6.5.2. Правила для слухача

Коли учень звертається до вчителя, потрібно уважно, доброзичливо і з повагою вислухати його до кінця.

Не перебивати учня. Не "збивати з пантелику". Не робити зауважень. Навіть тоді, коли почуте збурює або несподівано прийшла в голову геніальна думка.

Потрібно невербальними засобами (мімікою, поглядом, жестом) дати зрозуміти, що ви зацікавлені розмовою.

Вчитель повинен бути готовим відповісти на запитання чи озвучити свою думку.

Відповідь потрібно давати по суті, без контраргументів.

Коли з вами говорять - не потрібно займатися іншими справами (писати, читати, дивитися на годинник, відвертати погляд тощо).

Якщо почуте вас дуже вразило, доречно було б перепитати. Наприклад: "Пробачте, я правильно вас зрозумів, що причиною вашої неготовності до уроку є не ви - учень, а я - викладач?"

Негарно також перепитувати: "Га?", "Що?", "Повтори, що ти сказав?". Краще сказати: "Пробачте, я не зрозумів".

6.6. Культура спілкування в педагогічному колективі

Спілкування в педагогічному колективі та з адміністрацією школи має rрунтуватися, на думку В.В.Войтка, на вмінні слухати, бажанні бачити, бажанні співпрацювати, бажанні аналізувати. Таке спілкування rрунтується на нормах і правилах професійної культури, на взаємоповазі, коректності, терпимості та інтелігентності. Висока культура спілкування педагогів додає їм наснаги, сприяє творчому піднесенню діяльності та особистісній самореалізації. Вона стимулює розвиток особистості вчителя, сприяє оздоровленню психологічного клімату в педагогічному колективі, взаєморозумінню і спрямованості зусиль на співучасть у творенні педагогічного процесу. На відміну від культурного педагогічного спілкування, утруднене - викликає депресію, "вбиває" усі бажання, знижує життєвий тонус, бажання творити і діяти [В.В.Войтко, 1996]. Культура педагогічного спілкування залежить здебільшого від соціально-психологічної сумісності характерів індивідів і визначається багатьма параметрами: психофізичним, особистісним, характерологічною сумісністю, педагогічною сумісністю, високим рівнем розвитку знань, умінь і навичок, правил і норм професійно-комунікативної культури тощо.

Складність оволодіння основами культури спілкування полягає:

- по-перше, в недостатньому розвитку й сформованості в майбутніх педагогів комплексу індивідуальних психічних особливостей, комунікативних і перцептивних, вербальних і невербальних здібностей, які необхідні для того, щоб спілкуватися культурно;

- по-друге, в недостатньому володінні майбутніми педагогами теоретичними знаннями з основ спілкування, практичними вміннями і навичками, способами і формами взаємодії та поведінкової регуляції, які б відповідали нормам професійної етики та моралі.

6.6.1. Правила професійно-педагогічного етикету

"Молодого" вчителя, який щойно приступив до роботи, повен представити учням вищий за статусом посадовець (директор, зауч школи). При цьому називаються прізвище, ім'я та по батькові, посада, звання, титули, дається коротка характеристика.

У ситуації формального спілкування, яким і є педагогічне, звертатися до колег по роботі потрібно на ім'я та по батькові і на "Ви". Форма "Ти" між колегами по роботі припустима тільки в неформальній обстановці, поза межами навчального закладу.

У зверненнях можна використовувати і вчене звання:

- пане професоре;

- пане доценте;

- шановний директоре;

- шановний завідувачу.

Дотримуватися правил ритуалів вітання і прощання:

- використовувати тільки повну форму вітання ("Добрий день", "До побачення", а не "Привіт", "Пока");

- під час вітання міміка повинна бути привітною;

- з особами вищими за статусом, посадою, віком потрібно вітатися першими;

- під час зустрічі співробітників одного віку і статусу першим вітається чоловік.

Бути емпатійним, уважним і доброзичливим. Ставитися до колег потрібно так, як би ви хотіли, щоб вони ставилися до вас.

Не соромитися вибачитися, якщо не праві.

Негарно підкреслювати поведінкою свій статус (підлабузницьким виглядом у розмові з вищою посадовою особою (директором, заучем) та зверхнім поглядом у розмові з особою, нижчою за статусом чи званням).