Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТАР.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
907.78 Кб
Скачать

1.3 Вимоги до оформлення дипломних проектів

1.3.1 Загальні положення

Дипломний проект вважається виконаним, коли пояснювальна записка і весь графічний матеріал оформлені у відповідності з вимогами діючих стандартів.

Відповідальність за правильність та якість оформлення несе студент – автор проекту.

Відомості, якими необхідно керуватися при виконанні схем, текстової інформації, наведені в стандартах, а також в іншій технічній літературі. Багато стандартів обновились, з¢явилися нові стандарти (ДСТУ) по умовному позначенню елементів цифрової та аналогової техніки, оформленню текстової, програмної та схемної документації.

В даних методичних вказівках систематизовані основні положення державних стандартів по оформленню дипломних проектів.

Викладення матеріалу методичних вказівок подано у відповідності до вимог ДСТУ 3008-95.

1.3.2 Оформлення пояснювальної записки

1.3.2.1 Загальні вимоги

Пояснювальну записку до дипломного проекту оформляють відповідно до вимог міждержавного стандарту ГОСТ 2.105-95.

Обсяг пояснювальної записки повинен складати 60 – 80 сторінок машинописного тексту на аркушах фор­мату А4 (210 × 297 мм), причому об’єм технічної частини повинен мати не мен­ше 70 % всієї записки. Додатки до вказаного обсягу не входять.

За своїм змістом пояснювальна записка повинна відпові­дати індивідуальному завданню на дипломне проектування.

Пояснювальна записка відноситься до текстових документів, які містять інформацію, подану в основному технічною мовою та графічну інформацію у вигляді ілюстрацій.

Ілюстраціями можуть бути фрагменти схем, графіки, фотографії тощо.

Частина інформації може бути представлена у вигляді формул.

Цифрову інформацію частіше представляють у вигляді таблиць.

Пояснювальну записку оформлюють на одній стороні аркушів білого паперу формату А4 машинописним способом.

Текст друкують через 1,5 інтервалу, прямим шрифтом Times New Roman, одного типу (без виділення по тексту і підкреслення), розміром не менше 2,5 мм (Word шрифт №14), чорного кольору.

Ілюстрації дозволяється виконувати тушшю, простим олівцем, графічними редакторами.

Використовувати ксерокопії і скановані ілюстрації забороняється. Тільки в оглядовій частині проекту допускаються чіткі відредаговані копії.

Кожен аркуш пояснювальної записки повинен мати рамку робочо­го поля і основний напис (рисунок 1).

Рисунок 1 – Основний напис аркуша пояснювальної записки

Текст розміщують таким чином, щоб відстань від рамки робочо­го поля становила: зліва і справа – не менше 3 мм; зверху і знизу – не менше 10 мм; абзац – 15-17 мм.

Скорочення слів – відповідно до чинних стандартів. Помилки виправляють зафарбовуванням білим коректором і нанесенням на тому ж місці виправленого тексту.

Назви складових частин чи розділів записують у вигляді заго­ловків, з абзацу. Заголовки повинні бути короткими і відповідати тематиці викладеного матеріалу.

Перенесення слів у заголовках не допуска­ються. Крапку після нумерації заголовку і вкінці не ставлять. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, то тоді їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком і текстом 1 інтервал, між текстом і заголовком 3 - 4 інтервали, між заголовками – 1 інтервал.

Не дозволяється залишати заголовок без тексту на попередній сторінці.

Титульний лист – це заголовний лист документа (його обкладинка) і в загальну кількість аркушів пояснювальної записки не входить.

Приклад оформлення титульного листа дипломного проекту наведений у додатку 1.

Другий лист пояснювальної записки, з якого починається нумерація сторінок, оформлюється відповідно до додатку 2.

Далі розміщується лист завдання на дипломний проект, яке оформляється відповідно до додатку 3, з двох сторін листа. В завданні формулюють тему проекту, вказують вихід­ні дані до проекту, перелік питань, що належить розроби­ти, перелік графічного матеріалу, який необхідно представити в результаті розробки. Наводиться строк видачі завданні і закінчення проекту.

Наступний лист пояснювальної записки – специфікація проекту, яка складається на листі з великим штампом. В ній перелічується вся документація, розроблена в проекті, з вказівкою шифру кожного документу і формату на якому його виконано. Нумерацію на даній і наступних сторінках проставляють в основному написі. Приклад оформлення специфікації наводиться у додатку 4.

Після специфікації розміщується зміст, в який включають всі заголовки (без змін), які є в документі, і додатки. Заголовок “ЗМІСТ” розміщують по центру листа, всі літери в слові великі.

Анотацію розміщують після змісту, з заголовком “Анотація”, з абзацу . Вона має бути стислою, інформативною і містити відомості, які характеризують виконану роботу. Анотація виконується державною мовою і, на наступній сторінці, іноземною мовою.

Вступ пишуть з нової пронумерованої сторінки, з абзацу. Текст вступу повинен бути коротким і висвітлювати питання актуальності, значення, сучасний рівень і призначення дипломного проекту. У вступі і далі по тексту не дозволяється використовувати скорочені слова, терміни, крім загальноприйнятих.

Висновки - це заключний етап дипломного проекту, його оформлюють з заголовком “Висновки” з нової пронуме­рованої сторінки, починаючи з абзацу.

В тексті аналізуються основні підсумки роботи над проектом, дають оцінку одержаним результатам, визначають перспективи їх покращення. Вказують значення виконаної роботи для виробництва і перспективи реалізації проекту.

Список літератури оформлюють з заголовком “Список літератури” або Література з нової пронумерованої сторінки, починаючи з абзацу. Список літератури повинен включати тільки ті літературні джерела, які використовувалися в дипломному проекті (дипломній роботі).

Використану літературу розміщують в порядку посилання на неї в тексті. Посилання на літературу наводять в квадратних дужках, вказу­ючи порядковий номер за списком [1, с. 256].

В списку кожну літературу записують з абзацу і нумерують арабськими числами. Літературу записують мовою, якою вона видана.

1.3.2.2 Основна (технічна) частина

Основна (технічна) частина проекту містить усі необхідні ро­зробки та обґрунтування прийнятих рішень, які супроводжуються ві­дповідними розрахунками (в тому числі з допомогою ЕОМ), ілюстра­ціями, посиланнями на літературні джерела, результатами власних експериментальних та теоретичних досліджень.

Структурними елементами основної частини є розділи, підроз­діли, пункти, підпункти, переліки та примітки.

Розділ – головна ступінь поділу тексту, позначена номером і має заголовок.

Підрозділ – частина розділу, позначена номером і має заголо­вок.

Пункт – частина розділу чи підрозділу, позначена номером і може мати заголовок.

Підпункт – частина пункту, позначена номером і може мати за­головок. Заголовки структурних елементів необхідно нумерувати тільки арабськими числами.

Допускається розміщувати текст між заголовками розділу і пі­дрозділу, між заголовками підрозділу і пункту.

Кожен розділ рекомендується починати з нової сторінки.

Заголовки розділів записуються з абзацу, великими літерами, без виділень.

Заголовки підрозділів, пунктів та підпунктів (при наявності заголовка) записують з абзацу малими буквами, починаючи з великої.

Розділи нумерують порядковими номерами в межах всього документа (1, 2, 3 і т.д.). Після номера крапку не ставлять, а пропускають один знак.

Підрозділи нумерують в межах кожного розділу, пункти в межах підрозділу і т.д. за формою (3.1, 3.2, 3.2.1, 3.2.2, 3.2.2.1 і т.д.).

Цифри, які вказують номер, не повинні виступати за абзац.

Посилання в тексті на розділи виконується за формою: “ наведено в розділі 3”.

В тексті документа може наводитись перелік, який рекоменду­ється нумерувати малими буквами українського алфавіту з дужкою, або виділяти дефісом перед текстом. Для подальшої деталізації переліку використовують арабські цифри з дужкою.

Кожну частину переліку записують з абзацу, починаючи з малої букви і закінчуючи крапкою з комою, в кінці останньої ставлять крапку.

Приклад:

а) текст переліку;;

б) текст переліку:

1) текст переліку;

2) . . . ;

в) останній перелік.

1.3.2.3 Правила написання тексту

При написанні тексту слід дотримуватися таких правил:

а) текст необхідно викладати в лаконічному технічному стилі;

б) умовні буквені позначення фізичних величин і умовні гра­фічні позначення компонентів повинні відповідати установленим в стандартах. Перед буквеним позначенням фізичної величини повинно бути її пояснення (резистор R, конденсатор С);

в) числа з розмірністю слід записувати цифрами, а без розмі­рності - словами (відстань – 2 мм, відміряти три рази);

г) позначення одиниць слід писати в рядок з числовим значен­ням без перенесення в наступний рядок. Між останньою цифрою числа і позначенням одиниці слід робити пропуск (100 Вт, 2 А);

д) якщо наводиться ряд числових значень однієї і тієї ж фі­зичної величини, то одиницю фізичної величини вказують тільки після останнього числового значення (1,5; 1,75; 2 мм);

е) позначення величин з граничними відхиленнями слід запису­вати так: 100 ± 5 мм;

ж) буквені позначення одиниць, які входять в добуток, роз­діляють крапкою на середній лінії (·); знак ділення замінюють косою рискою (/);

и) порядкові числівники слід записувати цифрами з відмінко­вими закінченнями (9-й день, 4-а лінія); при кількох порядкових числівниках відмінкове закінчення записують після останнього (3,4,5-й графіки); кількісні числівники записують без відмінкових закінчень (на 20 аркушах).

1.3.2.4 Оформлення формул

Кожну формулу записують з нового рядка, з вирівнюванням по центру. Між формулою і текстом пропускають один рядок.

Умовні буквені позначення (символи) в формулі повинні відповідати установленим у міждержавному стандарті ГОСТ 1494-77. Їх пояснення наводять в тексті або зразу ж під формулою. Для цього після формули ставлять кому і записують пояснення до кожного символу з нового рядка в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі, розділяючи крапкою з комою. Перший рядок повинен починатися з абзацу з слова “де” і без будь-якого знака після нього.

Всі формули нумерують в межах розділу арабськими числами. Номер вказують в круглих дужках з правої сторони, в кінці рядка, на рівні закінчення формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крапкою. Дозволяється виконувати нумерацію в межах всього документа.

Приклад

Таким чином, момент тертя в опорах

Мт = - к G1,5, (5.1)

де к – коефіцієнт пропорційності;

G – вага рухомої частини вимірювального механізму.

Одиницю виміру, при необхідності, заключають в квадратні дужки

I = [A]. (5.2)

Числову підстановку і розрахунок виконують з нового рядка не нумеруючи. Одиницю виміру заключають в круглі дужки. Наприклад,

I = = 2,2 (А).

Розмірність одного й того ж параметра в межах документа повинна бути однаковою.

Якщо формула велика, то її можна переносити в наступні рядки. Перенесення виконують тільки математичними знаками, повторюючи знак на початку наступного рядка. При цьому знак множення “·” замінюють знаком “×”.

Формула є частиною речення, тому до неї застосовують такі ж правила граматики, як і до інших членів речення. Якщо формула знаходиться в кінці речення, то після неї ставлять крапку. Формули, які слідують одна за другою і не розділені текстом, розділяють комою.

Посилання на формули в тексті дають в круглих дужках за формою: “... в формулі (5.2)”; “... в формулах (5.7, ... , 5.10)”.

1.3.2.5 Оформлення ілюстрацій

Для пояснення викладеного тексту рекомендується його ілюструвати графіками, кресленнями, фрагментами схем та ін., які можна виконувати чорною тушшю, простим олівцем середньої твердості та комп’ютерною графікою.

Розміщують ілюстрації в тексті або в додатках.

В тексті ілюстрацію розміщують симетрично (по центру) до тексту після першого посилання на неї або на наступній сторінці.

На всі ілюстрації в тексті пояснювальної записки мають бути посилання. Посилання виконують за формою: “...показано на рисунку 3.1.” або в дужках за текстом (рисунок 3.1), на частину ілюстрації: “... показані на рисунку 3.2, б”. Посилання на раніше наведені ілюстрації дають з скороченим словом дивись (див. Рисунок 1.3).

Між ілюстрацією і текстом пропускають один рядок. Всі ілюстрації називають рисунками і позначають під ілюстрацією симетрично до неї за такою формою: “Рисунок 3.5 – Найменування рисунка”. Крапку в кінці не ставлять, знак переносу не використовують. Якщо найменування рисунка довге, то його продовжують у наступному рядку починаючи від найменування.

Приклад оформлення рисунку наведений нижче.

Рисунок 2 – Структурна технологічна схема процесу виготовлення сиру

Нумерують ілюстрації в межах розділів, вказуючи номер розділу і порядковий номер ілюстрації в розділі, розділяючи крапкою. Дозволяється нумерувати в межах всього документа.

Пояснюючі дані розміщують під ілюстрацією над її позначенням.

У випадку, коли ілюстрація складається з частин, їх позначають малими буквами українського алфавіту з дужкою ((а), (б)) під відповідною частиною. В такому випадку після найменування ілюстрації ставлять двокрапку і дають найменування кожної частини за формою:

а – найменування першої частини; б – найменування другої частини

або за ходом найменування ілюстрації, беручи букви в дужки:

Рисунок 3.2 - Структурна схема (а) і часові діаграми (б) роботи фазометра

Якщо частини ілюстрації не вміщуються на одній сторінці, то їх переносять на наступні сторінки. В цьому випадку, під початком ілюстрації вказують повне її позначення, а під її продовженнями позначають “Рисунок 3.2 (продовження). Пояснюючі дані розміщують під кожною частиною ілюстрації.

Якщо в тексті є посилання на складові частини зображеного об’єкту, то на відповідній ілюстрації вказують їх порядкові номери в межах ілюстрації.

Якщо ілюстрація є фрагментом повної розробленої схеми, то для всіх компонентів вказують ті позиційні позначення, які вказані на схемі.

Якщо ілюстраціями являються фотографії, то останні повинні бути наклеєні на стандартні аркуші білого паперу і позначені як рисунки.

1.3.2.6 Оформлення таблиць

Таблицю розміщують симетрично до тексту після першого посилання на даній сторінці або на наступній, якщо на даній вона не вміщується.

На всі таблиці мають бути посилання за формою: “наведено в таблиці 3.1”; “ ... в таблицях 3.1 – 3.5” або в дужках по тексту (таблиця 3.6). Посилання на раніше наведену таблицю дають з словом дивись (див. таблицю 2.4) за ходом чи в кінці речення.

Таблицю розділяють на графи (колонки) і рядки. В верхній частині розміщують головку таблиці, в якій вказують найменування граф. Діагональне ділення головки таблиці не допускається. Ліву графу часто використовують для найменування рядків. До­пускається не розділяти рядки горизонтальними лініями. Мінімальна відстань між основами рядків – 8 мм. Розміри таблиці визначаються об'ємом матеріалу.

Найменування граф може складатися з заголовків і підзаголов­ків, які записують в однині, симетрично до тексту графи малими буквами, починаючи з великої. Якщо підзаголовок складає одне речення з заголовком, то в цьому випадку його починають з малої букви. В кінці заголовків і підзаголовків граф таблиці крапку не ставлять

Якщо всі параметри величин, які наведені в таблиці, мають одну й ту саму одиницю фізичної величини, то над таблицею розмі­щують її скорочене позначення (мм). Якщо ж параметри мають різні одиниці фізичних величин, то позначення одиниць записують в заголовках граф після коми (Довжина, мм).

Текст заголовків і підзаголовків граф може бути замінений буквеними позначеннями, якщо тільки вони пояснені в попередньому тексті чи на ілюстраціях ( D - діаметр, Н - висота і т.д.).

Найменування рядків записують в лівій колонці таблиці у вигляді заголовків в називному відмінку однини, малими буквами, починаючи з великої. В кінці заголовків крапку не ставлять. Позначення одиниць фізичних величин вказують в заголовках після коми.

Дані, що наводяться в таблиці, можуть бути словесними і чис­ловими.

Слова записують в графах з однієї позиції. Числа записують посередині графи так, щоб їх однакові роз­ряди по всій графі були точно один під одним, за виключенням ви­падку, коли вказують інтервал. Інтервал вказують від меншого числа до більшого з тире між ними:

12 – 35

122 – 450.

Дробові числа наводять у вигляді десяткових дробів, з одна­ковою кількістю знаків після коми в одній графі. Розміри в дюймах можна записувати у вигляді: 1/2", 1/4", 1/8".

Ставити лапки замість цифр, чи математичних символів, які повторюються не можна. Якщо цифрові чи інші дані в таблиці не наводяться, то ста­виться прочерк.

Таблиці нумерують в межах розділів і позначають зліва над таблицею (з абзацу) за формою: “Таблиця 4.2 – Найменування таблиці”. Крапку в кінці не ставлять. Якщо найменування таблиці довге, то продовжують у наступному рядку починаючи від слова “Таблиця”. Номер таблиці складається з номера роз­ділу і порядкового номера таблиці в розділі, розділених крапкою. Дозволяється нумерувати в межах всього документа.

Таблиця може бути великою як в горизонтальному, так і в вертикальному напрямках, або іншими словами може мати велику кількість граф і рядків. В таких випадках таблицю розділяють на частини і переносять на інші сторінки або розміщують одну частину під іншою чи поряд.

Якщо в кінці сторінки таблиця переривається і її продовження буде на наступній сторінці, в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, що обмежує таблицю, не проводять.

При перенесенні частин таблиці на інші сторінки, повторюють найменування граф. Допускається виконувати нуме­рацію граф на початку таблиці і при перенесенні частин таблиці на наступні сторінки повторювати тільки нумерацію граф.

У всіх випадках найменування таблиці розміщують тільки над першою частиною, а над іншими частинами зліва пишуть “Продовження таблиці 4.2” без крапки в кінці.

1.3.2.7 Додатки

Ілюстрації, таблиці, текст допоміжного характеру, схеми можна оформляти у додатках.

Додатки оформлюють як продовження документа на його наступ­них сторінках, розташовуючи в порядку посилань на них у тексті пояснювальної записки.

Посилання на додатки в тексті дають за формою: “... наведено в додатку А”, або (додаток Б); (додатки К, Л ).

Кожен додаток необхідно починати з нової сторінки вказуючи зверху посередині рядка слово “Додаток” і через пропуск його позначення. Додатки позначають арабськими цифрами, або послідовно великими українськими буквами, за винятком букв Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д. Якщо додатків більше ніж букв, то продовжують позначати арабськими цифрами. Дозволяється позначати додатки латинськими буквами, за винятком букв I і O.

Під позначенням для обов’язкового додатку пишуть в дужках слово (обов’язковий), а для інформативного – (довідниковий).

Кожен додаток повинен мати тематичний (змістовний) заголо­вок, який записують посередині рядка малими буквами починаючи з великої. При наявності основного напису - заголовок записують у відповідній графі.

Всі додатки включають у зміст, вказуючи номер, заголовок і сторінки з яких вони починаються.

1.3.3 Правила оформлення графічної частини

1.3.3.1 Загальні правила

Схеми необхідно виконувати у відповідності до вимог стан­дартів ЄСКД на установлених форматах простим олівцем середньої твер­дості, або використовувати комп’ютерні графічні редактори.

Демонстраційні плакати – тушшю або олівцем (ГОСТ 2.701-84 і ГОСТ 2.702-75), використовувати комп’ютерні графічні редактори.

Міждержавний стандарт ГОСТ 2.301-68 встановлює такі ос­новні формати, які можуть бути використані при оформленні технічної документації документів:

- А1 = 841 × 594 мм ± 3,0 мм;

- А2 = 420 × 594 мм ± 2,0 мм;

- АЗ = 420 × 297 мм ± 2,0 мм;

- А4 = 210 × 297 мм ± 2,0 мм.

Графічна частина виконується лініями, які мають відповідну товщину і форму (міждержавний стандарт ГОСТ 2.303-68).

Всі надписи на схемах, графіках та інших документах, якщо вони виконуються вручну, повинні виконуватись креслярським шриф­том чорним кольором згідно з міждержавним стандартом ГОСТ 2.304-85.

На документах дипломних проектів на всіх форматах повинна бути рамка робочого поля документа, яку виконують суцільною товстою лінією, відступаючи від лівого краю аркуша – 20 мм, від інших - 5 мм, а також основний напис (рисунок 2). На плакатах основний напис розміщують з тильної сторони у відповідному місці (справа-внизу).

Рисунок 3 – Приклад оформлення формату А1

Кожна схема повинна мати назву, яка визначається назвою її виду і типу, наприклад, Схема електрична принципова.

Назву схеми вписують в графу основного напису після наз­ви теми проекту, для якого розроблена схема, шрифтом меншого розміру (рисунок 3). Назву схеми (або виробу) слід записувати в називному відмінку однини, ставлячи на першому місці іменник. Знак переносу в назвах не використовується, крапка в кінці не ставиться.

Рисунок 4 – Приклад запису граф основного напису схеми

ДП 5.092503.000.02СА – умовне позначення документу:

ДП – дипломний проект;

5.092503 – шифр спеціальності;

000 – варіант за списком;

02.СА – шифр схеми.

Приклади позначень документів проекту:

ДП 5.092503.000.01ПЗ – пояснювальна записка;

ДП 5.092503.000.02 СА – схема автоматизації функціональна;

ДП 5.092503.000.03 СП – схема принципова;

ДП 5.092503.000.04 СЗ – схема з’єднань зовнішніх проводок ;

ДП 5.092503.000.05 ЗВЩ – вид загальний щита.

Розміри граф основного напису наведені в додатку 5.

Над основним написом схеми розміщується перелік елементів, який оформляється у вигляді таблиці (додаток 6). В перелік записують дані про елементи схеми. Зв’язок переліку з умовними графічними позначеннями схеми здійснюється через позиційні позначення.

Відповідно до додатку 6, запис переліку елементів проводиться таким чином:

- в графі “Позиція” записують позиційне позначення елементу схеми;

- в графі “Найменування” вказується назва і заводський тип елементу схеми, приладу, пристрою;

- в графі “Кількість” записується фактична кількість однакових по типу елементів схеми;

- в графу “Примітка” вказують, наприклад, технічні дані елементу, назву заводу-виробника і т. п.

1.3.3.2 Схеми автоматизації (функціональні)

Функціональні схеми автоматизації (ФСА) являються основним технічним документом, що визначає функціонально-блочну структуру окремих вузлів автоматичного контролю, управління і регулювання технологічного процесу і забезпечення об’єкту управління приладами і засобами автоматизації (ПіЗА), в т. ч. засобами телемеханіки і обчислювальної техніки.

В кінцевому вигляді функціональна схема представляє собою креслення, на якому схематично умовними позначеннями зображене технологічне обладнання, комунікації, прилади і засоби автоматизації, з вказанням зв’язків між технологічним обладнання і елементами автоматики.

Контури технологічного обладнання на функціональній схемі автоматизації рекомендують виконувати лініями товщиною 0,6 – 1,5 мм; трубопровідні комунікації 0,6 – 1,5 мм; ПіЗА 0,5 – 0,6 мм; лінії зв’язку 0,2 – 0,3 мм; прямокутники (щити і пульти) 0,6 – 1,5 мм.

Лінії зв’язку між ПіЗА на схемі автоматизації показуються по найбільш короткому шляху однолінійно тонкими сполошними лініями незалежно від фактичної кількості прокладених проводів чи труб. Допускається перетин лініями зв’язку зображень технологічного обладнання і комунікацій, не дозволяється перетин позначень ПіЗА.

Для складних об’єктів з великою кількістю ПіЗА, коли зображення неприривних ліній ускладнюється , допускається їх розривати, при цьому обидва кінці ліній в місцях розриву нумеруються однією і тією ж арабською цифрою. Нумерація розривів ліній зв’язку зі сторони щитових приладів дається в послідовному порядку зростання.

Підвід лінії зв’язку до символу приладу допускається зображувати в будь-якій точці окружності (зверху, знизу, збоку).

Технологічні комунікації трубопроводи рідин і газів зображують умовними позначеннями у відповідності з ГОСТ 2.784 – 70 (додаток 7).

Умовні числові позначення трубопроводів слід проставляти через відстань не менше 50 мм.

Для рідин і газів, не передбачених стандартом допускається використовувати для позначення інші цифри, але обов’язково вказати пояснення нових позначень.

Якщо позначення трубопроводів на технологічних схемах не стандартизовані, то на ФСА слід застосовувати позначення, прийняті в технологічних схемах.

Прилади і засоби автоматизації, електричні пристрої і елементи обчислювальної техніки на ФСА показуються у відповідності з ГОСТ 21.404 – 85 і галузевими нормативними документами. Приклади умовних позначень наведені у додатку 8, а їх розміри у додатку 9.

Умовні графічні позначення на схемах повинні виконуватись лініями товщиною 0,5 – 0,6 мм.

Горизонтальна розділювальна риска всередині позначення і лінії зв’язку повинні виконуватись лініями товщиною 0,2 – 0,3 мм.

Буквені умовні позначення приладів і засобів автоматизації складаються відповідно до ГОСТ 21.404 – 85. У додатку 10 наведена таблиця основних буквених позначень, а у додатку 11 – допоміжних.

1.3.3.3 Схеми електричні принципові

Умовні графічні позначення елементів схем зображуються в розмірах, встановлених в стандартах на умовні графічні позначення. У додатку 12 наведені розміри елементів, які найчастіше зустрічаються на принципових електричних схемах систем автоматизації.

Бувають випадки, коли виникає необхідність використати нестандартні позначення, при цьому потрібно навести відповідні пояснення на схемі.

Допускається всі позначення пропорційно зменшувати, однак при цьому відстань між двома сусідніми лініями повинна бути не менше 1 мм. Розміри можна і збільшувати, якщо необхідно в них вписувати пояснювальні знаки.

Умовні графічні позначення елементів зображують на схемі в положенні, в якому вони приведенні у відповідних стандартах, або повернутими на кут, кратний 90°, якщо у відповідних стандартах відсутні спеціальні вказівки. Допускається також повертати на кут, кратний 45°, або зображувати дзеркально повернутими, якщо при цьому не погіршується читання схеми.

Умовні графічні позначення, що містять буквені, цифрові або буквено-цифрові позначення, допускається повертати проти годинникової стрілки тільки на кут 90 або 45°.

Графічні позначення слід виконувати лініями тієї ж товщини, що і лінії зв’язку, якщо є потовщені лінії, то вони виконуються товстішими в 2 рази. Товщина ліній зв’язку – 0,2 – 1 мм в залежності від форматів схеми і розмірів графічних позначень. При форматі схем А1 і менше лінії зв’язку виконують товщиною від 0,3 до 0,4 мм. Якщо на одній схемі виконують кола різного функціонального призначення (силові кола, кола управління), допускається їх виконувати лініями різної товщини, але не більше трьох розмірів ліній по товщині. Допускається кілька електрично незв’язаних ліній зливати в спільну лінію. При підході спільної лінії до елементів кожну лінію знов зображують окремою лінією.

Система умовних буквено-цифрових позначень дозволяє проводити в скороченій формі запис відомостей про елементи, пристрої, функціональні групи, що показані на схемі в графічній формі і роботи посилання на відповідні об’єкти в переліку елементів, в пояснювальній записці та ін.

Кожний елемент схеми, пристрій чи функціональна група елементів повинні мати умовні позначення по ГОСТ 2.710 – 81 (додаток 13).

Позиційне позначення повинне бути присвоєне всім елементам і пристроям, які зображуються на ПЕС.

Позиційне позначення проставляють на схемі поряд з умовним графічним позначенням елементів з правої сторони або над ним.

При зображенні на схемі елементу чи пристрою рознесеним способом позиційне призначення елементу чи пристрою проставляють біля кожної складової частини.

Ділянки кіл ПЕС маркують для їх позначення, а також для відображення їх функціонального призначення в електричній схемі. Для маркування застосовують арабські цифри і прописні букви латинського алфавіту.

Ділянки кіл маркують незалежно від нумерації і умовних позначень затискачів приладів і апаратів, до яких підходять кінці провідника, що маркується.

Згідно стандарту, всі ділянки електричних кіл, розділені контактами апаратів, обмотками реле, електричних машин, трансформаторів, конденсаторами, резисторами та іншими елементами, вважаються різними ділянками і повинні мати різне позначення (маркування).

Ділянки кіл, що сходяться в одному вузлі, а також проходять через роз’ємні, розбірні або нерозбірні контактні з’єднання, повинні мати однакове позначення.

Рекомендується проводити позначення, для зручності читання схем, за функціональною ознакою:

- для кіл управління, регулювання і вимірювання використовувати групу чисел – 1 ÷ 399;

- для кіл сигналізації – 400 ÷ 799;

- для кіл живлення – 800 ÷ 999.

Маркування на ПЕС проставляються: при горизонтальному розташуванні кіл – над ділянкою провідника; при вертикальному – справа від ділянки провідника. В деяких випадках дозволяється – під зображенням кола.

У всіх виводів елементів і пристроїв зображених на схемах повинні бути вказані їх позначення, нанесені на виріб чи встановлені в їх документації. Якщо в конструкції елементу і в його документації позначення виводів не вказані, то необхідно умовно присвоїти їм позначення на схемі, повторюючи їх і в інших документах проекту з відповідним поясненням. Якщо на схемі зображено кілька однакових елементів, то позначення виводів допускається вказувати на одному з них. При рознесеному способові зображення однакових елементів позначення виводів вказуються на кожній складовій частині елементу. Для розрізнення на схемі позначень виводів від позначень інших елементів, наприклад від позначення кіл, використовують умовні точки з вказанням номерів контактів.

В ПЕС автоматичного регулювання умовно графічними позначеннями зображують всі елементи системи автоматизації, за допомогою яких здійснюють автоматичне регулювання одного або декількох взаємопов’язаних технологічних параметрів: датчики і первинні прилади, що перетворюють вимірювальний параметр у електричний сигнал, регулюючі прилади, задатчики, підсилювачі перетворювачі, модулі логічних операцій, перемикачі виду управління.

Апаратуру для ручного управління, виконавчі механізми і лінії зв’язку між ними показують в багатолінійному виконанні.

Датчики (первинні перетворювачі) в схемах зображують у вигляді прямокутника довільних розмірів, всередині якого показані резистори, котушки індуктивності і інші елементи, що розкривають принцип роботи датчика чи первинного перетворювача.

Регулюючі пристрої, складні комбіновані прилади зображають тільки у вигляді прямокутників з пронумерованими, у відповідності до заводської нумерації, зовнішніми зажимами. ПЕС цих пристроїв, у зв’язку із їх складністю в прямокутниках не показують. Інколи для пояснення загального принципу дії схеми всередині прямокутників показують тільки вихідні контакти приладів і регуляторів, і спрощені принципові електричні схеми окремих блоків.

Електричні схеми виконавчих механізмів зображують в розгорнутому або спрощеному вигляді, а кінематичні – в спрощеному. Частіше виконавчі механізми показують в суміщеному вигляді з спрощеним зображенням електричної і кінематичної схем.

Електричні схеми автоматичного регулювання технологічних процесів в основному будують на базі стандартних регулюючих пристроїв, здатних відпрацьовувати заданий закон регулювання і призначених для спільної роботи з різноманітними датчиками, перетворювачами, вимірювальними приладами і виконавчими механізмами. Технічні засоби, за допомогою яких реалізуються електрична система автоматичного регулювання, різноманітні.

При розробці електричної принципової схеми живлення схему живлячої мережі виконують в однолінійному зображенні, тобто кола з ідентичними функціями зображуються однією лінією, а однакові елементи цих кіл одним умовним позначенням. На схемі показують апарати управління і захисту як зі сторони джерела живлення, так і зі сторони щитів живлення схем автоматизації, а також лінії зв’язку між ними.

Схему розподільчої мережі зображують в багатолінійному виконанні, тобто кожне коло зображують окремою лінією, а елементи - окремими умовними графічними позначеннями для кожного щита окремо.

На ній показують: апарати управління (рубильники, вимикачі і ін.), перетворювачі (стабілізатори, випрямлячі, трансформатори), лампи освітлення щита, штепсельні розетки, схеми автоматичного вводу резерву, а також лінії зв’язку між ними.

В нижній частині схеми розподільчої мережі розміщують таблицю, в якій перераховуються всі електроприймачі, з вказанням їх позиції за функціональною схемою автоматизації, споживаної потужності, напруги і місця встановлення.

1.3.3.4 Схеми пневматичні принципові

В зв’язку з відсутністю стандартних умовних графічних позначень пневматичних приладів і засобів автоматизації на принципових пневматичних схемах (ППС) використовуються спрощені зображення цих засобів у вигляді прямокутників, з вказівкою всередині або поблизу них умовного позначення, або заводського типу пристрою. В прямокутниках вказуються також номера приєднувальних штуцерів приладів і пристроїв для підключення імпульсних, командних, живлячих ліній зв’язку.

Елементи, що складають функціональну групу, можуть виділятися тонкими штрихпунктирними лініями, з вказанням позначень цих елементів.

В даних схемах використовуються скорочені позиційні позначення приладів і засобів автоматизації, у додатку 14 наведені основні з них.

Перемикаючі пристрої зображують на схемах в розгорнутому вигляді і відключеному положенні.

Для зручності читання схеми вторинні прилади з вбудованими станціями управління і окремі перемикаючі пристрої можуть зображуватись в розгорнутому вигляді.

ППС складають на основі функціональних схем автоматизації, виходячи із заданих алгоритмів функціонування окремих вузлів контролю, сигналізації автоматичного регулювання і управління і загальних технічних вимог, що висуваються до об’єкту.

Допоміжні пристрої, такі як фільтри, редуктори, показуючі манометри і запірна арматура на ППС можуть показуватись в тому випадку, коли в проекті не розробляється схема пневможивлення.

Схеми виконуються з найменшим числом зломів і перетинів ліній зв’язку. Відстані між сусідніми паралельними лініями зв’язку повинні бути не менше 3 мм. Лінії зв’язку слід виконувати товщиною від 0,2 до 0,6 мм в залежності від формату схеми і розмірів графічних позначень пневматичних пристроїв.

Позиційне позначення елементів на схемі проставляють поряд у умовним графічним позначенням, по можливості з правої сторони або над ним.

Принципові пневматичні схеми живлення складають на основі прийнятих рішень на функціональній схемі автоматизації. На схемах пневможивлення умовними позначеннями показують: головний і розподільчий колектори, живлячу мережу, індивідуальну мережу, редуктори тиску, продувочні штуцера. Пневмоприймачі (прилади і засоби автоматизації) на схемі умовно зображують у вигляді таблиці з вказанням найменування, типу і позиційних позначень у відповідності з ФСА.

Апаратура пневможивлення на схемах креслиться більш товстими лініями в порівнянні з лініями повітропроводів. Монтажні елементи трубопроводів і апаратури (з’єднувачі, деталі кріплення і ін.) на схемах не показуються.

Кожному елементу і пристрою схеми пневможивлення повинно бути присвоєно позиційне позначення. Воно складається з двох частин, що записуються без пробілів. В першій частині позиційного позначення вказується вид елемента, що має одну або декілька букв: Ф – повітряний фільтр, Р – редуктор, ФР – фільтр-редуктор, М – манометр, В – запірний вентиль. В другій вказується порядковий номер елемента в межах елементів даного виду: Ф1, Ф2, ..., Ф9; Р1, Р2, ..., Р14 і т. д.

Повітропроводи на ППС живлення позиційного позначення або маркування не мають. Однак на всіх колекторах і повітропроводах від джерела живлення до останнього запірного органа на розгалуженнях до пневмоприймачів повинен бути вказаний розмір умовного проходу труби. На колекторах додатково вказується також тиск стисненого повітря.

Графічний матеріал схем живлення розташовують у верхній частині креслення при вертикальному зображенні ділянок живлення пневмоприймачів. Текстовий матеріал приводиться у вигляді таблиці під схемою коротко і чітко сформульований. Пневмоапаратуру, що застосовується в даній системі пневможивлення, записують в перелік елементів. Колектори, труби і інші монтажні матеріали в перелік апаратури не включають.

1.3.3.5 Вид загальний щита

Креслення загальних видів щитів виконують в наступних масштабах:

1:10 – для одиничного щита;

1:25 – складового щита;

1:2 – для мнемосхеми, виконаної окремим кресленням.

При цьому масштаб на кресленні не вказують.

Шафам, панелям, корпусам пультів, допоміжним елементам, поворотним рамам, а також приладам і засобам автоматизації, монтажним виробам, елементам кріплення апаратури всередині щита присвоюють позиції в порядку запису їх в перелік складових частин.

При виставленні позицій, з метою скорочення числа ліній-виносок на кресленнях, що містять велику кількість однотипних апаратів (сигнальної арматури, кнопок управління або реле одного типу), їх рекомендують зображувати умовними знаками по правилам позначення однакових отворів по ГОСТ2.307-68.

На вигляді спереду одиничного щита показують прилади, засоби автоматизації, елементи мнемосхем, вироби для нанесення надписів про призначення того чи іншого виробу.

На вигляді спереду одиничного щита проставляють габаритні розміри щита і розміри, що координують на ньому встановлення всіх приладів, засобів автоматизації, символів мнемосхем.

На кресленні виду на внутрішні площини щита бокові стінки, поворотні конструкції, кришки, що знаходяться в різних площинах, зображують умовно розгорнутими в площині креслення. Над зображенням розміщують заголовок “Вид на внутрішні площини (розгорнуто)”.

На внутрішніх площинах щитів показують: встановлені на них прилади і апаратуру; вироби для монтажу електропроводок; вироби для монтажу трубних проводок; елементи для кріплення апаратури; дециметрові шкали стійок щитів, які наносяться умовно і служать для координації встановлюваної апаратури по вертикалі; горизонтальні джгути електричних і трубних проводок.

Рисунок 5 – Зображення джгутів проводів

а) джгути електропроводок; б) джгути екранованих проводів і кабелів;

в) джгути вимірювальних кіл, прокладених окремо; г) потоки трубних проводок.

Для всіх приладів, електроапаратури, блоків зажимів, вентилів, з’єднувачів і т. п. на зображеннях, над ними або справа від них вказують: для приладів, позиції по специфікації; для електроапаратури і пневмоапаратури – позначення по принциповим схемам.

Технічні вимоги виконують відповідно ГОСТ 21.105-79 і розміщують на вільному полі креслення. Технічні вимоги містять наступний текст:

  1. Розміри для довідок.

  2. Покриття – варіант ... ОСТ 36.13-90

При необхідності повинні наводитись і інші конкретні вимоги.

Таблицю написів, які наносяться на спеціальних виробах (рамках, табло, упорах) виконують на вільному полі креслення по ГОСТ 2.301.68. Приклад оформлення таблиці наведений у додатку 15.

Таблиця повинна мати тематичний заголовок “Написи на табло і рамках”. Кожному надпису на кресленні присвоюється номер, починаючи з одиниці, вказуючи його всередині контуру виробу для надписів. Написам присвоюють номера зліва направо, зверху вниз (спочатку написи на табло, а потім в рамках).

При заповненні таблиці написів в графі “Текст напису” у вигляді заголовку вказують найменування і тип виробу для нанесення напису, наприклад, “Табло ТСМ”, “Рамка 66×26”. Напис підкреслюють. Нижче в цій графі проти відповідних номерів написів записують відповідний текст. В графі “Кіл.” записують загальну кількість однакових написів.

Перелік складових частин щита розміщується над основним написом креслення. Він оформлюється у вигляді таблиці по ГОСТ 2.301-68 (додаток 16).

Перелік одиничного щита містить розділи: “Документація”, “Деталі”, “Стандартні вироби”, “Інші вироби”, “Матеріали”.

В розділ “Документація” включають таблиці з’єднань і підключень.

В розділ “Деталі” включають нетипові деталі для встановлення приладів і апаратури всередині щита (кутники, скобки, рейки і ін.).

В розділ “Стандартні вироби” вносять щитові конструкції і стандартні вироби (кутники, скоби, рейки).

В розділ “Інші вироби” включають всі прилади, апарати і монтажні вироби.

В розділі “Матеріали” включають електричні проводки і труби.

1.3.3.6 Схеми з’єднань зовнішніх проводок (схеми зовнішніх проводок)

Схеми з’єднань зовнішніх проводок виконують без дотримання масштабу на одному або декількох листах формату А1.

Дійсне просторове розташування пристроїв і елементів схем не враховується, або враховується приблизно.

Товщина ліній, якими зображують пристрої і елементи схем, в т. ч. кабелі, проводи, труби, повинні бути від 0,4 до 1 мм.

На схемах повинне бути найменше число зломів і перетинів проводок.

Маркування жил кабелів на схемах проставляють у відповідності з ПЕС.

Креслення схем зовнішніх проводок містять первинні прилади, щити, пульти, позащитові прилади, групові установки приладів, зовнішні електричні і трубні проводки, захисне занулення систем автоматизації, технічні вимоги, перелік елементів.

На кресленнях схем підключення зовнішніх проводок в загальному випадку зображуються електричні з’єднувальні коробки, щити і пульти, технічні вимоги.

На схемах з’єднання зверху поля, а при великій насиченості схеми приладами зверху і знизу в дзеркальному зображенні розміщують таблицю з пояснюючими написами до умовних позначень первинних приладів.

Розбивання рядка таблиці ”Найменування параметра і місце відбору імпульсу” на заголовки і підзаголовки виконують довільно, групуючи прилади або по параметрам, або по відношенню до одного і того ж технологічного обладнання.

В рядок ”Позиція” вносять позиції приладів за схемою автоматизації і позиційні позначення електроапаратури за ПЕС. Для елементів системи автоматизації, які не мають самостійного позначення (відбірні пристрої), вказують позицію приладу, до якого вони відносяться.

Під таблицею розташовують прилади і засоби автоматизації, які встановлюються безпосередньо на технологічному обладнанні і трубопроводах.

Для приладів, які не мають номерів електричних зовнішніх виводів (перетворювачі термоелектричні, термоперетворювачі опору), а також для пневматичних виконавчих механізмів застосовують умовні графічні позначення.

Датчики, виконавчі механізми та інші засоби автоматизації з електричними входами і виходами зображують монтажними символами по заводським інструкціям. При цьому всередині символу вказують номера затискачів і підключення до них жил кабелю або проводів. Маркування жил наносять поза монтажним символом.

Щити, пульти, стативи зображують у вигляді прямокутників (розміром, зручним для розміщення в ньому необхідної інформації) в середній частині креслення (при розташуванні таблиці з пояснюючими надписами зверху і знизу поля креслення) або в нижній частині поля креслення (при розташуванні таблиці тільки зверху). Всередині прямокутника вказують найменування щита або пульта, а під ним в дужках – позначення таблиці підключення даного щита чи пульта.

Для одиничних односекційних щитів підключення зовнішніх проводок на схемі з’єднань зображують наступним чином:

- в прямокутнику щита показують блоки зажимів, роз’єми, з’єднувачі, а також підключення до них труб, жил кабелів з відповідним маркуванням;

- на вільному полі прямокутника, що зображує щит, наносять найменування щита і позначення таблиці підключень щита;

- при наявності в даному щиті сальників і вводів (у випадках підводу траси до шафових щитів зверху) їх зображують в місцях підводу відповідних проводів до прямокутника щита.

На полках ліній-виносок проставляють номера сальників, вводів, присвоєних їм по кресленням загальних видів щитів.

При наявності на щитах і пультах приладів, проводки до яких не допускають розриву на зажимах щита, пульта (термоелектродних, коаксіальних та ін. спеціальних кабелів і проводів), в прямокутниках щитів, пультів показують умовно прилад, його позицію по ФСА і контакти приладу, до яких безпосередньо підключають зовнішню проводку.

Позащитові прилади (датчики, електроконтактні манометри та ін.) і групові установки приладів розташовують на полі креслення між таблицею з пояснюючими написами і прямокутниками щитів і пультів.

Для позащитових приладів, що не мають номерів електричних зовнішніх виводів, а також для датчиків з пневматичною дистанційною передачею застосовують графічні умовні позначення, прийняті для цих приладів на ФСА. Для приладів, які мають номера електричних і пневматичних виводів, зображують символами по заводським інструкціям.

Розміри монтажних символів для приладів з електричними і пневматичними входами і виходами, а також прямокутники для графічних позначень групових установок приладів слід приймати, виходячи з інформації, що в них розміщується.

Первинні і позащитові прилади, групові установки приладів, щити, пульти, стативи з’єднують між собою електричними і пневматичними кабелями, проводами, джгутами проводів, а також трубопроводами (імпульсними, командними, живлячими і ін.), які показують на схемах окремими суцільними лініями.

Для з’єднання і розгалуження електричних кабелів і пневмокабелів на схемах з’єднань показують відповідно електричні з’єднувальні коробки, а при прокладці проводів в захисних трубах – протяжні коробки.

Протяжні коробки зображують у вигляді прямокутника, всередині якого пунктиром наносять розгалуження джгутів проводу.

Пневматичні з’єднувальні коробки зображують у вигляді прямокутників. В місцях вводу одиночних труб показують перебірні з’єднувачі, а в місці вводу пневмокабеля – сальники. Типи з’єднувачів і сальників вказують на полках лінії-виноски.

Електричні з’єднувальні коробки зображують у вигляді прямокутника, всередині якого розміщують збірки зажимів з необхідною нумерацією і показують підключення до них жил кабелів (проводів) з відповідним маркуванням. В місцях вводу в коробку кабелів наносять зображення сальників, типи яких вказують на полках лінії-виноски.

Біля графічних позначень з’єднувальних і протяжних коробок над полкою лінії виноски вказують їх позначення і порядковий номер (КСК-32 № 1). Під полкою лінії виноски з’єднувальних коробок вказують позначення креслення їх установки.

Для кожної зовнішньої електричної проводки приводять технічну характеристику, яку розміщують вздовж лінії її графічного позначення:

- для проводів – марку, переріз і при необхідності колір, а також довжину (рис. 1б), що вказують один раз для лінії проводки, яка відходить безпосередньо від первинного приладу, при цьому вказують повну довжину провода чи джгута до місця підключення до зажимів щитів, коробок, приладів. При прокладці в одній захисній трубі декількох проводок перед маркою проставляють їх кількість, наприклад, 4ПКВ 2 х 2,5;

- для кабелів – марку, кількість і переріз жил і при необхідності кількість зайнятих жил, які вказують в прямокутнику, який розміщують справа від позначення даних кабелю, а також довжину кабелів (рис.6 а);

- для металорукава – тип і довжину (рис. 6 б);

- для труби – діаметр, товщину стінки і довжину;

Для імпульсних, командних, живлячих, продувочних, дренажних та ін. труб приводять: діаметр труби, товщина стінки і довжина, а також тип запірної арматури (рис. 6 в).

Для пневмокабелів: марку, кількість труб, їх діаметр, товщину стінки і довжину (рис. 6 г).

Рисунок 6 – Зображення зовнішніх проводок:

а – кабелів; б – проводів в металорукаві; в – імпульсних труб; г – пневмокабеля; д – захисного короба.

При наявності на схемі декількох кабелів, труб однієї марки, одного сортаменту, а також запірної арматури одного типу і якщо вони розташовані поряд, їх марку, тип допускається вказувати на загальній виносній лінії.

Контрольним кабелям і захисним трубам, в яких розташовані джгути проводів, присвоюють порядкові номера: 1, 2, 3...

Короба, що застосовуються для прокладки зовнішніх проводок, зображують двома паралельними тонкими суцільними лініями на відстані 3 – 4 мм один від одного (рис. 6д). Коробам присвоюють порядкові номера, з додаванням індексу, наприклад, 1К, 2К...

Трубним проводкам (імпульсним, командним, живлячим, допоміжним та ін.) присвоюють порядкові номера з додаванням індексу 0: 01, 02, 03...

Дані номера проставляють в окружностях, які розміщують в розривах проводок. Діаметр окружностей приймають, виходячи із розміщуваної в них інформації, але на одному листі схеми вони повинні бути одного діаметру.

При розробці схем з’єднань для великих об’єктів допускається застосовувати систему нумерації кабелів, джгутів проводів і труб, що відображає їх приналежність до конкретних цехів, ділянкам, агрегатам (наприклад, для цеху № 1 ректифікації кабелі нумерують: 1-1, 1-2, 1-3..., або Р1, Р2, Р3 і ін.).

Порядкові номера проводкам присвоюють зверху вниз (при розташуванні щитів, пультів знизу поля креслення), знизу вверх (при розташуванні щитів і пультів в середній частині креслення) і зліва направо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]