6.5. Державне регулювання зайнятості населення

Державне регулювання зайнятості населення здійснюється з метою забезпечення підвищення ефективності функціонування ринку праці. У відповідності до рекомендацій МОП і нормативних актів про зайнятість населення державна політика регулювання зайнятості має ґрунтуватися на таких принципах:

• забезпечення соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створення рівних можливостей всім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільність праці й відсутності примушення громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

• гласність на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

• дотримання комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення ;

• підтримка працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

• забезпечення заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Регулювання зайнятості залежно від стану економіки та ринку праці може здійснюватися за двома напрямами: активними та пасивними.

До активних заходів належать:

– створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку малого і середнього бізнесу, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення;

– застосування гнучкої форми зайнятості;

– організація професійного навчання, консультації та профорієнтації незайнятого населення;

– організація оплачуваних громадських робіт;

– посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

– сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності та розвиток центрів зайнятості;

– квотування робочих місць;

– регулювання трудових міграцій;

До пасивних заходів належать:

• виплата допомоги по безробіттю і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних;

• оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;

• підтримка безробітних, які відкривають власну справу. Соціальний захист;

• страхування від безробіття.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для прискорення процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, забезпечення раціональної зайнятості.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості населення.

Розрізняють довгострокові і короткострокові програми сприяння зайнятості. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на :

• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшення професійної орієнтації. Підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

• захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково – методичної бази державної служби зайнятості;

• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

Програми зайнятості населення в Україні почали розроблятися з 1995 р. Нині розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2010 р. Програма визначає такі головні мети:

• підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

• формування ефективної структурної та регіональної політики зай­нятості:

• диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечен­ня допомоги звільненим працівникам;

• зміщення акцентів у роботі системи ЦЗ від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, пе­редусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і пере-підготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;

• перегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансо­во-організаційних функцій за схемою «відомство — регіонові»;

• впровадження на державному і регіональних рівнях механізму про­текціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і, врешті, робочих місць;

• стимулювання державних і приватних роботодавців на створення нових робочих місць та мінімальних витрат на це;

• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи програми передбачають забезпечення сприятливих податкових інвестиційних фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Відповідно з рекомендаціями МОП розмір допомоги у зв`язку з безробіттям повинен становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 50-70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5-1%.

Для фінансування передбачених програмами зайнятості населення утворюються державний фонд сприяння зайнятості за рахунок:

• асигнувань державного і місцевих бюджетів;

• зборів на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

• коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Інфраструктура ринку праці в економічній системі являє собою сукупність інститутів сприяння зайнятості населення, профорієнтації, профпідготовки і перепідготовки кадрів. Вона складається з мережі центрів зайнятості (бірж праці), центрів підготовки і перепідготовки робочої сили тощо. Основним елементом інфраструктури ринку праці є державна служба зайнятості.

Державна служба зайнятості є централізованою структурою спеціальних органів, вона утворена для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Державна служба зайнятості як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики був створений у 1991 р. Вона складається з національного центру, що контролює дворівневу мережу обласних і місцевих центрів зайнятості, один республіканський центр (в Криму), 24 обласних центри і два міських центри у Києві й Севастополі з однаковим статусом і 655 місцевих центрів, підпорядкованих до попередніх.

Основні завдання державної служби зайнятості - це розробка та здійснення заходів щодо державної політики зайнятості із забезпечення зайнятості працездатного населення, систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, і розробка на цій основі необхідних прогнозів.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

• аналізує попит і пропозицію на робочу силу. інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

• консультує громадян, установи і організації про можливості отримання роботи та забезпечення робочою силою;

• здійснює облік вільних робочих місць і громадян, які звернулись і СЗ;

• надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств у підборі працівників;

• організовує профпідготовку та перепідготовку громадян;

• надає послуги по працевлаштуванню та профорієнтації вивільненим працівникам;

• реєструє безробітних і надає їм різну допомогу;

• бере участь у підготовці державних і територіальних програм зайнятості;

• готує пропозиції щодо визначення території пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів;

• проводить роботу з питань організації профдіяльності громадян України за кордоном;

• розробляє статистичну звітність;

• здійснює облік та складає звіти про витрачання коштів держфонду.

Служба зайнятості в період формування ринку праці зобов’язана вживати заходи для запобігання масового безробіття, сприяти громадському усвідомленню змін у державній політиці зайнятості, підвищувати рівень професійної мобільності тих, хто бажає працювати.