Феномен українського бароко (хvіі – хvііі ст.)

План

1. Суспільно-політична ситуація в Україні у ХVІІ – ХVІІІ ст.

2. Ідейні та естетичні засади бароко. Своєрідність формування українського бароко.

3. Розвиток освіти й науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії.

4. Література, усна народна творчість і театр епохи бароко.

5. Бароко в архітектурі й живописі України. Український портретний живопис.

6. Музика: творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

1. Суспільно-політична ситуація в Україні у хvіі – хvііі ст.

Розвиток української культури у ХVІІ – ХVІІІ ст. був зумовлений складними суспільно-політичними умовами, що були спричинені національно-визвольною боротьбою та її наслідками. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. Україною прокотилась низка селянсько-козацьких повстань під проводом Криштофа Косинського (1591 – 1593), Северина Наливайка (1594 – 1596), Тараса Федоровича (1630), Івана Сулими (1635). Кульмінаційною точкою боротьби українського народу за власне самовизначення стала національно-визвольна війна 1648 – 1654 рр. під проводом Б. Хмельницького, спрямована на створення незалежної української держави. Вона мала суперечливі наслідки. З одного боку, кровопролитна національна революція призвела до відновлення на Лівобережній Україні під російським протекторатом української держави – Гетьманщини, що проіснувала більше ста років і залишила глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу. Але російське самодержавство, порушуючи умови Переяславських статей 1654 р. про військово-політичний союз, поступово і неухильно перетворювало Україну на повністю підлеглу територію, скорочувало автономію та знищувало засади самоврядування. З іншого боку, було надовго втрачено єдність українських земель, оскільки Правобережна Україна до кінця ХVІІІ ст. залишалася під владою Речі Посполитої. Розпочався період, що увійшов в історію під назвою Руїна (60 – 70-ті рр. ХVІІ ст.), що негативно позначився на культурному житті української нації. І все ж розвиток культури на українських землях не припинявся. Зазначені історичні події стали живильним середовищем для появи і подальшого поступу у другій половині ХVІІ ст. барокової культури.

2. Ідейні та естетичні засади бароко. Своєрідність формування українського бароко.

Як відомо, бароко (з італ. barocco – вибагливий, химерний) – напрям у європейській культурі ХVІІ – ХVІІІ ст., що проявився не лише у літературі та мистецтві, а й у інших сферах духовного життя: філософії, науці, історіографії, педагогіці тощо. Це нова епоха європейської культури, що прийшла після кризи Відродження.

Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, у те, що людина є мірою всіх речей. Світобачення людини ХVІІ ст. пройняте, навпаки, відчуттям трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а розчинена у його багатоманітності, підпорядкована середовищу, суспільству, державі, розривається між добром і злом і надто поступлива злу, що коріниться у її природі.

Дослідники виділяють такі визначальні прикмети бароко:

1. Знову спостерігається нахил до ускладненої і вибагливої форми (як у пізній готиці).

2. Повертається теоцентризм – тобто погляд на Бога як на вершину досконалості, серцевину буття; але зберігається і антропоцентризм, тільки тепер людина трактується не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння.

3. Замість світської спрямованості ренесансу бачимо в часи бароко знову релігійне забарвлення усіх сфер культури, як у добу Середньовіччя.

4. Замість визволення людини від пут соціальних та релігійних норм знову помітне посилення ролі церкви і держави.

5. Зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його з християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої, відбувається примирення античної і християнської традицій.

6. Як і ренесанс, бароко зберігає увагу до природи, але тепер природа трактується не як противага Богові, а як шлях пізнання Творця.

7. Динамізм, рухливість: у пластичному мистецтві – це любов до складної кривої лінії, на відміну від простої лінії та гострого кута чи півкола готики і ренесансу; у літературі – це змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр ( «Мандри Гуллівера» Д. Свіфта, «Робінзон Крузо» Д. Дефо);

8. Бароко не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття, для нього, важливіше зворушити, розбурхати людину, справити на неї сильне враження, викликати у неї потрясіння, афект, через емоції вплинути на розум, свідомість. Звідси такі стильові якості бароко, як прагнення гіпербол, захоплення парадоксами, незвичайним гротеском, любов до антитез, складних метафор.

Місце розвитку бароко у Європі – передусім ті країни, де зберігали свої позиції феодальні сили і церква – Італія, Португалія, Іспанія, пізніше – Німеччина, Австрія, Скандинавські країни. Серед країн православно-слов’янського регіону мистецтво бароко найраніше почало розвиватися і набуло найвищого розквіту саме в Україні. До цього призвели такі чинники:

1. Бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до зрівноваження різних начал української душі.

2. Саме у той час в Україні у вирі національно-визвольної боротьби було побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розвиткові культури (особливо за часів І. Мазепи). Дух епохи Гетьманської держави сприяв тому, що притаманна бароко трагічність світосприйняття у контексті української культури витіснялась на другий план, а провідне місце займає героїко-патріотична проблема.

Естетичні особливості українського бароко: багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм і головне – небачена раніше вигадливість форми.

Українське бароко нерідко називають козацьким. Це, звичайно, досить образне визначення, але значна частина істини у ньому є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи, насамперед, потужною військовою і суспільно-політичною силою, воно виявилося також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, пісні, танці, літописи, собори є свідченням цього.