5.1.3. Статусна диференціація ролей "вчителя" і "учня"

Ролі в системі взаємостосунків "учитель-учитель", "учень-учень" і "учитель-учень" диференціюються за статусом: високий і низький.

Наприклад: учитель відносно до учня, директор, зауч школи відносно вчителя й до учнів, староста відносно класу, вчитель вищої категорії стосовно вчителя-початківця тощо мають вищий статус.

Дослідники стверджують, що зазвичай люди, які отримали вищий статус, вважають себе кращими, здібнішими до керівної посади, а також мають повне право розраховувати на особливе ставлення до себе з боку інших. І навпаки, пониження статусу особи, яка виконувала раніше керівну роль, у ролі підлеглого може викликати ефект пригнічення і підірвати свою самостійність.

Виконання вчителем чи учнем тієї чи іншої керівної ролі може мати також і позитивний вплив на клас, якщо вибір цієї ролі буде власним і свідомим.

Наприклад, якщо вчитель сам захотів бути класним керівником (учень - старостою класу), то він може радикально змінитися, навчитися виявляти емпатію до тих, чиї ролі є нижчими за статусом. Тому що роль зобов'язує до відповідної статусної поведінки.

Водночас психологи зауважують, що люди дуже швидко звикають до керівних ролей. За свідченням Ларошфуко, особи, які займають вищий статус відносно до групи (колектву) людей, яку вони очолюють, цікавляться переважно своїми проблемами. Стосовно до розв'язання проблем, реалізації ідей, потреб людей нижчого статусу, вони тільки роблять вигляд, що слухають їх уважно, тоді як насправді ця увага є удаваною, часто в очах можна побачити роздратування і їм дуже не терпиться повернутися до власних справ.

Крім того, рольові взаємостосунки між різностатусними особами зумовлені ще й таким феноменом, як субординація.

5.1.4. Види педагогічного спілкування у системі субординаційно-рольових взаємостосунків

Субординація визначається за тлумачним словником як система суворого підпорядкування молодших за чином або становищем старшим, що rрунтується на правилах службової дисципліни.

В основі субординаційно-рольового спілкування між членами класного (педагогічного колективу та адміністрацією школи) лежать вміння слухати, бажання бачити, бажання співпрацювати, бажання аналізувати та етика, норми і правила культури поведінки. Таке спілкування базується на взаємній повазі, коректності, терпимості та інтелігентності. Висока культура субординаційно-рольового педагогічного спілкування додає наснаги, сприяє творчому піднесенню діяльності та особистісній самореалізації. Вона стимулює розвиток особистості, сприяє оздоровленню психологічного клімату в колективі, взаєморозумінню і спрямованості зусиль на співучасть у творенні педагогічного процесу. Або ж навпаки: викликає депресію, "вбиває" усі бажання, знижує життєвий тонус, бажання творити і діяти.

Отже, ефективність субординаційно-рольового педагогічного спілкування залежить здебільшого від соціально-психологічної сумісності характерів індивідів, педагогічної сумісності, високого рівня розвитку знань, умінь і навичок комунікативної та правил і норм етичної й моральної культури тощо.

Встановлено два види рольової субординації у системі педагогічних взаємостосунків: формальні та неформальні.

Неформальне педагогічне спілкування є особистісно орієнтованим, в основі якого лежать власні психологічні проблеми: встановлення емоційних стосунків з учнем, розв'язання внутрішнього чи зовнішнього конфлікту, створення умов для розвитку особистості учня тощо.

Обмеження взаємодії вчителя та учнів власне діловими стосунками, опосередкованими ролями робить їхнє спілкування формальним (офіційним). Цей вид спілкування може мати елементи особистісного, але вони можуть активізуватися вчителем у рамках обмежень педагогічної діяльності.

Формальне педагогічне спілкування відбувається під час проведення певних процедур (виховна година, класні чи шкільні збори, культурні заходи тощо), які є запланованими, тематичними та чітко структурованими. Крім того, таке спілкування є обмеженим у часі та має визначений обсяг і тип інформації, яку вчитель отримуватиме від учнів чи навпаки. Устрій субординаційно-рольових взаємовідносин вимагає від учителя вибіркового підходу до спілкування, а те, що воно відбувається за певних умов - доречності. Учні ж, коли говорить учитель, повинні уважно слухати. Усі комунікативні дії учнів під час формального спілкування є суворо контрольованими вчителем та відбуваються тільки з його дозволу.

Формальне педагогічне спілкування основане, передусім на трьох видах спрямованості: односторонньому; односторонньому зі зворотним зв'язком; двосторонньому.

Характерною особливістю одностороннього педагогічного спілкування є те, що вчитель надає учням навчальний матеріал, який не підлягає коментарію. Учні займають пасивну позицію. Ефективність одностороннього спілкування визначається тим, як повідомлення формулюється й подається вчителем. Повідомлення, як правило, може бути короткочасним (організаційного, виховного, інструкторського, дисциплінарного характеру) або довготривалим (у вигляді доповіді, лекції).

Сутність одностороннього, зі зворотним зв'язком педагогічного спілкування (директивного або примусового) полягає в тому, що доповідач (учитель) робить повідомлення, а слухачі (учні) дають йому знати (відповідають) стосовно того, наскільки добре вони його зрозуміли. При такому спілкуванні від учнів не вимагається висловлення власних думок, глибоких роздумів. Достатньо, щоб учні зрозуміли повідомлення вчителя правильно. Здебільшого до такого виду педагогічного спілкування вчителі вдаються під час подачі нового матеріалу.

Недоліком цих двох видів педагогічного спілкування є те, що за браком часу вчителю не завжди вдається встановити якість усвідомлення кожним учнем почутої інформації. Це може призвести до її перекручення, невірного тлумачення у неформальному колі (серед учнів) і як результат, істотно знизити ефективність формального педагогічного спілкування.

Двостороннє педагогічне спілкування - це взаємний процес. Інформація подається учням не в готовому вигляді, а наприклад, методом проблемного викладу чи продуктивної дискусії. Під час такого спілкування панує атмосфера відвертості, щирості, неупередженості. Учні і вчитель вільно обмінюються думками, беруть активну участь в обговоренні тих чи інших проблем. Звісно, такий тип педагогічного спілкування є найефективнішим. Проте і тут простежуються субординаційно-рольові зв'язки. Безперечним правом надавати слово для виступу володіє вчитель. Найвпливовіші й найавторитетніші учні виступають значно частіше. Учні середнього рівня навчальної успішності, безвладні, сидять нишком, бо бояться оцінок і критики з боку сильніших.

Формальне педагогічне спілкування буде ефективним у тому випадку, коли вчитель буде почуватися вільно, впевнено й невимушено, уникатиме стандартизації у взаємовідносинах, напущеної ввічливості, недоступності та досконало володітиме прийомами взаємодії.