2. Власність в умовах ринку

Продуктивність і ефективність національної економіки визначаються насамперед відношенням власності на землю, основний та обіговий капітали і результати праці. Ефективна ринкова економічна система побудована на домінуючій приватній власності і механізмові, який забезпечує нагромадження власності в різних формах її прояву: землі, основних засобах, оборотних засобах, нерухомості, цінних паперах тощо.

Сама власність ще не визначає економічного змісту виробництва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст.

Власність — об'єктивна економічна категорія. Водночас вона органічно обумовлюється її суб'єктом.

Специфічною властивістю власності є здатність приносити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об'єкт власності як фізична річ сам не може прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб'єкта (власника і невласника) механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний результат — отримання прибутку чи доходу. Саме завдяки прибутку чи доходу власник мае змогу відтворити і розширити об'єкт власності, а невласник — збільшити свою заробітну платню. Найефективніше цей механізм функціонує за збігу інтересів власника і невласника.

Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або надання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єдності суб'єкта власності і його економічного інтересу — суб'єкт власності, який і формує свій інтерес, свої наміри. Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразніший його інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу .

Центральними суб'єктами ринку є власники капіталу, підприємці, домашні господарства і держава. Обсяг і структура товаровиробництва визначаються потребами домашніх господарств і держави. Власне суспільні потреби є сигналом для виробників: для кого виробляти, що виробляти, як виробляти і скільки виробляти. На ринку ресурсів виробники купують потрібне устаткування, сировину, матеріали, працю, технологи і виробляють товари, яких потребує суспільство. Конкуренція підказує, як здійснювати виробництво, які застосовувати технологи, як знизити витрати й отримати прибуток, де реалізувати свої товари. Ринок товарів показує, скільки і яких товарів потребують домашні господарства і держава. Тобто на кожному ринку кожен його суб'єкт реалізовує власні інтереси. Важливо, щоб ринкові умови були сприятливі для того, інакше можливий спад виробництва і зниження доходів.

Найменше відчуження суб'єкта власності від об’єкта власності пропорційно знижує його (суб'єкта) інтерес до високоефективної праці та виробництва.

Мало того, відсутність можливості в суб'єкта праці задовольнити життєво необхідний інтерес неминуче спонукає його до"тіньових" форм задоволення своїх економічних чи соціальних потреб, до правопорушень.

У приватної власності є конкретний суб'єкт, який не відчужений від об'єкта власності і має чітко визначений інтерес з матеріалізованими кількісними та якісними параметрами, з відповідною стратегією і тактикою їх досягнення. Інтерес суб'єкта приватної власності поширюється на весь процес відтворення: зниження витрат виробництва; оптимізація оплати праці и узалежнення її від за­трат праці та її продуктивності; збільшення чистого прибутку чи доходу. Неприватна власність має неконкретизованого власника, суб'єкти праці відчужені від об'єкта власності, а їхні інтереси звужуються до розміру заробітної платні.

Світова практика господарювання доводить, що з огляду на інтереси індивіда, колективу і суспільства адекватно повинні виявлятися види власності в різних формах. Це не означає, що форми їх вияву мають жорстко встановлені пропорції. Навпаки, їх співвідношення має бути таке, щоб чутливо реагувати на корективи, що їх вносять відповідні економічні та соціальні процеси, тобто ці співвідношення повинні бути структурно динамічними і соціальне та економічно згармонізованими.

Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого и ефективного функціонування пропорцій видів і форм власності є їх антимонопольний характер. Створення умов для їх конкуренції— запорука сприятливого впливу видів і форм власності на зростання обсягів виробництва і підвищення якості продукції.

Особливістю двох видів власності незалежно від їх форм є різні підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного виду. Це зумовлено передусім тим, що різні види власності спонукають до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливостей його досягнення.

Приватна і неприватна власність формують відмінні системи свідомості у виробників-власників і виробників-невласників, си­стеми залучення кожного з них до процесу виробництва, їхнє ставлення до праці та її результатів, системи управління і регулювання тощо, які в підсумку позначаються на остаточних результатах праці, виробництва, обміну і розподілу.

Для кожного типу економічної системи характерні свої організаційні форми власності, управління, розподілу, обміну і відповідні ознаки їх вияву через процеси виробництва, якість продукції, структури національних економік тощо.

Ліберально-ринковий тип економіки зорієнтований на ефективність виробництва і пов'язані з нею механізми реалізації, а регламентовано-плановий — на форму її організації і створення відповідної інфраструктури та засобів для її обслуговування.

У світовій практиці господарювання ці два типи господарських систем співіснували в економічному суперництві. Планова систе­ма неспроможна була конкурувати з високоефективною ринковою, і з початку 90-х років XX ст. країни, де вона існувала, поча­ли трансформування своєї економіки в економіку ринкового типу.