3. Джерела міжнародного освітнього права
У другій половині XX століття, у межах міжнародного
приватного права сформувалася нова галузь – міжнародне освітнє право. Міжнародне освітнє право включає різні групи норм, які регламентують однорідні відносини:
- про статус освітніх установ, положення педагогів, дітей, студентів, визнання навчальних курсів і дипломів, розв’язання протиріч, стандар-
тизацію в освіті і т. д.
Розвиток цієї галузі дозволяє підвищити якість міжнародно-правового регулювання освітніх відносин.
Основним джерелом міжнародного права з питань освіти є нормативний договір.
Положення освітніх доктрин знаходять висвітлення в регіональних договорах і угодах, а практика застосування судового прецеденту з питань освіти застосовується тільки в межах Європейського співтовариства держав
і виробляється Європейським Судом із прав людини.
Правовий звичай як джерело права не відбито в міжнародному освітньому праві.
У цей час налічується кілька сотень джерел міжнародного
права, які прийнято безпосередньо з питань освіти або які містять із зазначених питань окремі норми. До них відносяться, насамперед, документи, прийняті Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (ООН) і її спеціалізованими установами – Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) і Міжнародною організацією праці (МОП), регіональними міжнародними організаціями – Радою Європи й Співдружністю Незалежних Держав, а також двосторонні угоди держав.
Усі документи ЮНЕСКО ґрунтуються на принципах і нормах,
закріплених Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини, іншими документами ООН, і містять конкретні нормативні положення, які регулюють освітні відносини в певній відносно самостійній сфері освіти, а також закріплюють діючі механізми, покликані забезпечити реалізацію цих положень у конкретних відносинах.
«Протягом XXI століття, – говориться у Всесвітній декла-
рації про вищу освіту для XXI століття: підходи й практичні заходи, – ми є свідками безпрецедентного попиту на вищу освітуі її широкої диверсифікованості поряд із усе більшим усвідомленням її вирішального значення для соціально-культурного й економічного розвитку та створення такого майбутнього, у якому молодші покоління повинні будуть опановувати новінавички, знання й ідеї
Логічним продовженням Декларації є Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти й Рекомендації про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти.
Документи Міжнародної Організації Праці
У межах діяльності даної організації розроблено нормативні документи з питань соціального забезпечення працівників у сфері освіти, осіб, які навчаються без відриву від виробництва, нормування праці й заробітної плати й інші моменти залучення трудового процесу в освітній.
Зазначені моменти знаходять висвітлення в таких джерелах, як Конвенція № 138 «Про мінімальний вік для прийому на роботу» (Женева,
26.06.1973 р.), Рекомендація № 146 «Про мінімальний вік для прийому на роботу», Рекомендація № 150 «Про професійну орієнтацію й професійну підготовку в сфері розвитку людських ресурсів», Рекомендація ЮНЕСКО/МОП «Про статус науково-дослідних працівників» та ін.
Документи, прийняті з питань освіти для країн-учасниць
Співдружності Незалежних Держав (СНД)
Основною правовою базою міждержавних відносин у межах СНД є багатосторонні й двосторонні угоди в різних сферах відносин. При використанні нормативних актів СНД слід враховувати, що вони не мають прямої дії на території країн її учасниць.
Щоб стати загальнообов’язковими, нормативні акти СНД мають
бути прийняті компетентними державними органами як власний
внутрішньонаціональний акт.
Статут СНД передбачає умови й підстави, за яких акти СНД застосовуються прямо, без їх імплементації у внутрішньонаціональне законодавство.
Більшість актів СНД, які регулюють відносини в галузі освіти відповідають принципам і нормам Загальної декларації прав людини й закріплюють право громадян на обов’язкове здобуття безкоштовної початкової й загальної освіти (технічна й професійна освіта в більшості країн є загальнодоступною).
Освітнє законодавство СНД досить жорстко орієнтовано на консерва-
тивну класно-урочну систему, яка практично не враховує інтеграційні процеси, передові підходи в навчанні й вихованні громадян, розвиток сучасних інформаційних технологій.
Від початку освітніх реформ у країнах СНД відбулася відмова
від комуністичної ідеології в освіті, заборонено діяльність організаційних структур політичних партій і рухів, у ряді країн введено багаторівневу систему вищої освіти (бакалавр, дипломований спеціаліст, магістр), створено приватний (позабюджетний) сектор, введено в законодавчому порядку багатоканальні системи фінансування, форми контролю над якістю освіти
(ліцензування, акредитація).
У законах декларовано принципи автономії навчальних закладів і академічні свободи, демократизацію управління освітою, диверсифікованість типів навчальних закладів і навчальних програм.
З нормативно-правових актів, прийнятих державами-учасни-
цями СНД з питань освіти, найбільший інтерес становлять:
Угода «Про співробітництво в сфері підготовки наукових
і науково-педагогічних кадрів і нострифікації документів про
їх кваліфікацію» (13.11.1992 р.), Угода «Про співробітництво
з формування єдиного (загального) освітнього простору
СНД», Концепція формування єдиного (загального) освіт-
нього простору СНД, Угода «Про співробітництво в сфері
поширення знань і освіти дорослих» (17.01.1997 р.) та ін.