1.3. Значення та сутність управління якістю

Сучасне управління якістю виходить з положень, що діяльність з управління не може бути ефективна після того, коли продукція вироблена чи послуга надана, ця діяльність повинна здійснюватися під час виробництва.

Сучасне управління якістю базується на результатах досліджень, виконаних крупними всесвітньо відомими корпораціями та вченими. Особливий вплив на нього мали розробки авторів: Ф.Б.Кросбі, У.Є.Демінга, А.В. Фейгенбаума, К.Ішікави, Дж. М. Джурана та багатьох інших.

За ДСТУ ІSО 9000-2001. поняття „управління якістю” має наступне визначення: це скоординована діяльність, яка полягає у спрямуванні та контролюванні організації щодо якості. Спрямування та контролювання якості звичайно охоплює широкий спектр понять, а саме:

• розроблення (політики у сфері якості та цілей у сфері якості);

• планування якості (складова частина управління якістю, зосереджена на встановленні цілей у сфері якості і визначенні операційних процесів та відповідних ресурсів, необхідних для досягнення цілей у сфері якості);

• контроль якості (складова частина управління якістю зосереджена на виконанні вимог до якості;

• забезпечення якості (складова частина управління якістю зосереджена на створенні впевненості в тому, що вимоги до якості буде виконано);

• поліпшення якості (складова частина управління якістю, зосереджена на збільшенні здатності виконати вимоги до якості).

Управління якістю - це аспекти виконання функцій управління. Вони визначають політику, мету і відповідність у сфері якості, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, оперативне управління якістю, забезпечення якості та вдосконалення якості в рамках системи якості (ДСТУ 3230-95).

Організацією вважають сукупність людей та засобів виробництва з розподілом відповідальності, повноважень та взаємовідносин. Прикладами організації є компанія, корпорація, фірма, підприємство, установа, індивідуальний торговець, асоціація або їхні підрозділи чи комбінації.

Поняття „управління якістю” включає такі аспекти:

• технічні;

• управлінські;

• загальні;

• економічні.

До технічних аспектів відносять:

• використання у виробництві світових нормативних документів;

• контроль продукції на кожному етапі в процесі виробництва з використанням необхідних засобів контролю;

- регулярний перегляд технології;

- забезпечення скерованості усіма процесами й оглядання кожної одиниці продукції.

До управлінських аспектів відносять:

- визначення політики у сфері якості та конкретне розширення обов’язків кожного співробітника;

- розробка формалізованої методології управління якістю і контроль за виконанням методик;

- планування необхідної системи капіталовкладень у річний бюджетний план щодо вдосконалення якості;

- орієнтація виробника на використання найсучасніших науково-технічних розробок і вимог;

- контроль за виконанням норм екології та безпеки праці.

До загальних аспектів відносять:

- планування на рівні вищого керівництва;

- систематизація і документальне оформлення діяльності у вигляді методик, протоколів, інструкцій керівництва та ін.;залучення усіх виробничих ресурсів і всього персоналу;

- широке використання стандартизації, у тому числі міжнародних стандартів в управлінні якістю;

- регулярні перевірки, вивчення зворотного зв’язку і корегування дій;

- безперервне навчання персоналу прийомам і методам управління якістю.

До економічних аспектів відносять:

- планування капіталовкладень в якість (затрати на функціонування системи якості, навчання персоналу, вивчення ринку. Контроль, діагностика, переоснащення виробництва, залучення незалежних експертів, особисті премії персоналу та інше);

- управління економікою якості.

В Україні державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) спрямована на підтримку зусиль підприємств та організацій у задоволенні потреб споживача шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю. Економічні заходи державного регулювання у сфері управління якістю спрямовуються на стимулювання діяльності товаровиробників щодо поліпшення якості продукції, підвищення їх відповідальності за виготовлення та реалізацію неякісної продукції.

Але, як зазначалося вище, вдосконалення не може бути об’єктом регулювання, державні структури мають не втручатися, а лише сприяти і стимулювати вдосконалення (рис.1.4.).

Принципи управління якістю – це правила, що лежать в основі керівництва організацією і в основі її діяльності. Вони направлені на довгострокову безперервну роботу, на задоволення вимог споживачів з одночасним врахуванням вимог усіх зацікавлених організацій.

Вісім ключових принципів системного управління лишаються незмінними.

По-перше, орієнтація на споживача.

Організація залежить від своїх споживачів, отже, вона має розуміти сьогоднішні і майбутні потреби , іти на зустріч їх вимогам.

По-друге, ключова роль керівництва.

Керівники встановлюють цілі, спрямування і внутрішнє середовище організації. Вони спонукають працівників для досягнення поставлених цілей.

По-третє, необхідність залучення працівників до діяльності щодо управління якістю.

Повне залучення працівників дає можливість використовувати їх знання і досвід для отримання вигоди організації.

По-четверте, процесний підхід.

Бажаний результат досягається ефективніше, коли управління ресурсами та усіма видами діяльності розглядається як процес.

По-п’яте, системний підхід до управління.

Ідентифікація, розуміння і управління системою взаємозалежних процесів для заданої цілі дозволить підвищити ефективність організації.

По-шосте, постійне вдосконалення.

Неперервне вдосконалення є постійною метою організації.

По-сьоме, прийняття рішень, що базуються на фактах (статистичні методи контролю; аналіз та регулювання).

Ефективність застосованих рішень і виконуваних дій базується на аналізі даних і інформації.

По-восьме, взаємовигідні відносини з постачальниками.

Взаємовигідні відносини з постачальниками дозволяють обом організаціям досягти вищого успіху у своїй діяльності.

Детальніше розглянемо принципи управління якістю у розділі 6.