3. Розвиток освіти й науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії.

ХVІІ – ХVІІІ ст. в Україні позначені підйомом національного інтелекту, що був спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Початкову освіту можна було отримати в досить розвиненій мережі братських, церковних, монастирських, січових шкіл. За свідченням чужоземних мандрівників, зокрема сирійця Павла Алепського, в Україні усі діти, навіть сироти, навчалися грамоті, були писемними.

Середня ланка освітніх закладів була представлена народними училищами, семінаріями, колегіумами.

Центром вищої освіти, науки і культури, духовним центром України упродовж майже двох століть була Києво-Могилянська академія, заснована 1632 р. митрополитом Петром Могилою шляхом об’єднання школи при Києво-Печерській Лаврі та Київської братської школи. У 1633 р. вона стала називатися колегією. За рівнем викладання та глибиною наукових знань, що їх отримували учні, Київська колегія була близькою до західноєвропейських університетів. У першій половині ХVІІ ст. Київська колегія стала своєрідним центром розвитку наукових знань в Україні, довкола якої згуртувалися найкращі наукові та культурні сили.

1658 р. гетьман Іван Виговський підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна, як Князівство Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі Посполитої. Їй надавались широкі права, в їх числі - свобода віросповідання і статус вищої школи для Колеґії, тобто статус Академії. Договір був ратифікований польським сеймом у квітні 1659 р.

За часів гетьмана І. Мазепи Києво-Могилянська колегія досягла найвищого розквіту. Завдяки сприянню І. Мазепи у 1701 р. за царським указом були підтверджені привілеї академії, її статус, назва Київська академія; дозволялося включати до навчальних програм курс богослов’я та організовувати внутрішнє життя на засадах самоврядування за зразком вищих навчальних закладів Європи. За гетьманування І. Мазепи для Києво-Могилянської академії спорудили церкву, староакадемічний корпус, дзвіницю, корпус настоятеля. Кількість студентів досягла двох тисяч. Вікових обмежень для студентів не існувало. В академії навчалися переважно діти української шляхти, козацької старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапляли вихідці з селян і міської бідноти. Навчалися в академії переважно представники Лівобережжя, але й були студенти з Правобережної України, Закарпаття, різних православних країн – Росії, Білорусії, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції, Молдови.

Повний курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на класи. У трьох молодших вивчали різні мови (латинську, старослов’янську, книжну українську та польську) та оволодівали основами арифметики, геометрії, нотного співу, катехізису. У двох середніх класах учні навчалися складати вірші, опановували теорію ораторського мистецтва. Вища ланка академічної освіти складалась з двох класів: вивчення філософії тривало три роки, а богослов’я – чотири. Навчальний рік тривав з 1 вересня до липня. Тих, хто приходив серед навчального року, приймали одразу ж після співбесіди з префектом. Закінчити навчання в академії можна було за бажанням будь-коли. У такому разі учні отримували свідоцтво про проходження певних курсів. І лише вивчення повного курсу навчання засвідчувалося атестатом.

Навколо академії згуртувалися відомі науковці того часу – Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радивиловський, Феодосій Софонович, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький та ін.. Академія підтримувала тісні контакти з багатьма навчальними закладами Європи. Її учні часто продовжували навчання у західноєвропейських університетах. Багато українських письменників та учених, що виховували і здобували освіту в академії, переїхали до Росії і працювали там ниві духовної культури. З-поміж них – Єпіфаній Славинецький, С. Полоцький, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Георгій Кониський.

У другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. відчувався дуже сильний вплив української думки, літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської культури. Києво-Могилянська академія навчальною та науковою діяльністю піднесла українську науково-освітню традицію того часу на європейський рівень. З нею підтримував зв’язок Львівський університет, відкритий 1661 р. грамотою короля Яна ІІ Казимира. Університет став важливим осередком освіти і науки в Галичині.