5.1.2. Зумовленість рольової поведінки суб'єктів педагогічного спілкування особистісною самоідентифікацією

Рольові стосунки в класі насамперед формуються на основі особистісної самоідентифікації. У кожному класі є учні, які надають перевагу особистісним цінностям та ті, які надають перевагу цінностям класного (шкільного) колективу. Відповідно до закладеного в кожній особистості учня індивідуалізму чи колективізму відбувається самоідентифікація.

На сьогодні, коли чітко вирізняються діти, які належать до бідного чи багатого соціального прошарку, проблема більшовартості колективізму чи індивідуалізму в освітній системі постає особливо гостро.

Індивідуалісти надають перевагу самостійності й особистому благополуччю за рахунок втрати соціальної ідентичності, задоволенню власних інтересів, замість того, щоб прагнути виправдати чиїсь очікування. Колективісти надають перевагу інтересам тієї чи іншої групи, всупереч особистим потребам. Закладений в людині індивідуалізм чи колективізм безпосередньо впливає на її "Я-концепцію".

З погляду індивідуалістської "Я-концепції", діти-індивідуалісти постійно відстоюють свою ідентичність, почуття власного "Я". Прагнуть бути незалежними у ситуаціях, де не завадила б підтримка інших ("Я сам впораюся зі своїми проблемами"), коли виникають проблеми в дружніх стосунках з однолітками ("Нічого не сталося", "Ми розберемося самі", "Вам здалося, у нас усе добре" тощо). Тобто відкидають будь-яку допомогу з боку інших і втручання в особисте життя. На думку Фріца Перлза (1973), кожна людина повинна бути сама собою, займатися своєю справою, і не зобов'язана задовольняти очікування інших.

У колективістському підході, де цінується насамперед групова солідарність, подібні вислови звучать рідко. Для колективістів власне суспільні зв'язки зумовлюють поведінку людини та допомагають визначати, хто вона є.

Наприклад, нерідко пишуть: "Відповідальний за проведення заходу - учень 10-А класу Іванов Діма чи класний керівник Петренко І.І." Слова "учень 10-А класу", "класний керівник" навмисно пишуться для того, щоб підкреслити соціальну ідентичність, належність особи до тієї чи іншої групи, колективу. Сама група, колектив заздалегідь передбачає згуртованість. Самостійність, із погляду колективізму, розглядається як відповідальність, а не як "робити все по-своєму". Самостійні дії, розв'язання проблемних питань завжди вимагають урахування інтересів, потреб, очікувань членів групи, колективу, до яких належать.

Педагогічний досвід роботи дає підстави стверджувати, що діти, які до школи не відвідували дитячий садок, виховувалися вдома, здебільшого спрямовані на реалізацію себе як особистості. А випускники дитячих садків мають здебільшого колективістську спрямованість. Їм до кожного є діло, вони все і за всіх знають, журять тих, хто погано вчиться чи поводиться. Якщо хтось поводиться не так як усі, - він вважається поганим, його засуджують.

Діти-індивідуалісти, які прагнуть розвивати свою особистість, примножувати свій інтелектуальний потенціал, знаходяться в опалі класу: над ними надсміхаються, їх цураються. Вони приречені на самітність. Бути самітнім в оточенні однолітків - це значить відчувати, що ти відкинутий групою, що тебе не люблять оточуючі, що ти ні з ким не можеш поділитися власними інтересами, почуттями чи що ти - чужий серед своїх. Педагогічне спостереження показало, що індивідуалісти, які страждають самітністю, здебільшого звинувачують себе у відособленні від однолітків, вважають, що ситуація їм не підвладна. Більше того, вони й до однолітків ставляться негативно, насторожено, з недовір'ям, підозрою. Не насмілюються взяти участь у спільній колективній діяльності. Таке почуття власної нікчемності та песимізму відносно інших дозволяє їм почуватися самітньо. У них розвинуте самоусвідомлення та занижена самооцінка.

Класний колектив, який складається з дітей індивідуалістів і колективістів часто вражений таким соціально-психологічним явищем, як внутнішньогрупова дискримінація (фаворитизм) (та що гріха таїти, - педагогічний також). Суть його полягає в тому, що учні певного класу, які розпізнають один одного як "своїх", створюють один одному своєрідну психологічну протекцію. Наприклад, якщо в учнів класу є можливість вибору, кому допомогти, кого підтримати, кому надати перевагу, то вони, звісно, виберуть "свого". Внутрішньогруповий фаворитизм виявляється і в інтерпретації вчинків: недоліки так званих "своїх" блискотять яскравіше, ніж будь-які достоїнства тих, хто не належать до їхнього кола (Франсуа де Ларошфуко). Якщо учень за якимось ознаками визначається класом як представник іншої когорти, навіть не обов'язково поганої, то його вчинки будуть з готовністю інтерпретуватися негативно, тоді як успіхи ніким не будуть сприйняті серйозно, а якщо і будуть, то з застереженням ("Так, мусимо визнати, йому все-таки вдалось ..."). Підrрунтям для диференціації і, відповідно, вияву феноменів внутрішньогрупового фаворитизму і міжгрупової дискримінації можуть бути різні критерії: віковий, інтелектуальний, національний, релігійний, соціальний статус тощо.

Типологія поведінки учнів і вчителя в умовах педагогічного спілкування зумовлена зокрема статусними ролями.