3.1.3. Доповідь

Доповідь є також формою вираження монологу і виголошується в публічному оточенні. В основу доповіді покладено механізм вербального (ораторського) впливу на свідомість слухачів. Характерними особливостями доповіді, як і будь-якого іншого усного виступу, є сім загальноприйнятих дидактичних принципів:

- доступність інформації;

- аргументованість доводів;

- інтенсивність;

- асоціативність;

- наочність;

- експресивність;

- зрозумілість висловлень.

Доповідь має не тільки пізнавальне чи інформаційне значення, але й виховне. Виховна функція може реалізовуватись у змісті виступу, манері доповідача говорити й триматися. Вміння вчителя привернути увагу учнів до себе, примусити їх замислитися над висловленим, зробити їх співтворцями педагогічного процесу залежить від володіння ним психологічними прийомами впливу на аудиторію.

Учитель повинен вміти не тільки підготувати виступ, але й впевнено триматися перед аудиторією (навіть якщо вона налаштована не зовсім доброзичливо), непомильно реагувати на поведінку аудиторії, підкоряти її своїй волі.

Об'єктивною передумовою успіху виступу є гарні голосові якості вчителя. Слабкий голос дуже швидко втомлює слухачів, особливо коли в аудиторії відсутній мікрофон. Погана дикція ускладнює сприймання окремих слів і навіть фраз. Невміння доповідачем (вчителем) регулювати дихання, силу голосу та інші техніки мовлення призводять до швидкої втомленості, зриву і навіть втрати голосу. Багатство голосу характеризується силою, висотою, тембром і такими якостями та відтінками: теплий і м'який, грубий і похмурий, переляканий і несміливий, радісний і впевнений, єхидний і вкрадливий, твердий, живий, торжествуючий і ще тисяччю відтінків, які виражають найрізноманітніші почуття, настрій і думки доповідача. Володіння розмаїтими якостями голосу дає можливість доповідачу (вчителю) подібно до художника "живописати звуком", досягати великої образності й емоційності мови не тільки за допомогою лексико-фразеологічних засобів, але й передусім засобами інтонації. Образ, створений за допомогою інтонаційних засобів, сприймається легше і діє сильніше, ніж словесний образ, який завжди вимагає певного часу для осмислення. Інтонація розширює ємність вислову, надаючи висловленню іноді навіть протилежного змісту. У мовленні доповідача знаходять своє відображення такі його характерологічні особливості, як інтелігентність, делікатність, емпатійність, невпевненість, соромливість, щирість, відкритість, добродушність, упевненість та багато інших.

Необхідною умовою успішного виступу є також бездогонне знання навчального матеріалу. Не можна переконати аудиторію, якщо інформацією не оволодіє досконало сам учитель.

Важливе значення у досягненні успіху виступу має й авторитет: чим авторитетнішим є доповідач (учитель), тим більший вплив він має на слухачів.

І звичайно, великої шкоди завдають собі та своєму іміджу ті доповідачі, вчителі, які не вміють користуватися таким чудовим інструментом, як зворотний зв'язок. Проте вчені "ефекту співучасті" (тобто відчуття аудиторією контакту з доповідачем на момент виступу) надають цьому першочергового значення. Виступ доповідача сприймається не тільки слухом, але й зором. І тут важливе значення впливу на аудиторію мають фізичні дані доповідача: зріст, очі, волосся, міміка, ніс, особливості будови тіла. Центром уваги слухачів є очі вчителя (оратора), бо в них відзеркалюється його душа, його сутність. Невід'ємним компонентом зовнішнього вигляду вчителя є його взуття, одяг, зачіска, прикраси тощо. Відхилення від загальноприйнятих етикоестетичних норм (неохайність чи екстравагантність), як правило, негативно сприймаються слухачами.

Аудиторія, слухачі, клас учнів - це не просто накопичення особистостей. Слухачі, об'єднавшись у велику чи малу групу, почуваються й поводяться зовсім по-іншому, ніж наодинці з собою. Виходячи з основних положень соціальної психології, кожен слухач аудиторії підпадає під "груповий тиск", його індивідуальне критичне ставлення до того, що відбувається, притуплюється так званою "реакцією заражування". Так, наприклад, учителю, який урахував властивість "психологічного заражування", зазвичай достатньо привернути увагу частини слухачів (у знайомій аудиторії краще акцентувати увагу на лідерах), щоб примусити слухати всю аудиторію. Навмисна пауза, підвищення чи пониження голосу, жест, як правило, дисциплінують.

Якщо виступ відбувається у великій кімнаті, а слухачів мало, то потрібно зосередити їх біля себе; керувати згуртованою аудиторією набагато легше, ніж тією, що "розповзлася по кутках". Крім того, поведінка аудиторії значною мірою залежить і від ступеня однорідності її складу, спільності настанов, інтересів, сприймання та розуміння матеріалу.