4.1. Загальна характеристика засобів психологічного впливу

Психологічний вплив у процесі педагогічного спілкування - це діяння на психічний стан, почуття, думки та вчинки за допомогою вербальних, паралінгвістичних і невербальних психологічних засобів з метою змінення поведінки, почуттів чи поглядів учня.

Вербальні засоби вливу - це слова.

Паралінгвістичні - це навколомовні, ті, що пов'язані з мовою, але самою мовою не є: гучність чи швидкість мовлення, артикуляція, інтонація, поза при промовлянні, покашлювання тощо. Ці сигнали можуть змінювати значення висловлень. Наприклад: слово "Сядь" може звучати по-різному - ввічливо, тривожно, погрозливо, настійливо, байдуже, дипломатично тощо.

До невербальних засобів впливу відносяться взаємне розташування вчителя і учня в соціально-педагогічному просторі, відстань між ними, їхнє пересування та рухи в просторі, їхні пози, міміка, жести, спрямованість погляду, доторкання, а також зорові, слухові та нюхові сигнали, котрі вчитель і учень зумисне чи незумисне передають один одному паралельно з мовою. Зовнішній вигляд, запах духів, цокання підборів, шелестіння одягу (шуми) - усе це також невербальні сигнали, які можуть підсилювати дію слів, послаблювати або зовсім змінювати їхнє значення. Наприклад, якщо вчитель робить зауваження учню щодо його зовнішнього вигляду, а сам виглядає неохайно, то слова його тим самим зводяться нанівець.

Психологічний вплив може бути одностороннім - надходити з боку вчителя чи з боку учня, або двостороннім, коли між учителем і учнем може відбуватися постійний взаємовплив. Наприклад, учитель подає інформацію незрозумілою, затеоретизованою мовою - учні починають крутитися, позіхати, показуючи тим самим що їм нецікаво. Досвідчений учитель миттєво перекладає повідомлення на зрозумілішу мову, наближену до життєвого досвіду учнів - учні втишуються, починають виявляти зацікавленість. Отже, психологічний взаємовплив сприяє налагодженню ефективного педагогічного спілкування і взаємодії.

Метою будь-якого психологічного впливу в педагогічному спілкуванні є завжди задоволення власних потреб і мотивів за допомогою інших або за їхнім посередництвом. Наприклад, якщо вчитель намагається прищепити учням звичку говорити тихо, ввічливо, то він робить це не тільки тому, що вважає таку поведінку правильною, але й тому, що відчуває потребу виховувати, формувати ці звички.

У багатьох випадках психологічний вплив на учнів може використовуватися вчителем з метою задоволення особистої потреби у самоствердженні, підкресленні своєї вищовартості, хоч здійснюється під виглядом користі для справи, для учнів. Наприклад, учні не виконали домашнє завдання, і вчитель у вигляді покарання залишає їх після уроків, відчуваючи при цьому задоволення від того, що учні просто змушені підкоритися його вимозі, можливо, навіть справедливій. Іноді спонукання учнів до самостійного опрацювання матеріалу може переслідувати задоволення потреби вчителя у спокої, відпочинку.

В силу своєї статусно-рольової нижчості, вплив учня або учнів на вчителя є менш інтенсивним.

Сучасному педагогу важливо усвідомлювати справжню мету свого психічного впливу на учнів для того, щоб подіяти конструктивними способами, не прикриваючись при цьому педагогічними інтересами.

Комунікативні дії вчителя під час педагогічного спілкування за характером впливу на учнів можна розділити на когнітивні, емоційні та поведінкові.

4.2. Когнітивні засоби психологічного впливу

До когнітивних засобів впливу відносяться переконання та пояснення, метою яких є змінення свідомості та знань учнів.

Ефективність когнітивних засобів впливу переважно залежить від наявності в учителя певного комплексу індивідуальних і комунікативних властивостей. До них В.М.Погольша відносить такі: легкість і навички спілкування, адаптивність, упевненість, активна позиція у взаємодії, мотив досягнення, аффіліація, розуміння співрозмовника та соціальний інтелект у цілому.

4.2.1. Переконання

Переконання у соціально-педагогічній взаємодії - це засіб організованого, свідомого, аргументованого психологічного впливу на психіку учня (колектив учнів), його думки і логіку з метою їх змінення. Переконання як засіб психологічного впливу з часом може змінювати поведінку, судження, відносини, наміри чи рішення учня як на свідомому так і на несвідомому рівнях. Часто переконання використовується вчителем з метою перетворення повідомлюваної інформації в психіці учня на систему уявлень і настанов.

Переконати можна тільки за допомогою обrрунтування своїх аргументів і відштовхуватись від знань і настанов особистості учня, його здатності аналізувати і зіставляти точки зору на основі закономірностей переконувальної комунікації.

Готовність особистості учня прийняти інформаційний вплив, логічно обrрунтоване судження є психологічною властивістю особистості, яка називається переконливістю.

Процес переконання вимагає від учителя вміння оперувати аргументами й контраргументами, розглядаючи те, що він пропонує, з різних боків.

Існують різні види найбільш уживаних на практиці аргументів (Ю.О.Шерковін):

- апеляція до почуттів, насамперед, солідарності, гордості;

- аргументи, розраховані на необізнаність;

- аргументи, що випливають із неможливого;

- звернені до групи (класу) учнів та їх почуттів і здорового глузду;

- звернені до сили і всемогутності багатств;

- аргументи умовчання.

Крім того, інформацію надають двома можливими варіантами, які отримали назви: "однобічна аргументація" і "двобічна аргументація". "Однобічна аргументація" функціонує у системі суб'єкт-об'єктних взаємостосунків.

Наприклад: "Куріння шкодить Вашому здоров'ю: впливає на колір обличчя, засмічує легені". "Двобічна аргументація" враховує інтереси, потреби, аргументи учнів і є характерною для суб'єкт-суб'єктних взаємостосунків. Наприклад, учитель говорить від себе: "Куріння шкодить вашому здоров'ю: впливає на колір обличчя, засмічує легені" (метод розгортання аргументації), але враховуючи мотиви співрозмовників, додає, - "Куріння тимчасово знімає напругу, допомагає впевненіше почуватися в новій компанії тощо" (метод двобічної аргументації). Отже, відбувається відкрите визнання як сильних, так і слабких аспектів пропонованого розв'язання проблеми, яке дає можливість учням зрозуміти, що вчитель і сам бачить обмеження цього рішення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб отримати від учнів згоду на кожному етапі доказів (метод позитивних відповідей Сократа). Формування переконань може відбуватися опосередковано, за рахунок зменшення невпевненості, тривожності, вагань, зниження рівня переживань, побоювань, подолання необізнаності, та прямо - шляхом побудови оптимістичної, сприятливої ситуації.

Ефективність засобу переконання залежить від ступеня зацікавленості особистості учня, його схильності до сприймання та прийняття інформації, що повідомляється, рівня вікового розвитку, послідовності, логічності, максимальної достовірності тексту, рівня аналізу повідомлюваної інформації (зрозумілою учню термінологією), ступеня переконаності того, хто переконує.

Психологи вважають, що переконувати слід аудиторію, котра наділена великими пізнавальними здібностями, високоосвічену і яка знаходиться в звичайній ситуації.

4.2.2. Пояснення

Пояснення як засіб впливу під час педагогічного спілкування здійснюється з метою культивування розумної поведінки учня як умови становлення основ моральності та усталених форм поведінки. Засіб пояснення передбачає розвиток в учня вмінь і навичок правильного виконання дій і сприяє кращому засвоєнню навчальної інформації.

4.3. Емоційні засоби психологічного впливу

Емоційні засоби психологічного впливу викликають і підтримують в учнів на підсвідомому рівні певні емоційні стани, які полегшують або ускладнюють педагогічне спілкування. До них належать: заражування, навіювання, наслідування.

4.3.1. Заражування

Заражування - це особливий вид серед засобів впливу не тільки на індивіда, але й на велику кількість людей. В цілому Г.М.Андрєєва характеризує заражування як неусвідомлювану, мимовільну схильність індивіда до сприймання певних психічних станів. Ця схильність виявляється завдяки передаванню певного емоційного стану, чи, за висловом Б.Д.Паригіна, "психічного налаштування". Оскільки цей емоційний стан виникає під час спілкування великої групи індивідів, то тут діє механізм багаторазового взаємного підсилення їхніх емоційних впливів. У такій ситуації індивід не відчуває організованого навмисного тиску. Він просто засвоює зразки чиєїсь поведінки, мимоволі підкоряючись їй (Андрєєва Г.М., 1980).

Заражування як засіб впливу під час педагогічного спілкування - це психофізіологічний процес передавання вчителем свого емоційного стану або ставлення до учня чи групи учнів. Діти дуже чутливі до емоційних станів людей, що їх оточують, легко переймаються ними. Вони запозичують типові способи емоційного реагування вчителя і відтворюють їх у своїй поведінці. Передаватися і засвоюватися психічні стани можуть як мимовільно, так і довільно. Спілкуючись із учнями, учитель мимоволі емпатійно заражає учнів радістю чи страхом. Поганий настрій учителя також може передаватися учням. Отже, емоційні самопочуття учнів залежать здебільшого від гарного настрою вчителя. Позитивні емоції вчителя передаються учням і роблять їх більш відкритими для спілкування, негативні - навпаки, віддаляють учнів від учителя, блокують спроби педагогічного впливу. Тому вчитель як суб'єкт педагогічного спілкування просто зобов'язаний залишати свій поганий настрій за порогом школи і йти до дітей бадьорим, веселим, доброзичливим, наповненим любов'ю та привітністю.

Засобами заражування є:

- висока енергетика власної поведінки вчителя;

- артистизм у виконанні дій;

- інтригуюче залучення учнів до виконання дій;

- поступове нарощування інтенсивності дій;

- індивідуалізований погляд у вічі, доречне доторкання й тілесний контакт.