Тема 59.

Застосування сімейного законодавства

України до правовідносин за участю іноземних

громадян та осіб без громадянства

Ключові поняття теми: шлюб; розірвання шлюбу; усиновлення; опіка, піклування; акти цивільного стан.

Питання для обговорення:

Підстави застосування до сімейних правовідносин норм іноземного законодавства про шлюб та сім’ю.

Порядок укладення шлюбів за участю іноземців та іноземних громадян між собою в Україні.

Порядок розірвання шлюбів за участю іноземців та шлюбів іноземних громадян між собою в Україні.

Реєстрація актів громадянського стану громадян України, які проживають за її межами.

Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин між громадянами держав — членів СНД.

Навчальні завдання:

1. Скласти схему органів, які реєструють акти цивільного стану за участю іноземців в Україні, та їх компетенції.

2. Провести порівняльний аналіз положень КпШС 1970 р. та Сімейного кодексу України щодо реєстрації шлюбу за участю іноземних громадян в Україні.

3. Виписати правила укладення та розірвання шлюбу за участю громадян України та країн СНД.

4. Скласти перелік документів, які зобов’язаний пред’явити іноземний громадянин для усиновлення дитини в Україні.

5. Скласти схему умов дійсності актів цивільного стану в Україні, якщо вони вчинялися в іноземній державі.

Вирішити ситуації

1. Громадянка України Величко і громадянин Швеції Сендвейст подали до одного з відділів РАЦС м. Києва за місцем проживання Величко заяву про укладення шлюбу. При цьому Сендвейст пред’явив документ, який посвідчує його особу, без офіційно затвердженого перекладу його українською мовою. Довідку про сімейний стан або будь-які інші документи, що засвідчують його сімейне становище, він не надав. У зв’язку з цим працівниками РАЦС було запропоновано громадянину Сендвейсту пред’явити довідку, видану уповноваженими органами Швеції і легалізовану у відповідній консульській установі України, про те, що він не перебуває у шлюбі, а також зробити і нотаріально завірити її переклад.

Чи правомірна ця вимога? Які документи мають пред’явити іноземні громадяни для державної реєстрації укладення шлюбу з громадянами України на території останньої?

2. У січні 2004 р. громадянин України Лисогір, знаходячись у відпустці в Іспанії, познайомився з громадянкою України Ханик, яка також відпочивала там як туристка. Через кілька днів Лисогір і Ханик за взаємною згодою уклали шлюб за релігійним обрядом, котрий відповідає іспанському законодавству. У зв’язку із завершенням відпочинку Лисогір і Ханик повернулися до Києва і почали проживати у квартирі Лисогора, вважаючи себе чоловіком і дружиною. Повторно реєструвати шлюб у відділі РАЦС вони не стали. Через півроку їхні стосунки зіпсувалися і Ханик поїхала до м. Хмельницького до батьків. Після її від’їзду Лисогір вирішив, що їхні стосунки з Ханик були несерйозними, а шлюб, укладений в Іспанії, не може мати ніякого значення.

У травні 2004 р. він зареєстрував шлюб з громадянкою Долинай в органі РАЦС за місцем проживання. Через три місяці Лісогір трагічно загинув у результаті автокатастрофи. Претендуючи на спадщину, Ханик подала до суду заяву щодо визнання шлюбу Лісогора та Долинай недійсним, пред’явивши в обґрунтування позову документи про укладення шлюбу між нею та померлим раніше в Іспанії.

Чи допускається можливість укладення шлюбу між громадянами України за кордоном за нормами іноземного законодавства? Яке рішення має винести суд за позовом Ханик?

3. Громадянин Республіки Білорусь Гара, котрий постійно проживає в м. Могильові, і громадянка України Аранжій, яка проживає в м. Києві, вирішили укласти шлюб, але між ними виник спір щодо місця його реєстрації. Насамкінець Аранжій дала згоду подати заяву про укладення шлюбу за місцем проживання майбутнього чоловіка за обов’язкової умови дотримання відділом РАЦС м. Могильова українського законодавства щодо реєстрації шлюбу.

Чи є правомірною вимога Аранжій? Законодавством якої держави (Республіки Білорусь чи України) слід керуватися в даній ситуації? Які умови укладення шлюбу встановлені Конвенцією про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах для громадян держав — членів СНД?

4. Після реєстрації 1975 р. у Києві шлюбу між Амбріз та Ізай подружжя обрали місцем свого проживання м. Алма-Ату, де в них у 1976 р. народився син Микола. 1979 р. подружжя розірвало шлюб й Ізай разом із сином повернулася жити до Києва. До досягнення сином повноліття Амбріз сплачував аліменти на його утримання, продовжуючи жити в м. Алма-Аті з новою сім’єю. В 1999 р. їхній син Микола закінчив інститут, після чого одружився і став жити окремо від матері, а з батьком узагалі не підтримував жодних стосунків протягом тривалого часу. 1998 р. Амбріз, який прийняв громадянство Республіки Казахстан, відчув погіршення стану здо­ров’я, унаслідок чого звільнився з роботи і опинився у скрутному матеріальному становищі. На його листи до сина з проханням надати можливу допомогу останній відповів відмовою, мотивуючи відсутністю між ними родинних почуттів. У зв’язку з цим Амбріз приїхав до Києва і за місцем проживання сина подав позов до суду щодо стягнення з нього аліментів на своє утримання, в обґрунтування позову надав необхідні документи про свою непрацездат­ність та необхідність матеріальної підтримки.

Яке законодавство буде застосовуватися судом під час розгляду позову громадянина Амбріза? Чи є підстави для задоволення позову щодо стягнення аліментів із сина на користь батька?

5. З липня 1997 р. подружжя Танцюра, громадяни України, працювали в одній туристичній фірмі у Франції, де постійно проживали, лише інколи наїжджаючи до Києва у службових справах. У середині 2003 р. відносини між ними зіпсувалися, у зв’язку з чим у вересні 2003 р. вони розірвали шлюб у суді за місцем проживання відповідно до вимог французького законодавства. Опісля Танцюра А. повернувся до Києва, а його колишня дружина Танцюра Г. залишилася жити у Франції. У травні 2004 р. Танцюра вирішив укласти новий шлюб з громадянкою Цвілик. Подаючи заяву до відділу РАЦС, він пред’явив перекладене українською мовою рішення французького суду про розірвання попереднього шлюбу, легалізоване у встановленому порядку. Однак завідуючий відділу РАЦС вважав ці документи недостатніми і наполягав на оформленні розірвання шлюбу на території України відповідно до її законодавства.

Чи правомірна вимога завідуючого відділу РАЦС? Чи допускає закон розірвання шлюбу між громадянами України за її межами компетентним органом відповідно до законодавства іноземної держави?

6. Громадянка України Худолій тривалий час перебувала у фактичних шлюбних стосунках з громадянином Молдови Божинаром, унаслідок чого вона за місцем постійного проживання, у м. Києві, народила дитину. Божинар, який знаходився в Києві у тривалому службовому відрядженні, відмовлявся від реєстрації шлюбу та встановлення свого батьківства в органах РАЦС, а потім узагалі виїхав до Кишинева і перестав відповідати на листи Худолій. Упевнившись, що Божинар не збирається одружуватися з нею і надавати їй матеріальну допомогу у вихованні дитини, Худолій подала позов до суду за місцем свого проживання і заяву про встановлення батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини.

Чи підлягає задоволенню позов Худолій? Законодавством якої держави (Республіки Молдова чи України) має керуватися суд під час розгляду заяви Худолій щодо встановлення батьківства та стягнення аліментів на дитину? Суд якої держави є компетент­ним у справі щодо встановлення батьківства, якщо батьки дитини є громадянами різних країн і проживають у різних державах СНД? Як регламентуються питання щодо встановлення батьківства та стягнення аліментів на дітей Конвенцією про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кри­мінальних справах у відносинах громадян держав — членів СНД?

7. 1998 р. громадянин Росії Сібірцев одружився з громадянкою України Гайдай, після чого подружжя стало проживати за місцем постійного проживання Сібірцева у м. Єкатеринбурзі. Під час реєстрації шлюбу Гайдай взяла прізвище чоловіка, однак громадянства не змінила. 2004 р. Сібірцеви вирішили всиновити малолітнього племінника дружини, котрий залишився сиротою, був громадянином України і проживав у м. Тернополі. За необхідними роз’ясненням вони звернулися до органу управління освітою за місцем свого проживання, де подружжю Сібірцевих пояснили, що вони мають отримати згоду на усиновлення дитини від компетентного державного органу України, після чого відправити всі необхідні документи за місцем проживання усиновлюваного до м. Тернополя для ухвалення остаточного рішення відповідно до законодавства України.

Чи правильні роз’яснення надали подружжю Сібірцевих в органі управління освітою? Законодавством якої країни (Росії чи України) слід керуватися в даному випадку? Установи якої держави (Росії чи України) компетентні вирішувати питання про усиновлення в даній ситуації? Який порядок і умови усиновлення неповнолітніх дітей за участі громадян держав — членів СНД (під час відповіді слід послатися на ст.37 Конвенції )?

Рекомендована література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

1. Кодекс про шлюб та сім’ю України 1970 р.

2. Сімейний кодекс України 2002 р.

3. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р.

4. Конвенция стран СНГ о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским семейным и уголовным делам от 22 января 1993 года.

5. Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 63/96.

6. Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775.

7. Правила реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 20 жовтня 2000 р.

8. Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/ 88.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розірвання шлюбу» від 31 серпня 1979 р. № 8.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу» від 25 березня 1988 р. № 4.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 12 червня 1998 р. № 16.

12. Сімейне право України: Підручник / За ред. В. С. Гопанчука. — К., 2002. — С. 259—293.

13. Сімейне право України / За ред. О. В. Дзери. — К., 1997. — С. 201—209.

14. Співак В. М., Гопанчук В. С. Законодавство України про шлюб та сім’ю. — К., 1998. — С. 181—190.

15. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 407—429.

16. Антокольская М. В. Семейное право. — М., 2002. — С. 315—333.

17. Пчелинцева Л. М. Практикум по семейному праву. Изд. 2-е, перер. и доп. — М., 1999.

18. Шереткова Н. С. Практикум по советскому семейному праву. — Калинин, 1989.