2.2.3.2. Акустична невербальна педагогічна комунікація

Темп мовлення можна регулювати та завдяки цьому зробити її зрозумілішою й виразнішою. Швидке мовлення відображає почуття збудженості. Іноді говорять швидко, коли хочуть у чомусь переконати або умовити співрозмовника. Швидко також говорить учитель, який погано володіє інформацією, невпевнений у собі. У такому випадку він відчуває хвилювання і часто припускається помилок у мові (повторення слів, їх перекручення, обривання фрази напівслові тощо).

Про культуру мовлення свідчить розмірена, виважена мова. Важливо, що зниженням темпу й сили голосу (іноді аж до шепоту!) можна привертати увагу слухачів (до таких засобів удаються педагоги, коли хочуть сповістити учням важливу інформацію).

Інтонація і тембр голосу. Тон голосу вчителя іноді учні розуміють краще, ніж сказані ним слова. Він яскраво передає учням ті почуття, які переживає вчитель під час спілкування. Водночас сила та висота голосу є також корисним допоміжним засобом для правильного розуміння слів доповідача. Наприклад, такі почуття, як радощі, захоплення, задоволення, передаються підвищеним голосом. Обурення, гнів, страх також виражаються за допомогою високого голосу, але вже в ширшому діапазоні тональності, сили та висоти звуків. А почуття смутку, горя, втомленості передаються приглушеним, м'яким голосом з пониженням інтонації наприкінці кожної фрази.

Емоційне забарвлення мови передусім доповнює зміст повідомлення інформацією про те, як ставиться до нього сам доповідач. В цілому загальноприйнятим є правило: в усній мові краще звертатися до фактів, що викликають емоції, ніж демонструвати відповідні емоції.

Серед комунікативних емоцій виділяють (Юсупов І.М., 1991): бажання ділитися думками, переживаннями, почуття симпатії, поваги, емоції приваблення. Вираження цих почуттів і потреба в їх переживанні сигналізують учням про бажання вчителя вступити з ними в контакт.

Альтруїстичні емоції вчителя виявляються в безкорисливому бажанні приносити учням радість, співчуття і співпереживання, надавати їм допомогу тощо.

Отже, спосіб вираження вчителем свого внутрішнього стану залежить не тільки від почуттів, але й від наявного арсеналу засобів експресії.

Емоційна експресія може бути і неадекватною, неправдивою, викривленою.

Розрізняють три головні причини неадекватної емоційної експресії.

Перша - бажання заперечувати чи ігнорувати свої або чужі переживання, якщо вони виявляться неприємними або небажаними. Наприклад, поради типу: "Заспокойся, не нервуйся, не панікуй", викликані бажанням учителя позбутися тих негативних емоцій, що надходять від учня.

Друга причина - пов'язана з небажанням учителя та учня обговорювати взаємні почуття, які в них виникли. Наприклад, обмеження вчителем експресії може бути викликане бар'єром страху втратити контроль над розвитком із учнем стосунків.

Третя - неадекватна емоційна експресія може бути наслідком неусвідомлення вчителем своїх почуттів, наслідком неприйняття їх у собі. Наприклад, емоційна реакція буде викривленою у випадку, коли вчитель дуже розгнівався на учня, але свій гнів стримує, придушує.