3.1.4. Лекція

Лекція - це монологічний публічний виступ на певну тему з елементами імпровізації.

Під лекцією мають на увазі (О.О.Леонтьєв, 1974) соціально орієнтоване, нерівномірне за психологічною динамікою педагогічне спілкування, яке передбачає здебільшого переконання й інформування. За характером використовуваних у ній засобів і за соціальною опосередкованістю наближається до міжособистісного спілкування (бесіди).

Лекція є двостороннім спілкування вчителя (доповідача) з учнями (слухачами). Реакція слухачів на кожну комунікативну дію лектора є своєрідним зворотним зв'язком, який стимулює його до імпровізації, до миттєвого внесення відповідних корективів у ту соціально-психологічну ситуацію, що склалася.

Кожна лекція вимагає від лектора спеціальної підготовки.

Загальноприйнятою є така схема підготовки:

- складання тезів виступу;

- пошук раціональної форми повідомлення;

- репетиція.

Роботу з підготовки до лекції розпочинають з конкретизації теми, основних запитань, котрі будуть обговорюватися під час лекції, підбору відповідної літератури. Для того, щоб рівномірно розподілити інформаційне навантаження на слухачів, складають тези виступу з обов'язковим виділенням ключових моментів. Дальше лектору потрібно обrрунтувати свою позицію.

Отже, написана й заздалегідь обміркована лекція додає лектору впевненості у собі та розкутості.

Для переконливості повідомлення потрібно підібрати відповідний наочний матеріал. Ефективність засвоєння інформації безпосередньо залежить від способу її подачі, тобто від кількості задіяних у слухачів органів чуття під час сприймання.

Готуючись до лекції, важливо врахувати вікові й інтелектуальні особливості слухачів.

Тематичну лекцію здебільшого подають дискусійно, апелюючи до життєвого досвіду, інтересів, цінностей слухачів. Але спочатку коротко знайомлять слухачів із її актуальною проблематикою, яку можна тезисно записати. Такий підхід стимулює внутрішній діалогізм лектора.

Лекційне повідомлення - це не просто набір слів, а інформація з чітко визначеною метою. Перевагою лекції є чіткість і зрозумілість. Для цього необхідно виділити її стрижень, на який будуть нанизуватися основні факти і навколо котрих будуть будуватися логічні доводи. Слухачі також повинні відчувати, як ставиться до поставленої проблеми сам лектор: виявляє цікавість чи байдужість.

Лекційне повідомлення роблять не вишуканою, а простою, доступною, незатеоретизованою мовою. Кожне сказане лектором речення повинно бути зрозумілим для всієї аудиторії слухачів, інакше їхня увага швидко притупиться, їм стане нецікавою і вони знайдуть собі інше заняття.

Для того, щоб говорити легко і вільно, потрібно добре знати навчальний матеріал, досконало володіти проблемою. Тоді мова стає соковитою, визначення точними і влучними, потрібні слова ніби самі народжуються і вливаються потоком у речення.

Проте найблискучіші знання свого предмета не дають лектору права розраховувати на успіх, якщо він не вміє вільно почуватися перед слухачами, не володіє правилами управління аудиторією. Майстерності контакту з учнями набувають не зразу, а впродовж довгих років педагогічної праці. Це кропітка робота над собою, своїм самовдосконаленням. Тут особливого значення набувають особистісні якості: вміння виявити емпатію, подивитися на себе очима слухачів, зрозуміти їхні потреби, очікування. Для ефективності лекційного спілкування і підтримання контакту з аудиторією лектор просто змушений коригувати свої висловлення відповідно до запитів слухачів. Мова повинна бути правильною, нормативною.

Щоб лекція не була сухою, вона повинна бути насичена підготовленими заздалегідь імпровізаційними вкрапленнями.

Не слід нехтувати й очікуваннями слухачів. Лекція повинна бути пізнавальною. Важливо, щоб слухачі відчули себе ще й рівноправними, активними учасниками пізнавального процесу, побудованого на довірливій основі і взаємоповазі.

Звісно, лекція починається з порогу аудиторії, коли відбувається своєрідне взаємооцінення: слухачі - лектора, а лектор - слухачів. І тут неабияке значення у сприйманні слухачами лектора має його зовнішній вигляд. Манера триматися впевнено властива лектору, який досконало володіє предметом. Молодіжна аудиторія щодо цього дуже чутлива. З першого зробленого лектором кроку в аудиторії формується настанова на сприйняття досвідченої, освіченої людини чи навпаки, не зовсім обізнаної. Доповненням до пізнання слухачами особистості лектора є його невербаліка: пози, жести, міміка тощо, якими свідомо чи несвідомо він супроводжує своє повідомлення. Вільне володіння лекційним матеріалом дозволяє лектору легко вдаватися до виразних мовленнєвих засобів: інтонації, темпу мовлення, логічних наголосів і пауз та пристосовувати їх до швидкості мислення слухачів. Особливої уваги заслуговує темп мовлення. Слухачів дратує те, що вони не встигають осмислити сказане лектором і зробити записи. Традиційно вважається нормальним темп мовлення, що налічує 120 слів на хвилину. Критерієм лектору-початківцю може слугувати прочитана одна сторінка друкованого тексту через два інтервали за дві хвилини. Необхідно пам'ятати, що лекція - це процес педагогічного спілкування. Читання лекції з аркуша сприймається слухачами дуже важко. Навіть якщо перед очима лежить красиво роздрукований текст лекції, потрібно хоч би час від часу відривати від нього очі й "окидати" поглядом аудиторію, щоб не склалося про лектора враження як про професійного марrінала. Успіх лекції залежить і від позиції, яку вибрав лектор відносно слухачів. Аудиторія позитивно реагує на "союзницьку" модель лекційного спілкування, побудованого "на рівних", на співтворчості. Готовність лектора до співпраці викликає відповідну реакцію і в аудиторії.

3.1.5. Психологічні закони організації навчальної інформації

Способи формулювання, оформлення та передачі інформації вчителем (комунікатором) вважаються ефективними, якщо вони відповідають законам її організації:

- закону структурних частин;

- закону асоціації;

- закону сенсорності;

- закону структурної чіткості.

Розглянемо їх детальніше.

3.1.4.1. Закон структурних частин

Найкраще запам'ятовується початкова і прикінцева інформація. З огляду на це, при підготовці до лекції вчитель повинен буде звернути особливу увагу на оформлення вступу до лекції та її завершення.

Вступ повинен бути незвичним, вражаючим, оригінальним, який би надовго запам'ятався.

Учитель повинен привернути до себе увагу учнів із першої зустрічі, з перших слів.

Таким самим вимогам повинно відповідати і завершення лекції, яке покликане підвести під сказаним раніше логічну риску та залишити у кожного учня приємне враження й усвідомлення необхідності подальших лекцій-зустрічей та наполегливої самостійної роботи над здобуттям додаткової інформації.

Максимальне інформаційне навантаження слід робити на перші три абзаци. Основна (центральна) частина повинна давати відповіді на максимум можливих запитань, попередити сумніви, заперечення учнів, допомогти їм сформувати вигідну для викладача думку про той чи інший феномен. Середина (центральна частина) лекції, окрім обов'язкового, смислового, потребує додаткового емоційного навантаження: добре, коли викладач зможе пов'язати нудну наукову інформацію з гумором, життєвими прикладами, парадоксами, історичними фактами.

Логіка суб'єкт-суб'єктного педагогічного спілкування (педагогічної комунікації) вимагає від учителя розміщення головних тез всередині повідомлення.

У психологічній літературі, зокрема, серед різноманітних методів і законів, виділених П.С.Тарановим, значиться "Правило середини". У кожній людині закладений колективний розум, так звана народна мудрість, яка настійливо виявляється в застережливому ставленні до крайнощів. Екстремістів (популістів) приємно слухати, але йти за ними не хочеться. Правило "середини" можна сформулювати ще так: учні дуже чутливі до фальшу і у них спрацьовує інстинкт самозбереження. Вони дуже добре відчувають, де є гра в інтелектуала, а де є сам інтелектуал. Крім того, бажано, щоб вияв інтелекту плавно слідував від початку лекції аж до кінця, без різких переходів, безглуздих жартів тощо.

Перед тим, як учитель виголосить прикінцеве слово лекції, в учнів повинна бути вичерпна інформація з теми уроку, яка б містила такі відомості:

- феномен, що обговорюється;

- теоретичні підходи, школи;

- структуру;

- функції;

- практичне значення;

- умови формування тощо.

Тобто, лекція будується за своєрідним і славнозвісним алгоритмом Ціцерона: хто - що - де - чим - навіщо - як - коли. Закон структурних частин диктує нам таку схему побудови матеріалу: вступ - кульмінація - розв'язка. Подібно до гарного літературного твору: вступна частина основана на інтризі, середина є динамічною і несе у собі найбільше смислове (інформаційне) навантаження. Завершення лекції є підсумком усього того, про що говорилося раніше.

Отже, на початку лекції потрібно використати "афект початкових фраз", зацікавити студентів, розказати про те, про що мова буде йти далі, в основній частині повідомлення. Насамкінець бажано зробити своєрідне резюме або коротко повторити основні положення, ключові слова, думки.