Контрольні питання і завдання

1. Яке освітнє і виховне значення контролю знань?

2. Назвіть особливості поточної перевірки знань, умінь і навиків обучаю­ щихся.

3. Який вигляд перевірки найбільш прийнятний при систематизації знань? Чому?

4. Протягом довгого часу той, тих, хто вчиться вчився посередньо. Его тіпічная відмітка — "3". В даний момент він відповідає краще, але цього не­ достаточно, щоб оцінити його відповідь 4 балами. Що ви зробите? Об'яс­ ніте свої дії.

5. Чи можна здійснювати ефективний контроль за учбовою роботою учаще­ гося без оцінки його результатів в кількісному відношенні (з помощью отметок)? Мотивуйте свою відповідь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функции оценки уче­ ния школьников. — М.: Педагогика, 1984.—Гл. I, III.

2. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк., 1987. —Гл. V.

3. Лозовая В. И. Основные вопросы дидактики: Учеб. пособие. —Харьков: Изд-во Харьк. пед. ин-та им. Г. С. Сковороды, 1992. —102 с.

4. Педагогіка За ред. А. М. Алексюка. — К.: Вища шк., 1985. — С. 207-209.

5. Педагогіка За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — С. 229-242.

6. Практикум з педагопки / За ред. О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченко. — К.: І3МН, 1996. — С. 420-426.

7. Талызина Н. В. Управление процессом усвоения знаний. — М.: Изд-во МГУ, 1975. —343 с.

8. Фіцула М. М. Педагогіка. — К.: Академія, 2000. — С. 192-204.

Лекція 9. Людина як предмет виховання.

План.

1. Цілі виховання і самовиховання. Виховання як процес.

2. Способи виховного впливу на людину.

3. Типи виховання.

4. Моделі і стилі виховання.

5. Полікультурне виховання. Виховні системи: зарубіжний і вітчизняний досвід.

1 питання. Цілі виховання і самовиховання. Виховання як процес.

Проблеми виховання і навчання нерозривно зв'язані, оскільки дані процес­си направлені на людину як ціле. Тому на практиці важко виділити сфе­ри виняткового впливу повчальних і виховних дій на розвиток людини. А саме як її емоції, волю, характер, так і мотивації, ціннісні орієнтації і интеллек­т. Ще Платон писав: «...самим важливим у навчанні ми визнаємо належне виховання». Проте в науковому розумінні і організації процесів навчання і виховання є свої особливості. Тому розділення даних процесів проводиться з метою пояснення їх суті.

«Недостатньо, щоб виховання лише не псувало нас, — потрібно, щоб воно змінювало нас до кращого». М. Монтень.

Теорія і методика виховання є розділами загальної педагогіки, в яких уточнюється суть, принци­пи і методи, цілі і зміст процесу виховання.

«Ніхто не стає хорошою людиною випадково»

Платон

Впродовж історичного розвитку педагогічної думки вищезазначений процес знаходився у фокусі уваги учених і практиків. Тому і у наш час виховання залишається основною категорією педагогіки. Зміст даного явища оновлюється у міру розвитку практичного досвіду, педагогічної науки і її провідної доктрини. Суспільна практика передачі соціального досвіду від старшого покоління до молодшого склалася терміну, що набагато раніше позначає її. Тому суть виховання трактується з різних точок зору. У будь-якому випадку як предмет виховання розглядається людина, що випробовує відповідну дію.

Сутність виховання полягає в такій взаємодії, коли вихователь навмисно прагне вплинути на виховуваного: «чим людина як людина може і має бути» (До. Д. Ушинський). Тобто виховання є одним з видів діяльності по перетворенню людини або групи людей. Це як практико-еретворююча діяльність, направлена на зміну психічного стану, світогляду і свідомості, знання і способу діяльності, особистості і ціннісніх орієнтації виховуваного. Свою специфіку виховання виявляє у визначенні меті і позиції вихователя по відношенню до вихованця. При цьому вихователь враховує єдність природної, генетичної, психологічної і соціальної суті виховуваного, а також його вік і умови життя.

Як показує практика, функція виховної дії може реа­лізовуватись різними способами, на різних рівнях, з множинними ці­лями. Наприклад, сама людина може цілеспрямовано робити на себе виховний вплив, управляючи своїм психологічним станом, поведінкою і активністю. У такому разі можна говорити про самовиховання. При цьому від по­зиції людини відносно себе (ким би він хотів бути в сьогоденні і стати в майбутньому) залежить вибір виховної мети і способів її досягнення.