5.2. Можливі альтернативні регулювання та нерегуляторні механі­зми.

Може виникнути запитання: "Зрозуміло, що може слугувати в якості альтернативи і якими правилами слід користуватися при їх визначенні, але ж звідки на практиці брати конкретні альтернативи для конкретного регулювання?"

Тобто, йдеться про те, як же можна попередньо відібрати альтернативи, серед яких в пода­льшому визначити справді адекватні та реалістичні.

Є очевидним, що попередній відбір альтернатив має суто суб’єктивний характер. На основі досвіду, фаху, віку, тощо співробітник здійснює процес “примірки” існуючих видів державного регулювання тієї проблеми, яку необхідно вирі­шити, і визначає ті з них, які найбільше для цього підходять. Зрозуміло, що в залежності від суті та причини виникнення проблеми, яку необхідно вирішити, а також від суті запропоно­ваного регулювання, в кожному окремому випадку можуть бути визначені різні альтерна­тиви. Однак практикою регулювання виділені такі можливі альтернативи, які до певної міри мають універсальний характер (далі по тексту вони умовно називаються “універсальними” альтернативами).

“Універсальність” цих альтернатив полягає у такому:

• вони можуть бути використані у більшості проблем;

• вони є досить загальними, що дозволяє більш чітко визначити в їх рамках саме ті альте­рнативи, які підійдуть для вирішення існуючої проблеми за тих конкретних обставин, що склалися.

Частина цілей, які ставляться перед державним регулюванням, що поєднує в собі жорсткі вказівки та контроль, можуть бути досягнуті з мінімальним втручанням держави у сферу економіки або взагалі без такого втручання. Такі альтернативи можуть бути більш ефектив­ними, дешевими, виконуваними та пристосованими до ринкових умов. Все це притаманне згаданим “універсальним альтернативам”. Саме такі альтернативи і повинні розглядатися в першу чергу.

Нижче наведено опис “універсальних” альтернатив. Необхідно мати на увазі, що в конкретних обставинах вирішення певної проблеми ці альтернативи можуть бути неприйнятними (наприклад, жодна із запропонованих альтернатив не забезпечить необхід­ний рівень виконання вимог). До того ж, подання переліку “універсальних” альтернатив не означає, що фахівець не має можливості визначити будь-яку іншу альтернативу, яка до цього переліку не включена. Але навіть якщо все ж таки відхилено як неприйнятні всі “універсальні” альтернативи з наведеного переліку, то цей перелік дає можливість зорієнтуватися у тому, як саме повинні виглядати альтернативи, прийнятні для конкре­тної ситуації.

“Універсальні” альтернативи можна поділити на такі групи:

а) альтернативи, які є формами державного регулювання;

б) нерегуляторні механізми.

За допомогою альтернатив, які є формами державного регулювання, запропоноване регу­лювання в цілому або його окремі елементи можуть бути пристосовані до існуючих обставин таким чином, щоб забезпечити запровадження та виконуваність запропонованого регулю­вання. Крім того, ці альтернативи об’єднують такі спільні риси як зниження рівня держав­ного втручання та створення можливостей для зменшення витрат на виконання вимог регу­лювання.

Нерегуляторні механізми можна умовно визначити як засоби, які без прямого державного втручання забезпечують бажані зміни у поведінці та діяльності суб’єктів господарювання і громадян. За допомогою нерегуляторних механізмів створюються економічні стимули для бажаної зміни у їх поведінці та діяльності, які у багатьох випадках є більш ефективними, ніж адміністративні стимули (надання обов’язкових вказівок та здійснення контролю) з точки зору витрат та збереження умов конкуренції. Нерегуляторні механізми не передбачають державного втручання, а роль держави зводиться лише до законодавчого встановлення пра­вил та умов для дії цих нерегуляторних механізмів. Нарешті, вони найбільше пристосовані до усталених ринкових відносин і, по суті, являють собою вдосконалення дії ринкового ме­ханізму, яке здійснюється самими учасниками ринку за наявності чи відсутності підтримки держави.

АЛЬТЕРНАТИВИ, ЯКІ Є ФОРМАМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

До альтернатив, які є формами державного регулювання, належать такі:

1. чітке визначення лише кінцевого результату, який повинен бути досягнутий внаслідок дії регулювання;

2. встановлення різних рівнів жорстокості вимог регулювання;

3. альтернативні способи забезпечення виконуваності регулювання;

4. посилення впровадження чи підвищення рівня виконуваності існуючих регулювань.