2.Юридичний статус сталого розвитку

Дотепер тривають сильні дебати про таке:

- чи є сталий розвиток принципом, що зароджується, обов'язковим для виконання відповідно до міжнародного права для всіх країн;

- чи він стосується лише тих країн, які уклали договори, що включають у себе такий принцип;

Чи це взагалі не зобов'язуючий принцип, а скоріше просто цільовий орієнтир політики міжнародного права.

Деякі договори згадують про важливість сталого розвитку у своїх Преамбулах, - наприклад, ВТО, при цьому визнаючи, що це не обов'язковий принцип для права.

Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (РКИК ООН, UNFCCC) включає сталий розвиток у свою Преамбулу як частину своїх цілей, і зараховує його до принципів своєї діяльності в Статті 3, але потім окремо заявляє наприкінці розділу про те, що ці принципи функціонують тільки як рекомендації для учасників Договору.

Поза залежністю від того, хто як інтерпретує концепцію сталого розвитку - як обов'язкову для виконання чи ні, - країни, які взяли на себе зобов'язання по сталому розвитку за допомогою договорів або інших міжнародних правових інструментів, мають обов'язок балансувати економічні, соціальні й екологічні пріоритети в процесі свого розвитку заради інтересів майбутніх поколінь. У випадку, якщо країни не інтегрують міркування розвитку з екологічними аспектами, не проводять оцінку впливу на природу (envіronmental іmpact assessments, EіAs) і не заохочують суспільну участь у цих процесах, то це означає, що вони не задовольняють принципам і підходам Декларації Ріо й іншим правовим інструментам, цілями яких є започаткування всесвітнього сталого розвитку. У той же час, деякі країни формалізували концепцію сталого розвитку через нову політику або законодавство, використовуючи, наприклад, оцінку впливу на природу (envіronmental іmpact assessments, EіAs) для визначення, чи є сталим процес використання певного виду ресурсу.

Деякі країни, у яких функціонують ФСД, прийняли за основу політику й закони про сталий розвиток. Інші ж не зробили із цього пріоритет. Якщо країна поставила за мету досягнення сталого розвитку, вона повинна діяти в цьому напрямку у всіх напрямах, у тому числі й у політиці керування своїми ФСД, як це зробили Норвегія й Нова Зеландія.

Міжнародне законодавство визнає за суверенними країнами право діяти як суверени. Державні підприємства або ФСБ традиційно не ставляться до суб'єктів міжнародного права. ФСБ можуть мати різну структуру; деякі являють собою сукупність ресурсів, якими управляє Держава, а інші засновують окремі компанії, керовані державою. Може здатися, що другий варіант нічим не відрізняється від першого, це лише формальне розходження. Насправді , деяким ФСБ таки вдалося протягом тривалого періоду діяльності довести, що вони все ж інституціонально незалежні від держави, і діють скоріше як і будь-який інший приватний або інституціональний інвестор. З погляду концепції, що ФСБ - це частина держави, логічно припустити що ФСБ будуть зобов'язані ураховувати сталий розвиток у своїх стратегічних і тактичних діях у тій частині, у якій він впливає на навколишнє середовище. Наприклад, якщо ФСБ інвестує у велику видобувну компанію, чия діяльність приведе до серйозної екологічної втрати, цей ФСБ буде напевно враховувати ціну такої втрати для екології, тому що він не здатний уникнути її.

Якщо ж припустити, що більшість ФСБ діють окремо від держави, як будь-який інституціональний або приватний інвестор, ФСБ повинен підкорятися законам держави в частині стійкого розвитку, якщо ФСБ веде діяльність на території цієї країни. Однак, у випадку, якщо ФСБ інвестує за рубежем, він виявляється в такому ж положенні, як і багатонаціональні компанії, коли в загальному випадку (за винятком випадків, коли законами країни перебування описується інша процедура) застосовуються закони країни реципієнта інвестицій, а не домашньої країни. Таким чином, якщо в реципієнті немає екологічних законів або законів у праці, або такі закони йснують, але не виконуються, тоді підприємство не буде винно за заподіяння екологічного збитку, пов'язаного з його діяльністю, а значить ФСБ не буде мати зобов'язань. Проте, деякі ФСБ, такі як GPFG, мають внутрішні механізми, які забороняють їм робити інвестиції в компанії, що оперують без обліку стійкого розвитку, і ці механізми поширюються на інвестування за рубежем теж.