Тема. Цивільна юрисдикція. Підсудність цивільних справ.

1. Поняття і види цивільної юрисдикції

У правовій літературі виділяють 2 основні форми захисту — юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноваже­них державою органів із захисту порушених або оспорюваних суб'єктивних прав, її суть полягає в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, зверта­ється за захистом до державних чи інших органів (суду, третей­ського суду, вищестоящої інстанції), які уповноважені вживати необхідних заходів для відновлення порушеного права та пока­рання правопорушника.

За загальною теорією права під юрисдикцією розуміється передбачена законом прерогатива державного органу (посадової особи) шляхом вирішення конкретних справ давати оцінку вчин­ків учасників цих справ і застосовувати заходи державного при­мусу. В межах юрисдикційної форми захисту в свою чергу виокремлюють загальний та спеціальний порядок захисту по­рушених прав.

За загальним правилом захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у судовому порядку.

Засобом судового захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів є позов, тобто звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, та звернена до відпо­відача матеріально-правова вимога про виконання покладеного на нього зобов'язання або визнання наявності чи відсутності правовідносин — з іншого. Судовий порядок захисту застосо­вується майже в усіх випадках, крім тих, які зазначені у законі.

Спеціальним порядком захисту цивільних прав та охороню-напих законом інтересів слід визнати адміністративний, який можуть здійснювати Президент України, органи державної влади, органи державної влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дію осіб із захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, які здій­снюються самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, зокрема дії особи із самозахисту (ст. 20 ЦК), у стані необхідної оборони (ст. 1169 ЦК) та крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК).

2. Загальні правила визначення цивільної юрисдикції

Відповідно до ст. 124 Конституції юрисдикція судів поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Ця конституційна норма отримала своє розкриття та тлумачення в декількох рішеннях Конституційного суду України. Встановлення законом або договором досудового врегулю­вання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Судова юрисдикція характеризується структурно-функціо­нальним характером судової влади і диференціює компетенцію її органів у межах їх діяльності та існуючої судової системи. Структурний характер судової влади проводиться за поділом на інстанції — першу, апеляційну та касаційну інстанції. Функ­ціональний характер судової влади характеризується її побудо­вою за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ст. 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

При цьому із створенням адміністративних судів нагальною є проблема розмежування компетенції між судами цивільної, господарської та, відповідно, адміністративної юрисдикції. Згідно зі ст. 15 ЦПК суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспо­рюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із Законом від 3 лютого 2011 р. ст. 15 ЦПК доповнено Ч. 4 наступного змісту: суди розглядають справи про оскар­ження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспо­рювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень між­народного комерційного арбітражу.

Відповідно до ст.ст. 1, З ЦПК в цивільному процесі здій­снюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб, інтересів держави. Частина 2 ст. 1 ЦК виключає з кола регулювання відносини саме адміністративні, в яких грома­дянин знаходиться у відносинах підпорядкування певному орга­ну влади. Необхідно враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший поря­док судового провадження.

Суди розглядають цивільні справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно зі ст. 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні суду загальної юрис­дикції. Підсудність справ, які пов'язані між собою, має місце у випадку їх тісного взаємозв'язку, наявність якого дозволяє роз­глянути усі вимоги в одному процесі.