості. Функція їх з’ясована недостатньо.

Особливо важливу роль в стійкості організму відіграє клітинний імунітет, який, в основному, забезпечують Т-лімфоцити (тимусзалежні лімфоцити).

В-лімфоцити, будучи попередниками плазматичних клітин, - продуцентів ан-титіл, обумовлюють гуморальний імунітет.

Для оцінки стану клітинного імунітету в сучасних дослідженнях підрахову-ють кількість Т-лімфоцитів в периферичній крові.

Зараз відомі хвороби первинної імунологічної недостатності, багато з яких передаються генетично.

АФО ендокринної системи у дітей

(семіотика уражень: гіпо- та гіперфункція ендокринних

залоз у дітей)

Залози внутрішньої секреції (ендокринні) - це такі органи або групи клі-тин, головна функція яких полягає у виробленні специфічних біологічно активних речовин, що беруть участь в регуляції функції організму.

Ендокринні залози:

- гіпофіз (1),

- епіфіз (2),

- щитоподібна залоза, паращитоподібна залоза (3),

- вилочкова залоза (тимус) (4),

- наднирники (5),

- підшлункова залоза (6),

- статеві залози (7, 8).

Ендокринні залози беруть участь в контролі і корекції всіх життєвих проце-сів в організмі дитини.

Розвиток і удосконалення функції окремих залоз здійснюється характерним для кожної залози темпом. Кожна залоза має свій максимум розвитку, період спо-вільненого та прискореного росту або періоди інволюції.

Всі залози внутрішньої секреції перебувають між собою в складному кореля-тивному зв’язку і в функціональній взаємодії з центральною нервовою системою, тому ізольоване порушення діяльності однієї з них спостерігається рідко.

Внутрішньоутробно ріст плода регулюється ендокринною функцією плацен-ти.

Лінійний ріст дитини після народження забезпечується впливом соматотроп-ного гормону, що особливо проявляється після трьох років життя.

Скелетне дозрівання забезпечують тиреоїдні гормони, які добре функціону-ють вже з народження.

Порушення активності ендокринних залоз у дітей спостерігається частіше, ніж у дорослих, що спричинено незавершеністю їх будови, лабільністю регуля-торних механізмів.

Для кожного періоду дитинства характерним є переважання функції певних залоз.

В період внутрішньоутробного розвитку і новонародженості найбільш ак-тивно функціонує інтрареналова система.

Грудний період характеризується підсиленим інкреторним впливом щитопо-дібної і вилочкової залоз.

В період молочних зубів активізується гіпофіз, вилочкова залоза.

Статеві залози, щитоподібна залоза, гіпофіз найбільш активні в пубертатний період, проте значно зменшується роль вилочкової залози (процес інволюції).

Лише в 6-7 років виникає чітка синхронна взаємодія залоз.

Гіпофіз

Гіпофіз закладається на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку.

Маса залози: у новонароджених - 10-15 мг, в 14 років - 20-35 мг, у дорос-лих - 50-65 мг.

Початок виділення гормонів гіпофізу припадає на 9-10-й тижні внутрішньо-утробного розвитку.