Тема 4. Морфологія План лекції № 9. Іменники чоловічого та середнього роду

До сучасної І відміни іменників з історичного погляду належать:

1) іменники жіночого і чоловічого роду колишньої відміни на *ā (*jā)

вода, вол", поустыни

староста, оуноша, соудии

2) деякі іменники жіночого роду колишньої відміни на *ĭ, які в Н. в. одн. прийняли закінчення -а (-я)

пhснь > пісня, мышь > миша, долонь > долоня, тополь > тополя

3) більшість іменників колишньої відміни на *ū, які в Н. в. одн. прийняли закінчення -а

букы > буква, бры > брова, мъркы > морква, цьркы > церква, свєкры > свекруха

4) 1 іменник з основою на приголосний

дъчи > дочка

Основу сучасної І відміни склали іменники давньої відміни на *ā (*jā), які мали два варіанти відмінювання – твердий і м’який. Після ствердіння шиплячих з’явився ще один варіант – мішаний, який має закінчення як твердого, так і м’якого варіантів. Ця система відмінювання виявила риси стабільності і зазнала найменше змін: більшість сучасних закінчень іменників І відміни є прямим продовженням давніх закінчень або без змін, або з фонетично закономірними змінами, лише деякі закінчення виникли внаслідок внутрішнього чи зовнішнього аналогійного впливу.

До сучасної ІІ відміни іменників з історичного погляду належать:

1) іменники чоловічого і середнього роду колишньої відміни на *ŏ (*jŏ)

чєловhкъ, конь, ножь, краи

мыто, жити~

2) іменники чоловічого роду колишньої відміни на *ŭ

сынъ, волъ, домъ, полъ, вьрхъ, лєдъ, мєдъ

3) іменники чоловічого роду колишньої відміни на *ĭ

чьрвь, гость, локъть, тать, господь, лось, огнь, звhрь

4) іменники чоловічого роду колишньої відміни на приголосний (*n)

грєбєнь, корєнь, стєпєнь, стрьжєнь, крємєнь, "чьмєнь

5) іменники середнього роду колишньої відміни на приголосний (*s)

небо, око, слово, тhло, оухо, чюдо

6) іменники середнього роду колишньої відміни на приголосний, які прийняли суфікс -ат- (-ят-) і в Н. в. одн., а також закінчення -о

телятко, курчатко, лошатко, каченятко, кошенятко

7) іменники жіночого роду колишньої відміни на *ĭ, які змінили родову приналежність

стєпь > степ, корь > кір, насыпь > насип, боль > біль, стєпєнь > ступінь, дробь > дріб, лhтопись > літопис, накипь > накип, пыль > пил, подпись > підпис, полынь > полин

Утворення сучасної системи відмінювання іменників ІІ відміни чоловічого роду склалося в результаті глибоких змін, що полягали у змішуванні різних давніх типів відмінювання, яке проявилось у поширенні відмінкових флексій одних основ на інші й у виробленні внаслідок цього єдиних, спільних для всіх іменників чоловічого роду відмінкових флексій. Так з колишніх чотирьох типів відмінювання витворився один загальний тип відміни іменників чоловічого роду з розрізненням твердого, м’якого і мішаного варіантів. Найповніше зберегли свою систему флексій іменники давньої відміни на *ŏ (*jŏ), але й вони підпали під вплив іменників інших відмін, зокрема на *ŭ. Ця невеличка група слів відіграла важливу роль в історії відмінювання іменників чоловічого роду української мови: під їхнім впливом поширилася флексія Р. в. однини -у (-ю) в значній групі слів, витворилася форма давального та, в силу аналогії до неї, форма М. в. однини -ові (-еві) тощо; їхній вплив виходив і за межі чоловічого роду. Іменники на *ŏ теж впливали на іменники *ŭ-основ. Таким чином, найактивнішу роль у виробленні єдиної системи відмінювання відіграли іменники давніх відмін на *ŏ (*jŏ) та *ŭ. З ними злилися іменники давніх відмін на *ĭ та на приголосний, витворивши разом м’який варіант сучасної ІІ відміни; при цьому й іменники на *ĭ теж впливали на іменники *jŏ- основ.

Іменники середнього роду давньої відміни на *ŏ (*jŏ) найкраще зберегли свою систему флексій, при цьому іменники м’якого варіанту зазнали змін під впливом твердого варіанту. Переважна більшість іменників з давньою основою на -s- втратила характерний суфікс -єс- і злилася з іменниками *ŏ-основ.

До сучасної ІV відміни іменників з історичного погляду належать:

1) іменники середнього роду колишньої відміни на приголосний із суфіксом -"т- при відмінюванні (із зростаючою продуктивністю)

дhт", тел", кн"жа, гус", порос", лоша

2) іменники середнього роду колишньої відміни на приголосний із суфіксом -єн- при відмінюванні (із спадною продуктивністю)

им" > ім’я, плєм" > плем’я, сhм" > сім’я, тhм" > тім’я, вым" > вим’я;

але: бєрєм" – укр. оберемок, тягар; вєрєм" > укр. час; знам" > укр. прапор, рідше знамено; рам" > укр. рам’я, рамено; стрьм" > укр. стремено.

Іменники давньої відміни на *n значною мірою втратили самостійний тип відмінювання, підпавши під сильний вплив іменників *jŏ-основ. При цьому частина з них майже зовсім втратила характерний суфікс -єн- і прийняла флексії іменників *jŏ-основ, інша частина ще зберігає цей суфікс, але деякі форми виникли під впливом іменників давніх відмін на *ĭ та *ā (*jā).

Краще збереглося відмінювання іменників з основою на *t, які майже скрізь зберегли суфікс -ят-, але й їхні форми зазнали впливу іменників давніх типів на *ĭ, *ā (*jā), *ŏ (*jŏ).

Відмінок

Закінчення

д.-р.-укр. мови

Закінчення сучасної укр. мови

Історичний коментар закінчень

О д н и н а

Н.

ч. – -ъ, -ь

с. – -о, -є,

-Ø

-о

-о, е, -я

закінчення старе з фонет. законом. зміною: ъ > Ø;

(в особових, зрідка загальних назвах) закінчення нове, за аналогією, ймовірно, до форм середнього роду: Петро, Павло, Марко, Данило, батько, дядько, соловейко;

-о, -е – закінчення старі, -я – нове, виникло під впливом закінчень Р. в. одн. та Н. і З. в. мн. (внутрішня аналогія), а також за аналогією до Н. в. одн. іменників середнього роду давньої відміни на приголосний типу теля, ім’я (зовнішня аналогія).

Р.

ч. – -а(-"), -оу, -и, -є (залежно від давньої відміни);

с. – -а (-")

-а чи -у (залежно від значення)

-а

перерозподіл є результатом змішування і взаємозаміни закінчень, пор.: брата і віку та меду і сина;

закінчення старе

Д.

ч.– -оу(-ю),

-ови, -и (залежно від давньої відміни);

с. – -оу(-ю)

-ові, -еві (-єві) та

-у (-ю)

-у (-ю), в окремих ім. паралельне закінчення –ові

паралельні закінчення розвинулися з закінчень давніх відмін *ŏ та *ŭ в результаті їхнього змішування і взаємозаміни, але вживаються незалежно від походження; у закінченні -ови кінцевий -и > h за аналогією до закінчення Д. в. одн. іменників жіночого роду на *ā: -ови > -овh > -ові; закінчення -еві (-єві) утворилось із закінчення -ови після м’яких приголосних;

закінчення старе; паралельне закінчення -ові розвинулося за аналогією до іменників чоловічого роду

З.

ч. – як у

Н. в. (неіст.), можливі закінчення Р. в. (іст.);

с. – як у Н.в.

як у Р. в. (іст., побут. предмети), як у Н. в. (неіст.);

як у Н. в.

закінчення нове, розвиток категорії істот-неістот;

закінчення старе, з фонет. законом. зміною: ъ, ь > Ø;

закінчення старе

О.

ч. і с. (на -о,

-~) –

-ъмь > -омь

-ьмь > -ємь;

з ХVІ ст.

с. (на -я) –

-ямъ

-ом, -ем (-єм);

-ям

закінчення старе, з фонет. законом. зміною: ь > Ø

закінчення нове, за аналогією до більшості відмінкових форм однини і множини цих займенників, у яких закінчення починаються з -я (внутрішня аналогія), з фонет. законом. зміною: ъ > Ø

М.

-h, -и, -у, -~

-ові, -еві (-єві),

-у (-ю),

-і (-ї)

закінчення нове, за аналогією до закінчення Д. в. одн. іменників на *ŭ, яке поширилось на інші відміни й стало типовим і основним;

закінчення старе для іменників на * ŭ, яке поширилось на інші відміни і є паралельним до закінчення -ові, -еві (єві), хоча вживається рідше;

закінчення старе для іменників на *ŏ з фонет. законом. зміною: h > і, аналогійне для м’якої та мішаної груп; може бути паралельним до закінчення -у (ю), що залежить від місця наголосу в слові чи від прийменника: у краї – у краю́, по селу – по селі

К.

ч. – -є, -оу (ю), -и, ы, -ь;

с. – як у Н.

-у

(-ю), -е;

як у Н.

закінчення старе для іменників на *jŏ (з основою на шиплячий) та на *ŭ; під впливом іменників на *ŭ поширилось на окремі іменники твердої групи;

закінчення старе для іменників на *ŏ, *jŏ (з основою на нешиплячий), поширилось і на іменники на *ĭ та з основою на приголосний;

закінчення старе

М н о ж и н а

Н.-К.

ч. – -и,

-овє,

-ьє (-и~),

-є

с. – -а (-")

-и, -і (-ї);

-а (-я)

закінчення нове, за аналогією до форм З. в., з фонет. законом. зміною: ы > укр. и; h > укр. і;

закінчення старе

Р.

ч. – -ъ, -ь,

-овъ,

-ьи (-ии);

с. – -ъ, -ь

-Ø,

-ів (-їв),

-ей;

-Ø,

-ів

закінчення старе, з фонет. законом. зміною: ъ, ь > Ø, але вживається в небагатьох іменниках;

закінчення нове під впливом іменників на *ŭ, щоб розмежувати форми Р. в. множ. та одн.;

закінчення нове, вживається в кількох іменниках ч. і с. роду під впливом відміни на *ĭ: грошей, коней, очей, плечей (і пліч), ушей (і вух);

закінчення старе, з фонет. законом. зміною: ъ, ь > Ø;

закінчення нове під впливом іменників на *ŭ

Д.

-омъ, -ємъ, -ьмъ

-ам (-ям)

закінчення нове, під впливом іменників ж. роду на *ā (*jā)

З.

ч. - -ы, -h, -и;

с. - -а, -"

як у Н. в.(неіст.)

як у Р. в.(іст.)

закінчення старе з фонет. законом. зміною: ы > укр. и, h > укр. і; для іменників на *ĭ та на приголосний – нове, за аналогією до іменників на *jŏ;

закінчення нове, розвиток категорії істот-неістот

О.

-ы, -и,

-ъми, -ьми

-ами (-ями),

-ми

закінчення нове, під впливом іменників ж. роду на *ā (*jā), з фонет. законом. зміною: и > укр. и;

закінчення нове, під впливом іменників на *ĭ та на приголосний, з фонет. законом. змінами: ъ, ь > Ø, и > укр. и; паралельне до закінчень -ами (-ями)

М.

-hхъ, -ихъ, -ъхъ, -ьхъ

-ах (-ях)

закінчення нове, під впливом іменників ж. роду на *ā (*jā), з фонет. законом. зміною: ъ > Ø

Д в о ї н а

Н.-К.-З.

-а, -", -h, -и, -ы

У літературній мові форми двоїни втратилися до 16 ст. і замінилися формами множини, за винятком форм вуса, рукава (паралельно з вуси, рукави), (2, 3, 4) си́ни, воли́;

за аналогією до іменників на *ŭ закінчення -и поширилось і на інші іменники чоловічого роду у сполученнях з числівниками 2, 3, 4 з наголосом переважно на корені: (2, 3, 4) бра́ти, го́луби, во́зи, ду́би, столи́ тощо.

Говори зберігають залишки форм Н.-З. в. дв. іменників середнього роду: (2, 3, 4) слові, літі, вікні, відрі, дереві.

Р.-М.

-оу, -ю,

-овоу,

-ью (-ию)

У літературній мові форми двоїни втратилися до 16 ст. і замінилися формами множини.

Д.-О.

-ома, -єма, -ъма, -ьма

У літературній мові форми двоїни втратилися до 16 ст. і замінилися формами множини, за винятком форм О. в. очима, плечима, дверима (і дверми), грошима (і грішми).

Відмі-нок

основа на *n

основа на *t

основа на *n

основа на *t

основа на *n

основа на *t

Однина

Множина

Двоїна

Н.

им-"

тєл-"

им-єн-а

тел-"т-а

им-єн-и(-h)

тел-"т-и(-h)

Р.

им-єн-є(-и)

тел-"т-є(-и)

им-єн-ъ

тел-"т-ъ

им-єн-оу

тел-"т-оу

Д.

им-єн-и

тел-"т-и

им-єн-ьмъ

тел-"т-ьмъ

им-єн-ьма

тел-"т-ьма

З.

им-"

тел-"

им-єн-а

тел-"т-а

як у Н. в.

О.

им-єн-ьмь

тел-"т-ьмь

им-єн-ы

тел-"т-ы

як у Д. в.

М.

им-єн-є(-и)

тел-"т-є(-и)

им-єн-ьхъ

тел-"т-ьхъ

як у Р. в.

Відмінок

Закінчення

д.-р.-укр. мови

Закінчення сучасної укр. мови

Історичний коментар

Однина

Н.

-"

-а (-я)

закінчення старе

Р.

-є (-и)

*n – -ен-і(-я);

*t – -ят-и

закінчення нове: -я – за аналогією до Р.в. іменників середнього роду давньої відміни на *jŏ; -і – за аналогією до Р. в. іменників жіночого роду типу земля, ніч (землі, ночі);

закінчення старе

Д.

-и

-ен-і,

-ят-і

закінчення нове, за аналогією до Д. відм. одн. іменників жіночого роду І відміни

З.

-"

-а (-я)

закінчення старе

О.

-ьмь

*n – -ен-ем

(-ям)

*t – -ам

(-ям)

закінчення старе, з фонет. законом. зміною: ь > е, ь > Ø;

+

закінчення нове, за аналогією до О. в. одн. іменників ІІ відміни типу знання

М.

-є (-и)

-ен-і,

-ат-і

закінчення нове, за аналогією до іменників жіночого роду І відміни

К.

Як Н. в.

закінчення старе

Множина

Н.

-а

-ен-а,

-ат-а

закінчення старе, у деяких іменників з основою на -н- встановилося закінчення давньої відміни на *jŏ (вим’я, тім’я)

Р.

-ъ

-ен-Ø,

-ат-Ø

закінчення старе, з фонет. законом. зміною: ь > Ø;

Д.

-ьмъ

-ен-ам,

-ят-ам

закінчення нове, за аналогією до іменників давньої відміни на *ā, *jā

З.

-а

-ен-а

-ят-а (-ат)

закінчення старе,

у назвах істот можуть виступати паралельні закінчення (як у Н. чи З. відм.)

О.

-ы

-ами

закінчення нове, за аналогією до іменників давньої відміни на *ā, *jā

М.

-ьхъ

-ах

закінчення нове, за аналогією до іменників давньої відміни на *ā, *jā

К.

як у Н. в.

як у Н. в.

закінчення старе

Двоїна

Н.-З.-К.

-и (-h)

Форми двоїни втратилися до 16 ст. і замінилися формами множини.

Р.-М.

-оу

Д.-О.

-ьма

Множинні іменники строкаті за складом і походженням:

іменники ворота, дрова – спільнослов’янські утворення індоєвропейського характеру; іменники дріжджі, ясла виникли в спільнослов’янській мові; радощі, жалощі – у середньоукраїнській мові; іменники витребеньки, манівці – утворення, типові для сучасної української мови. Деякі іменники, як гуси, люди, діти, кури, мають форму однини, але від інших основ (гуска, людина, дитина, курка) і набувають у множині відтінку збірності.

Іменники кайдани, штани, гроші запозичені з інших мов.

Система відмінкових закінчень теж характеризується деякою строкатістю.

Відмінок

Закінчення

д.-р.-укр. мови

Закінчення сучасної укр. мови

Історичний коментар

Н.

-и;

-h;

-а

-и;

-і (-ї);

-а (-я)

Закінчення старі;

h > укр. і

З.

як у Н. в.

як у Н. в.(неіст.);

як у Р.в.(назви людей); обидві форми (для назв свійських тварин)

Закінчення старе: вила, вінця, граблі, сани;

Закінчення нове, розвиток категорії істот/неістот: дітей, людей;

гусей і гуси, курей і кури.

Р.

-ьи (-ии);

-овъ;

-ъ

-ей;

-ів;

-Ø

Закінчення нове, під впливом іменників *ĭ;

закінчення нове, під впливом іменників на *ŭ;

закінчення старе з фонет. законом. зміною: ъ > Ø

Д.

-омъ,

-ьмъ

-ам (-ям)

закінчення нове, під впливом іменників на *ā (*jā)

О.

-ы, -ми,

-ами

-ами (-ями);

-ми

закінчення нове, під впливом іменників на *ā (*jā);

залишки давніх форм іменників на *ĭ: ворітьми (і воротами), грішми (і грошима), гусьми, дверми (і дверима), дітьми, курми, людьми, саньми (і саня́ми), сіньми, штаньми (і штана́ми, рідше – шта́нями).

М.

-ьхъ,

-hхъ, -ахъ

-ах (-ях)

закінчення нове, під впливом іменників на *ā (*jā)