Лекція № 3 мова, мислення, свідомість

МЕТА: поглибити взаємозв’язки мови, мислення і свідомості, розкрити механізми мовленнєвої діяльності, мовної здібності і процеси породження мовлення

ПЛАН

1. Мова і свідомість. Проблема домовного мислення.

2. Менталінгвістика як наука про взаємодію мови і мислення.

Треба з’ясувати терміни – мислення, свідомість (вивченням цих понять займаються науки, такі як філософія, логіка, психологія, мовознавство ).

1. Свідомість – весь процес відображення дійсності нервово-мозковою системою людини. Свідомість – це система ідей, вірувань, художніх образів, властивих суспільства – прихована світоглядна програма особистості (Г.Удовиченко)

2. Мислення – процес відображення дійсності у формі понять, суджень, умовиводів. Тобто мислення визначається як "міркування і зіставлення явищ об’єктивної дійсності"(СУМ). Мислення – це здатність людського мозку до відображення.

Мислення складає частину свідомості.

Ученим відомі три типи мислення: чуттєво-образне, технічне і поняттєве.

Мислення одночасно виступає і як особливий вид діяльності мозку, і як засіб адекватного відображення дійсності, і як процес взаємодії пізнаючого суб’єкта, і як динаміка прогнозування і перебудови свідомості із зміною динаміки структури зовнішнього світу. Саме ця багатокомпонентність і послужила основою для того, що мислення стало предметом фізіологічного, теоретико-пізнавального, логічного, психологічного і кібернетичного вивчення.

Мислення людини багатоступеневе.

Філософія стверджує, що мова і мислення перебувають у діалектичному зв’язку і що мова по відношенню до мислення виконує роль засобу.

Зв’язок мови і мислення, теорія мовних значень утворили особливу галузь лінгвістичних знань. Розділ загального мовознавства, який вивчає взаємовідношення мови і мислення, називається менталінгвістикою.

Категорії мислення, пов’язуючись із мовним вираженням, дають можливість вивчати їх у логіці з погляду паралельних зіставлень з формами мови.

І. Перший логічний напрямок у менталінгвістиці – найбільш впливовий.

Основні положення теорії значення: 1) мова є дійсною реальністю думки; мова закріплена в словах – результат людського пізнання; 2) бути вираженим у слові є фактом існування поняття; 3) поняття так само невіддільні від слів, як і слова від понять; слова позбавлені понятійного значення, не є словами.

ІІ. Це психологічна менталінгвістика, для якої властиве підкреслена не відповідність форм мови, лексичних форм і критика логіних менталінгвістів. Основні положення цього напрямку є: 1)структура судження і структура речення в ряді випадків не збігаються; 2) не збігаються логічні і граматичні ктегорії, категорії субстанції (предмет), якості, дії і загальна семантика частин мови (Судження – форма думки); 3) не збігаються логічна форма поняття.

Абстрактно – логічним загальним формам мови протистоїть рухлива ІІІ. Семантика мовленнєвих утворень.

ІV.Четвертий напрямок в менталінгвістиці – понятійний.

функції мови по відношенню до мислення людей:

– участь у формуванні думки:

– функція вираження інформації про роботу думки;

– збудження думки читанням або слуханням, більш-менш адекватно думці автора сприйманого мовлення;

– моделююча функція.

Функції мислення по відношенню до мови:

– функціонування мовних одиниць як знаків;

– мислення є головною умовою знакової природи мовного механізму;

– мислення – головне знаряддя розвитку системи лексичних і граматичних значень;

– мислення – -знаряддя вибору мовних засобів;

– мислення здійснює контроль за побудовою мовлення.

Мова є засобом і результатом мислення. Мова як поверхнева структура представляє глибинну структуру (мислення).

В мовознавстві відомі три підходи до розв’язання проблеми мови і мислення:

– мова і мислення ототожнюються

– мова протистоїть мисленню

• грунтується на одному з основних положень матеріалістичного мовознавства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Семчинський С.В. Загальне мовознавство.– К.: В.шк., 1988.– С.49-116.

2. Білецький А.О. Про мовуі мовознавство.– К.: Артек, 1996.– С.128-131; 188-205.

3. Удовиченко Г.М. Загальне мовознавство. Проблеми. Методи– К., 1994.– С.68-144.

4. Кочерган М.П. Загальне мовознавство.– К.: Академія, 1999.– С.36-50.