Iнша пiсня похiд юнакiв:

Ой то суне хмара вiд Котара,

А крiзь хмару блискавки блискочуть;

А як тая хмара пiднялася,

З-пiд копит так курява знялася;

Як крiзь хмару блискавки блискочуть,

Так блискочуть зброї на юнаках.

Ще одна цитата - опис дiвчини-вродливицi, характерний iз многих iнших

причин, а головно тою масою зорових образiв, з яких зложено малюнок:

Гарна вона, краща й буть не може!

Бо що станом - тонка i висока,

А що личком - бiла i рум'яна,

Наче зранку виросла до пiвдня

В тишi проти сонця весняного.

Очi в неї - два щирi клейноти,

А тi брiвки - морськiї веселки,

А рiсницi - ластiв'ячi крила,

Руса коса - шовкове повiсмо,

А устонька - цукровий замочок.

Бiлi зуби - бiсера двi низки,

А рученьки - лебединi крила,

Бiлi груди - два голуби сивi.

Слово мовить, мов голуб воркує,

А всмiхнеться, мов сонечко грiє.

Хто не пригадає наших поетичних образiв, таких як: бiле тiло, рум'яне

личко, чорнi очi, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений

явiр i т. i.? В щедрiвцi спiвають про дiвчину:

На горi, горi снiги, морози,

А на долинi руженька цвiте.

Жаль прирiвнюється до студеної роси по зеленiй травi. Коломийка

говорить:

Молодицi, як зiрницi, дiвчата, як сонце,

Ой напишу, намалюю, поставлю в вiконце,

або висловлює таке саме порiвняння краси дiвочої з зорею iншим, бiльше

поетичним способом:

Ой упала зоря з неба та й розсипалася,

А дiвчина позбирала та й пiдтикалася.

Дуже iнтересний паралелiзм бачимо в отсiй пiснi, де дiвчину порiвняно

до калини:

"Червона калино, чого в лузi стоїш?

Чи цвiту жалуєш, чи стужi ся боїш?" -

"Цвiту не жалую, стужi ся не бою,

Сама я не знаю, як зацвiсти маю.

Зацвiла би-м бiло - люди не пiзнають,

Зацвiту червоно - гiлля обламають". -

"Молода дiвчино, чого сумна ходиш?

Чи головка больна, чи свiту-сь не вольна?" -

"Головка не больна, i я свiту вольна,

Три ночi не спала, один лист писала

До того жовняра, що-м вiрно кохала".

Ми не можемо тут входити в такi iнтереснi деталi, як напр., символiка

кольорiв у народних вiруваннях i в поезiї, символiка цвiтiв i т. i., що,

властиво, також належить сюди, i подамо ще декiлька примiрiв зорових

образiв у нашiй артистичнiй поезiї, а головно у Шевченка. Кождому, хто

читав Шевченковi поезiї, мусила лишитися в тямцi та маса зорових,

кольористичних образiв, якими вiн любить характеризувати українську

природу, всi отi "карiї оченята i чорнiї брови", "вишневий сад зелений i

темнiї ночi", "синє море", "червону калину", "зеленi байраки", "степ, як

море широке, синiє", "небо блакитне", "чорнi гори", i могили, "що

чорнiють, як гори", i тi хлопцi i дiвчата, що "як мак, процвiтають". Варто

звернути увагу на деякi мальовничi порiвняння. I так в часi нiчного нападу

на Скутару:

Неначе птахи чорнi в гаї,

Козацтво смiливо лiтає.

Загальнозвiсне є порiвняння: "Червоною гадюкою несе Альта вiстi". В

"Катеринi" читаємо:

А без долi бiле личко,

Як квiтка на полi:

Пече сонце, гойда вiтер,

Рве всякий по волi.

Дiвчина у нього часто є рожевим цвiтом. Катерина, "як тополя, стала в

полi при битiй дорозi". Дитина "червонiє, як квiточка вранцi пiд росою".

Розпука "коло серця, як гадина чорна, повернулась". Зима в Московщинi: "Як

те море, бiле поле снiгом покотилось". Взагалi багатство мальовничого

елемента додає "Катеринi" незвичайного повабу.

Дуже часто поет послугується грою кольорiв у природi, щоб

характеризувати змiну людського чуття. Є се звiсна поява, що в добрiм

настрої чоловiковi вся природа видається ясною, всмiхнутою, свiжою i

веселою, а в пригнобленнi - понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрiй

українського народу по битвi пiд Берестечком, Шевченко спiває:

Ой чого ти почорнiло,

Зеленеє поле, -

де зелений колiр, очевидно, є символом здоров'я, сили, краси i надiї,

якi були перед битвою, а чорний - символом пригноблення по битвi.

Та не треба забувати, що правдивi поети нiколи не позволяють собi тих

кольористичних оргiй, у яких любуються теперiшнi декаденти та пленеристи

пера i чорнила, їх описи виглядають радше як вказiвки для маляра або як

прейскуранти рiзних вишуканих фарб, анiж як поетичнi креацiї. А погляньте,

як описав Шевченко вечiр в українському селi весною - на що вже мотив

здiбний до якого хочете кольористичного трактування!

Садок вишневий коло хати,

Хрущi над вишнями гудуть,

Плугатарi з плугами йдуть,

Спiвають iдучи дiвчата,

А матерi вечерять ждуть.

I знов бачимо аналогiчну процедуру до тої, яку ми видали попереду:

поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами,

котрi у нього властиво є тiльки словами, зчепленням таких i таких шелестiв

i гукiв, але торкає рiзнi нашi змисли, викликає в душi образи рiзнородних

вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органiчну i гармонiйну

цiлiсть. Ось у наведенiм вище куплетi перший рядок торкає змисл зору,

другий - слуху, третiй - зору i дотику, четвертий - зору i слуху, а п'ятий

- знов зору i дотику; спецiально кольористичних акцентiв нема зовсiм, а

проте цiлiсть - український весняний вечiр - встає перед нашою уявою з

усiми своїми кольорами, контурами i гуками як жива. Натомiсть ми бачимо,

як поет уживає кольористичних ефектiв зовсiм не там, де вжив би їх маляр,

а для характеристики психiчного настрою людей. I так вiн характеризує

крiпацтво: "Чорнiше чорної землi блукають люди"; своє життя в неволi:

Каламутними болотами

Мiж бур'янами, за годами

Три годи сумно протекли.

Додаймо сюди ще такi народнi звороти, як "у тебе зелено в головi" (ти

ще молодий та дурний), "у тебе на бородi гречка цвiте" (борода сивiє,

значить ти старiєшся), "чоловiк сорокатої вдачi" (непостiйний), згадаймо

Мiцкевичеве

Zaczerwienit siе od ziosci,

Oblal sig zolcia zazdrosci[64],

i зрозумiємо, який обширний обсяг зорових образiв у поезiї.

4. ПОЕЗIЯ I МАЛЯРСТВО

Так само, як слух, має також i змисл зору, крiм поезiї, свою спецiальну

штуку, а властиво кiлька родiв штуки, що їх разом зовемо "пластичними

штуками" (die bildenden Kunste[65]), з них найважнiшi є малярство i

рiзьба. Лишаючи на боцi рiзьбу, а також такi роди штуки, як архiтектуру,

танець i штуку драматичну, ми повиннi роз-дивити тут вiдносини мiж поезiєю

i малярством як двома найважнiшими паростями людської артистичної

творчостi, такими, що дають для творчого духу найширше поле, найбiльше

багатство форм i способiв. Чим подiбнi, чим рiзнi вони мiж собою?

Як звiсно, малярство силкується при помочi лiнiй i красок, вiдповiдно

уложених на таблицi (полотнi, паперi, деревi, блясi, стiнi i т. i.),

передати нам чи то якусь частину дiйсного свiту (людське лице, сцену,

крайобраз), або якусь думку, виявлену також постатями, взятими бiльше або

менше живцем з природи (рiзнi алегоричнi фiгури, iсторичнi та релiгiйнi

малюнки). Сама природа сеї штуки жадає того, що все, зображене нею, мусить

бути недвижне i незмiнне; свiтло i тiнь держиться все на однiм мiсцi, люди