Херсонський базовий медичний коледж Херсонської обласної ради

3-й семестр

Лекція № 3

Тема: ″АФО органів травлення. Обмін речовин. Імунна система.

Ендокринні залози. Нирки. Сечові шляхи.

АФО новонародженої дитини″.

Спеціальність: 5.12010101 "Лікувальна справа"

Викладач: В.П.Волошин

м. Херсон, 2012 р.

План лекції:

1. АФО органів травлення.

2. Обмін речовин у дітей.

3. Імунна система.

4. Ендокринні залози.

5. Нирки.

6. Сечовивідні шляхи.

Анатомо-фізіологічні особливості органів травлення у дітей

Порожнина рота у дітей новонароджених і раннього віку відносно невелика. Жувальні м’язи розвинені добре, язик відносно великих розмірів, але короткий і широкий.

Слизова оболонка порожнини рота ніжна, багата на кровоносні судини, має рожеве забарвлення, але суха і тому легко травмується.

Рот дитини грудного віку має деякі особливості будови, які сприяють акту ссання грудей:

1. В товщі щік є жирові комочки. Вони називаються подушечки Біша і спри-яють створенню в порожнині рота негативного тиску при ссанні грудей.

2. На щелепних відростках є валикоподібні потовщення, особливо добре ви-ражені там, де будуть прорізуватися клики.

3. На слизовій оболонці губ є поперечні складки.

Наявність потовщень і поперечних складок сприяють кращому захопленню соска при ссанні груді.

Слинні залози у новонародженого і дітей перших 3-4 місяців життя недос-татньо розвинені. Тому в цьому віці слини виділяється мало і слизова оболонка порожнини рота суха. Це сприяє її легкому травмуванню. У зв’язку з цим, здо-ровим дітям у цьому віці не можна протирати слизову оболонку рота, тому що вона може легко травмуватися, на ній можуть виникати подряпини, ранки.

На 3-4 місяці життя слинні залози уже достатньо розвинені, і в цьому віці у дітей спостерігається постійне виділення слини з рота (фізіологічна слинотеча). Це пояснюється тим, що слини виділяється багато, але діти ще не навчилися її ковтати.

Дитина перших місяців життя приймає їжу тільки шляхом ссання. Це природжений акт (рефлекс), і він є у всіх доношених дітей. Акт ссання складається з трьох фаз: аспірації, здавлювання соска і проковтування аспірованого молока.

При ссанні дитина захоплює сосок і частину навколососкового кружка губами. Одночасно вона опускає нижню щелепу разом з язиком до низу. Під дією подразнення м’язи соска скоро-чуються, він стає твердим, тоншим і подовжується. При рухах язика і нижньої щелепи в порож-нині рота виникає знижений тиск (нижче атмосферного), який підтримується подушечками Бі-ша. Дитина натискає своїми щелепами на навколососковий кружок, молоко витікає з відкритих молочних протоків і дитина проковтує його. Одному ковтанню передують декілька ссальних рухів.

Разом з молоком дитина заковтує деяку кількість повітря (фізіологічна аерофагія). Після годування повітря в шлунку підіймається вверх по стравоходу і виникає відрижка. Якщо разом з повітрям виділяється частина молока з шлунка, то виникає зригування.

Для його попереджування необхідно після годування дитину потримати декілька хвилин у вертикальному положенні, щоб повітря вийшло з шлунка.

Годування груддю для матері є складним рефлексом, який пов’язаний зі станом її нервової системи. На акт ссання (кількість висосаного молока, активність ссання) впливають індивіду-альні особливості дитини, стан її нервової системи.

Стравохід у дитини раннього віку відносно довий, чим у дорослих, має лій-коподібну форму. Слизова оболонка його ніжна, має багато судин, суха у зв’язку з тим, що слизові залози в ній майже відсутні.

Довжина його у новонародженого 10-11 см, у дітей грудного віку - 12 см, в 5 років - 16 см. Знання довжини стравоходу у дітей різного віку необхідне при промиванні шлунка, яке часто проводять при різних патологічних станах.

Шлунок розташований у лівому підребер’ї і тільки вихід його - пілорус - біля серединної лінії.

До кінця першого року життя шлунок розташований горизонтально. Після першого року життя, коли дитина починає ходити, шлунок займає більш верти-кальне положення.

При народженні у дитини є всі відділи шлунка які є і у дорослого, але дно погано виражене.

Слизова оболонка шлунка відносно товща, чим у дорослих. М’язи шлунка розвинені помірно, за виключенням пілоричного відділу, де вони розвинені добре.

Сфінктер вхідної частини шлунка недорозвинений. Це сприяє тому, що у ді-тей раннього віку легко виникає зригування і блювання.

У більшості старших дітей величина, форма, положення шлунка легко зміню-ється в залежності від стану органів черевної порожнини.

Місткість шлунка у доношеного новонародженого 30-35 мл, в 3 міс - 100 мл, в 1 рік - 250 мл.

Кишечник грудної дитини відносно довший, чим у дорослого. Довжина його у грудної дитини в 6 разів більша від зросту (у дорослих - в 4 рази).

Слизова оболонка кишок розвинена дуже добре, має багато кровоносних су-дин, клітинних елементів, ніжна, має велику кількість лімфовузлів і ворсинок.

До періоду статевої зрілості відмічається більш енергійний ріст товстого ки-шечника. Низхідний відділ товстого кишечника більший висхідного. Сліпа кишка і апендикс рухливі і дуже часто апендикс займає нетипове положення (позаду слі-пої кишки, у малому тазі, біля правої нирки). Це може затруднювати постановку діагнозу ″апендицит″, тому, що локалізація болю в такому випадку буде не типо-вою.

Пряма кишка відносно довша, її слизова і підслизова оболонка слабо фіксова-ні між собою, тому при деяких захворюваннях може виникати випадіння прямої кишки.

Брижа у дітей рихла, довша, легко розтягується, що є причиною частих

гриж, а іноді і інвагінації кишок, особливо у дітей раннього віку.

Важливою особливістю кишок у дітей раннього віку є підвищена про-никність їх стінок. Тому при багатьох захворюваннях, особливо шлунково-кишкового тракту, токсини і продукти неповного перетравлювання їжі легко проникають через слизову оболонку кишок і поступають у кров, визиваючи розвиток токсикозу. Внаслідок цього, перебіг багатьох кишкових інфекцій у дітей 1-го року життя супроводжується ураженням нервової , серцево-судин-ної систем.

Вміст кишок зразу після народження дитини стерильний. Але уже через декілька годин у ньому з’являються різні бактерії, які проникають в нього з повіт-ря, з сосків матері, з предметів догляду.

У різних відділах травного каналу здорової дитини розміщується характерна для кожного відділу мікрофлора:

В порожнині рота бактерії різноманітні і їх дуже багато.

В шлунку і верхніх відділах тонкого кишечника бактерій дуже мало (на них згубно діє соляна кислота шлунка).

В товстому кишечнику бактерій дуже багато.

Вид бактерій у кишках дітей грудного віку залежить від виду вигодовування.

Основними бактеріями , які є в кишках дитини на грудному вигодовуванні є біфідобактерії. В невеликій кількості поряд з ними зустрічаються ентерококи і кишкова паличка.

Біфідобактерії - фізіологічні для дитини перших місяців життя і вони залиша-ються основними до тих пір, пока дитина отримує молоко матері. По мірі перехо-ду дитини на змішане і штучне вигодовування кількість біфідобактерй зменшує-ться, і в кишках переважає кишкова паличка.

Біфідобактерії непатогенні, вони ніколи не визивають ніяких захворювань, а кишкова паличка умовно патогенна. При зниженні опірності організму вона може визивати різні захворювання. Тому діти, які знаходяться на природному вигодову-ванні значно рідше хворіють, чим діти на змішаному і штучному вигодовуванні.

Вид бактерій у кишечнику залежить від виду вигодовування. Це пов’язано з тим, що у грудному молоці вуглеводи представлені β-лактозою (сприяє росту бі-фідобактерій і пригнічує ріст кишкової палички), а в коров’ячому молоці вуглево-ди представлені α-лактозою, яка сприяє росту кишкової палички і пригнічує ріст біфідобактерій.

Бактерії кишок мають велике значення для життєдіяльності організму. Їх роль наступна:

1. Вони мають захисні, антитоксичні властивості. Біфідобактерії, кишкова паличка, ентерококи в умовах нормального функціонування кишок здатні при-гнічувати різні патогенні мікроорганізми.

2. Вони приймають участь у синтезі вітамінів групи В.

3. Деякі бактерії мають ферментативні властивості, приймають участь у пе-ретравлюванні їжі по тому типу, що і травні ферменти.

Поряд з позитивною роллю для організму мікробів кишечника в фізіологіч-них умовах, при аутоінфекції, при зниженні захисних властивостей організму, во-ни можуть визивати різні захворювання.

Кишкові палички при зниженні опірності організму можуть набувати токси-генних властивостей і можуть бути причиною виникнення захворювань.

При захворюваннях щлунково-кишкового тракту мікрофлора кишок змінює-ться, виникає дисбактеріоз. Загальна кількість бактерій зменшується, біфідобак-терії, типові кишкові палички часто повністю зникають, з’являються бактерії, які мають токсигенні властивості.

Останнім часом все частіше зустрічаються дисбактеріози, які виникають в наслідок пригнічення або знищення нормальної мікрофлори організму антибіоти-ками, особливо при неправильному їх використанні.

Печінка у новонароджених і дітей грудного віку - відносно великий орган. Маса її у новонародженого складає 4% від маси всього тіла (у дорослого - 2%).

Печінка дуже багата на кровоносні судини, сполучної тканини в ній мало, дольки в ній виражені нечітко.

До 6-8 років розвиток печінкових клітин ще не закінчений.

Ці особливості будови печінки пояснюють те, що при багатьох захворюван-нях вона легко і швидко збільшується.

Печінка відіграє велику роль в усіх видах обміну речовин. Вона являється бар’єром для ряду ендогенних і екзогенних речовин, токсинів, мікробів, в ній від-кладається багато поживних речовин, головним чином - глікогену, а також жиру і білка. Звідси ці речовини поступають в кров.

Печінка виробляє жовч. В перші місяці життя її відносно мало.

В складі жовчі є деякі особливості, - відносна перевага вмісту таурохолевої кислоти над глікохолевою. Це вигідно для дитячого організму. Таурохолева кис-лота має великі антисептичні властивості і підсилює виділення соку підшлункової залози.

Травний канал дитини як і дорослого, складається з різних відділів, де харчова маса в залежності від її властивостей і спеціалізації цих відділів затримується на деякий час, або швидко переходить з одного відділу в інший. В цих відділах їжа піддається дії травних соків, які виробляються секреторними клітинами - залозами.

В кожному відділі є своя спеціалізація клітин, які виробляють і виділяють травні соки.

Процес травлення починається в порожнині рота, де їжа піддається дії слини. В ній є фермент птіалін, який перетворює крохмал в декстрини.

Дитина в перші місяці життя харчується виключно грудним молоком, в якому крохмалу немає.

У зв’язку з цим мала кількість слини в цей період не відображується на травленні.

В шлунку їжа вперше піддається значним хімічним перетворенням під дією соку шлунко-вих залоз і частково - слини.

Шлунковий сік грудної дитини має такий же склад, як і у дорослого. В його вміст входить соляна кислота і ферменти.

У новонароджених загальна кислотність низька (3-6), поступово, з віком, вона підвищу-ється і у дітей 8-12 років стає 40-60.

Активність ферментів менша, чим у старшому віці.

Травлення в шлунку протікає під дією слідуючих ферментів:

1. Сичужного - визиває зсідання білка (казеїну, альбуміну) молока.

2. Пепсину - розщеплює білки на пептони і альбумози.

3. Ліпази - розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти.

Найбільше значення в шлунковому травленні має пепсин.

Секреція ферментів залежить від складу їжі і стану дитини. Для перетравлю-вання жіночого молока необхідні ферменти значно меншої активності, чим при годуванні коров’ячим молоком.

Найменшу кислотність шлунковий сік має при вигодовуванні грудним моло-ком, тоді, як вигодовування коров’ячим потребує виділення шлункового соку більшої активності. Тому необхідно, щоб дитина в перші місяці життя отримува-ла тільки грудне молоко.

Час спорожнення шлунка у дітей грудного віку різний в залежності від ха-рактеру їжі.

При грудному вигодовуванні шлунок спорожняється через 2-3 години, при годуванні коров’ячим молоком - через 3-4 години.

Кров’яче молоко залишається в шлунку більш тривалий час у зв’язку з тим, що в ньому більше білка, жир його не розщеплюється.

Білки і жири їжі взагалі затримують випорожнення шлунка.

Частково перетравлена їжа евакуюється з шлунка для подальшого перетрав-лювання спочатку в 12-палу кишку, а потім в тонкий кишечник.

Травлення в цих відділах проходить під дією соків підшлункової залози, пе-чінки і тонких кишок.

Найбільше значення в кишковому травленні має підшлунковий або панкреатичний сік, в якому є ферменти, які діють на всі елементи їжі:

1. Трипсин - розщеплює білки на поліпептиди і амінокислоти, які потім всмоктуються в кишках.

2. Амілаза - діє на вуглеводи, розщеплюючи їх на моносахариди.

3. Ліпаза - активується жовчними кислотами і розщепляє жири на гліцерин і жирні кислоти.

Хоча всі ці ферменти є у дитини, вони недостатньо активні, і в наступному їх травна сила збільшується по мірі ускладнення харчового режиму дитини.

Всмоктувальна діяльність кишок у дітей є головною їх функцією.

В тонких кишках всмоктуються продукти розщеплення білка - амінокислоти, вуглеводів - моносахариди і частково мінеральні солі.

В товстому кишечнику головним чином всмоктується залізо, фосфор і лужні основи.

Тривалість проходження харчової маси (хімусу) через кишки коливається в широких межах.

У новонароджених - від 4 до 18 годин, у більш старших дітей - в середньому біля доби.

Тривалість перетравлювання їжі в кишках при штучному вигодовуванні - біля доби.

Випорожнення у дітей значно змінюються в залежності від віку, характе-ру вигодовування, стану шлунково-кишкового тракту та травних залоз.

Так, у новонароджених дітей в перші дні життя виділяється меконій. Він утворюється в кишках плода ще внутрішньоутробно, являє собою темнозелену однорідну в’язку масу без запаху.

Він складається з секрету різних відділів травного каналу, злущеного епіте-лію кишок, навколоплідних вод.

Темнозелений колір меконію поступово змінюється, переходить в коричне-вий.

На 2-3 день життя випорожнення стають більш рідкі.

До 4-5 дня життя меконій поступово змінюється нормальними випорожнен-нями дітей грудного віку.

Випорожнення дітей грудного віку на грудному вигодовуванні гомогенні, ма-ють консистенцію м’якої мазі золотисто-жовтого кольору з кислуватим запахом. Після перебування на повітрі колір випорожнень стає зеленим внаслідок окислен-ня.

Випорожнення дитини грудного віку, яка знаходиться на штучному вигодо-вуванні , більш світлого забарвлення, більш твердої консистенції, мають різкий запах.

Частота випорожнень здорової дитини від 1 до 4 разів на добу, у деяких ді-тей 1 раз у 2-3 дні. Це пов’язано з добрим перетравлюванням грудного молока, з його добрим засвоюванням і малою кількістю шлаків.

У деяких дітей перших тижнів життя при доброму загальному стані і самопо-чутті випорожнення можуть бути 6-8 разів на добу, що пояснюється пристосуван-ням кишок до нових умов вигодовування.

Чим багатша їжа білком, тим твердіші випорожнення, тим блідніший їх ко-лір, сильніший різкий запах.

Якщо в їжі переважають вуглеводи, випорожнення більш рідкі, жовтувато-коричневі, мають більш кислу реакцію.

При введенні в їжу овочів, залишки їх можуть надавати випорожненням від-повідний колір (наприклад, морква).

З віком частота випорожнень зменшується, після року стає 1-2 рази на добу.

Обмін речовин у дитячому віці

Внаслідок інтенсивного росту і розвитку дитина на першому році життя пот-ребує підвищеного засвоєння окремих харчових інгредієнтів.

Основною особливістю організму, що росте, є напруженість процесів обміну речовин.

Для здорових доношених новонароджених у перші 3 год життя характерний значний зсув кислотно-основного стану крові в кислу сторону, тобто декомпенсо-ваний метаболічний ацидоз.

На 4-5-й день життя показники газообміну наближаються до рівня здорової людини, проте схильність до ацидозу у немовлят зберігається.

Водний обмін

Тіло плода складається переважно з води. На воду припадає 75-80% маси тіла новонарод-женого і 62-65% - під кінець першого року життя. Вода є передумовою збільшення маси тіла. З віком поступово зменшується відносний вміст води в організмі.

Потреба у воді залежить від інтенсивності обмінних процесів, концентраційної здатності нирок, витрат води в процесі росту, від характеру харчування, температури навколишнього се-редовища, поведінки дитини.

Дитині перших тижнів життя потрібно 180-200 мл, на кінець 1-го року 100-120 мл, до 12 років 45 мл вода на 1 кг маси тіла.

На внутрішньоклітинну рідину припадає 45-50% загальної маси тіла дитини, позаклітинну рідину - 20-25%, причому 5% рідини знаходиться в плазмі крові і 15% - в інтерстиціальній ріди-ні.

У новонароджених переважає позаклітинна рідина, якої в 2 рази більше, ніж у дорослих. Ця рідина не міцно зв'язана, легко віддається, тому у немовлят часто виникає стан ексикозу (зневоднення).

Всмоктування води здійснюється переважно в тонкій кишці. Вода виділяється нирками, шкірою, легенями і кишками. У дітей грудного віку позаниркові втрати води при деяких станах досягають 52-75%. У здорових дітей дошкільного віку через нирки виділяється 60% води.

Значне виділення води внаслідок непомітного випаровування (легенями і шкірою) у дітей раннього віку пов'язане з функціональною незрілістю нирок, із збільшенням частоти дихання і відносно більшою поверхнею тіла.

У новонародженого нейрогуморальні, ендокринні і ниркові механізми водно-сольового обміну недосконалі.

Мінеральний обмін

Водний обмін в організмі нерозривно пов'язаний з електролітним.

Основним катіоном позаклітинної рідини є натрій, аніоном - хлор, внутрішньоклітинної - катіоном калій, аніонами - фосфати, сульфати, білки, гідрокарбонати.

Синтез білка і глікогену пов'язаний з поглинанням калію.

Калій бере участь у проведенні нервових імпульсів, у підтриманні м'язового тонусу та ін-ших процесах в організмі.

Натрій забезпечує осмотичний тиск позаклітинної рідини, нормальний кислотно-основ-ний стан крові. Таку саму функцію в організмі виконує іон хлору.

Посилений ріст дитини вимагає великих кількостей кальцію, фосфору, магнію.

Залізо не тільки тісно пов'язане з утворенням гемоглобіну, а й є каталізатором окисних процесів в організмі.

Велику роль відіграють інші мікроелементи (мідь, кобальт, цинк, бром, йод, фтор тощо).

З обміном води й електролітів нерозривно пов'язаний кислотно-основний стан крові.

У здорових дітей показник рН крові становить 7,35-7,45. Регуляція кислотно-основного стану здійснюється буферними системами крові, нирками, легенями.

Основний обмін визначається інтенсивністю клітинного обміну, залежить від стану ендо-кринної і вегетативної нервової систем.

Головною особливістю організму, що росте, є витрачання частини енергії на ріст і від-кладення речовин.

Добовий основний обмін у новонароджених низький, він поступово підвищується і дося-гає максимальної величини до 1,5 року.

Підвищення основного обміну спостерігається в пубертатному періоді. Показник його по-в'язаний із вмістом жирової тканини і в організмі.

На величину основного обміну впливають приймання їжі, рухливість і поведінка дитини.

Ріст і відкладання речовин у внутрішньоутробному періоді супроводжуються великими енергетичними затратами.

Білковий обмін, як правило, ототожнюють з обміном азоту.

Білки є пластичним матеріалом для росту і розвитку тканин, органів і систем. На відміну від дорослих, дитині властивий позитивний азотистий баланс.

У перші дні життя дитина перебуває в умовах пониженого надходження білка. З 5-го дня життя катаболічні процеси змінюються анаболічними, збільшується маса тіла.

Білок грудного молока засвоюється майже повністю, коров'ячого - значно менше. Орга-нізм, який росте, потребує повноцінного білка, що містить незамінні амінокислоти.

Дітям у першому півріччі життя необхідно 2,5-3 г, у другому півріччі - 3,0-3,5 г, у 15 років - 1,5-2 г білка на 1 кг маси тіла.

Дефіцит білка веде до затримання росту, імунної недостатності.

Для оптимального засвоєння білка потрібні вуглеводи, жири, насамперед поліненасичені жирні кислоти.

Співвідношення між білками, жирами, вуглеводами на першому році життя повинно ста-новити 1:3:6.

Продуктами білкового обміну є сечовина, сечова кислота, креатин, креатинін, амінокис-лоти, які виділяються з сечею.

В білковому обміні беруть участь вітаміни групи В (тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, біотин) та ін.

Білковий обмін регулюється центральною нервовою та ендокринною системами.

Вуглеводний обмін забезпечує головні енергетичні потреби організму.

Вуглеводи є матеріалом, який використовується організмом для продукування тепла і ро-боти.

Посилений ріст дитини в перші 2 роки життя супроводжується збільшеним гліколізом, підвищенням вмісту молочної кислоти в крові.

Рівень глюкози у новонароджених і дітей грудного віку нижчий, ніж у дорослих - (3,5-4,5 ммоль/л).

Вуглеводний обмін у дітей дуже лабільний, регулюється нервовою та ендокринною систе-мами.

Дитині першого року життя необхідно 12-15 г вуглеводів на 1 кг маси тіла.

Вуглеводи є обов'язковою складовою частиною всіх клітин і тканин, вони сприяють нор-мальному окисленню жирів і синтезу білків.

З грудним молоком дитина одержує лактозу, з додатковим підгодовуванням - сахарозу, полісахариди.

Надлишок вуглеводів веде до мучного розладу живлення і значного зниження імунітету.

Жировий обмін тісно пов'язаний з вуглеводним. Жири є основним джерелом енергії, но-сіями жиророзчинних вітамінів. Вони відкладаються у вигляді жирових запасів у підшкірній основі, брижі.

Жир тіла новонародженої дитини багатий на високомолекулярні жирні кислоти - пальмі-тинову, стеаринову.

Інтенсивне розщеплення тригліцеридів (нейтрального жиру) веде до утворення вільних жирних кислот, які використовуються як основне джерело енергії.

Жири покривають близько 50% усієї енергетичної потреби дитини. Біологічна цінність їх визначається вмістом незамінних поліненасичених жирних кислот, лінолевої, ліноленової й арахідонової, які сприяють економному витрачанню білка, беруть участь у багатьох обмінних процесах в організмі.

Дитині 1-го року життя потрібно жиру 6,5-6 г/кг маси, в 6-10 років - 2-3 г/кг, старшим за 10 років - 1-3 г/кг маси.

Жири грудного молока засвоюються на 98%, коров'ячого - на 85%. Невикористані жири виділяються з випорожненнями.

З другого півріччя життя близько 10-15% жирів повинні бути рослинного походження.

Нестача вуглеводів у харчуванні може призвести до кетозу через гальмування окислення кетонових тіл, сповільнене перетворення їх у вищі жирні кислоти.

Вітаміни поряд з білками, жирами, вуглеводами і солями відіграють важливу роль у рості і розвитку дитини, виконуючи функцію регулятора життєвих процесів, їх поділяють на жиро-розчинні (ретинол, холекальциферол, вікасол, токофе-рол) і водорозчинні (аскорбінова і нікоти-нова кислоти, піридоксин, рибофлавін, цитрин, ціанокобаламін та ін.).

Ретинол (вітамін А) підтримує живлення шкіри і слизових оболонок, захисні сили орга-нізму, стимулює ріст і збільшення маси тіла, регулює зорову адаптацію, бере участь в обміні ре-човин. Здебільшого він надходить в організм з їжею у вигляді провітаміну А - каротину.

Кальциферол (вітамін D) регулює фосфорно-кальцієвий обмін в організмі, сприяє росту скелета.

Вікасол (синтетичний аналог вітаміну К) збільшує вміст протромбіну, бере участь у про-цесі зсідання крові.

Токоферол (вітамін Е) бере участь у жировому обміні, підтриманні м'язового тонусу і функцій нервової системи. Він необхідний для нормального розвитку ембріона.

Комплекс вітамінів В включає близько 20 окремих компонентів. Найбільш вивчені віта-міни В₁, В₂, В₆, РР, В₁₂.

Тіамін (вітамін В₁) бере участь у вуглеводному обміні, забезпечує нормальну функцію травного каналу, центральної та периферичної нервової системи.

Рибофлавін (вітамін В₂) бере активну участь у клітинному диханні, у функції шкіри і слизових оболонок, у нервово-регуляторних процесах.

Піридоксин (вітамін В₆) бере участь у регуляції амінокислотного обміну, запобігає жи-ровій інфільтрації печінки.

Ціанокобаламін (вітамін В₁₂) виявляє антитоксичну дію, стимулює вуглеводний і жиро-вий обмін, пластичні процеси в організмі.

Ніацин (нікотинова кислота, вітамін РР) відіграє роль каталізатора окисно-відновних процесів в організмі, регулятора обміну мозкової тканини, впливає на тонус судин, секрецію шлункового соку, зсідання крові і гемопоез. При дефіциті вітаміну РР розвивається пелагра, що проявляється дерматитом, діареєю, деменцією.

Аскорбінова кислота (вітамін С) регулює окисно-відновні процеси, стимулює синтез ан-титіл, інтерферону, ферментів, гормонів, кровотворення, має десенсибілізуючі властивості. Аві-таміноз С є причиною розвитку скорбуту (цинги).

Цитрин (рутин, вітамін Р) зменшує проникність і ламкість капілярів, спряє засвоєнню вітаміну С в організмі.

Вітаміни повинні надходити до організму дитини з їжею залежно від її потреби, проте на першому році життя слід додатково вводити ергокальциферол з метою профілактики рахіту.

Недосконалість нейроендокринної регуляції, інтенсивний ріст і розвиток дитини зумовлю-ють лабільність обміну речовин у ранньому дитячому віці, при захворюваннях легко виникають його розлади.