Лекція 3. Теорія освіти і навчання.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• пояснити, що вивчає дидактика;

• виділити і обгрунтувати основні поняття дидактики;

• визначити категорії відбору змісту освіти;

• дати характеристику системи побудови освіти в Україні на основі Закону України "Про освіту";

• перерахувати і охарактеризувати типив учбових закладів, їх акредитацію, документи про освіту;

• охарактеризувати нормативну і учбово-матеріальну бази освіти (технічні засоби навчання, допоміжне обладнання).

План лекції.

1. Предмет дидактики, її основні категорії.

2. Зміст освіти. Принципи побудови освіти. Рівні освіти.

3. Основні типи учбових закладів, їх характеристика. Акредитація учбових закладів. Документи про освіту.

4. Нормативна і учбово-матеріальна база освіти.

Питання 1. Предмет дидактики, її основні категорії.

Галузь науки, що вивчає проблеми навчання і освіти, назы­вається дидактикою. Це відносно самостійна наука, яка вивчає загальні закономірності навчання, його принципи і организаційні форми.

Термін "дидактика" запозичений з грецької термінології {didaktkos—повчальний). Вперше цей термін був введений в педагогіку в XVII ст німецьким вченим С. Ратке, який під дидактикою розумів наукову дисципліну, що займається вивченням теорії навчання. Фун­даментальною працею, що розкриває основи дидактики як науки, стала "Велика дидактика" чеського вченого-педагога Я. Коменського, що розглядав дидактику як "загальне мистецтво всіх учити всьому" [5].

Значний внесок у розвиток і розробку дидактики внесли І. Песталоцці, К. Ушинський, О. Остроградський, Н. Корф і ін. Так, К. Ушинський в своїх педагогічних працях, що відрізняються глибиною і оригінальністю, розглядав навчання як найважливіший засіб виховання. Він вважав, що навчання повинно будуватися на основі урахування вікових і педагогічних особливостей розвитку дітей. К. Ушинський виділяв такі найважливіші принципи навчання, як посильність, послідовність, наочність, свідомість, міцність, повторе­ння, системність. Велику увагу вчений приділяв уроку і методам навчання. Критикуючи рутину в проведенні уроків і враховуючи швидку стомлюваність дітей, К. Ушинський рекомендував зміну занять і різноманітність методів навчання.

Дидактичні ідеї К. Ушинського розвивали такі його послідовники, як П. Коптерєв, С. Бехтерєв, Ст Водовозов, Н. Льовіцький, Герд, X. Алчевськая. Вони створили методичну систему первинного навчання, рівною якої не було в світовій педагогіці.

В Україні А. Духновіч написав такі чудові дидактичні праці, як "Книжечка читальна для початківців", "Короткий землепис для молодих русинів", "Народна педагогія" і ін. Автором ряду підручників був Б. Грінченко, серед яких найбільш відомий—"Українська граматика до науки читання і писання".

У другій половині XIX ст. в Західній Європі були відомі роботи по дидактиці німецького педагога, громадського діяча Ф. Дістервега. Він, як і К. Ушинський, висував прогресивні дидактичні ідеї і виступав за народну школу.

На початку XX ст. світова дидактика розвивалася на основі прагматиз­ма. Американський філософ, психолог і педагог Дж. Дьюї створив педа­гогічну теорію педоцентризма (керівництво практичним досвідом на основі дитячої і вчительської самодіяльності). Його називають так­ож засновником деятельностного підходу у навчанні.

Гідний внесок у розвиток дидактики в 50-60-х роках вніс С.Сухомлинський. У своїх працях він показав зразки дидактичного підходу до навчання. Особливу увагу він приділяв ідеї розумового розвитку дітей, а також індивідуальному підходу як в ході навчання, так і в прак­тической діяльності.

У 50-80-х роках в дидактику внесли свій вклад такі відомі теоретики, як М. Ськаткін, М. Данілов, Ю. Бабанський, Л. Занков, в Україні — С. Чавдаров, С. Памагайба, А. Алексюк, С. Оніщук, І. Федоренко і ін.

Велике значення для розробки проблем дидактики має практи­ческая діяльність вчителів-новаторів, учасників руху "педа­гогики співпраці", таких як І. Вовков, Е. Ільін, С. Лисенкова, С. Шаталов, Н. Гузік і ін.

Сучасна дидактика прагне вийти на світові позиції. Вона вивчає нові технології, форми і методи навчання.

Як і кожна наука, дидактика складається з понять, серед яких виділяють такі основні, як "навчання", "пізнавальна діяльність", "навчання", "викладання" і ін.

Розглянемо деякі з них.

Навчання—шлях здобуття знань, процес опанування знань, передачі і засвоєння знань, умінь і навиків, а також способів пізнавальній діяльності. В процесі навчання реалізуються цілі освіти. Це процес двосторонній, здійснюваний викладачем і тими, що навчаються в їх взаємодії. Навчання завжди носить виховуючий характер, оскільки в його процесі формується світогляд, розвиваються пізнавальні здібності, мислення, пам'ять, творчість, ініціатива, самостійність і ін.

Навчання — система пізнавальних дій навчаючогося, спрямована на вирішення учбово-виховних завдань. Це складний процес опанування знань, умінь і навиків.

Викладання — діяльність педагога по управлінню учбовою (пізнавальною) діяльністю тих, що навчаються, направлена на засвоєння ними учбового матеріалу.

Активна пізнавальна діяльність—характерна риса учбової діяльності. У ній виражається інтелектуально-емоційний відгук на процес пізнання, жива участь тих, хто вчиться в процесі навчання, у виконанні індивідуальних і загальних завдань, їх інтерес до діяльності викладача і однокурсників. Активність в пізнавальній діяльності веде до формування важливих особистісних якостей, які сприяють розвитку особистості в цілому.

Зміст освіти — один з компонентів процесу навчання. Це система наукових знань, умінь і навиків, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових здібностей навчаючихся, формування світогляду, моральних якостей і поведінки, усвідомлення свого боргу і відповідальності, підготовку до трудової діяльності.

Знання—це цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства і мислення, накопичених людством в про­цессе активної перетворюючої діяльності, направленої на подальше пізнання і зміну об'єктивного світу.

Навики—це способи виконання дій, що зміцнілися, доведені до автоматизму. У дидактиці розглядають навики інтелектуальні (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування), практичні (трудові) і учбові (робота з комп'ютером, кресленнями, вимірювальними приладами, довідковою літературою і ін.).

Уміння—це можливість успішного усвідомленого виконання дій на основі придбаних знань і навиків для вирішення постав­ленных завдань відповідно до заданих умов. До умінь відносять, наприклад, трудові уміння, уміння вирішувати математичні завдання, будувати креслення, а також логічні і інші уміння.