
- •Національний авіаційний університет л.О. Городецька
- •Навчальний посібник
- •Модуль 1. Соціально – трудові відносини на ринку праці
- •Модуль 2. Продуктивність і ефективність праці
- •Модуль 1. Cоціально-трудові відносини на ринку праці
- •1. Об’єкт, предмет та завдання дисципліни «економіка праці і соціально-трудові відносини». Праця як сфера життєдіяльності та провідний чинник виробництва
- •1.1. Об’єкт, предмет та завдання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»
- •1.3. Зміст, характер і види праці
- •1.4. Еволюція праці як чинника виробництва
- •1.5. Гуманізація праці
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства
- •2.1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин,
- •2.2. Відтворення населення і ресурсів для праці
- •2.3. Трудові ресурси, їх соціально-економічна характеристика
- •2.4. Трудовий потенціал суспільства
- •2.5. Система управління персоналом
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •3. Соціально-трудові відносини як система
- •3.1. Сутність соціально-трудових відносин, загальна характеристика їх системи
- •3.2.Сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин
- •3.3. Предмет соціально трудових відносин на різних рівнях
- •3.4. Принципи і типи соціально-трудових відносин
- •3.5. Формування і розвиток соціально-трудових відносин
- •3.6. Соціальна політика та соціальний захист населення
- •3.7 Якість трудового життя як результат і показник стану соціально-трудових відносин
- •3.8 Регулювання соціально-трудових відносин
- •3.9. Регулювання соціально-трудових відносин методами соціального партнерства
- •3.10. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин.
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •4. Соціальне партнерство
- •4.1. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки
- •4.2. Форми і принципи соціального партнерства
- •4.3. Суб’єкти соціального партнерства та їх роль в регулюванні соціально-трудових відносин
- •4.4 Досвід застосування принципів трипартизму в країнах з розвинутою ринковою економікою
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •5. Ринок праці та його регулювання
- •5.1.Поняття ринку праці, його елементи
- •5.2. Особливості ринку праці
- •5.3. Функції ринку праці
- •5.4. Види ринків праці. Сегментація ринків праці
- •5.5. Теоретичні основи аналізу ринку праці
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •6. Соціально-трудові відносини зайнятості
- •6.1. Соціально-економічна суть та значення зайнятості
- •Види і форми зайнятості
- •6.3. Безробіття як соціально-економічне явище, його види
- •6.4. Соціально-економічна оцінка рівня безробіття
- •6.5. Державне регулювання зайнятості населення
- •6.6. Соціальний захист населення від безробіття
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Ринок праці в економіці країни характеризується кривої Бевериджа такого виду:
- •7. Моніторинг соціально-трудовій сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин
- •7.1. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери
- •7.2. Джерела інформації про зайнятість і соціально-трудові відносини
- •7.3. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери
- •Соціально-демографічні та міграційні процес
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •8. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
- •8.1. Причини виникнення моп, історія розвитку та основні завдання
- •8.2. Структура Міжнародної організації праці.
- •8.3. Організація діяльності Міжнародної організації праці.
- •8.4. Нормотворча діяльність моп. Міжнародний кодекс праці
- •8.5. Співробітництво моп та України.
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Модуль 2. Продуктивність і ефективність праці
- •Продуктивність і ефективність праці
- •9.1.Сутність продуктивності і продуктивності праці
- •9.2.Методи вимірювання продуктивності праці
- •9.3.Фактори продуктивності праці і їх класифікація
- •9.4.Резерви підвищення продуктивності праці
- •Шляхи реалізації резервів зростання продуктивності праці:
- •9.5. Програми управління продуктивністю праці
- •10. Організація і нормування праці
- •Поняття організації праці. Основні напрямки організації праці
- •10.2. Поділ та кооперація праці на підприємстві
- •10.3. Організація та обслуговування робочих місць
- •10.4. Умови праці та фактори їх формування
- •10.5. Соціально-економічна ефективність заходів з організації праці
- •10.6. Сутність нормування праці та його значення
- •10.7. Робочий час. Режим праці і відпочинку
- •10.8. Норми затрат праці
- •10.9. Методи встановлення норм
- •Сутність аналітичного метода полягає в сукупності та послідовності таких дій:
- •11. Політика доходів і оплата праці
- •Вартість робочої сили та її формування
- •Страхові тарифи для окремих галузей економіки
- •11.2. Доходи населення і джерела їх формування
- •11.3. Диференціація доходів населення
- •Лінія рівномірного розподілу
- •11.4. Поняття і показники рівня життя
- •11.5. Соціально – економічна сутність заробітної плати. Принципи та складові елементи її організації
- •11.6. Тарифна система праці та її елементи
- •11.7. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників і його застосування
- •Оцінка робіт за розрядами, бали
- •11.8. Тарифні сітки, їх роль в організації заробітної плати
- •11.9. Система доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів
- •11.10. Форми і системи заробітної плати
- •Відрядна заробітна плата нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах тощо).
- •11.11 Участь працівників у прибутку
- •12. Планування праці
- •12.1. Сутність і значення планування праці. Система трудових показників
- •Планування чисельності працівників
- •Баланс робочого часу одного середньо облікового робітника
- •12.3. Планування продуктивності продуктивності праці
- •12.4. Планування фонду заробітної плати
- •13. Аналіз, звітність, аудит у сфері праці
- •13.1. Задачі економічного аналізу трудових показників
- •13.2. Аналіз виконання плану з чисельності і складу працівників
- •13.3. Аналіз виконання плану підвищення продуктивності праці.
- •13.4. Аналіз виконання плану використання фонду заробітної плати
- •13.5. Аудіт у сфері праці
- •13.6. Звітність з питань праці
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Приклади кваліфікаційних характеристик професіоналів, фахівців для всіх видів економічної діяльності
- •Економіст з праці
- •Основні терміни і поняття
- •Список літератури
Види і форми зайнятості
Зайнятість – це складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує різні аспекти соціально-трудових відносин. Класифікація основних видів та форм зайнятості подана на рис.6.1. [7]. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями і т.п. Загалом, види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками:
– за характером діяльності: робота на підприємствах усіх видів, організаціях, установах і т.п.; робота за кордоном, на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання в закладах освіти; ведення домашнього господарства та виховання дітей; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством;
– за соціальною належністю: робітники, службовці, управлінський персонал; фермери; підприємці;
– за галузевою належністю: зайняті в матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, побутове обслуговування, тощо); підгалузях (машинобудування, приладобудування, швейна промисловість і т.п.);
– за територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях;
за рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості;
– за професійно-кваліфікаційною ознакою;
– за статево-віковою ознакою: чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;
Р
ис.
6.1. Класифікація видів і форм зайнятості.
– за видами власності: зайняті на підприємствах і в організаціях різних форм власності: державної, приватної або змішаної діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності.
Форми зайнятості класифікуються за такими ознаками:
– за формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість.
Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.
Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість обумовлена порушенням рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.
Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, розрізняють вимушену та добровільну неповну зайнятість.
Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.
Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.
– за статусом діяльності розрізняють первинну та вторинну.
Первина зайнятість – основна зайнятість на основному робочому місці. Вона є основним джерелом доходів для працівника.
Вторинна зайнятість – добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно; трудова діяльність осіб, які старші або молодші працездатного віку; додаткова трудова діяльність осіб, які зайняті в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий дохід і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.
– за стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну, тимчасову та сезонну. Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи.
Тимчасова зайнятість пов’язана з тимчасовим, епізодичним характером роботи. В основному це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.
Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.
– за характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну та нестандартну форми зайнятості.
Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавче встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості.
Нестандартна зайнятість – трудова діяльність працівників певної кваліфікаційної групи, яка не відповідає стандартним (типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення. До альтернативних форм зайнятості можна віднести надомну працю та форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього періоду трудової діяльності.
Альтернативні форми зайнятості розкривають додаткові можливості більш повного та результативного використання трудових ресурсів, залучення до праці тих груп населення, для яких традиційні форми зайнятості неприйнятні або незручні.
– за формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) та нерегламентовану зайнятість (дикий ринок праці).
Нерегламентована зайнятість – це нерегламентована жодними державними документами діяльність громадян, що вилучена зі сфери соціально-трудових норм і відносин та не враховується державною статистикою. Це така діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нерегламентована зайнятість може мати вигляд самозайнятості та зайнятості найманою працею. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін.