4.Систематизація законодавства про освіту

Безсистемність широкого спектра законів і окремих норм із

питань освіти в різних нормативно-правових актах створює певні труднощі в їх застосуванні, не сприяє формуванню логічно побудованого й завершеного освітнього законодавства. Існує небезпідставне побоювання, що, продовжуючи розбудовувати прийняту «хаотичну» модель його формування, ми неминуче створимо громіздкий набір правових норм без певної логіки,

а в ряді випадків і без необхідної узгодженості.

Традиційно відомча нормотворчість в нашій країні розвивалася дуже інтенсивно, оскільки була слабка законодавча база. Однак у сфері освіти спостерігається парадоксальний зворотний процес: розвиток законодавства про освіту не скоротив, а стимулював нормотворчу діяльність, але багато питань, як і раніше, залишаються поза сферою чинності закону

або йому не відповідають (введення зовнішнього незалежного тестування, дистанційні технології навчання та ін.).

У зв’язку із цим в останні роки в Україні розгорнулася дискусія

щодо систематизації законодавства про освіту. Проблеми, викликані несистематизованим характером цієї галузі законодавства, давно вже стали очевидні для багатьох. Причому робота з підготовки Кодексу РФ про освіту ведеться з 2003 року.

Кодекс про освіту Республіки Білорусь прийнято в першому

читанні 05.11.2009 р.45. У Молдавії Кодекс про освіту був прий-

нятий парламентом республіки 19 грудня 2008 р., але не набув

чинності, оскільки не був промульгований головою держави46,

і зараз готується до прийняття його інша редакція. Тому перед українськими вченими-правознавцями, законодавцями і громадськістю сьогодні стоїть непросте, але необхідне завдання формування самостійної галузі правової системи України – освітнього права.

Видається, що основним заходом, здатним якісно поліпшити стан законодавства в сфері освіти, може стати підготовка й прийняття Кодексу України про освіту. Ідея про підготовку такого нормативно-правового акту сьогодні підтримується рядом фахівців в сфері освітнього права й заслуговує на найпильнішу увагу. Причому обговорювану проблему не можна

вважати зовсім новою. Ще в 1922 році, наприклад, був прийнятий Кодекс народної освіти України, «досить систематично розроблений». При цьому слід погодитися з А. Н. Козиріним, який справедливо вказує, що в роботі з упорядкування й удосконалення законодавства про освіту необхідно використовувати не тільки кодифікацію, але й усі основні види систе-

матизації – облік, інкорпорацію й консолідацію. Однак найбільш

складною формою систематизації законодавства є кодифікація,

за якої відбувається внутрішня переробка нормативного матеріалу й створюється новий нормативно-правовий акт.

Необхідність проведення кодифікації законодавства про освіту обумовлена практично тими ж причинами, які привели до формування господарського й екологічного права, забезпечили прийняття Митного кодексу, Земельного кодексу, Повітряногокодексу, Лісового кодексу, Водного кодексу й інших актів. Якщо звернутися до тлумачення термінів «кодифікація», «кодекс»,

також можна однозначно переконатися в доцільності й своєчас-

ності роботи з вдосконалення освітнього законодавства: обсяг

матеріалу, який потребує кодифікації, і рівень розв’язуваних проблем вимагають розробки акту, який за обсягом і масштабом може бути кодексом.