6. Підсудність за зв’язком справ, за ухвалою суду, виключна територіальна підсудність: поняття, загальна характеристика

Відповідно до ст. 111 ЦПК підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які про­живають за межами України.

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою (ст. 113 ЦПК), або підсудність за зв'язком справ, передбачає, що позов підлягає розгляду у суді, який розглядає іншу, пов'язану з ним справу. Цим створюються кращі умови для дослідження матеріалів справи з метою вияв­лення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для економії процесуальних засобів та часу. Стаття 113 ЦПК пе­редбачає, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсуд­ності подається до суду за місцем розгляду первісного позову.

Правила виключної підсудності, передбачені ст. 114 ЦПК, встановлюють правила щодо визначення підсудності певних категорій справ, розгляд яких можливий тільки в певному суді та до яких не можуть бути застосовані правила загальної або альтернативної підсудності, зокрема це позови, що вини­кають з приводу нерухомого майна, які повинні подаватись за місцем його знаходження або місцезнаходженням основної його частини.

7. Наслідки порушення правил підсудності. Підстави і порядок передачі справи з одного суду до іншого

Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі. Якщо суддя визнає, що справа цьому суду не підсудна, він повертає заяву позива­чеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками надси­лаються позивачеві (ст. 115 ЦПК).

Передача справ від одного до іншого суду після відкриття провадження у справі допускається лише у випадках, передба­чених ст. 116 ЦПК. При цьому ст. 117 ЦПК встановлюється що спори між судами про підсудність не допускаються; це означає, що у разі надіслання справи до іншого суду, вона повинна бути прийнята до розгляду. З метою усунення будь-яких зловживань з боку суду, одночасно ЦПК встановлює й певні санкції за порушення правил підсудності у вигляді скасу­вання апеляційним судом прийнятого судового рішення судом першої інстанції про відкриття провадження у справі (п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсуд­ності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розум­ного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Інститут підсудності має також важливе значення і для при­ватних осіб. Кожному важливо знати, який суд розглядатиме його справу, кожен має право вимагати, щоб його справу роз­глядав суд компетентний, незалежний та безсторонній.

Компетентним є суд, до підсудності якого належить відповід­на справа. Однією з суттєвих гарантій того, що суд, який роз­глядає справу, буде справедливим і безстороннім, є неможли­вість свавільної зміни підсудності. Підсудність має бути, чітко регламентована законом з метою запобігти суб'єктивізму посадо­вих осіб у вирішенні питання про те, до якого суду необхідно направити справу для її розгляду по суті.

5