3.2.1.4. Спростування доказів співрозмовника

Завданням цієї стадії діалогу є розвіяти сумніви учнів щодо наведених учителем аргументів і посилити їхню переконливість. Жодне активне слухання не обходиться без зустрічних запитань чи зауважень, які є свідченням зворотного зв'язку.

Запитання чи зауваження, що виникають в учнів, можуть мати різне підrрунтя:

- розігрування ролі, яка залежить або від власного уявлення учня, яким він має бути в даний момент; або від бажання, яким він хоче себе бачити (здаватися іншим); або від настальгії за тим, яким він був колись (якщо його минуле соціальне становище приносило більше задоволення);

- захисна реакція, що виражається у формі відмовок, виправдань, різких зауважень чи "замикання в собі", якщо той не хоче зруйнувати свій образ, що склався в партнера по діалогу;

- стійка власна думка, сформована на особистому життєвому досвіді, стереотипах та інерційності мислення співрозмовника.

Реагувати на зауваження можна по-різному: миттєво, підготуватися заздалегідь, відкласти на певний час і не відповідати зовсім - це залежить від характерологічних особливостей партнерів і ситуації діалогу.

У цілому для нейтралізації зауважень потрібно дотримуватися загальноприйнятих принципів:

- відповідь повинна бути лаконічною, стислою й конкретною;

- уважно спостерігати за реакцією співрозмовника;

- ситуацію діалогу твердо "тримати в руках";

- бути стриманим в особистих оцінках;

- бути коректним і тактовним.

3.2.1.5. Завершення діалогу

Будь-який діалог у педагогічному процесі має кінцеву мету - стимулювати учня як співрозмовника до виконання спільно окреслених дій або ж переконати його прийняти представлені вчителем докази. Тому кінцевий етап діалогу також повинен справляти на співрозмовника враження. Насамкінець слід проголосити яскраво й переконливо одну - єдину основну думку, яка б підсумовувала всі попередні.

Є два методи завершення діалогу: прямий і опосередкований. Прямим у педагогічній практиці користуються рідко: він короткий, але не дуже етичний. Метод опосередкованого виходу з діалогу делікатніший, але складніший. Він реалізується за допомогою чотирьох прийомів.

1. Гіпотетичний підхід передбачає мимовільне, поступове завершення діалогу, щоб співрозмовник встиг звикнути до нього. Наприклад: "У випадку, якщо ..., то ..." або "Припустимо що ..., тоді ...".

2. Поетапний підхід полягає в планомірній підготовці співрозмовника до необхідного висновку чи рішення. Психологічно він оснований на навіюванні.

3. Альтернативне рішення покликане підвести співрозмовника до одного з двох можливих варіантів. Наприклад: "А як би вчинив у цій ситуації Ваш ... (ім'я авторитетного дорослого)".

4. Комплексний підхід побудований на комбінації перелічених прийомів і отже, є найефективнішим.

Кінець розмови запам'ятовується найкраще. Тому розмову доцільно завершувати такими словами: "Давайте підведемо підсумки", "Отже, наприкінці розмови ми прийшли до такого висновку ...". Робиться це впевнено, без напруження.

По завершенні діалогу підводяться своєрідні підсумки, аналіз позитивних і негативних аспектів діалогу, чинників впливу на прорахунки з метою уникнення їх у майбутньому.

3.3. Фронтальне педагогічне спілкування

Фронтальне, групове, предметно орієнтоване педагогічне спілкування відображає спільну потребу вчителя й учнів установлювати контакт, взаємодію, яка б об'єднала їхні зусилля на досягнення спільних навчально-виховних завдань.

Така взаємодія залежить, з одного боку, від індивідуальності вчителя, характеру, темпераменту, статі, віку, зовнішності, його стилю педагогічного спілкування та вміння відправляти повідомлення тощо. З іншого, - вона має пряму залежність і від індивідуальності учня, його характеру, темпераменту, здібностей, інтересів, світогляду, спрямованості тощо. Фронтальна педагогічна взаємодія вчителя з учнями, в основі якої лежить навчальний предмет, створює спільне предметне поле для їхньої комунікативної діяльності. Саме така комунікативна діяльність, в основі якої лежить комунікативний взаємообмін, прагнення досягнути взаєморозуміння у сприйманні одні одних, розуміння ідей, поглядів, переконань, а також накопиченого досвіду робить педагогів та учнів взаємозалежними. Отже, у системі фронтального предметно-педагогічного спілкування поєднюються три його види: собистісний, соціальний, предметно спрямований.

Ефективність фронтального педагогічного спілкування забезпечують такі чинники:

- чіткість організації початкового контакту з класом учнів. Перед початком будь-якого заняття відбувається взаємооцінення у системі "вчитель-учні";

- оперативний підхід до організаційних заходів ділового спілкування;

- досягнення соціально-психологічної єдності з класом учнів;

- введення особистісних орієнтацій під час взаємодії з учнями;

- уникнення стереотипних та ситуативно негативних настанов;

- створення цілісного контакту з усім класом;

- підтримування привабливого зовнішнього вигляду вчителя;

- скорочення педагогічних вимог і розширення позитивних орієнтацій;

- реалізація мовленнєвих і невербальних засобів взаємодії;

- "транслювання" особистої прихильності;

- сприймання ситуативної внутрішньої настроєності учнів, урахування її та передача учням під час спілкування;

- введення запитань, завдань, які мобілізують аудиторію;

- формулювання яскравої, привабливої мети діяльності та пошук шляхів її досягнення (В.Кан-Каліка, 1987).

Важливо, щоб учитель був ініціатором фронтального педагогічною спілкування, організовував, імпровізував і контролював педагогічну ситуацію.

Формою вираження фронтального предметно спрямованого педагогічного спілкування є дискусія.