Тема 4. Морфологія План лекції № 8. Морфологія. Іменник

В іменниках категорія роду є самостійною, синтаксично незалежною, на відміну від прикметників, займенників, числівників, дієслів. Будь-який іменник, крім іменників множинних, уже в спільнослов’янській мові належав до певного роду – чоловічого, жіночого або середнього.

У назвах речей, явищ, процесів, понять категорія роду є суто граматичною, не пов’язаною з реальним значенням іменника. У назвах істот категорія роду є значеннєво-граматичною, оскільки бере участь у мовному вираженні природного розмежування істот чоловічої й жіночої статі (чоловічий і жіночий рід), а також недорослих істот (середній рід).

Основним показником роду є закінчення називного відмінка однини іменників:

Рід

Закінчення у Н. в. одн.

Приклади

Чоловічий

-ъ, -ь, -а, -и, -ы (із суфіксом -ен- у непрямих відмінках)

городъ, конь, во~вода, оуноша, соудии, камы

Середній

-о, -е, -" (<#)

село, поле, им"

Жіночий

-а, -"„ (<-#, ->), -ь, -и, -ы (із суф. -ъв- у непрямих відмінках)

корова, земл", ночь, рабыни, свекры,

Подвійний (чолові-чий-жіночий залежно від статі особи, яку іменники називають)

-а (родове розрізнення здійснюється за допомогою форм узгоджуваних слів та контекстуального оточення)

лада, невhжа, "дьца, волоцюга, слуга, пь#ница, калєка, сирота

Система родових класів у назвах неістот усталилася в слов’янських мовах давно. Кореневі слов’янські іменники свої родові форми зберігають стійко, а в похідних утвореннях чи пізніших запозиченнях можуть виявлятися хитання в роді:

Д.-р.укр. мова

Укр. мова

Рос. Мова

сhчь – ч. р.

пара ’водяні випари’ – ж. р.

боль – ж. р.

путь – ч. і ж. р.

січа – ж. р.

пара – ж. р.

біль – ч. р.

путь – ж. р.

сечь – ж .р.

пар – ч. р.

боль – ж. р.

путь – ч. р.

У пам’ятках 16-17 ст. деякі іменники виступають у формі то чоловічого, то жіночого роду: овоч і овощь, плат і плата, фальш і фальша, пятокъ і пятница, продаж і продажа, кит і кита, островъ і острова, Іордан і Іордана.

Основне значення категорії числа – вираження кількості позначуваних предметів.

Категорія числа існувала вже в індоєвропейській мові. Форми однини, двоїни і множини були успадковані сп.-сл. мовою, а від неї – і мовою д.-р.укр.

Однина

Двоїна

Множина

На позначення одного предмета чи особи:

дроугъ, рыба, лhто

На позначення парності або двох осіб, предметів:

2 дроуга, 2 рыбh, 2 лhтh

На позначення трьох і більше осіб, предметів:

дроузи, рыбы, лhта

Іменники у двоїні мали три різні форми. Тотожні флексії були: а) в Н.-З.-Кл. відмінках; б) в Р.-М.; в) у Д.-О. відмінках. Форми двоїни почали втрачатись і заступатися формами множини з 13 ст. До 16 ст. процес занепаду двоїни завершився. Проте в північних та південно-західних говорах зберігаються деякі залишки від колишніх форм двоїни, а літературна мова зберігає часом відмінності в системі наголошування колишніх форм двоїни і множини: дві ха́ти (мн. хати́), два бра́ти (мн. брати́), два відра́ (мн. відра). У результаті зникнення двоїни сформувалося чіткіше протиставлення форм однини та множини і виникли передумови для розмежування однинних, множинних і збірних іменників.

Збірні іменники вказують на „суцільну множинність, сприйняту як одиниця або множинність” (О.О.Потебня): Русь, земл", полонъ, чел#дь, брат(ь)", з#ти", шюри", литва, латина, дереви~, камени~. Назви людей мають при собі дієслово-присудок звичайно у множині, а назви неістот – в однині: ащє придуть Русь бєс купли (Лавр. літ.); вhтві~ прhклонило с# бh до зємл# (Ізб. 1076).

Давньоруськоукраїнська мова успадкувала від спільнослов’янської сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Прямі відмінки (синтаксично незалежні)

Непрямі відмінки (синтаксично залежні)

Називний

Кличний

Виконують номінативну функцію – є назвою суб’єкта:

Тым же способом покой учинилъ (Перест.); Воды, ани колодеза въ замку нетъ (Оп. зам.); иж за твоим черевом бочки с пивами … волочат (І. Виш.).

того, про кого або про що розповіда-ється в реченні

того, хто спонукається до дії, до якоїсь відповіді або до якоїсь реакції на звернення

Приде Батыи Кыеву въ силh тяжьцh (ГВЛ); написаны быша книгы (ЄДобр.); минуста дъвh лhтh (Син. пат.)

Спеціальну форму Кл. в. в однині мають лише іменники чоловічого та жіночого роду. У множині та двоїні форми Кл. в. збігаються з формами Н. в.: Видиши ли сестро Мари~ (Син. пат.); Сн͂оу мои и чадо приклони оухо сво~ (Ізб., 1076); Азъ ч#дh рекоу вама (Ізб., 1076); а вс"демъ братіє на свои бръзы" комони (Сл.).

Спільнослов’янська мова ранішого періоду

Спільнослов’янська мова пізнішого періоду

Давньоруськоукраїнська мова

Н.

*plod-ŏ-s

*kon-jŏ-s

*sūn-ŭ-s

*plodъ

*konь

*synъ

плодъ

конь

сынъ

З.

*plod-ŏ-n

*kon-jŏ-n

*sūn-ŭ-n

*plodъ

*konь

*synъ

плодъ (як у Н. в.)

конь (кон") (як у Р. в.)

сынъ (сына) (як у Р. в.)

Тематичний голосний

Іменники

Приклади

*ā

*jā

жін. і чол. роду з закінченням у Н.в. одн.:

-а (після твердих приголосних);

-а (після ж, ч, ш, ц, з);

-"

-и

рука, рыба, вода

во~вода, староста

доуша, овьца, стьза

оуноша, вельможа

земл", строу"

поустыни, мълнии

с@дии

*ŏ

*jŏ

чол. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-ъ;

серед. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-о (без суфікса -єс- у непрямих відмінках);

чол. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-ь (після вторинних м’яких пригол.);

-и;

серед. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-~

братъ, вълкъ, дроугъ

село, окно, лhто

конь, ножь, отьць, кън"зь

краи, вои, бои

полє, сьрдьцє, жити~,

*ŭ

чол. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-ъ

сынъ, волъ, домъ, вьрхъ, полъ ’половина’, мєдъ, лєдъ

*ĭ

жін. і чол. роду з закінченням у Н.в. одн.:

-ь (після пом’якш. первинних пригол.)

вhсть, ночь, пєчь, соль

гость, з"ть, гвоздь, тьсть

*ū

жін. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-ы (із суфіксом -ъв- у непрямих відмінках)

свєкры, цьркы, букы, любы

з основою на приголосний

жін. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-и (із суфіксом -єр- у непрямих відмінках);

чол. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-ь (після суфікса -єн-);

серед. роду з закінченням у Н. в. одн.:

-о (із суфіксом -єс- у непрямих відмінках);

-" (< #, >):

– (із суфіксом -єн- у непрямих відмінках);

– (із суфіксом -"т- (< #т, >т) у непрямих відмінках)

2 ім.: мати, дъчи

грєбєнь, камєнь (камы), корєнь, пьрстєнь

небо, слово, чюдо, тhло

им", плєм", сhм"

тєл", осл", отроч"