6.4. Соціально-економічна оцінка рівня безробіття

Безробіття визначається не тільки станом ринку праці, але і макроекономічними факторами. З іншого боку, воно само впливає на розвиток макроекономічних процесів, зокрема, на таке явище, як інфляція.

Залежність інфляції від рівня безробіття описується за допомогою відомих кривих Філліпса. Крива Філліпса показує емпіричний зв'язок між нормами інфляції і безробіття. Як показано на рис. 6.3., крива визначає, що існує альтернатива між інфляцією і безробіттям, тобто менший рівень безробіття може мати місце за рахунок більшої інфляції: ріст надлишкового попиту на ринку праці веде до збільшення зайнятості (скороченню безробіття) і водночас призводить до росту заробітної плати, а слідом за нею - по спіралі - до інфляції цін.

Первісно криві Філліпса достатньо добре апроксимували реальну залежність, яка мала місто протягом століття з середини ХІХ до 60-тих років ХХ століття. Проте, виявилося, що інфляція і безробіття можуть зростати одночасно. Ця ситуація відома як стагфляція (спад виробництва і зайнятості і одночасний ріст цін) виникла в США та інших західних країнах в 70-ті роки і вимагала пояснення. Тоді крива Філліпса була модифікована, і в якості функції виступає тепер темп росту інфляції - це так звана збільшена крива Філліпса (рис. 6.3). Як показали дослідження, криві цього типу підходять для опису економік більшості західних країн за останні двадцять п'ять років.

Крива Філліпса проста: ;

збільшена: ,

де π- темп інфляції в даному періоді; π_-1 – темп інфляції у попередньому періоді; u - рівень безробіття.

Точка перетину кривої з горизонтальною віссю - точка, що не прискорює інфляцію рівня безробіття (NAІRU - nonacceleratіng іnflatіon rate of unemployment) - відображає ситуацію рівноваги (крапка C на рис. 6.3). При такому рівні безробіття g(u) = 0 і інфляція стабільна: . Звідси видно, що, якщо держава прагне знизити рівень безробіття, це призведе до росту інфляції, і навпаки, зниження інфляції неминуче викликає скорочення зайнятості. Наприклад, на рис. 6.3 перехід із точки А в точку В дозволяє скоротити темпи інфляції на 2%, але і безробіття зростає на 2%. Це відомий в економіці компроміс «інфляція-безробіття».

Рис. 6.3. Крива Філліпса

Рис. 6.2. Крива Філліпса

Розташування кривої Філліпса - не фіксоване, тобто рівень безробіття, яке не прискорює інфляцію (NAIRU) залежить від інституціональних факторів, у тому числі від тих заходів, які приймає держава для скорочення фрикційного і структурного безробіття. Як показали дослідження західних фахівців, рівень безробіття тим нижче, чим нижче виплати безробітним, чим масштабніше допомога держави в працевлаштуванні і перепідготовці, чим слабкіше профспілки в даній економіці і чим краще координація дій наймачів, що встановлюють зарплату. І якщо вдається знизити природний рівень безробіття, то це може бути здійснено без росту інфляції, просто крива Філліпса зміститься вліво (так само як і крива Беверіджа, вона може змінювати своє розташування).

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними витратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційної ВНП, який визначається за припущенням існування природного рівня безробіття та певних „нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон А. Оукена. Відповідно до закону Оукена, щорічний приріст ВНП на рівні 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту ВНП зменшують частку безробітних на 1%. Аналогічно кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на 2% викликає ріст норми безробіття на 1%.

Співвідношення 2:1 указує, яким повинний бути економічний ріст, щоб вирішити проблему безробіття. Допустимо, при безробітті 10% необхідно знизити її рівень на 3%. За такими умовами потрібно за допомогою грошового і фіскального стимулювання домогтися росту ВНП на 8,7%, з них 2,7% - щоб зберегти рівень зайнятості, і 6% - щоб знизити безробіття на 3%.

Ці співвідношення виведені на підставі емпіричних даних. На початку 60-х років, коли Оукен тільки починав свої дослідження, пропорція виглядала як 3:1. Вже в 70-і роки вона змінилася, і більш пізні оцінки різних дослідників коливаються від 2 до 2,5. Це пояснюється тим, що коефіцієнт відбиває і галузеву, і технологічну структуру економіки (у різних країнах і в різні роки переважають більш-менш трудомісткі галузі і технології, змінюється структура зайнятості по галузях і секторам економіки і т.ін.). Визначну роль, безсумнівно, грають інституціональні фактори – у першу чергу, держава і профспілки. Проте, закон Оукена ясно дає зрозуміти, що високе безробіття неможливо ліквідувати швидко.

Згідно законом Оукена, зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП математично визначається двома формулами:

1) Коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

,

де Y – фактичний обсяг виробництва, Y^* - потенційний ВВП;

u – фактичний рівень безробіття; u^* - природний рівень безробіття; β- коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття.

Коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природній на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на β%. Найчастіше коефіцієнт β має значення в межах від 2-2,5.

2) Можна визначити також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою, використовуючи другу формулу:

де Y₁ – фактичний обсяг виробництва в поточному році, Y₀ – фак-тичний обсяг виробництва в попередньому році, u₁ – фактичний рівень безробіття в поточному році, u₀ - фактичний рівень безробіття в попередньому році.

Таким чином, з цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності – необхідно щорічно не менше як 2,5-3% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.